|
Одним з головних правових наслідків набуття чинності Лісабонського договору 2007 р. про реформу Європейського Союзу стане спрощення внутрішнього устрою цієї організації, ліквідація створеної Маастрихтським договору 1992 р. структури трьох опор (див. питання N 14 і N 17).
У результаті значно спроститься і система видаваних інститутами Європейського Союзу правових актів. Відповідно до ст. 288 Договору про функціонування Європейського Союзу в редакції Лісабонського договору (колишньої ст. 249 Договору про заснування Європейського співтовариства) з усіх питань компетенції "нового" Союзу його інститути будуть видавати п'ять видів правових актів, які раніше приймалися тільки в рамках першої опори (т.е . в рамках Європейського співтовариства і Євратому): регламент, директива, рішення, рекомендація і висновок.
Юридичні властивості цих документів залишилися незмінними (див. питання N 26). Водночас Лісабонський договір розширив визначення "рішення". Рішення тепер можуть не тільки бути юридично обов'язковими індивідуальними актами, адресованими конкретному суб'єкту, але також прийматися для інших практичних, в тому числі організаційних потреб функціонування Союзу (нинішні рішення sui generis). Рішеннями також стануть оформлятися всі заходи з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки Союзу. Існуюча в даний час окрема підсистема правових актів ОВПБ ("загальні стратегії", "спільні позиції" і "спільні акції") ліквідується.
У свою чергу директива як основа законодавства Європейського Союзу буде повною мірою використовуватися і в кримінально-правовій сфері, у тому числі з питань, по яких раніше видавалися рамкові рішення СПСО (співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері).
Окрім спрощення системи правових актів Європейського Союзу, Лісабонський договір встановив їх класифікацію на "законодавчі" і "незаконодательние", наближену до державно-правових стандартів:
1) до "законодавчим актам" Європейського Союзу віднесені тільки ті юридично обов'язкові документи (регламенти, директиви і рішення), які видаються законодавчими інститутами на європейському рівні (Європейським парламентом і Радою, як правило, спільно) за допомогою законодавчої процедури;
2) решта акти (наприклад, рішення Європейського центрального банку), в тому числі не мають юридично обов'язкової сили (рекомендації та висновки), включені в категорію "незаконодательних актів".
У свою чергу серед незаконодательних актів Лісабонський договір виділяє "делеговані акти" і "виконавчі акти".
"Делеговані акти" - це акти, які видаються головним виконавчим інститутом Європейського Союзу (Комісією) на підставі і в межах повноважень, делегованих їй законодавчими інститутами (Європейським парламентом і Радою).
"Виконавчі акти" також, як правило, будуть видаватися Комісією з метою забезпечити однакові умови виконання законодавчих та інших юридично обов'язкових актів Союзу.
У назву делегованих і виконавчих актів в обов'язковому порядку має включатися слово "делегований" або "виконавчий" (наприклад, "делегована директива", "виконавчий регламент").
|
- Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
якомусь міжнародному питання, укладена сторонами у розрахунку на його остаточне регулювання у подальшому; фактичний стан; ставлення, визнане сторонами 47. MUTATIS MUTANDIS [мутатіс мутандіс] - змінивши те, що слід змінити, внісши необхідні зміни 48. NEMO PLUS JURIS TRANSFERRE POTEST QUAM IPSE HABET [Немо плус юрис трансфере потес Квам іпсе хабет] - ніхто не
- Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
якому- або міжнародному питання, укладена сторонами у розрахунку на його остаточне регулювання у подальшому; фактичний стан; ставлення, визнане сторонами 47. Mutatis mutandis [мутатіс мутандіс] - змінивши те, що слід змінити, внісши необхідні зміни 48. Nemo plus juris transferre potest quam ipse habet [Немо плус юрис трансфере потес Квам іпсе хабет] - ніхто не
- 1.1. Історичні аспекти уніфікації права міжнародних комерційних контрактів
як уніфікація права міжнародних комерційних контрактів. Розгляд історичного аспекту даної проблематики тим більше важливо на початку XXI в., Коли перед людством стоїть завдання не тільки зберегти накопичені попередніми поколіннями досягнення, а й створити необхідні для співпраці умови, коли глобалізація в багатьох сферах людської діяльності призвела до того, що
- 1.3. Методи уніфікації права міжнародних контрактів
як Е. Рабель, Х. Гуттерідж, М. Пілотті, Р. Монако, М. Матеуччі, К. Ліпштейн, Р. Гуда, Т. Попеску, Шмиттгофф , Р. Давид, Б. Нольде, М. Бонелло, Х. Хольцман, Г. Парра-Арангурен, Ю. Базедов. Природно, даний перелік не є повним, оскільки наведені лише ті автори, в роботах яких порушувалося питання про форми і методи уніфікації. --- Pilotti M. Les
- 2.3. Регіональна уніфікація колізійних норм
як і громадян, що призвело до усвідомлення необхідності забезпечення однаковості колізійних норм, що регулюють зазначені відносини. Успіх Брюссельської конвенції 1968 р. і Луганській Конвенції 1988 р. про юрисдикції та виконанні судових рішень у цивільних і кримінальних справах довів можливість реалізації в ЄС домовленостей на рівні міжнародних конвенцій. Ще одна передумова полягала в
- 3.2. Частноправовая уніфікація матеріальних норм
як уніфікацією колізійних норм займається така відома міжнародна організація, як Гаазька конференція з міжнародного приватного права. Діяльність УНІДРУА є досить різнобічною і включає кілька напрямків. Основний і головний напрямок - це робота з уніфікації приватного права, що складається у підготовці проектів міжнародних конвенцій, які приймаються на
- 3.3. Частноправовая уніфікація і lex mercatoria
-якої національної юридичної системи. --- RabelZeitschrift. 1964. N 28. P. 9. Прагнення до створення однакової системи права міжнародних контрактів відродило існувала в середньовічній Європі ідею єдиного режиму, не залежного від внутрінаціонального права, у вигляді формування сучасного lex mercatoria. За основу було взято law merchant,
- § 1. Види договорів, що застосовуються в міжнародному господарському обороті. Купівля-продаж
як в загальному режимі зовнішньоторговельної діяльності держави та її національних суб'єктів, так і в рамках особливих її напрямків. Зокрема, купівля-продаж товарів міцно вкоренилася у зустрічній, а також у прикордонній торгівлі. Термін «зустрічна торгівля» увійшов у практику зовнішньоекономічних відносин відносно недавно. У доповіді Європейської Економічної Комісії ООН 1973 р., зокрема,
- § 1. Міжнародно-правове регулювання авторських прав. Багатосторонні конвенції в галузі авторського права
як авторське право, з яким в аспекті міжнародного приватного права майже кожен стикається в повсякденному житті практично щогодини. Можливість користування результатами творчої діяльності окремих осіб та її невід'ємної частини - авторського права - і відповідно мати справу з об'єктами права інтелектуальної власності у транскордонному вимірі забезпечують радіо, телебачення,
- § 2. Види джерел МПП
як видається, вказувати як джерело МПП саме «національний закон», хоча б і з застереженням, що останній розуміється в широкому сенсі слова, оскільки маються на увазі, по-перше, правові акти у ранзі власне закону, а по-друге, підзаконні та інші нормативні акти, які можуть в силу внутрішніх, насамперед конституційних приписів існувати в рамках правопорядку
|