| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8. Інші злочини проти життя |
||
|
Заподіяння смерті з необережності (ст. 109 КК). Як зазначалося вище, заподіяння смерті з необережності Кримінальний кодекс РФ не вважає вбивством. Вживання більш широкого поняття в ст. 109 КК РФ дозволяє вільно оперувати цією нормою у випадках необережного позбавлення життя потерпілого в процесі здійснення винним професійної діяльності при порушенні яких правил безпеки (якщо відсутня спеціальна норма в Кодексі). За ст. 109 КК кваліфікується необережне заподіяння смерті як по легковажності, так і через недбалість. Заподіяння смерті з необережності слід відрізняти від невинного заподіяння смерті, коли особа: а) не передбачала можливості настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами не повинно було і не могло їх передбачити; б) хоча і передбачала можливість заподіяння смерті, але не могло це запобігти в силу невідповідності своїх психофізичних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних перевантажень. Висновок про те, чи було заподіяння смерті необережним або випадковим, повинен будуватися на ретельному аналізі дій особи і всієї ситуації * (138). Заподіяння смерті з необережності необхідно відмежовувати і від навмисного вбивства. Особливі труднощі виникають при відмежуванні вбивства з непрямим умислом від заподіяння смерті з легковажності. І в тому, і в іншому випадках винний не бажає настання такого результату, не прагне до нього. Але при непрямому намірі він свідомо допускає настання смерті, часто ставиться до цього байдуже, не робить ніяких дій, спрямованих на запобігання такого результату. При необережності у формі легковажності (за термінологією Кримінального кодексу РРФСР - злочинної самовпевненості) винний не відноситься до смерті потерпілого байдуже, він розраховує на свої сили, вміння, спритність, професіоналізм, на те, що в результаті вжитих ним заходів або дій інших осіб чи інших конкретних факторів вдасться уникнути смертельного результату. Однак у силу відсутності належної передбачливості, недостатнього урахування можливостей своїх або інших осіб смертельний результат все ж настає. У ч. 2 ст. 109 КК вперше передбачено кваліфікуючі ознаки даного злочину. Це заподіяння смерті з необережності: а) внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків; б) двом або більше особам. У першому випадку відповідальність підвищується, оскільки об'єктом злочину є не тільки життя людини, а й суспільні відносини у сфері виконання особою своїх професійних обов'язків. Мають значення також наявність у винного професійної підготовки, знання ним спеціальних правил безпеки. Дана норма не застосовується, якщо заподіяння смерті з необережності внаслідок порушення спеціальних правил передбачено іншими статтями Кримінального кодексу (наприклад, ст. 215, 215.1, 216, 217, 218, 219, 235, 247, 248, 250, 251, 252, 263 , 264, 266 та ін.) За ч. 2 ст. 109 КК можуть бути притягнуті до відповідальності медичні працівники, вихователі дитячих установ та інші особи, які заподіяли смерть з необережності внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов'язків. Заподіяння смерті з необережності двом або більше особам також обтяжує відповідальність через настання більш тяжких наслідків. Доведення до самогубства (ст. 110 КК). Стаття 110 КК РФ, що встановлює відповідальність за доведення до самогубства, містить ряд новел порівняно з ст. 107 КК 1960 р. Перш за все, в ст. 110 КК відсутня вказівка на матеріальну чи іншу залежність потерпілого від особи, винної у доведенні до самогубства. Це означає істотне розширення кола можливих суб'єктів даного злочину. Розширено також об'єктивна сторона злочину, яка полягає у вчиненні винним цілком певних дій, що штовхають потерпілого на самогубство. За Кримінальним кодексом 1960 до таких дій ставилися тільки жорстоке поводження або систематичне приниження особистої гідності. Тепер до способів доведення до самогубства додані загрози. За змістом вони можуть бути різними. Для кваліфікації вчиненого як доведення до самогубства не має значення, чим загрожує винний: заподіянням смерті або шкоди здоров'ю; розголошенням відомостей, які потерпілий бажав зберегти в таємниці; звільненням з роботи; розлученням; відібранням дитини; виселенням; позбавленням засобів до існування; підпалом будинку або знищенням іншого майна і т.