| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Глава 3. Конституція і міжнародні договори білоруської держави як основа діяльності Конституційного Суду Республіки Білорусь |
||
|
Процеси глобалізації правового простору, все виразніше в останні роки проявляються, підвищують значення норм міжнародного права при вирішенні внутрішньодержавних питань, більше того, висувають на один з перших планів відповідальність кожної держави перед світовою спільнотою за неналежне забезпечення прав, свобод громадян з урахуванням сформованих міжнародних стандартів. Єдине припустиме відступ від цих стандартів - їх перевищення на національному рівні. Саме в цьому зв'язку норми білоруського закону про права дитини мають пріоритет по відношенню до Конвенції про права дитини. Така концепція взаємовідносин окремої держави і міжнародних інститутів є, на наш погляд, не утиском державного суверенітету, а, навпаки, наповненням його оптимальним вмістом, що дозволяє виключити сповзання держави до тиранічного правлінню, сприяє утвердженню демократії та громадянської злагоди в суспільстві. Для нашого законодавства і практики його реалізації дуже важливий облік положень міжнародних документів, які виступають в якості свого роду стандарту для країни, що вступила на шлях демократії. З одного боку, держава в силу суверенітету вільно у визначенні власної державно-правової системи, а з іншого - воно має погоджувати свої зобов'язання за міжнародним правом. У конституційному законодавстві зарубіжних країн передбачаються різні підходи до визначення місця і ролі міжнародного права, його впливу на національне законодавство, їх співвідношення. У юридичній літературі знаходять свій розвиток і обгрунтування як дуалістична, так і монистическая концепції взаємодії міжнародного та внутрішнього права. При цьому в рамках моністичної концепції висувалися дві основні тези: 1) пріоритет має внутрішньодержавне право; 2) пріоритет має міжнародне право. Ідея верховенства міжнародного права отримала широкий розвиток після Другої світової війни. Залежно від того, яке місце в системі права держави займають міжнародні норми, держави можна класифікувати таким чином: 1) міжнародні норми мають конституційний статус; 2) статус міжнародних норм вище звичайного закону; 3) міжнародні норми відповідають звичайному закону. Питання про співвідношення міжнародного та національного (внутрішньодержавного) права вирішене в Конституції та поточному законодавстві Республіки Білорусь в такий спосіб. Відповідно до статті 8 Конституції Республіка Білорусь визнає пріоритет загальновизнаних принципів міжнародного права і забезпечує відповідність їм законодавства. При цьому не допускається укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції. Ця фундаментальна норма свідчить про прагнення законодавця будувати незалежну державу на правових демократичних принципах. Тут є кілька аспектів. Визнання пріоритету загальновизнаних принципів міжнародного права означає не що інше, як визначення вектора розвитку всієї правової системи. Саме в цьому сенсі слід розуміти запис "забезпечує відповідність їм законодавства". З урахуванням загальновизнаних принципів міжнародного права має здійснюватися "наповнення" конституційних норм, визначення їх змісту. У нашому законодавстві до недавнього часу не було загального формулювання, згідно з якою міжнародні договори, укладені відповідно до конституційної процедури, становлять невід'ємну частину білоруського права і республіканського законодавства. В окремих правових джерелах (кодексах, законах) іноді підкреслювалося верховенство міжнародного договору стосовно конкретного нормативного акту. Однак для безпосереднього застосування міжнародного договору цього ще недостатньо. Законом від 23 жовтня 1991 р. "Про порядок укладання, виконання та денонсації міжнародних договорів Республіки Білорусь" у редакції від 8 липня 1998 р. (в даний час - Закон "Про міжнародні договори Республіки Білорусь") передбачена певна процедура імплементації міжнародних договорів у внутрішнє законодавство. Важливо мати на увазі, що відповідно до нової редакції статті 15 Закону загальновизнані принципи міжнародного права і норми міжнародних договорів Республіки Білорусь, що вступили в силу, є частиною чинного на території Республіки Білорусь права. При цьому передбачено, що норми права, що містяться в міжнародних договорах Республіки Білорусь, що вступили в силу, є частиною чинного на території Республіки Білорусь законодавства, підлягають безпосередньому застосуванню, крім випадків, коли з міжнародного договору випливає, що для застосування таких норм потрібно видання внутрішньодержавного акта , і мають силу того правового акта, яким висловлено згоду Республіки Білорусь