| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Необережність та її види |
||
|
Науково-технічний прогрес призвів до збільшення числа злочинів, що вчиняються з необережності у сферах охорони навколишнього середовища, безпеки руху та експлуатації раз-них видів транспорту, безпеки умов праці, використання ня нових потужних джерел енергії. Це загострило питання про відповідальність за необережні преступленія3. 1 Див: Селезньов М. Умисел як форма вини / / РЮ. 1997. № 3. С. 11. 2 Коментар до Кримінального кодексу Російської Федерації. Загальна частина / Під загальною ред. Ю.І. Скуратова і В.М. Лебедєва. М., 1996. С. 55. 3 Див: Дагель П.С. Необережність. Кримінально-правові та кримінологи-етичні проблеми. М., 1977; Квашис В.Є. Злочинна необережність. Воло-дівосток, 1986; Нерсесян В.А. Необережні злочину. Красноярськ, 1991 тепер Він. Відповідальність за необережні злочини. СПб., 2002; Відповідно до початковою редакцією ч. 2 ст. 24 КК діяння, вчинене з необережності, визнавалося переступив-ленням тільки в тому випадку, коли це спеціально предусматри-валось відповідною статтею Особливої частини КК. Федеральним законом від 25 червня 1998 р. № 92-ФЗ «Про внесення вимірюв-нений до Кримінального кодексу Російської Федерації» ч. 2 ст. 24 КК була викладена в новій редакції: «Діяння, вчинене тільки з необережності, визнається злочином лише у випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу». Це означає, що законо-датель повернувся до концепції злочинів з альтернативною формою вини: якщо при описі злочину форма вини не зазначена і з очевидністю не випливає із способів законодавець-ного опису цього злочину, то воно може бути вчинено як умисно, так і з необережності (наприклад, зараження ВІЛ-інфекцією, розголошення державної таємниці). Чинний КК законодавчо закріпив розподіл неостиглого- рожности на два види: легковажність і недбалість (ч. 1 ст. 26) 1. Злочин визнається вчиненим з легковажності, якщо особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії (або бьоздей-наслідком), але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховується на їх запобігання (ч. 2 ст. 26 КК). Передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності становить інтелектуальний елемент легковажності, а самовпевнений розрахунок на їх запобігання - вольовий. Характеризуючи інтелектуальний елемент легковажності, зако-нодатель вказує тільки на передбачення можливості наступ-лення суспільно небезпечних наслідків, але опускає психиче-ське ставлення до дії або бездіяльності. Це пояснюється тим, що самі по собі дії, взяті у відриві від наслідків, зазвичай не мають кримінально-правового значення. Разом з тим Тяжкова І.М. Необережні злочини з використанням джерел підвищеної небезпеки. СПб., 2002. 1 Не відповідають закону і не знаходять визнання на практиці утвер-дження про те, що крім легковажності і недбалості існують і інші види необережності (див.: Російське кримінальне право. Курс лекцій. Т. 1. Злочин. С. 419-422). Особа, що діє з легковажності, завжди усвідомлює негативні-тельное значення можливих наслідків для суспільства і саме тому прагне до запобігання цих наслідків. Следо-вательно, при легковажність винний усвідомлює потенційну суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності. За інтелектуального елементу легковажність має некото-рої схожість з непрямим умислом. Але якщо при непрямому намірі винний передбачає реальну (тобто для даного конкурують-ного випадку) можливість настання суспільно небезпечних наслідків, то при легковажність ця можливість передбачається як абстрактна: суб'єкт передбачає, що подібного роду дію-вия взагалі можуть спричинити за собою суспільно небезпечні послід-наслідком, але вважає, що в даному конкретному випадку вони не на-ступлять. Він легковажно, несерйозно підходить до оцінки тих обставин, які, на його думку, повинні були запобігати-тить наступ злочинного результату, але насправді ока-залісь нездатними протидіяти його наступу. Основне, головна відмінність легковажності від непрямого умислу полягає у змісті вольового елемента. Якщо при непрямому намірі винний свідомо допускає настання обществен-но небезпечних наслідків, тобто схвально ставиться до них, то при легковажність відсутня не тільки бажання, але й свідоме допущення цих наслідків і, навпаки, суб'єкт прагне не допустити їх настання, ставиться до них негативно. Різниця між непрямим умислом і легковажністю видно на наступному прикладі. За попередньою домовленістю С. та І. з метою розкрадання речей проникли в будинок 76-річної А., виборчі-чи її, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, в тому числі пере-ломи кісток носа, виличні кісток і основи черепа, зв'язали її і вставили в рот кляп. Після цього вони викрали цікавитися-вавшие їхні речі і зникли. У результаті механічного асфік-оці, що розвилася внаслідок введення тропічного кляпу в рот, А. на місці події померла. Суд першої інстанції при-знав діяння в частині позбавлення А. життя заподіянням смерті з необережності, грунтуючись на показаннях підсудних про те, що вони побили А. не з метою вбивства, а щоб зламати її