д. Для визнання загрози способом доведення до самогубства мають значення не тільки її зміст, але і повторюваність, тривалість. Навіть незначна загроза може довести потерпілого до самогубства, якщо приймає характер цькування. У той же час не всяка загроза, одноразово висловлена, навіть серйозна за змістом, може розглядатися як спосіб доведення до самогубства. Не випадково в ст. 107 КК йдеться про погрози у множині. Для наявності складу злочину не має значення форма вираження погрози: усно або письмово, відкрито чи анонімно. Жорстоке поводження може виражатися як у скоєнні дій, що утворюють самостійний склад злочину (наприклад, умисне заподіяння шкоди здоров'ю, катування), так і в інших діях. Жорстоким поводженням можуть бути визнані, зокрема, незаконне позбавлення волі, незаконне приміщення в психіатричний стаціонар, спонука до дій сексуального характеру, позбавлення їжі, житла, роботи, утиск інших прав потерпілого. Закон не вимагає систематичного вчинення цих дій, але вони повинні бути спрямовані на доведення потерпілого до самогубства. Систематичне приниження людської гідності може полягати в постійних образах, наклепі, знущаннях, цинічному висміюванні фізичних вад жертви і т.п. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є самогубство (спричинення смерті самому собі) або замах на самогубство потерпілого. Тільки з цього моменту злочин визнається закінченим. Висловлення наміри покінчити з собою, приготування до самогубства, складання передсмертної записки не утворює складу злочину, передбаченого ст. 110 КК. Необхідно також наявність причинного зв'язку між діями винного і наслідками у вигляді самогубства і замаху на самогубство. Склад розглядуваного злочину буде мати місце тільки в тому випадку, якщо самогубство або замах на самогубство з'явилися результатом загроз, жорстокого поводження з потерпілим чи систематичного приниження його людської гідності. Якщо потерпілий здійснює самогубство у відповідь на правомірні дії особи (наприклад, при загрозі притягнення до відповідальності, викриття злочинної діяльності), то склад злочину відсутній. З суб'єктивної сторони доведення до самогубства може бути скоєно з будь-якою формою умислу. При прямому намірі винний передбачає можливість самогубства потерпілого, бажає цього, а при непрямому - свідомо допускає той же результат. Існує думка, що за наявності прямого умислу на доведення до самогубства потерпілого вчинене є вбивством, яке має кваліфікуватися за ст. 105 КК. Так, Н.К.Семернева стверджує: "За наявності прямого умислу на доведення до самогубства винний повинен нести відповідальність за вбивство. Та обставина, що позбавлення життя виконується самим потерпілим, не має значення для кваліфікації діяння" * (139). З нею солідаризується Т.А.Плаксіна * (140). Таку думку помилково. Прихильники його не беруть до уваги відмінності в об'єктивній стороні вбивства і доведення до самогубства. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 КК, на відміну від вбивства, винний не вчиняє дій, безпосередньо призводять до смерті потерпілого. Останній сам приймає рішення розлучитися з життям і сам же приводить її у виконання, керований своїми свідомістю і волею. Необережне доведення особи до самогубства в принципі можливо. Однак у силу ч. 2 ст. 24 КК відповідальність у цьому випадку виключається, оскільки в ст. 110 КК немає вказівки на необережну форму провини. Доведення до самогубства або схиляння до самогубства малолітньої дитини або несамовитого слід розглядати як вбивство шляхом опосередкованого заподіяння смерті і кваліфікувати за ч. 1 або ч. 2 ст. 105 КК. Можливо також фізичний примус особи до самогубства, коли жертва позбавляється можливості проявити свою волю. Такі дії винного також представляють собою вбивство. Суб'єктом злочину може бути особа, від якої потерпілий перебував у службовому, матеріальній або іншій залежності, а також будь-яке інше обличчя. Якщо доведення до самогубства скоєно посадовою особою, його дії кваліфікуються як сукупність злочинів, передбачених ст. 110 та п. "в" ч. 3 ст. 286 КК (перевищення посадових повноважень із заподіянням тяжких наслідків). Відповідальність за доведення до самогубства настає після досягнення 16-річного віку. Доведення до самогубства або замах на нього шляхом вчинення дій, що утворюють самостійний склад злочину (побої, катування, заподіяння тяжкого або іншої шкоди здоров'ю, незаконне позбавлення волі, згвалтування, вимагання і т.д.), вимагає кваліфікації за сукупністю зазначених злочинів і за ст. 110 КК. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 8. Інші злочини проти життя " |
||
|
||