на обов'язковість для неї відповідного міжнародного договору (див. також Положення про порядок укладання, виконання та припинення дії міжнародних договорів міжвідомчого характеру, що укладаються деякими державними органами Республіки Білорусь, затверджене Указом Президента Республіки Білорусь від 11 травня 1999 р. № 262, та постанова Ради Міністрів Республіки Білорусь від 12 квітня 1999 р. № 506 "Про порядок укладання, виконання та припинення дії міжнародних договорів Республіки Білорусь міжвідомчого характеру, що укладаються республіканськими органами державного управління та об'єднаннями, підпорядкованими Раді Міністрів Республіки Білорусь ".) Принципи міжнародного права відрізняються від норм міжнародного права ступенем узагальненості і юридичною силою. Як справедливо відзначається в юридичній літературі, для принципів міжнародного права характерна вища ступінь нормативної узагальненості, тобто загальновизнані принципи є такими нормами міжнародного права, які поділяються світовою спільнотою, володіють вищим ступенем узагальненості і нормативності, що означає приречення ними змісту інших норм міжнародного права. Загальновизнані принципи не сформульовані в єдиному міжнародному акті. Деякі з них названі в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 р., інші - у Гельсінському заключному акті та інших міжнародних договорах і звичаях. (У нашій Конституції деякі з них містяться в ст. 18.) З урахуванням двох тенденцій - глобалізації та регіоналізації - до загальновизнаним принципам у сфері забезпечення прав і свобод людини слід відносити і ті з них, джерелом яких є найважливіші міжнародно-правові акти, що становлять міжнародний Білль про права людини. Наша правова традиція інтеграції міжнародного договору за допомогою використання відповідної процедури (ратифікація, приєднання, затвердження) зумовлює місце міжнародного договору залежно від місця, яке займають закони про ратифікацію договорів. (Після прийняття 15 березня 1994 Конституції мною неодноразово вказувалося на неконституційність практики, відповідно до якої міжнародні договори ратифікувалися не законами, а постановами Верховної Ради, які підписував його Голова (так тривало близько двох років). Згідно частини третьої статті 8 та частини четвертої статті 116 Конституції вони носять подконстітуціонний, але надзаконного характер, включаючи кодекси і програмні закони (їх два), тобто володіють і по відношенню до останніх більш високою юридичною силою. При цьому навіть у разі розбіжності норм міжнародних договорів і нових законів загальноприйняте правило про те, що новий закон скасовує старий, не застосовується, тобто у разі розбіжності даних актів пріоритетом користуються норми міжнародних договорів. По суті, тут повинен діяти принцип lex specialis. Зазначений принцип повинен бути дотриманий, навіть якщо в новому законі прямо сказано про його верховенство по відношенню до міжнародного договору. Виняток, як уже зазначалося, можливо при встановленні в законі більшого обсягу гарантій. При цьому виходячи із закріпленого в самій Конституції верховенства загальновизнаних принципів міжнародного права, можна зробити висновок, що тлумачення конституційних норм має відбуватися саме з урахуванням певного цими принципами вектора розвитку законотворчої та правозастосовної діяльності, сенсу, придаваемого міжнародним документам. Водночас сенс, зміст і застосування законів, діяльність органів державної влади також повинні визначатися як загальновизнаними принципами, так і що стали обов'язковими для Білорусі нормами міжнародних договорів. Це може бути успішно реалізовано в силу майже повного відтворення в конституційному тексті основних ідей і положень міжнародних документів, що становлять міжнародний Білль про права людини. У Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970 р.), закріплено положення про те, що при тлумаченні та застосуванні викладені в ній принципи є взаємопов'язаними і кожен принцип повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів (наприклад, права людини і територіальна цілісність). Відповідно до статті 116 Конституції Республіки Білорусь за пропозицією уповноважених на те суб'єктів Конституційний Суд дає висновки про відповідність міжнародних договірних та інших зобов'язань нашої країни Конституції та міжнародно-правовим актам, ратифікованим Республікою Білорусь. Важливо підкреслити, що ратифікації Національними зборами Республіки Білорусь підлягають міжнародні договори Республіки Білорусь, при підписанні яких сторони домовилися про ратифікацію; встановлюються інші правила, ніж ті, що містяться в законах Республіки Білорусь, декретах і указах Президента Республіки Білорусь, предметом яких є питання, що відносяться