| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8.2. Міжнародно-правове регулювання зовнішньоекономічних угод |
||
|
Світова спільнота приділяє чималу увагу уніфікації правил про вибір застосовного права при укладенні та здійсненні договорів міжнародної купівлі-продажу. Основна діяльність в цьому напрямку зосереджена сьогодні в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Конвенція про право, застосовне до переходу права власності при купівлі-продажу рухомих матеріальних речей 1958 була прийнята з метою доповнити Гаазьку конвенцію 1955 р. у частині визначення прав регулюючого перехід права власності на проданий товар. В силу досі не вступила. Основна при чина цього полягає, мабуть, в наявності тільних протиріч при врегулюванні питань переходу права власності в законодавстві розлив держав і виникають у зв'язку з цим проблем. У числі інших документів, що мають на меті визначення застосовного права при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, можна назвати Гаазьку конвенцію про право, застосовне до договорів з посередниками та представниками (агентськими договорами) 1978 (набула чинності з 1 травня 1992). Більш широкий характер порівняно з Конвенцією 1978 має Римська конвенція про право, застосовне до договірних зобов'язань 1980 р. (вступила чинності 1 квітня 1991 р.). Вона застосовується до більшості договірних відносин, в рамках яких виникає проблема вибору між правом різних держав. Ув'язнена в рамках Європейського Союзу конвенція не обмежує сферу своєї дії договорами суб'єктів, що належать до її державам-членам. Універсальний характер цього міжнародно-правового документа виявляється в тому, що право, що визначається у відповідності, підлягає застосуванню незалежно від того, чи є воно правом Договірної держави. У 1985 р. надзвичайна сесія ГКМЧП розробила проект нової універсальної Конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу рів, який був прийнятий в 1986 р. на спеціальній дипломатичної конференції. Її норми, з одного боку, були покликані замінити положення Гаазької конвенції 1955 р., а з іншого, доповнити матеріально-правові норми Віденської конвенції ООН про договори міжнародної куш продажу товарів 1980 р. необхідними колізійними правилами. На сьогоднішній день Конвенція 1986 ще не вступила в законну силу. Конвенція встановлює вилучення з принципу застосування права продавця на користь права країни покупця в тих випадках, коли: 1) переговори велися, і договір був укладений сторонами, що перебувають у цій державі; 2) договір прямо передбачає, що продавець повинен виконати своє зобов'язання з поставки товарів у країні покупця; 3) договір було укладено в результаті оголошення покупцем торгів (п. 2 ст. 8). Слід також мати на увазі, що відповідно до п. 3 ст. 8 Конвенції у ряді випадків в якості застосовного може бути визначене право тієї країни, з яким договір має найбільш тісний зв'язок. Паралельно з розробкою конвенцій, що визначають процедуру вибору застосовуваного права при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, в рамках ГКМЧП велася робота з уніфікації правил укладення та виконання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Її підсумком стало прийняття на сесії Гаазької конференції в 1964 р. Конвенції про єдиний Закон про укладення договорів про міжнародну купівлю-продаж товарів і Конвенції про єдиний Закон про міжнародну купівлю-продаж товарів. Набагато більших успіхів у цьому напрямку досягла ЮНСІТРАЛ, яка розробила проект Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, який був схвалений на дипломатичній конференції у Відні в 1980 р. Конвенція набула чинності 1 січня 1988 і в даний час її учасниками є понад 50 держав світу, включаючи Росію. Віденська конвенція ООН 1980 являє собою сукупність міжнародно-правових норм, головною метою яких є створення єдиного правового режиму угод міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона носить універсальний і компромісний характер, оскільки в ній враховані принципи та інститути різних правових систем, а також прийняті до уваги інтереси країн щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку. Конвенція поширюється на договори купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах у тих випадках, коли: а) ці країни є договірними державами; 6} згідно з нормами міжнародного приватного права застосовується право договірної держави (п. 1 ст. 1). Разом з тим відповідно до ст. 6 сторони вправі виключити застосування Конвенції у відносинах один з одним, відступити від будь-якого з її положень (крім ст. 12) або змінити його дію. Регулюючи процедуру укладання зовнішньоторговельних угод, а також права та обов'язки сторін, що випливають з контракту, Конвенція не застосовується до продажу товарів для