| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Форма кредитного договору |
||
|
Спеціальний характер названих правил про форму кредитного договору проявляється в тому, що, по-перше, виключається застосування норм про форму договору позики (ст. 808 ЦК), що допускають в тому числі укладення договору в усній формі , зокрема, з наступним підтвердженням факту його укладення розпискою чи іншим аналогічним документом позичальника, по-друге, передбачаються більш жорсткі наслідки недотримання вимоги письмової форми кредитного договору в порівнянні з тими наслідками, які передбачені загальними положеннями про форму угоди: відповідно до п. 1 ст. 162 ГК РФ недотримання простої письмової форми угоди не тягне її недійсність, проте позбавляє сторони права в разі спору посилатися на підтвердження угоди та її умов на показання свідків, але не забороняє приводити письмові й інші докази. Інших додаткових вимог до форми кредитного договору законодавство не містить, а це означає, що до кредитного договору застосовуються без вилучень загальні положення про письмовій формі всякого цивільно-правового договору, що містяться в п. 2 ст. 434 ГК РФ. Згідно із зазначеними загальним положенням договір у письмовій формі може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного або іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором. У зв'язку з цим в юридичній літературі звертається особлива увага на те, що "сучасний цивільний закон визнає і інші варіанти письмової форми договору, ніж традиційні документи на паперовому носії, що містять власноручні підписи сторін", в результаті чого отримала широке поширення "практика укладання кредитних договорів (наприклад, короткострокових міжбанківських кредитів у національній валюті) за допомогою електронних торговельних систем, що не оформляють письмових договорів на паперових носіях" "*". --- "*" Солов'яненка Н.І. Указ. соч. С. 513. І все ж у більшості випадків кредитні договори укладаються у формі єдиного документа за підписами уповноважених осіб, що представляють кредитора і позичальника. Причому практично повсюдно для укладання кредитних договорів використовуються трафаретні тексти цих договорів, що розробляються банками і тиражовані ними друкарським способом в безлічі екземплярів. Зазначені тексти кредитних договорів після заповнення нечисленних порожніх граф пропонуються до підписання позичальникам, що звернулося з проханням про видачу кредиту. Останні ж, як правило, покірливо підписують пропоновані їм банками тексти договорів. Така практика укладання кредитного договору створює враження, що позичальник фактично лише приєднується до запропонованих йому банком умов кредитного договору. У зв'язку з цим деякі автори, намагаючись пояснити фактичні відносини сторін, що складаються при укладенні кредитних договорів, з правових позицій, намагаються надати їм правову форму договору приєднання. Так, Н.І. Солов'яненка пише: "Зазвичай кредитні організації використовують розроблені ними стандартні формуляри таких договорів, які складно піддати зміни в результаті переговорів. Такі формуляри договору є для позичальника договором приєднання, регульованим за правилами ст. 428 ГК" "*". --- "*" Там же. С. 512. З цим твердженням важко погодитися. Нам вже доводилося відзначати, що основною ознакою типової конструкції договору приєднання є не фактичний спосіб укладання договору (коли запропонований однією стороною і підписаний інший текст договору представляв собою стандартний формуляр, розроблений однієї зі сторін), а та обставина, що умови цього договору могли бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (п. 1 ст. 428 ЦК). Проте ні законодавство, ні банківська практика не виключають можливості укладення сторонами кредитного договору шляхом вироблення його умов за спільним волевиявленням сторін. Більше того, у випадках, коли мова йде про великі кредити і вигідних для банків позичальників, банки охоче відступають від своїх же трафаретних текстів кредитного договору. Отже, в даному випадку має місце використання різних способів і засобів укладення кредитного договору, які відносяться до галузі техніки договірної роботи. І не більше того. До речі, застосування банками типографських бланків текстів кредитного договору в деяких випадках спричиняє негативні наслідки для самих банків. Так, в банківській практиці має широке поширення так зване переоформлення кредиторської заборгованості, що виникла за раніше укладеними кредитними договорами. Але робиться це найчастіше не шляхом укладення угоди з позичальником про переоформлення наявної заборгованості за старими кредитами (про зміну умов раніше укладених кредитних договорів), а тим же випробуваним способом, тобто шляхом підписання нового договору на трафаретному бланку кредитного договору, де у відповідних порожніх графах вказуються загальна сума заборгованості як за раніше виданими кредитами, так і за несплаченими