| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Історія розвитку законодавства про відповідальність за статеві злочини |
||
|
Історія розвитку законодавства про статеві злочини сягає в далеке минуле, коли відповідальність за ці злочини регулювалася в основному церковним законодавством. Проте вже Статут князя Ярослава (1015-1054 рр..) "Про церковних судах" передбачав не тільки церковно-правову, а й кримінальну та цивільну відповідальність. Залежно від соціального стану потерпілої різне покарання передбачалося за згвалтування (ст. 3). Цим же Статутом передбачалася відповідальність за групове згвалтування (ст. 7); двоєженство (ст. 16), блуд з черницею і скотоложство (ст. 18), статеві зносини між родичами і свояками (ст. 12, 14-15, 19-23), включаючи, наприклад, статеві зносини чоловіка з двома сестрами (ст. 20) і братів з однією жінкою (ст. 23) * (243). Соборним Укладенням 1649 р. як кваліфікованого складу передбачалося згвалтування, вчинене ратним людиною, який карається смертною карою (ст. 30 гол. VII) * (244). У артикул військовому Петра I була спеціальна глава (22), в якій говорилося про "содомський гріх, про насильство і блуді". Так, Артикулвійськовий передбачав відповідальність за скотоложство (арт. 165), добровільне мужолозтво, кваліфікуючою ознакою якої було мужолозтво, вчинене начальством (арт. 166), згвалтування (арт. 167-168), перелюб (арт. 169-170), двоєженство (арт. 171), статевий зв'язок між свойственниками (арт. 173-174). Певний інтерес представляють окремі особливості кримінальної відповідальності, передбачені Артикулом військовим. Так, за згвалтування належало рівне покарання, незалежно від того, на своїй або на ворожій території було скоєно злочин; проти чесної жінки або блудниці. Встановлення покарання за згвалтування жінки на ворожої території є особливістю Артикула, що відрізняє його від західноєвропейського законодавства. Для вирішення питання про винність особи мала значення своєчасність подання заяви потерпілої. У тлумаченні ст. 167 Артикула говорилося, що якщо потерпіла "промовчить єдиний день або більше потім, то вельми очевидно буде, що й вона до того полювання мала". Замах на згвалтування, згідно з цим тлумаченням, каралося по суддівському розсуд. Відомі Артикулвійськовий і пом'якшують покарання обставини. Так, при вчиненні перелюбу "коли прелюбодеющая сторона може довести, що в подружжі способу не може отримати тілесну полювання втамувати, то мочно покарання применшити" (арт. 170) * (245). Артикул вперше ввів поняття "проституція". Згідно артикулу 175 блудниць наказувалося виганяти з полків * (246). Спеціальна глава "Про злочини проти суспільної моральності" (гл. 4 розд. 8) вперше була виділена в Уложенні про покарання кримінальних та виправних 1845 р. У цій главі передбачалася відповідальність за мужолозтво без насильства (ст . 995) і з насильством або з малолітньою або недоумкуватим (ст. 996), скотоложство (ст. 997). Церковному покаяння піддавалися громадяни, християни за протизаконне сожитие неодруженого з незаміжньою за взаємною згодою (ст. 994) * (247). Спеціальна глава про статеві злочини містилася і в Кримінальному укладення 1903 р. Це гл. 27 "Про непотребстві". Диференційовано, залежно від віку потерпілого, підійшов законодавець до відповідальності за любострастних дії. Так, за подібні дії з дитиною віком до 14 років винний ніс відповідальність, навіть якщо ці дії вчинені за згодою потерпілого (ч. 1 ст. 513). Відповідальність за аналогічні дії з потерпілим у віці від 14 до 16 років наступала при відсутності згоди потерпілого або "хоча б з його згоди, але по вживанні в зло його невинності" (ч. 2 ст. 513). За любострастних дії без згоди потерпілого з особою, яка досягла 16-річного віку, відповідальність була передбачена ст. 514. Нарешті, ст. 515 передбачала відповідальність за любострастних дії з особою, що знаходиться під владою винного (ч. 1), з обличчям допомогою насильства або загрози загрожують або члену його сім'ї (ч. 2), "з розбещенням, але без плотського зносини" (ч. 3) . Покладання 1903 р. зберігається відповідальність за мужолозтво (ст. 516), кровозмішення (ст. 518), звідництво "для непотребства особи жіночої статі, яка не досягла 21 року" (ст. 524). Разом з тим Покладання відмовилося від відповідальності за скотоложство. Перший радянський Кримінальний кодекс 1922 р. в