Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Людмила Іногамова-Хегай, Олексій Рарог , Олександр Чуча. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина. Підручник, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 5. Необережність та її види


Науково-технічний прогрес призвів до збільшення числа злочинів, що вчиняються з необережності у сферах охорони навколишнього середовища, безпеки руху та експлуатації раз-них видів транспорту, безпеки умов праці, використання ня нових потужних джерел енергії. Це загострило питання про відповідальність за необережні преступленія3.
1 Див: Селезньов М. Умисел як форма вини / / РЮ. 1997. № 3. С. 11.
2 Коментар до Кримінального кодексу Російської Федерації. Загальна частина / Під загальною ред. Ю.І. Скуратова і В.М. Лебедєва. М., 1996. С. 55.
3 Див: Дагель П.С. Необережність. Кримінально-правові та кримінологи-етичні проблеми. М., 1977; Квашис В.Є. Злочинна необережність. Воло-дівосток, 1986; Нерсесян В.А. Необережні злочину. Красноярськ,
1991 тепер Він. Відповідальність за необережні злочини. СПб., 2002;

Відповідно до початковою редакцією ч. 2 ст. 24 КК діяння, вчинене з необережності, визнавалося переступив-ленням тільки в тому випадку, коли це спеціально предусматри-валось відповідною статтею Особливої ??частини КК. Федеральним законом від 25 червня 1998 р. № 92-ФЗ «Про внесення вимірюв-нений до Кримінального кодексу Російської Федерації» ч. 2 ст. 24 КК була викладена в новій редакції: «Діяння, вчинене тільки з необережності, визнається злочином лише у випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої ??частини цього Кодексу». Це означає, що законо-датель повернувся до концепції злочинів з альтернативною формою вини: якщо при описі злочину форма вини не зазначена і з очевидністю не випливає із способів законодавець-ного опису цього злочину, то воно може бути вчинено як умисно, так і з необережності (наприклад, зараження ВІЛ-інфекцією, розголошення державної таємниці).
Чинний КК законодавчо закріпив розподіл неостиглого-
рожности на два види: легковажність і недбалість (ч. 1 ст. 26) 1.
Злочин визнається вчиненим з легковажності, якщо особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії (або бьоздей-наслідком), але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховується на їх запобігання ( ч. 2 ст. 26 КК).
Передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності становить інтелектуальний елемент легковажності, а самовпевнений розрахунок на їх запобігання - вольовий.
Характеризуючи інтелектуальний елемент легковажності, зако-нодатель вказує тільки на передбачення можливості наступ-лення суспільно небезпечних наслідків, але опускає психиче-ське ставлення до дії або бездіяльності. Це пояснюється тим, що самі по собі дії, взяті у відриві від наслідків, зазвичай не мають кримінально-правового значення. Разом з тим
Тяжкова І.М. Необережні злочини з використанням джерел підвищеної небезпеки. СПб., 2002.
1 Не відповідають закону і не знаходять визнання на практиці утвер-дження про те, що крім легковажності і недбалості існують і інші види необережності (див.: Російське кримінальне право. Курс лекцій. Т. 1. Злочин. С. 419-422).

Особа, що діє з легковажності, завжди усвідомлює негативні-тельное значення можливих наслідків для суспільства і саме тому прагне до запобігання цих наслідків. Следо-вательно, при легковажність винний усвідомлює потенційну суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності.
За інтелектуального елементу легковажність має некото-рої схожість з непрямим умислом. Але якщо при непрямому намірі винний передбачає реальну (тобто для даного конкурують-ного випадку) можливість настання суспільно небезпечних наслідків, то при легковажність ця можливість передбачається як абстрактна: суб'єкт передбачає, що подібного роду дію-вия взагалі можуть спричинити за собою суспільно небезпечні послід-наслідком, але вважає, що в даному конкретному випадку вони не на-ступлять. Він легковажно, несерйозно підходить до оцінки тих обставин, які, на його думку, повинні були запобігати-тить наступ злочинного результату, але насправді ока-залісь нездатними протидіяти його наступу.
Основне, головна відмінність легковажності від непрямого умислу полягає у змісті вольового елемента. Якщо при непрямому намірі винний свідомо допускає настання обществен-но небезпечних наслідків, тобто схвально ставиться до них, то при легковажність відсутня не тільки бажання, але й свідоме допущення цих наслідків і, навпаки, суб'єкт прагне не допустити їх настання, ставиться до них негативно.
Різниця між непрямим умислом і легковажністю видно на наступному прикладі. За попередньою домовленістю С. та І. з метою розкрадання речей проникли в будинок 76-річної А., виборчі-чи її, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, в тому числі пере-ломи кісток носа, виличні кісток і основи черепа, зв'язали її і вставили в рот кляп. Після цього вони викрали цікавитися-вавшие їхні речі і зникли. У результаті механічного асфік-оці, що розвилася внаслідок введення тропічного кляпу в рот, А. на місці події померла. Суд першої інстанції при-знав діяння в частині позбавлення А. життя заподіянням смерті з необережності, грунтуючись на показаннях підсудних про те, що вони побили А. не з метою вбивства, а щоб зламати її опір, розраховуючи, що вранці до А. прийдуть родствен - ники або знайомі і звільнять її. Однак Військова колегія

