| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Інші види речей |
||
|
Індивідуально-визначені речі визнаються юридично незамінними. У разі загибелі або псування таких речей від зобов'язаної особи можна вимагати лише відшкодування збитків, але не надання аналогічних речей. Разом з тим тільки індивідуально-визначені речі можна витребувати від зобов'язаної особи в натурі (наприклад, при невиконанні ним договору купівлі-продажу або за віндикаційним позовом). Індивідуально-визначеними можуть бути як рухомі, так і нерухомі речі. Речі, визначені родовими ознаками, юридично замінні. Тому невиконання зобов'язання щодо їх передачі (наприклад, в силу загибелі або іншої втрати конкретної партії товару) за загальним правилом дає можливість уповноваженій особі вимагати надання такої ж кількості аналогічних речей, але виключає можливість витребування в натурі тих же самих (конкретних) речей. Так, виробник металу зобов'язався продати покупцю 10 тонн нікелю, причому право власності на метал за умовами договору переходило до покупця з моменту оплати ним товару. Однак після надходження грошей на рахунок продавця останній продав весь виготовлений ним метал в кількості більше 100 тонн іншому покупцеві. У такій ситуації початковий покупець може вимагати або передачі йому такої ж кількості металу з знову виготовленої партії, або відшкодування збитків, але не має право наполягати на вилученні 10 тонн нікелю з проданої іншому набувачеві партії товару. Предметом деяких угод можуть бути лише індивідуально-визначені речі (наприклад, у договорі оренди, який передбачає повернення використаного майна), тоді як в інших угодах в цій якості, навпаки, можуть виступати тільки речі, визначені родовими ознаками (наприклад, у договорі позики речей, згідно з яким позичальник повинен повернути позикодавцеві таку ж кількість речей того ж роду і якості). Об'єктами права власності та інших речових прав також можуть бути тільки індивідуально-визначені речі. З юридичної точки зору речі можуть бути також ділимими і неподільними (хоча у фізичному сенсі ділена всяка річ). Неподільні речі відповідно до ст. 133 ГК характеризуються неможливістю їх розділу в натурі без зміни їх первісного призначення. Наприклад, неможливо розділити порівну між двома співвласниками (співвласниками) належний їм автомобіль. Неподільну річ не можна розділити без невідповідного збитку її господарській або іншому цільовому призначенню, тоді як у подільної речі будь-яка частина і після розділу може виконувати ту ж функцію, що і річ у цілому (хоча, можливо, і в меншому масштабі, як це, наприклад, відбувається при розділі квартири або житлового будинку, що складаються з декількох ізольованих кімнат) (1). Тому ділимими є земельні ділянки (абз. 2 п. 2 ст. 6 Земельного кодексу). --- (1) Як зазначено раніше, юридично неподільними речами слід було б визнавати будь-які житлові будинки (включаючи багатоквартирні) або принаймні окремі квартири. Проте наявний у нас реальний рівень забезпеченості громадян благоустроєним житлом поки не дозволяє законодавцю піти на цей крок. Дані обставини набувають юридичне значення при розділі об'єктів спільної власності (ст. 252 ЦК), при визначенні характеру зобов'язань, що виникають з приводу таких речей (п. 1 ст. 322 ЦК), і в деяких інших випадках. Складні речі (ст. 134 ЦК) подільні як фізично, так і юридично. Йдеться про сукупність різнорідних речей, що становлять єдине ціле в силу їх використання за загальним призначенням (наприклад, столовий сервіз, меблевий гарнітур, майно фермерського господарства і т.д.). Нерідко така сукупність речей використовується як одна, єдина річ, вартість якої може бути навіть більше, ніж проста сума вартості складових її частин. Складною річчю можна вважати колекцію однорідних предметів або, наприклад, бібліотеку. Юридичне значення виділення складних речей полягає в тому, що вони можуть ставати предметом обороту як ціле. Тому дія угоди, укладеної з приводу такої речі, поширюється на всі її частини, якщо інше прямо не передбачено договором. З цієї точки зору підприємство як майновий комплекс теж можна розглядати як різновид складної речі, що відрізняється, однак, тим, що до її складу входять не тільки речі, а й права та обов'язки. У цивільному праві речі традиційно поділяються також на головні речі і приналежності. Належність покликана служити головній речі і пов'язана з нею спільним призначенням. Тому вона за загальним правилом слід долю головної речі, якщо тільки інше прямо не встановлено договором (ст. 135 ЦК). При цьому не має значення відносна вартість цих речей (наприклад, дорога рама, що містить у собі копію картини, все одно залишається приналежністю). Отже, орендар обладнання вправі розраховувати на передачу йому орендодавцем також і необхідного для нормальної експлуатації інструменту і запасних частин, якщо тільки інше не буде прямо встановлено орендним договором. Головна річ і приналежність не є складною річчю, а приналежність не можна розглядати як складову частину головної речі. Кожна з цих речей є цілком самостійною і має власне призначення. Поняття головній речі і приналежності співвідносні, оскільки самі