відсотками (а в трафаретному бланку кредитного договору виходить, що вказана заборгованість являє собою суму кредиту, що підлягає видачі позичальникові), новий термін сплати заборгованості (по трафаретному бланку - термін повернення виданого кредиту) і ставка відсотків, що підлягають сплаті до фактичного повернення кредиту. Після закінчення нового терміну погашення заборгованості за раніше виданими кредитами (а по трафаретному бланку - терміну повернення виданого кредиту) банк-кредитор пред'являє вимоги до позичальника про погашення заборгованості та стягнення несплачених відсотків. У свою чергу позичальники, користуючись тією обставиною, що замість угоди про зміну окремих умов раніше укладених кредитних договорів (про суму заборгованості, термін повернення виданих кредитів і розмір відсотків за користування кредитами) сторони, використовуючи трафаретний бланк кредитного договору, уклали (формально це так!) новий кредитний договір, на практиці застосовують різні способи свого захисту від справедливих (по суті своїй) вимог кредиторів. Наприклад, нерідко в подібних ситуаціях позичальники заявляють (у тому числі шляхом пред'явлення відповідних зустрічних позовів) про нікчемність укладеного нового кредитного договору як мнимої угоди (п. 1 ст. 170 ЦК), оскільки, вступаючи в договірні відносини, сторони уклали кредитний договір лише для виду, без наміру створити відповідні йому правові наслідки (мається на увазі перш за все зобов'язання банку з видачі кредиту). Визнання такого кредитного договору нікчемним правочином змушує кредитора повертатися до раніше укладених кредитних договорах (заборгованість за якими переоформлялася шляхом укладення нового кредитного договору), але за вимогами, що випливають із цих договорів, найчастіше виявляються втраченими строки позовної давності. Інший спосіб захисту, яким "озброюється" позичальник при такому "переоформленні" заборгованості за раніше укладеними кредитними договорами, полягає у визнанні нового кредитного договору дійсної угодою. Але в цьому випадку позичальник зберігає за собою можливість висунути проти вимог кредитора довід про їх необгрунтованість в силу того, що кредитор не виконав свого зобов'язання по видачі кредиту відповідно до нового кредитним договором. Більш того, деякі позичальники, домігшись судового рішення про відмову кредитору в позові (за викладеними мотивами), пред'являли в судовому порядку свої вимоги про стягнення з кредитора збитків, викликаних невиконанням зобов'язання по видачі кредиту, що випливає з нового кредитного договору. При цих умовах кредитора могла врятувати від стягнення збитків лише посилання на зловживання правом з боку позичальника (ст. 10 ЦК). А поки тривали судові тяжби, за раніше укладеними кредитними договорами, як і в попередньому випадку, спливали строки позовної давності для стягнення заборгованості. І лише при одному варіанті розвитку подій, як показує судово-арбітражна практика, кредитору вдається і при такому "переоформленні" заборгованості за раніше укладеними кредитними договорами все ж домогтися захисту своїх прав. Мова йде про тих ситуаціях, коли кредитор, розташовуючи відповідними доказами, здатний переконати суд у необхідності кваліфікації нового договору, укладеного на трафаретному бланку кредитного договору, в якості угоди сторін про зміну умов раніше укладених кредитних договорів. Для цього кредитор повинен володіти документами, що підтверджують ту обставину, що позичальник звертався до банку з проханнями про переоформлення заборгованості за раніше укладеними договорами або про відстрочення її сплати, і саме ці відповідні прохання позичальника послужили підставою для укладення нового кредитного договору. Юридичною підставою для кваліфікації нового кредитного договору в якості угоди про зміну умов раніше укладених кредитних договорів в такому випадку може служити норма, яка міститься у п. 2 ст. 170 ГК РФ, згідно з якою удавана угода (новий кредитний договір), тобто угода, укладена з метою прикрити іншу угоду, незначна, а до угоди, яку сторони дійсно мали на увазі (угода про зміну раніше укладених кредитних договорів), застосовуються правила, що відносяться до цієї оборудки. Разом з тим застосування банком-кредитором даного (по суті єдиного) способу захисту в ситуації, коли стара заборгованість за раніше укладеними кредитними договорами переоформляється шляхом укладення угоди на трафаретному бланку кредитного договору, пов'язане з певними негативними наслідками для банку, який для досягнення прийнятного для себе результату повинен довести, що він свідомо здійснив незаконну удавану угоду. Ось таку "злий жарт" може зіграти з банками їх невгамовне прагнення використовувати для укладання різних угод в кредитній сфері власні трафаретні бланки кредитного договору! Договірні кредитні зобов'язання можуть виникнути і зовсім без укладення та оформлення кредитного договору. Мається на увазі ситуація, коли відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на цьому рахунку грошових коштів (кредитування рахунка). У такому випадку банк вважається надав клієнтові кредит на певну суму з дня здійснення відповідного платежу, а правовідносини сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, регулюються правилами про позику та кредит, якщо договором банківського рахунку не передбачено інше (ст. 850 ЦК). Такий кредит, іменований зазвичай овердрафтом (а відповідний банківський рахунок - контокорентний), на практиці іноді оформляється окремими угодами між банком і власником рахунку, однак для кваліфікації виникли відносин в якості кредитного зобов'язання (овердрафту) наявність (або відсутність) подібних угод не має вирішального значення . На підтвердження цього можна навести наступний приклад з судово-арбітражної практики. Відкрите акціонерне товариство - Агробудівельна компанія (далі - компанія) звернулося до арбітражного суду з позовом про визнання неукладеними з відкритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний Ощадний банк Російської Федерації" (далі - банк) генеральної угоди, додаткових угод до нього і чотирьох договорів про надання кредитів у вигляді овердрафту; про стягнення з банку безпідставно списаних по безгрошовим кредитами 11421476 руб. 19 коп. і 2203740 крб. 94 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами. До прийняття рішення позивач збільшив суму відсотків до 2494565 крб. 57 коп. Рішенням суду генеральну угоду, доповнення до нього, а також чотири договори були визнані неукладеними. З банку на користь компанії стягнуто 11421476 руб. 19 коп. основного боргу та 2494565 руб. 57 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами. Постановами апеляційної та касаційної інстанцій рішення залишено без зміни. За результатами перевірки справи в порядку нагляду Президія Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації судові акти скасував, а справу направив на новий розгляд. Як випливало з матеріалів справи, банк і компанія уклали генеральну угоду про надання останній кредиту у вигляді овердрафту з лімітом в сумі 1500000 крб. з терміном погашення до 13 червня 2000 До генеральною угодою були укладені додаткові угоди, що встановлюють право банку на безакцептне списання основної заборгованості, неустойки та інших платежів, а також ліміт з овердрафтного кредитування в сумі 14100000 руб. Крім того, сторони уклали п'ять договорів про надання кредитів у вигляді овердрафту. Задовольняючи позовні вимоги компанії, суди трьох інстанцій виходили з чинного рішення арбітражного суду по іншій справі між тими ж сторонами, в основу якого були фактично покладені постанову слідчого управління при органах внутрішніх справ, а також вказівки , що містяться в акті ревізії про проведення банком фіктивних операцій за рахунком і поданні ним виписок, недостатньо обгрунтовують кредитування рахунку. Однак, як зазначив Президія Вищого Арбітражного Суду РФ, постанови слідчих органів не можуть мати преюдиціальне сили і повинні оцінюватися арбітражним судом поряд з іншими доказами, у тому числі і актом ревізії, в якому зазначено, що видаткові операції за рахунком компанії здійснювалися за відсутності на ньому грошових коштів. Водночас арбітражний суд не дослідив фактичних обставин, пов'язаних з кредитуванням рахунка. Представлені позивачем до арбітражного суду довідки про приходи і витрати грошових коштів були складені починаючи з січня 2000 р., в той час як генеральну угоду і перший договір датований 16 грудня 1999 р., а розрахунок банку - з 17 грудня 1999 Згідно ст. 850 ГК РФ у випадках, коли відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунку, незважаючи на відсутність коштів (кредитування рахунка), банк вважається надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення такого платежу. При новому розгляді справи арбітражному суду було запропоновано висунути, чи були власні грошові кошти на розрахунковому рахунку компанії на дати укладення договорів і скільки; коли і в якому розмірі вироблялися платежі з цього рахунку на адресу третіх осіб на підставі наявних у справі виписок по рахунку і платіжних документів сторін; чи надійшли фактично грошові кошти до одержувачів "*". --- "*" Постанова Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 8 лютого 2002 р. N 7286/01 / / Довідкові правові системи. З точки зору юридичної кваліфікації кредиту у формі овердрафту, зазначені правовідносини являють собою кредитне зобов'язання, що є елементом договору банківського рахунку, в силу чого зазначений договір повинен розглядатися як змішаного договору; один з основних принципів регулювання останнього полягає саме в тому, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах правила про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або суті змішаного договору (п. 3 ст. 421 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "3. Форма кредитного договору" |
||
|
||