Верховного Суду РФ вирок скасувала і направила справу на новий касаційний розгляд, вказавши таке.
Засуджені знали про похилому віці Д., але застосували до неї насильство, небезпечне для життя, а потім, зв'язавши руки і ноги, залишили її з розбитим обличчям, залитої кров'ю носоглоткою і з кляпом, що закривав дихальні шляху, закидавши її ковдру-лом і матрацом. Для С. та І. було очевидним безпорадне з-стояння А., і вони байдуже ставилися до цього, а також до мож-можна последствіям1.
Помилка суду першої інстанції полягала в неправильній оцінці психічного ставлення винних до наслідків з-вершенно діяння як необережного, тоді як мав місце непрямий умисел.
При злочинній легковажність на відміну від непрямого умис-ла свідомість і воля особи не байдужі до можливих негативні-тільних наслідків свого діяння, а спрямовані на їх пре-дотвращенія. Закон характеризує вольовий зміст легко-мислія не як надію, а саме як розрахунок на запобігання суспільно небезпечних наслідків, що має під собою цілком реальні, хоча й недостатні підстави. При цьому винний розраховує на конкретні, реальні обставини, спосіб-ні, на його думку, протидіяти наступу переступив-ного результату: на власні особисті якості (силу, спритність, досвід, майстерність), на дії інших осіб або механізмів, а також на інші обставини, значення яких він оцінює неправильно, внаслідок чого розрахунок на запобігання ня злочинного результату виявляється безпідставним, само-сподіватися, що не мають достатніх до того підстав. Примі-ром злочину, вчиненого з легковажністю, може слу-жити справу Ш., засудженого за вбивство підлітка О.
З метою попередження крадіжки риби з мереж Ш. зробив сигналізацію, для чого до мосткам, з яких мережи ставилися в річку, провів зі свого будинку дроти і підключив їх до Електросила-ти напругою в 220 В, а в будинку встановив дзвінок. При спробі вночі роз'єднати дроти від сигналізації з метою крадіжки ме-реж неповнолітній О. був убитий електрострумом.
1 БВС РФ. 1997. № 3. С. 8, 9.

У постанові по цій справі Пленум Верховного Суду СРСР з повною підставою вказав, що «в даному випадку Ш. виявив злочинну самовпевненість, оскільки він знав про небезпеку, яку становить для людини електрострум на-пряжением в 220 В, але легковажно сподівався на запобігання ня тяжких наслідків. При цьому він розраховував не так на випадок-ність, а на такі об'єктивні чинники, які, на його думку, виключали можливість настання тяжких наслідків »1 (він прийняв цілий ряд технічних заходів з попередження випадок-ного ураження електрострумом, підключав сигналізацію до електромережі тільки тоді, коли сам перебував удома, і широко опо-вест односельців про вжиті ним заходи). При подібній си-туації скоєне Ш. містить склад заподіяння смерті з необережності, а не вбивства.
Розрахунок, хоча і самовпевнений, на конкретні чинники, кото-які, на думку винного, здатні запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків, істотно відрізняє пре-Ступне легковажність від непрямого умислу, при якому такий розрахунок відсутня, хоча і можлива ні на чому не заснована надія, що шкідливі наслідки не настануть.
Злочин визнається вчиненим з недбалості, якщо особа, яка його вчинила, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча за необхідної вни-мательно і передбачливості повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 26 КК).
Недбалість - це єдиний різновид провини, при якій особа не передбачає суспільно небезпечних наслідків свого діяння ні як неминучих, ні як реально або навіть абст-рактно можливих.
Сутність цього виду необережної вини полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки скоєних ним дій, не виявляє необхідної пильності і передбачливості, щоб вчинити необхідні вольові дії для запобігання зазначених наслідків, які не перетворює реальну можливість
1 БВС РФ. 1969. № 1. С. 24.