тільки до сфери законодавчого регулювання, але не врегульовані законами, декретами і указами Президента Республіки Білорусь; про територіальне розмежування Республіки Білорусь з іншими державами; про участь Республіки Білорусь в міждержавних утвореннях. Як зазначалося, ратифікація міжнародного договору Республіки Білорусь здійснюється у формі закону, який зводить міжнародний договір у ранг актів, що стоять над звичайними законами. Важливість визначення місця міжнародних договорів в ієрархії правових актів полягає в тому, що в них часто містяться норми про додаткові гарантії прав і свобод людини. Вважаю, що перевірка Конституційним Судом конституційності може стосуватися і міжнародних документів (договорів, угод тощо), ще не вступили в силу для Республіки Білорусь. Крім того, мова йде про їх зіставленні (перевірці) на предмет відповідності не тільки ратифікованим актам, а й міжнародним договорам, який став обов'язковими іншим способом. Адже згоду Республіки Білорусь на обов'язковість для неї міжнародного договору може бути виражено шляхом затвердження договору, приєднання до нього або іншим способом, про який домовились договірні сторони. У зв'язку з цим допустимо внесення на розгляд Конституційного Суду пропозиції про перевірку відповідності не тільки Конституції, а й міжнародним актам, що став обов'язковими для Республіки Білорусь в результаті ратифікації, затвердження, приєднання тощо, тих міжнародних документів, які ще не знайшли таку силу, тобто не стали до виконання відповідної процедури обов'язковими для нашої держави. Це дозволить забезпечити системність міжнародних договорів, усунути можливі протиріччя між їх нормами. В принципі не можна виключати і такої ситуації, коли припинення, у тому числі денонсація, або призупинення дії міжнародного договору Республіки Білорусь буде викликано рішенням Конституційного Суду Республіки Білорусь. Однак і Конституційний Суд, і органи, до компетенції яких входить прийняття рішення про обов'язковість міжнародного договору для Республіки Білорусь, повинні виходити з того, що така процедура (припинення або призупинення дії міжнародного договору) повинна здійснюватися у відповідності з умовами самого договору і нормами міжнародного права, тобто тут можна говорити про "пов'язаності" такого рішення Конституційного Суду. Позиція з даної проблеми була викладена мною ще кілька років тому. Необхідно підвищити ефективність судового захисту прав і свобод громадян, закріплених у міжнародних договорах Республіки Білорусь. Відповідно до статті 112 Конституції Республіки Білорусь , якщо суд (загальний або господарський) при розгляді конкретної справи дійде висновку про невідповідність нормативного акта Конституції, він має прийняти рішення відповідно до Конституції і поставити в установленому порядку (звернувшись до Верховного Суду або Вищий Господарський Суд) питання про визнання даного нормативного акту неконституційним. Аналогічне правило повинно діяти і в разі виявлення розбіжностей між набрали чинності міжнародними договорами та іншими правовими актами (законами, декретами, указами та ін.) Причому впровадження на практиці такого правила не вимагає спеціального законодавчого врегулювання. До цього, по суті, зобов'язує зміст статей 8, 112, 116, 137, 142 Конституції, а також деяких інших актів законодавства. Ще на початку 1990-х років мною підкреслювалася необхідність затвердження і в законодавстві, і на практиці, перш за все судової, правила про пріоритет норм міжнародного права стосовно іншим актам. Дати принциповий поштовх формуванню відповідної адміністративної та судової практики могло б розгляд на пленумах Верховного Суду та Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь питань про практику застосування судами норм міжнародних договорів. На жаль, в даний час суди практично не виносять рішення з посиланнями на норми Конституції Республіки Білорусь і міжнародних договорів. У юридичній літературі існують суперечки з приводу безпосереднього застосування норм ратифікованих державою міжнародних договорів, в тому числі і багатосторонніх. У цьому зв'язку можна виділити дві основні групи міжнародних договорів. Для першого характерно те, що не потрібно прийняття будь-яких законодавчих актів. Для другої обов'язково прийняття внутрішньодержавних актів з метою їх реалізації. Дотримуюся позиції авторів, які розглядають як самоісполняемие ті договори, які стосуються прав і свобод громадян. (Безумовно, в деяких випадках потрібно прийняття відповідних нормативних актів, проте це має випливати з самого договору.) Конституційний Суд Білорусі зазвичай виходить з того, що норми таких міжнародних договорів Республіки Білорусь повинні діяти в країні безпосередньо. Відомо, що