| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
11. Договір особистого страхування |
||
|
З міркувань виключно юридико-технічного характеру в тому ж п. 1 ст. 934 ГК особливо виділено те, що складає за своїм призначенням все ж частина визначення. Це - вказівка, в силу якого "право на отримання страхової суми належить особі, на користь якої укладено договір". На відміну від договорів майнового страхування розглянутий договір регулюється Кодексом без виділення його окремих видів. Це аж ніяк не виключає того, що на практиці такі окремі види зі своїм особливим режимом все ж існують. Індивідуалізація в такому випадку забезпечується, зокрема, нормами, які містяться в прийнятих на різному рівні актах, включаючи спеціальні закони про обов'язкове страхування. Слід зазначити, що ці останні, як і закони про обов'язкове майновому страхуванні, передбачають необхідність укладення на їх основі відповідних договорів. У формуванні окремих видів договору особистого страхування велику роль відіграє склалася багаторічна практика, яка знаходить вираз у розроблених страховиками типових (стандартних) правилах. Як приклад можна вказати на традиційні правила, присвячені страхуванню від нещасних випадків, що охоплюють зазвичай травматичні ушкодження, зазвичай втрату застрахованими працездатності - тимчасової або постійної, яка потягнула за собою інвалідність, смерть застрахованої особи в період дії договору; правила змішаного страхування, які поряд із звичайним для страхування від нещасних випадків набором подій передбачають страхування на дожиття застрахованої особи до закінчення терміну дії договору. Один з варіантів так званого ощадного страхування становить добровільне страхування життя з умовою виплати страхової ренти. Йдеться про таку подію, як дожиття застрахованої особи до встановленої дати закінчення дії договору або до термінів, передбачених для виплати страхової ренти, або смерть застрахованої особи в період дії договору. Розвиток поряд з безкоштовною медициною також і медицини платній викликало до життя добровільне медичне страхування. Його об'єктом в цьому випадку служать ризики, пов'язані з витратами на надання медичної допомоги (медичних послуг) при амбулаторному і стаціонарному лікуванні. Загальні норми про договір особистого страхування містяться як в ст. 934 ГК, так і в ст. 10 ФЗ РФ про організацію страхової справи. З урахуванням їх особливої соціальної значущості договори особистого страхування віднесені до числа публічних, що означає підпорядкування їх правовому режиму, встановленому ст. 426 ГК. З вказаної статті стосовно особистого страхування випливає обов'язок комерційної організації укладати договори особистого страхування в принципі з будь-яким, хто забажає. Відмова від укладення такого договору за наявності можливості надати споживачеві послуги не допускається. Зазначене право споживача гарантується можливістю при ухиленні комерційної організації від укладення договору спонукати її до цього, використовуючи передбачене ст. 445 ГК укладення договору в обов'язковому порядку, який передбачає можливість заяви позову про зобов'язання другої сторони укласти договір. Існують певні особливості застосування наведених норм у випадках, коли мова йде про договір страхування. Одна з них полягає, зокрема, в тому, що призначення застрахованої особи має бути результатом узгодженої, вільно вираженої волі сторін. З цієї причини у випадках, коли в ролі застрахованої особи виступає страхувальник, за страховиком зберігається право відмовитися від укладення договору, якщо буде доведено наявність об'єктивних для того причин. Такі причини нерідко передбачені в правилах (стандартних правилах), якими керується страховик. Зазвичай вони пов'язані з підвищеною небезпекою настання страхового випадку, яка викликана віком "застрахованої" особи чи її певними хворобами. Так, наприклад, в Правилах добровільного медичного страхування передбачено, що не приймаються на страхування громадяни, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологічних, туберкульозних та шкірно-венерологічних диспансерах. Правила страхування життя умовами укладання договору вважають мінімальний і максимальний вік, а разом з цим виключають страхування інвалідів I - II груп і знову ж тих, хто страждає певними хворобами. Поява такого роду обмежувальних умов в правилах і в заснованій на них договірної практиці не суперечить зазначеному в ст. 426 ГК забороні віддавати перевагу одній особі перед іншим. Точно так же загальним правилом, що виражається в необхідності встановлювати однакові для всіх споживачів умови, за винятком випадків, коли законами та іншими правовими актами допустимі винятки для окремих категорій споживачів, повністю відповідає система визначення страхової премії з урахуванням розмірів страхового ризику. З цим пов'язано використання, зокрема, п. 2 ст. 945 ГК, в якому передбачається, на що вже зверталася увага, і право страховика зробити обстеження застрахованого особи для оцінки фактичного стану його здоров'я, і право страхувальника в свою чергу оскаржити зроблену таким чином оцінку страхового ризику. У Законі про організацію страхової справи (п. 4 ст. 10) передбачено, що у договорі особистого страхування страхова сума встановлюється страхувальником за погодженням із страховиком. Цією ж статтею передбачено особливий режим для сум, які повинні бути виплачені за договором