| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Європейська комісія |
||
|
Склад та порядок формування. Європейська комісія - інститут, подібний за складом і способом формування з національними урядами. Вона включає 27 осіб: Голови і 26 комісарів, що відповідають за певну сферу управління (комісар з зовнішніх зносин, комісар з питань правосуддя та внутрішніх справ і т.д.). Голова і комісари повинні бути громадянами Європейського Союзу, причому від кожної держави-члена призначається по одному громадянинові (27 держав-членів Союзу - 27 членів Комісії). Ніццький договір 2001 р. (див. питання N 10) передбачав скорочення чисельного складу Комісії (до її складу повинно було входити менше осіб, ніж є держав-членів; точні цифри не визначалися). Однак Лісабонський договір 2007 р. про реформу Європейського Союзу (див. питання N 17) повернувся до колишньої формулою "одна держава-член - один комісар". Вона може бути змінена лише після 2014 р. шляхом скорочення чисельного складу Комісії до 2/3 від загального числа держав-членів. Незважаючи на існування національних квот, Голова та комісари, на відміну від членів Ради, не пов'язані вказівками своїх держав і зобов'язані діяти лише в інтересах Співтовариства і Союзу в цілому. Незалежність комісарів служить найважливішою умовою призначення їх на посаду і гарантується забороною для членів Комісії отримувати або запитувати вказівки від кого б то не було, в тому числі від влади рідних держав. Члени Комісії можуть бути усунуті від посади тільки Судом Європейських співтовариств у разі, якщо вони перестають відповідати встановленим вимогам або здійснять серйозний проступок. Можлива також примусова відставка окремих комісарів на вимогу Голови (за умови підтримки цієї вимоги більшістю членів Комісії). Відправити у відставку Комісію в цілому може лише Європейський парламент шляхом винесення їй вотуму недовіри, причому в ускладненому порядку (абсолютна більшість депутатського корпусу і 2/3 поданих голосів). На практиці таких випадків ще не було * (73). Комісія формується строком на п'ять років спільно Радою Європейського Союзу та Європейським парламентом: призначення членів Комісії виробляє Рада (кваліфікованою більшістю), а затвердження Комісії у формі "вотуму довіри" - Європейський парламент (простою більшістю). Голова Комісії призначається першим, окремо від інших комісарів, і також окремо затверджується Європейським парламентом. Згідно з Лісабонською угодою призначення цієї посадової особи повинне буде проводитися з урахуванням результатів виборів до Європарламенту, ймовірно, з представників тієї "європейської політичної партії", яка сформувала найбільшу за чисельністю фракцію у представницькому інституті Союзу. Функції та повноваження. У інституційному механізмі Європейського Союзу Комісія відповідає за виконання в основному тих же завдань, які на рівні держав вирішують національні уряди. Звідси в політичному лексиконі її часто характеризують як "головного виконавчого органу" або навіть "європейського уряду". При цьому повноваження Комісії, аналогічно повноважень урядів держав, виникають з двох джерел - безпосередньо з "конституції" (установчих договорів), а також з текстів законодавчих актів, що видаються Радою та Європарламентом (похідні або делеговані повноваження). Завдяки цьому реальний коло прав та обов'язків Комісії постійно зростає. У західній доктрині склалася класифікація основних напрямків діяльності Комісії на три функції. В рамках кожної вона наділяється відповідними владними прерогативами: - охоронна функція, тобто забезпечення дотримання установчих договорів, правових актів інститутів та інших джерел права Європейського Союзу його державами-членами, а також фізичними та юридичними особами. Найбільш важливе уповноваження у рамках цієї функції - це розслідування протиправних дій і бездіяльності держав-членів та залучення їх до відповідальності перед Судом Європейських співтовариств. Сама по собі Комісія правом карати держави-члени не має (див. питання N 50). Таким повноваженням вона може наділятися щодо підприємств відповідно до правовими актами (регламентами) Європейського співтовариства. При цьому поняття "підприємство" охоплює як юридичних, так і фізичних осіб, які здійснюють господарську діяльність на внутрішньому ринку ЄС. Регламенти, що надають Комісії право накладати штрафи на підприємства, видані в ряді галузей законодавства Співтовариства, насамперед антимонопольному, транспортному та енергетичному. Наприклад, згідно з Регламентом Ради від 27 червня 1960 "Про скасування дискримінації у сфері цін і умов транспортних перевезень" Комісія має право штрафувати перевізників на суму до 10 тис. євро. Багатомільйонні штрафи (до 10% річного обороту підприємства) Комісія накладає на великі компанії, що порушують правила конкуренції в ЄС, наприклад "Фольксваген" (рішенням Комісії від 29 червня 2001 оштрафований на суму 30, 96 млн євро), "ДаймлерКрайслер" (10 жовтня 2001 накладено штраф на суму близько 72 млн євро), "Нінтендо" (оштрафований на 149 млн євро згідно з рішенням від 30 жовтня 2002 р.), "Майкрософт" (рішеннями від 24 березня 2004 року, від 27 лютого 2008 р. оштрафувала в сукупності на