опір, розраховуючи, що вранці до А. прийдуть родствен - ники або знайомі і звільнять її. Однак Військова колегія Верховного Суду РФ вирок скасувала і направила справу на новий касаційний розгляд, вказавши таке. Засуджені знали про похилому віці Д., але застосували до неї насильство, небезпечне для життя, а потім, зв'язавши руки і ноги, залишили її з розбитим обличчям, залитої кров'ю носоглоткою і з кляпом, що закривав дихальні шляху, закидавши її ковдру-лом і матрацом. Для С. та І. було очевидним безпорадне з-стояння А., і вони байдуже ставилися до цього, а також до мож-можна последствіям1. Помилка суду першої інстанції полягала в неправильній оцінці психічного ставлення винних до наслідків з-вершенно діяння як необережного, тоді як мав місце непрямий умисел. При злочинній легковажність на відміну від непрямого умис-ла свідомість і воля особи не байдужі до можливих негативні-тільних наслідків свого діяння, а спрямовані на їх пре-дотвращенія. Закон характеризує вольовий зміст легко-мислія не як надію, а саме як розрахунок на запобігання суспільно небезпечних наслідків, що має під собою цілком реальні, хоча й недостатні підстави. При цьому винний розраховує на конкретні, реальні обставини, спосіб-ні, на його думку, протидіяти наступу переступив-ного результату: на власні особисті якості (силу, спритність, досвід, майстерність), на дії інших осіб або механізмів, а також на інші обставини, значення яких він оцінює неправильно, внаслідок чого розрахунок на запобігання ня злочинного результату виявляється безпідставним, само-сподіватися, що не мають достатніх до того підстав. Примі-ром злочину, вчиненого з легковажністю, може слу-жити справу Ш., засудженого за вбивство підлітка О. З метою попередження крадіжки риби з мереж Ш. зробив сигналізацію, для чого до мосткам, з яких мережи ставилися в річку, провів зі свого будинку дроти і підключив їх до Електросила-ти напругою в 220 В, а в будинку встановив дзвінок. При спробі вночі роз'єднати дроти від сигналізації з метою крадіжки ме-реж неповнолітній О. був убитий електрострумом. 1 БВС РФ. 1997. № 3. С. 8, 9. У постанові по цій справі Пленум Верховного Суду СРСР з повною підставою вказав, що «в даному випадку Ш. виявив злочинну самовпевненість, оскільки він знав про небезпеку, яку становить для людини електрострум на-пряжением в 220 В, але легковажно сподівався на запобігання ня тяжких наслідків. При цьому він розраховував не так на випадок-ність, а на такі об'єктивні чинники, які, на його думку, виключали можливість настання тяжких наслідків »1 (він прийняв цілий ряд технічних заходів з попередження випадок-ного ураження електрострумом, підключав сигналізацію до електромережі тільки тоді, коли сам перебував удома, і широко опо-вест односельців про вжиті ним заходи). При подібній си-туації скоєне Ш. містить склад заподіяння смерті з необережності, а не вбивства. Розрахунок, хоча і самовпевнений, на конкретні чинники, кото-які, на думку винного, здатні запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків, істотно відрізняє пре-Ступне легковажність від непрямого умислу, при якому такий розрахунок відсутня, хоча і можлива ні на чому не заснована надія, що шкідливі наслідки не настануть. Злочин визнається вчиненим з недбалості, якщо особа, яка його вчинила, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча за необхідної вни-мательно і передбачливості повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 26 КК). Недбалість - це єдиний різновид провини, при якій особа не передбачає суспільно небезпечних наслідків свого діяння ні як неминучих, ні як реально або навіть абст-рактно можливих. Сутність цього виду необережної вини полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки скоєних ним дій, не виявляє необхідної пильності і передбачливості, щоб вчинити необхідні вольові дії для запобігання зазначених наслідків, які не перетворює реальну можливість 1 БВС РФ. 1969. № 1. С. 24. В дійсність. Злочинна недбалість представляє своє-подібну форму психічного ставлення винного до гро-венно небезпечних наслідків своїх дій, де вольовий елемент характеризується вольовим характером вчиненого винов-ним діяння і відсутністю вольових зусиль, спрямованих на запобігання суспільно небезпечних наслідків. Недбалість характеризується двома ознаками: отрицатель- вим і позитивним. Негативний ознака недбалості включає: 1) отсутст- віє усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого діяння: 2) відсутність передбачення злочинних наслідків. Поклади-вальний ознака недбалості полягає в тому, що винний повинен був і міг проявити необхідну уважність і передбачається-смотрітельность і передбачати настання фактично причи-наних суспільно небезпечних наслідків. Саме ця ознака перетворює недбалість в різновид провини в її кримінально-правовому розумінні. Він встановлюється за допомогою двох кри-теріев: повинність означає об'єктивний критерій, а мож-ливість передбачення - суб'єктивний критерій недбалості. Об'єктивний критерій недбалості має нормативний ха-рактер і означає обов'язок особи передбачити настання про-громадської небезпечних наслідків з дотриманням вимог необ-ходимой уважності і передбачливості. Ця зобов'язаний-ність може грунтуватися на законі, посадовому статусі винного, професійних функціях або обов'язкових правилах гуртожитки тощо Відсутність обов'язки передбачити наслідки-вия виключає провину даної особи в їх фактичному прічіненіі1. Але й наявність такого обов'язку саме по собі ще не є дос-таточность підставою для визнання особи винною. При наявності обов'язки передбачати наслідки (об'єктивний критерій який-брежності) необхідно ще встановити, що особа мала в даному випадку реальну можливість передбачати настання гро-венно небезпечних наслідків (суб'єктивний критерій), але цю мож-ливість не реалізувала і наслідків не уникнуло. 