особистого страхування. Мається на увазі, що в разі смерті страхувальника сума, яка належить вигодонабувачу, не входить до складу спадкового майна страхувальника. Таким чином, неможлива конкуренція в правах вигодонабувача і спадкоємців страхувальника. Та ж стаття Закону, як, втім, і чинний ЦК, залишає відкритим питання про те, яке рішення повинне піти, якщо особа, призначена вигодонабувачем, вмирає раніше страхувальника. Очевидно, з урахуванням виняткового характеру наведеної норми, завдяки чому її распространительное тлумачення неможливе, має вступити в дію загальне правило, за яким спадкова маса включає все не носять особистого характеру права спадкодавця, а значить, і права, що випливають з укладеного спадкодавцем страхового договору. Однак такий перехід у спадщину можливий тільки тоді, коли страхувальник не скористався наданою йому можливістю замінити вигодонабувача в порядку ст. 956 ГК. Мається на увазі, що якщо страхувальник може міняти вигодонабувача, то, очевидно, таке ж право має бути за ним визнано і по відношенню до спадкоємців вигодонабувача. Пункт 2 ст. 934 ГК в основному присвячений особливому становищу застрахованої особи. Зокрема, передбачено, що, якщо тільки в договорі особистого страхування не названо вигодонабувачем іншу особу, договір визнається укладеним на користь застрахованої. Це особливе, виняткове право застрахованої особи на заняття місця вигодонабувача, якщо не буде призначений будь-хто інший, відноситься до числа переданих у спадок. Таким чином, в силу ст. 934 ГК страхову суму включають в спадкову масу застрахованого. З цього випливає, що на випадок смерті останнього при відсутності іншої вигодонабувача їм стануть спадкоємці застрахованого. Мається на увазі, що смерть застрахованого породжує право у страхувальника на отримання страхової суми, а якщо в договорі названий вигодонабувач, то ж право виникає у останнього. В іншому випадку страхова сума повинна бути передана тому, хто покликаний до спадкоємства після смерті застрахованого. Однак цим належні застрахованій особі права не вичерпуються. Укладення договору страхування на користь будь-якої особи, яка не є застрахованим, при цьому не має значення, чи йде мова про те, хто вказаний у договорі вигодонабувачем, або договір укладено на користь самого страхувальника, можливо тільки за умови, якщо застрахована особа дасть на це свою згоду, притому письмове. Мається на увазі згоду на укладення договору на користь когось іншого, крім самого застрахованого. Для захисту цього його права ЦК (п. 2 ст. 934) надає застрахованій, а в разі його смерті - спадкоємцям можливість, за умови, якщо не було його письмової на те згоди, оскаржувати дійсність укладеного договору в суді. З приводу наведеного положення було висловлено думку, що, "якщо ці особи у встановлені терміни та у відповідності із загальними правилами про позовної давності такої вимоги не заявлять, договір зберігає силу" "*". На наш погляд, наведений висновок все ж потребує деякого уточнення. Це пов'язано з тим, що будь оспорімий договір (угода), в тому числі і той, про який йде мова, вважається дійсним до тих пір, поки, як передбачено ст. 166 ГК, він не буде визнаний на вимогу відповідних осіб недійсним рішенням суду. Що ж до значення самої позовної давності, то, очевидно, в цьому випадку буде діяти ст. 199 ГК, в силу якої вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Мається на увазі, що правила про позовну давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. --- "*" Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації. Постатейний / Под ред. О.Н. Садикова. М., 1998. С. 519. КонсультантПлюс: примітка. Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації (частини другої) (під ред. О.Н. Садикова) включений до інформаційного банку відповідно до публікації - М.: Юридична фірма КОНТРАКТ, Видавнича група ИНФРА-М-НОРМА , 1997. Відносно договору особистого страхування ГК значно рідше в порівнянні з договором майнового страхування містить спеціальне регулювання. У результаті, крім ст. 942 (п. 2), що містить перелік істотних умов договору особистого страхування, відмінний від такого ж переліку, діючого для договорів майнового страхування, можна вказати на вже згадувані в основному статті, які встановлюють особливості рішень стосовно договорами особистого страхування окремих питань. У це число входять питання, які охоплюють право страховика на оцінку страхового ризику (п. 2 ст. 945) (1), визначення страхової суми (п. 3 ст. 947 ЦК) (2), порядок заміни застрахованої особи (п. 2 ст. 955) (3), наслідки зміни страхового ризику в період дії договору (п. 5 ст. 959) (4), порядок повідомлення страховика про настання страхового випадку (п. 3 ст. 961) "*", а також наслідки настання страхового випадку з вини застрахованої особи (ст. 963 ЦК). --- (1) Про право страховика проводити обстеження застрахованого особи для оцінки фактичного стану його здоров'я. (2) Про можливість для сторін у даному договорі самим і без всяких обмежень визначити на свій розсуд розмір страхової суми. (3) Зазначена заміна допустима лише за згодою самого застрахованої особи та страховика. (4) Такі зміни можливі лише за умови, якщо вони прямо передбачені в договорі. (5) Зокрема, йдеться про встановлення граничного строку для такої заміни - 30 днів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 11. Договір особистого страхування " |
||
|
||