В дійсність. Злочинна недбалість представляє своє-подібну форму психічного ставлення винного до гро-венно небезпечних наслідків своїх дій, де вольовий елемент характеризується вольовим характером вчиненого винов-ним діяння і відсутністю вольових зусиль, спрямованих на запобігання суспільно небезпечних наслідків.
Недбалість характеризується двома ознаками: отрицатель-
вим і позитивним.
Негативний ознака недбалості включає: 1) отсутст-
віє усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого діяння:
2) відсутність передбачення злочинних наслідків. Поклади-вальний ознака недбалості полягає в тому, що винний повинен був і міг проявити необхідну уважність і передбачається-смотрітельность і передбачати настання фактично причи-наних суспільно небезпечних наслідків. Саме ця ознака перетворює недбалість в різновид провини в її кримінально-правовому розумінні. Він встановлюється за допомогою двох кри-теріев: повинність означає об'єктивний критерій, а мож-ливість передбачення - суб'єктивний критерій недбалості.
Об'єктивний критерій недбалості має нормативний ха-рактер і означає обов'язок особи передбачити настання про-громадської небезпечних наслідків з дотриманням вимог необ-ходимой уважності і передбачливості. Ця зобов'язаний-ність може грунтуватися на законі, посадовому статусі винного, професійних функціях або обов'язкових правилах гуртожитки тощо Відсутність обов'язки передбачити наслідки-вия виключає провину даної особи в їх фактичному прічіненіі1. Але й наявність такого обов'язку саме по собі ще не є дос-таточность підставою для визнання особи винною. При наявності обов'язки передбачати наслідки (об'єктивний критерій який-брежності) необхідно ще встановити, що особа мала в даному випадку реальну можливість передбачати настання гро-венно небезпечних наслідків (суб'єктивний критерій), але цю мож-ливість не реалізувала і наслідків не уникнуло.
1 Навряд чи можна погодитися з думкою В.Г. Бєляєва, що наявність обя-занности (як і можливості) передбачати наслідки діянь, скоєних-мого по недбалості, може презюміроваться (див.: Кримінальне право. Загальна частина. М., 1999. С. 212).

Суб'єктивний критерій недбалості означає персональну ную здатність особи в конкретній ситуації і з урахуванням його ін-дивидуально якостей передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Це означає, що можли-ність передбачення наслідків визначається: 1) особливостями ситуації, в якій здійснюється діяння, 2) індивідуальними якостями винного. Ситуація не повинна бути надмірно складною, щоб задача передбачати наслідки була в принципі здійсненною. А індивідуальні якості винного (його физи-етичні дані, рівень розвитку, освіта, професійні-ний і життєвий досвід, стан здоров'я, ступінь воспр-чівості і т.д.) повинні дозволяти правильно сприйняти інфор-мацію, що витікає із обстановки вчинення діяння, дати їй вірну оцінку і зробити обгрунтовані висновки. Наявність цих двох передумов робить для винного реально можливим передбачення суспільно небезпечних наслідків.
Недбалість можна проілюструвати наступним примі-ром. Під час спільного розпивання спиртних напоїв М. по-сварився з К. і в той момент, коли вона піднесла порцелянову чашку до рота, щоб напитися, вдарив її рукою по обличчю. Розбивши-шейся чашкою був пошкоджений очей, що саме по собі, за оцінкою експертизи, стало середньої тяжкості шкодою здоров'ю, але по-тягло стійкі зміни очі і незабутнє спотворення обличчя. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РФ змінила вирок суду, яким М. був засуджений за умиш-ленне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, і кваліфікувала його дії як заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю з неостиглого-рожности, оскільки, завдаючи удару по обличчю, він не передбачав мож-ливості заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, хоча повинен був
  і міг передбачити такі последствія1.
  Законодавчі формулювання легковажності і недбалості орієнтовані на злочини з матеріальним складом. У свя-зи з цим виникає питання про можливість існування неос-торожности у злочинах з формальним складом.
  Необережність у вигляді легковажності в злочинах з фор-мальним складом існувати не може з тих же міркувань-ям, за якими в них не може бути непрямого умислу. А питання
  1 БВС РФ. 1994. № 5. С. 5, 6.