позиція деяких інших країн (наприклад, США) інша. Верховний Суд цієї країни свого часу встановив, що міжнародне право є частиною права країни, яке має визначатися і застосовуватися судами кожен раз, коли пов'язані з ним питання права представлені на його розгляд. У цих справах, якщо немає договору або регулюючого акта виконавчої влади, судового рішення, то можна звертатися до звичаїв і звичаями цивілізованих країн. Питання про прямому дії норм міжнародних договорів не пусте, оскільки не завжди визнається, що навіть норми Конституції мають безпосередній характер дії, володіючи при цьому верховенством і вищу юридичну силу по відношенню до всіх іншим актам внутрішнього законодавства. На користь висновку про те, що норми міжнародних договорів породжують права та обов'язки для громадян Білорусі, свідчать закріплені не тільки в Конституції (ст. 8, 116 та ін.), але і в актах поточного законодавства правила про їх пріоритеті при розбіжності норм національного законодавства і міжнародних актів. Можливості Конституційного Суду Республіки Білорусь в утвердженні верховенства норм міжнародного права повинні бути використані більш ефективно. У цьому переконує законодавство і досвід інших країн. Наприклад, згідно Конституції Німеччини (ст. 100) у разі виникнення сумніву щодо того, чи є норма міжнародного права складовою частиною федерального права і породжує чи вона безпосередньо права та обов'язки для індивіда, суд повинен отримати рішення Федерального конституційного суду. Виходячи з положень нашої Конституції, можна було б через перевірку Конституційним Судом актів поточного законодавства на відповідність обов'язковим для Білорусі міжнародно-правовим документам вирішувати це питання. В цілому Конституційний Суд повинен володіти правом превентивного контролю за конституційністю підписаних міжнародних договорів (до їх ратифікації). При цьому не Міністерство юстиції, а Конституційний Суд повинен давати відповідний висновок. Виникає питання про те, яка норма повинна діяти в разі розбіжності Конституції і міжнародного договору, в тому числі й міжнародного пакту, які укладені (набрали чинності) до введення в дію 30 березня 1994 Конституції. Адже у статті 8 Конституції встановлено заборону на укладення договорів, які суперечать Конституції, тобто ця норма спрямована в майбутнє. Що ж до раніше укладених договорів, то можна враховувати вимоги статей 137 і 142 Конституції: акти, що діяли на території Республіки Білорусь до введення в дію Конституції, застосовуються в частині, що не суперечить Конституції. Однак при цьому є нюанси, які повинні враховуватися: зазвичай не можна посилатися на невиконання норм міжнародного права, мотивуючи це особливостями національного законодавства. Практика роботи Конституційного Суду Республіки Білорусь переконує в його відношенні до міжнародних документів як юридично обов'язковим для нашої держави документів, проходження яким дозволяє прискорити демократичні перетворення. Конституційний Суд є, на жаль, одним з небагатьох органів, які спираються при прийнятті рішень на норми міжнародних договорів. У більшості своїх рішень він використовує норми Загальної декларації прав людини, двох найважливіших міжнародних пактів - про громадянські і політичні права, про економічні, соціальні і культурні права; багато документів ООН, МОП. Міжнародно-правові документи виступали в якості додаткового аргументу лише тоді, коли малося неповне їх збіг з конституційним текстом. Ми часто використовуємо ці норми і в якості самостійного правового обгрунтування. Можна відзначити очевидну доцільність існування в СНД особливих угод в галузі прав і свобод людини, оскільки разом з європейської та міжнародної системами захисту прав людини вони допомагають захищати людей, що проживають на території колишнього СРСР. Конституційний Суд Республіки Білорусь неодноразово звертався до аналізу цих документів, формуючи власну позицію. Поряд з цим Конституційний Суд часто звертається і до європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, якою керується у своїй діяльності Європейського Суду з прав людини. По суті, вона є міжнародним стандартом в галузі забезпечення та дотримання прав і свобод людини, виконання обов'язків громадянами. Рішення, які приймає Європейський Суд, - це, по суті, тлумачення даної Конвенції, роз'яснення її положень і сенсу. Можна стверджувати, що вердикт Європейського Суду є орієнтиром і для тих країн, які не є членами Ради Європи, але прагнуть вступити до нього. Всі рішення, які Конституційний Суд приймав за останні п'ять років, грунтувалися не на політичних пристрастях суддів, а виключно на нормах Конституції, міжнародного права, на судових прецедентах, в тому числі створюваних Європейським