ці речі пов'язані господарської або іншою залежністю, в рамках якої приналежність набуває суто підпорядковане, обслуговуюче стосовно головної речі значення. У класичному майновому обороті головною річчю завжди визнається земля (земельна ділянка), а приналежністю - розташовані на ній об'єкти, включаючи будівлі, споруди та інші об'єкти нерухомості (які при відчуженні за загальним правилом повинні, таким чином , слідувати долі головної речі). В умовах визнання виключної власності держави на землю в вітчизняному правопорядку головним об'єктом стали вважатися розташовані на землі будівлі, споруди і тому подібні об'єкти, за якими в разі їх відчуження автоматично слід було право землекористування. Визнання і розвиток приватної власності на землю повинна тягти повернення до традиційного підходу, при якому відчужувач і набувач об'єкта нерухомості будуть насамперед вирішувати питання про долю землі, на якій він розташований (подп. 5 п. 1 ст. 1 та ст. 35 Земельного кодексу). У ряді випадків цивільно-правове значення набуває поділ речей на споживані і неспоживна речі. До споживаним відносяться речі, втрачає у процесі їх використання, наприклад сировину для виробництва або будівельні матеріали. Такі речі не можуть бути предметом тимчасового користування, бо їх неможливо повернути первинного власника. Вони можуть лише відчужуватися на користь інших осіб. Споживаними речами можуть бути тільки рухомості. Неспоживна речі при використанні зношуються (амортизуються) поступово, частково, протягом певного тривалого часу (наприклад, нерухомість, обладнання). Це дає їм можливість служити предметом оренди, довірчого управління та інших угод з тимчасового користування чужим майном. У деяких угодах, навпаки, предметом можуть бути тільки споживані речі (наприклад, у договорі позики). Відповідно до ст. 136 ГК різні види надходжень (збільшень), одержуваних у результаті використання майна (основний речі), поділяються на плоди, продукцію і доходи. Плоди - результат органічного, природного приросту речей (урожай, приплід худоби або птиці). При цьому мова йде про відокремлюваних (точніше, про відокремлені) збільшеннях, бо невідокремлені прирощення (плоди) є складовою частиною речі (невипадково, наприклад, ст. 520 ЦК Франції оголошує нерухомістю "врожай на корені і плоди, ще не зняті з дерев", разом з тим вважаючи їх рухомістю "з того моменту, як колосся зрізані, а плоди зірвані"). Продукція - технічне (в цьому сенсі - штучне) прирощення майна, отримане в результаті його продуктивного використання (наприклад, готова продукція якого-небудь заводу). У даному випадку під продукцією розуміються речі або упредметнені результати робіт або послуг (зокрема, результат ремонту чи іншого поліпшення речі). Доходи - економічне прирощення майна, насамперед у вигляді грошей (доходи від акцій чи за вкладом, відсотки від користування чужими грошовими коштами тощо). Доходи можуть мати і натуральний характер (наприклад, орендна плата відповідно до п. 2 ст. 614 ГК може встановлюватися у вигляді частини готової продукції, отриманої в результаті використання орендованого майна). У багатьох випадках закон особливо регулює режим плодів, продукції та доходів, передбачаючи для них спеціальні правила (наприклад, при регламентації відносин спільної власності, у договорі застави та ін.) Раніше діяв правопорядок встановлював презумпцію належності всіх перерахованих видів збільшень власнику речі (ст. 140 ЦК РРФСР 1964 р.). Чинний закон, навпаки, виходить з того, що за загальним правилом вони належать особі, яка використовує річ на законній підставі (зокрема, орендарю). Це більшою мірою відповідає умовам ринкового обороту, підвищуючи зацікавленість у належному використанні майна будь-якого законного власника, а не тільки власника. Зрозуміло, в договорі сторони вправі передбачити інший порядок розподілу плодів, продукції та доходів. У деяких випадках такий порядок прямо встановлено законом (наприклад, доходи від довірчого управління чужим майном підлягають передачі вигодонабувачу, за винятком тієї їх частини, за рахунок якої виплачується винагорода управителю). Об'єктом майнового обороту в багатьох випадках стають тварини, найчастіше домашні (хоча можливі й угоди з приводу диких тварин, наприклад їх придбання для зоопарку або цирку). На такі відносини поширюються загальні правила про майно (речах), з яких законом або іншими правовими актами можуть бути зроблені виключення (ст. 137 ЦК). Останні, зокрема, стосуються заборони жорстокого, негуманного поводження з тваринами з боку їх власників (п. 2 ст. 137, п. 2 ст. 231, ст. 241 ЦК). Все це дозволяє говорити про виділення в цивільному праві особливої категорії одушевлених речей (1). --- (1) Згідно § 90а Цивільного кодексу Німеччини (введеному в дію Законом від 20 серпня 1990 р.) тварини не є речами, хоча на них можуть бути поширені правила про речі, оскільки інше не передбачено законом. Однак у теорії і на практиці їх як і раніше розглядають як речей (див.: Schulze R. ua Burgerliches Gezetbuch. Handkommentar. 2. Aufl. Baden-Baden, 2002. S. 41). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 5. Інші види речей " |
||
|
||