суму близько 1,5 млрд євро). В рамках охоронної функції Комісія наділяється правом санкціонувати певні дії держав-членів та підприємств (форма попереднього контролю). Зокрема, попередньої згоди Комісії вимагають злиття великих компаній, надання державної допомоги підприємствам та нормативні акти держав-членів по ряду питань (наприклад, в галузі стандартизації). Законодавством ЄС Комісії також може надаватися право наказувати чи забороняти певні дії. Наприклад, за допомогою своїх рішень вона вправі наказати державам-членам заборонити збут або вилучити з ринку будь-який товар, який становить серйозну загрозу для споживачів (Директива Європейського парламенту та Ради від 3 грудня 2001 р. "Про загальні умови безпеки продукції"); - ініціативна функція, тобто підготовка нових нормативних актів та інших заходів, які підлягають прийняттю на рівні Європейського Союзу. Правом вносити до Ради і Європейський парламент проекти регламентів, директив та інших правових актів Комісія володіє в рамках всіх трьох опор Союзу. Проте в рамках Європейського співтовариства, де видається найбільша частина законодавства Союзу, дане право носить винятковий (монопольний) характер. Іншими словами, в рамках ЄС законодавчі інститути - Європейський парламент і Рада, - як правило, можуть приймати рішення лише за пропозицією Комісії, але не з власної ініціативи. Більше того, Комісія має право в будь-який момент змінити або відкликати внесену пропозицію. Якщо остаточне рішення має приймати Рада, то поправки, з якими не згодна Комісія, він може вносити лише одноголосно. Монополія Комісії на правотворчу ініціативу - особливість механізму стримувань і противаг в ЄС, завдяки якій Комісію прийнято характеризувати як "мотор Співтовариства". Дану особливість планується зберегти і в майбутній Конституції Союзу. Згідно з її проектом європейські закони та рамкові закони будуть видаватися за пропозицією Комісії. Лише у сфері кримінального права і поліцейського співробітництва ініціаторами законодавчих актів поряд з Комісією зможуть виступати держави-члени (не менше чверті від загального їх числа). До інших важливих повноважень Комісії в рамках ініціативної функції відносяться розробка проекту бюджету Європейського Союзу та ведення переговорів з іноземними державами та міжнародними організаціями з питань, які входять до компетенції ЄС і Євратому (першої опори); - виконавча функція (у вузькому сенсі слова), під якою розуміється самостійне втілення в життя Комісією приписів установчих договорів та інших джерел права Союзу. До головних повноважень у цій галузі належить, передусім, видання делегованого законодавства і прийняття інших "заходів по виконанню" регламентів, директив, рішень Європейського парламенту і Ради, виконання бюджету Європейського Союзу, а також управління структурними фондами Співтовариства (Європейський соціальний фонд, Європейський фонд регіонального розвитку тощо). Організація роботи та прийняття рішень. Комісія - постійно діючий інститут, якому в силу характеру її функцій і повноважень доводиться приймати величезну кількість рішень (в середньому близько 10 тис. щороку). З цієї причини в Комісії здійснюється розподіл обов'язків ("портфелів") між окремими членами - комісарами. Загальне керівництво Комісією покладено на Голову, який з числа комісарів вправі призначати собі заступників (віце-голів). Надалі, згідно з Лісабонським договором 2007 р., один з віце-голів Комісії буде Верховним представником Союзу з закордонних справ і політики безпеки. Ця посадова особа одночасно виконуватиме функції Голови Ради Європейського Союзу на рівні міністрів закордонних справ держав-членів (див. вище в сьогоденні питанні). Лісабонський договір також наділяє Верховного представника поруч самостійних прерогатив, здійснюваних ним одноосібно: право представляти Союз в цілому на міжнародній арені, керівництво "Європейською службою зовнішньополітичної діяльності" (дипломатичною службою ЄС), право самостійно розробляти і подавати на затвердження Ради та Комісії проекти нових зовнішньополітичних заходів Європейського Союзу. В якості галузевих підрозділів (відомств) Комісії виступають Генеральний директорат (або генеральні дирекції), що позначаються абревіатурою DG * (74) і номерами у вигляді римських цифр, наприклад: DG II "Економічні та фінансові питання" , DG VI "Сільське господарство" і т.д. Керівником генерального директорату є генеральний директор (посадова особа, яка призначається з числа цивільних службовців Європейських співтовариств). Генеральний директор, в свою чергу, підпорядковується комісару, який відповідає за відповідну галузь управління. Крім генеральних директоратів в структурі Комісії є спеціалізовані служби (Служба перекладів, Юридична служба тощо) і Генеральний секретаріат (допоміжний апарат). Велика завантаженість Комісії обумовлює існування у неї обширного персоналу (близько 50 тис. службовців - більше, ніж в будь-якому іншому інституті чи органі Союзу), а також практику внутрішнього делегування, тобто передачу повноважень приймати рішення окремим комісарам або генеральним директорам. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Європейська комісія " |
||
|
||