гол. V розд. 4 передбачав відповідальність за злочини у сфері статевих відносин. Містилися в ньому норми умовно можна розділити на склади, пов'язані і не пов'язані із задоволенням статевої потреби. До перших складам ставилися статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ч. 1 ст. 166), кваліфікуючі ознаки - зносини, поєднане з розбещенням і задоволенням статевої пристрасті в збочених формах (ст. 167); згвалтування (ч. 1 ст. 169, кваліфікуючу ознаку - самогубство потерпілої особи - ч. 2 ст. 169) і спонука жінки до вступу в статевий зв'язок з особою, щодо якої жінка є матеріально або по службі залежною. До других складам ставилися розбещення малолітніх і неповнолітніх (ст. 168), примушування до заняття проституцією (ст. 170), звідництво, утримання місць розпусти, а також вербування жінок для проституції (ч. 1 ст. 171, кваліфікуючою ознакою було залучення до проституції особи, що перебувала під опікою обвинуваченого або не досягла повноліття, - ч. 2 ст. 171). Кримінальний кодекс РРФСР 1926 р. не передбачив спеціального розділу про статеві злочини. Однак в гол. 6 "Злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи" містилися статті, аналогічні статтями Кодексу 1922 про відповідальність за статеві злочини (ст. 151-155). При цьому Кодекс 1926 об'єднав в одну статтю просте та кваліфіковане статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 151). Також в одну статтю були об'єднані спонука до заняття проституцією і звідництво (ст. 155). Кваліфікуючими ознаками згвалтування, крім самогубства потерпілого, були недосягнення потерпілим статевої зрілості і згвалтування кількома особами (ч. 2 ст. 153). Караним стало спонука жінки не тільки в статевий зв'язок, а й до задоволення статевої пристрасті в іншій формі (ст. 154). Постановою ВЦВК і РНК РРФСР від 1 квітня 1934 Кримінальний кодекс 1926 був доповнений ст. 154-а, предусмотревшей відповідальність за добровільне і насильницьке (ч. 1) або з використанням залежного становища потерпілого (ч. 2) мужолозтво * (248). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1949 відповідальність за згвалтування була істотно підвищена - ув'язнення у виправно-трудовому таборі на строк від 10 до 15 років, а за згвалтування неповнолітньої, а так само згвалтування, вчинене групою осіб або спричинило за собою особливо тяжкі наслідки, була встановлена відповідальність у вигляді ув'язнення у виправно-трудовому таборі на строк від 15 до 20 років. Кримінальний кодекс 1960 р., як і 1926 р., не передбачивши розділу про статеві злочини, містив склади цих злочинів в основному в гол. 3 "Злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи". Кодекс 1960 р., як і колишній, встановлював відповідальність за згвалтування (ст. 117), примушування жінки до вступу в статевий зв'язок (ст. 118), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 119, без складу з кваліфікуючими обставинами), розпусні дії (ст. 120), мужолозтво (ст. 121). Частини 2 і 3 ст. 117 КК 1960 р. передбачили ряд нових кваліфікуючих обставин: згвалтування, поєднане з погрозою вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, або вчинене групою осіб або особою, яка раніше вчинила згвалтування (ч. 2). За передбачений ч. 3 ст. 117 КК згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом чи спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування неповнолітньої, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 лютого 1962 було посилено покарання аж до застосування смертної кари. У КК була дана відповідно нова редакція ст. 117 Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 25 липня 1962 р. У подальшому Законом РФ від 18 лютого 1993 редакція ст. 117 КК була змінена: в ч. 4 було виділено згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом чи спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої з покаранням у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або смертної кари. Законом РФ від 29 квітня 1993 було декриміналізовано добровільне мужолозтво і залишена відповідальність за мужолозтво, вчинене із застосуванням фізичного насильства, погроз, або щодо неповнолітнього, або з використанням залежного становища або безпорадного стану потерпілого. _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Історія розвитку законодавства про відповідальність за статеві злочини " |
||
|
||