особистого користування; з аукціону; в порядку виконавчого провадження; фондових і забезпечувальних паперів, акцій, оборотних документів і грошей; судів водного і повітряного транспорту, суден на повітряній подушці; електроенергії (ст. 2). Крім того, вона не зачіпає питань дійсності самого договору або яких-небудь його положень та наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар (ст. 4). У другій частині Віденської конвенції 1980 р. (ст. 14-24) розглядається порядок укладання угоди про міжнародній купівлі-продажу товарів. Тут наводиться перелік необхідних умов дійсності пропозиції про укладення договору, адресованого одній або кільком конкретним особам (оферти), визначаються його зміст і види. Відповідно до Конвенції оферта вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначено товар, прямо або побічно встановлюється його кількість і вартість або передбачено порядок їх визначення. Оферта набуває чинності з моменту отримання її адресатом і може бути відгук-пай та безвідкличної. Не можна відкликати оферту, якщо в ній вказується певний термін для вираження згоди на укладення договору (акцепт) або адресат оферти розглядає її як безвідкличну. Після вивчення пропозиції про укладення контракту адреси оферти може її акцептувати, зробивши певну заяву, або вчинити інші дії, що свідчать про згоду з офертою (відправити товар або його частину, сплатити гроші за товар і т. д.). Мовчання чи бездіяльність самі по собі акцептом не є. Акцепт повинен містити згоду з офертою і не вносити яких пропозицій, істотно змінюють її умови. В іншому випадку мова повинна йти про відхилення акцептантом первинної пропозиції і висунення їм зустрічній оферти. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту оферентом або з моменту вчинення адресатом оферти дій, що свідчать про його згоду з умовами оферти. Третя частина Конвенції безпосередньо присвячена регулювання відносин сторін за договором міжнародної купівлі-продажу товарів. Вперше в міжнародних нормативних документах такого роду в ній вводиться поняття істотного порушення договору (ст. 25). Відповідно до Конвенції при наявності істотного порушення договору покупець може вимагати заміни поставленого товару або заявити про розірвання контракту. Конвенція надає сторонам право призупинити виконання своїх зобов'язань за договором, якщо після укладення контракту стане ясно, що інша сторона не виконає значної частини своїх зобов'язань. У цьому випадку за наявності умов можливого «істотного» порушення договору потерпіла сторона також має право заявити про розірвання контракту. Крім того, в третій частині Конвенції визначаються зобов'язання продавця, що стосуються, зокрема, поставки товару, забезпечення його відповідності певним кількісним і якісним характеристикам, а також передачі необхідних документів. У свою чергу, в якості основних зобов'язань покупця тут називаються сплата ціни за товар і прийняття поставки відповідно до вимог договору та положеннями Конвенції. У цій частині Конвенції перераховуються та засоби правового захисту, які можуть бути використані однією стороною договору у випадку його порушення іншою стороною, і визначаються момент і умови переходу ризиків з продавця на покупця. В окрему главу частини третьої Віденської конвенції 1980 р. виділено положення, спільні для продавця та покупця. У ній містяться положення, що стосуються передбачуваної порушення договору і договорів постачання товарів окремими партіями, стягнення збитків, відсотків з прострочених сум, звільнення відповідальності, наслідків розірвання договору та зберігання товару. В останній, четвертій, частини Конвенції, крім інших питань процедурного характеру, визначається порядок її дії на території держави, що має дві і більше територіальних одиниць з самостійними системами права з питань, які є предметом регулювання цього міжнародно- правового документа. Іншим відомим міжнародним документом, розробленим ЮНСІТРАЛ у сфері правового регулювання зовнішньоторговельної діяльності, є Нью-Йоркська конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 (більше 20 держав-учасників). У 1980 р. був прийнятий Протокол про зміну її положень з метою приведення їх у відповідність з нормами Віденської конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів. Ще одним напрямком міжнародно-правового співробітництва в галузі зовнішньоторговельної діяльності є розробка універсальних конвенцій про конкретні види угод. Тут як приклад можна назвати підготовлені під егідою УНИДРУА і прийняті в 1988 р. на дипломатичній конференції в Оттаві Конвенції про міжнародний факторинг і міжнародний фінансовий лізинг. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 8.2. Міжнародно-правове регулювання зовнішньоекономічних угод " |
||
|
||