Судом, а також на рішеннях раніше діяла Європейської Комісії з прав людини . Це впливало на позицію Конституційного Суду з багатьох питань, наприклад, на визначення обсягу права громадян на судовий захист. Так, ще три роки тому воно було в чому обмежена, обставлено різного роду перепонами. Суди нерідко відмовлялися приймати звернення громадян, якщо спір був розглянутий у вищій інстанції. До того ж існувало чимало прогалин і в законодавстві. Наприклад, стаття 209 Кримінально-процесуального кодексу передбачала можливість припинення провадження у кримінальній справі органами попереднього слідства, і оскаржити це рішення можна було лише прокурору (громадянин не завжди міг бути згоден з підставами припинення провадження у справі). Відсутність права на захист у суді суперечило Конституції. На превеликий жаль, вітчизняна судова практика не завжди була адекватна конституційній нормі. Конституційний Суд у ряді своїх рішень зазначив наступне: право на судовий захист є невід'ємним і не може бути обмежене. Громадянин має право на судовий захист і в тому випадку, якщо передбачено альтернативний порядок вирішення спору, коли людина звернулася до вищестоящого органу. Це ні в якому разі не повинно виключати судового захисту. Конституційний Суд уважно вивчав підходи, закріплені в рішеннях міжнародних структур, у тому числі і в актах Європейського Суду, щодо строків тримання під вартою осіб під час попереднього слідства. Це біда багатьох держав, коли люди тривалий час перебувають у місцях попереднього ув'язнення, закінчуються всі мислимі і немислимі строки, і тільки потім справа доходить до вироку і вже засуджені направляються у виправно-трудові установи. Конституційний Суд виніс висновок, згідно з яким підстави утримання під вартою можуть також підлягати судової перевірці. Показово, що з самого початку Конституційний Суд отримав в цьому питанні повну підтримку Прокуратури Республіки Білорусь. Одним з таких показових було рішення від 9 липня 1997 р. про відповідно деяких норм Кримінального кодексу Конституції та Міжнародному пакту про громадянські та політичні права. Йшлося про надання закону зворотної сили. Конституційний Суд визнав неприпустимим надавати зворотної сили закону, він посилює кримінальну відповідальність. Положення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права свідчать, що навіть надзвичайний стан в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, не може служити підставою для будь-яких відступів від ряду статей Пакту, в тому числі і від статті 15, закріпила правило зворотної сили кримінального закону, що встановив більш легке покарання. Конституційний Суд, виходячи з положень міжнародних документів, багато робив для того, щоб сформувати об'єктивні умови для неупередженості та доступності правосуддя, розмежування функції обвинувачення і правосуддя. При цьому Конституційний Суд аналізував не тільки Конституцію, вищеназваний Міжнародний пакт, але і такий документ, як Процедура ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН, якими передбачено, що ні від одного судді не потрібне виконання функцій, що не сумісних з принципами незалежності судових органів, забезпечення права на кваліфіковану юридичну допомогу, неприпустимість примусу до засвідченню проти себе чи до визнання себе винним. В одному зі своїх рішень Конституційний Суд підтвердив право при розгляді будь-якого пред'явленого кримінального обвинувачення на достатній час і можливість підготовки свого захисту і зноситися з обраним ним самим захисником, бути судимим без невиправданої затримки. Виходячи зі змісту нашої Конституції, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права нами винесено рішення з питання про конституційність деяких положень Цивільного кодексу, відповідно до яких рішення всіх судів, крім рішень Верховного Суду, можуть бути оскаржені в касаційному порядку сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, або опротестовані прокурором в десятиденний строк з дня оголошення рішення. Дуже складним була справа про надання юридичної допомоги, в тому числі і засудженим. При його розгляді також враховувалися існуючі міжнародні стандарти. Аналіз діяльності Конституційного Суду Республіки Білорусь, органів конституційного контролю інших країн свідчить про те, що державно-правова система розвивається успішно і динамічно, якщо Конституційний Суд діє строго в рамках наданих повноважень, коли пріоритетами в його роботі є демократична Конституція, міжнародні стандарти, право, в основі якого лежить принцип справедливості. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Глава 3. Конституція і міжнародні договори білоруської держави як основа діяльності Конституційного Суду Республіки Білорусь" |
||
|
||