1 Навряд чи можна погодитися з думкою В.Г. Бєляєва, що наявність обя-занности (як і можливості) передбачати наслідки діянь, скоєних-мого по недбалості, може презюміроваться (див.: Кримінальне право. Загальна частина. М., 1999. С. 212). Суб'єктивний критерій недбалості означає персональну ную здатність особи в конкретній ситуації і з урахуванням його ін-дивидуально якостей передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Це означає, що можли-ність передбачення наслідків визначається: 1) особливостями ситуації, в якій здійснюється діяння, 2) індивідуальними якостями винного. Ситуація не повинна бути надмірно складною, щоб задача передбачати наслідки була в принципі здійсненною. А індивідуальні якості винного (його физи-етичні дані, рівень розвитку, освіта, професійні-ний і життєвий досвід, стан здоров'я, ступінь воспр-чівості і т.д.) повинні дозволяти правильно сприйняти інфор-мацію, що витікає із обстановки вчинення діяння, дати їй вірну оцінку і зробити обгрунтовані висновки. Наявність цих двох передумов робить для винного реально можливим передбачення суспільно небезпечних наслідків. Недбалість можна проілюструвати наступним примі-ром. Під час спільного розпивання спиртних напоїв М. по-сварився з К. і в той момент, коли вона піднесла порцелянову чашку до рота, щоб напитися, вдарив її рукою по обличчю. Розбивши-шейся чашкою був пошкоджений очей, що саме по собі, за оцінкою експертизи, стало середньої тяжкості шкодою здоров'ю, але по-тягло стійкі зміни очі і незабутнє спотворення обличчя. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РФ змінила вирок суду, яким М. був засуджений за умиш-ленне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, і кваліфікувала його дії як заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю з неостиглого-рожности, оскільки, завдаючи удару по обличчю, він не передбачав мож-ливості заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, хоча повинен був і міг передбачити такі последствія1. Законодавчі формулювання легковажності і недбалості орієнтовані на злочини з матеріальним складом. У свя-зи з цим виникає питання про можливість існування неос-торожности у злочинах з формальним складом. Необережність у вигляді легковажності в злочинах з фор-мальним складом існувати не може з тих же міркувань-ям, за якими в них не може бути непрямого умислу. А питання 1 БВС РФ. 1994. № 5. С. 5, 6. про можливість скоєння таких злочинів по недбалості має вирішуватися відповідно до чинного закону. Запровадивши норму про невиновном заподіянні шкоди, законодавець передбачив два варіанти суб'єктивного випадку: один з них орієнтований на формальні склади, інший - на матеріальні. Невинним закон визнає вчинення діяння, склад кото-рого є формальним, «якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати загально-жавної небезпеки своїх дій (бездіяльності)» (ч. 1 ст. 28 КК). З цього випливає однозначний висновок: якщо особа не осозна-вало суспільної небезпеки свого діяння, але по обстоятельст-вам справи повинна була і могла усвідомлювати її, діяння визнається винним. У цьому випадку вина виражається у вигляді недбалості. Психологічний зміст обох видів умислу і обох видів необережності наочно видно з наступної таблиці: Форми і види вини Інтелектуальний елемент Вольовий елемент Прямий умисел Усвідомлення громадською небезпеки вчиненого діяння, передбачення неіз-бежность або реаль-ної можливості його суспільно небезпечних наслідків Бажання настання цих наслідків Непрямий умисел Усвідомлення громадською небезпеки вчиненого діяння, передбачення реаль-ної можливості його суспільно небезпечних наслідків Відсутність бажання настання цих по-наслідків, але созна-тельное допущення їх настання або без-різне до них від-носіння Злочинне легковажність Передбачення абст-рактной можливості суспільно небезпечних наслідків вдосконалення-Шаєм діяння Самовпевнений рас-чет на запобігання ня цих наслідків Злочинна недбалість Непредвидение загально-ного небезпечних по-наслідків здійснював-мого діяння Відсутність вольових зусиль, спрямованих на передбачення і пре-дотвращенія гро-венно небезпечних по-наслідків Критеріями недбалості є: обов'язок передбачити наслідки (об'єктивний); можливість їх передбачити при необхідній уважно- сти і передбачливості (суб'єктивний). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 5. Необережність та її види" |
||
|
||