  про можливість скоєння таких злочинів по недбалості має вирішуватися відповідно до чинного закону.
  Запровадивши норму про невиновном заподіянні шкоди, законодавець передбачив два варіанти суб'єктивного випадку: один з них орієнтований на формальні склади, інший - на матеріальні.
  Невинним закон визнає вчинення діяння, склад кото-рого є формальним, «якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати загально-жавної небезпеки своїх дій (бездіяльності)» (ч. 1 ст. 28
  КК). З цього випливає однозначний висновок: якщо особа не осозна-вало суспільної небезпеки свого діяння, але по обстоятельст-вам справи повинна була і могла усвідомлювати її, діяння визнається винним. У цьому випадку вина виражається у вигляді недбалості.
  Психологічний зміст обох видів умислу і обох видів необережності наочно видно з наступної таблиці:
  Форми і види вини Інтелектуальний елемент Вольовий елемент Прямий умисел Усвідомлення громадською небезпеки вчиненого діяння, передбачення неіз-бежность або реаль-ної можливості його суспільно небезпечних наслідків Бажання настання цих наслідків Непрямий умисел Усвідомлення громадською небезпеки вчиненого діяння, передбачення реаль-ної можливості його суспільно небезпечних наслідків Відсутність бажання настання цих по-наслідків, але созна-тельное допущення їх настання або без-різне до них від-носіння Злочинне легковажність Передбачення абст-рактной можливості суспільно небезпечних наслідків вдосконалення-Шаєм діяння Самовпевнений рас-чет на запобігання ня цих наслідків Злочинна недбалість Непредвидение загально-ного небезпечних по-наслідків здійснював-мого діяння Відсутність вольових зусиль, спрямованих на передбачення і пре-дотвращенія гро-венно небезпечних по-наслідків 
  Критеріями недбалості є:
  обов'язок передбачити наслідки (об'єктивний);
  можливість їх передбачити при необхідній уважно-
  сти і передбачливості (суб'єктивний).
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 5. Необережність та її види"
  1.  5. Необережність та її види
      необережної вини, позначивши їх як легковажність і недбалість (ст. 26). Легковажність припускає, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховує на запобігання цих наслідків (ч. 2 ст. 26 КК). При недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно
  2.  § 1. Загальна характеристика відповідальності органів, посадових осіб місцевого самоврядування
      необережності. Умисел означає, що суб'єкт, який учинив неправомірне діяння, усвідомлював його характер, передбачав його небезпечні або шкідливі наслідки і бажав або свідомо допускав їх настання. Необережність має місце у випадку, якщо суб'єкт, який учинив таке діяння, передбачав можливість настання небезпечних або шкідливих наслідків, однак без достатніх до того підстав самовпевнено
  3.  § 3. Зберігання
      необережності поклажодавця. При цьому обов'язок довести обставини, що звільняють його від відповідальності, лежить на зберігачі. Інакше йде справа, якщо шкоди що зберігається майну буде завдано після прострочення, допущеної поклажедателем. При невиконанні поклажодавцем в термін обов'язки взяти річ назад хранитель відповідатиме лише за наявності з його боку умислу або грубої
  4.  § 5. Захист прав та інтересів підприємця у відносинах у сфері управління; роль прокуратури і нотаріату в правовому забезпеченні підприємницької діяльності
      необережності. При провадженні у справі про податкове правопорушення підлягають доведенню як сам факт вчинення такого правопорушення, так і ступінь вини платника податків. При наявності податкового правопорушення орган податкової поліції має право прийняти рішення про стягнення штрафу з юридичної особи. Це рішення, за змістом ст. 45 і 46 (ч. 1 і 2) Конституції Російської Федерації, може бути в
  5.  § 3. Основні інститути цивільного права зарубіжних держав
      необережності. Не завжди вина не є істотною умовою для притягнення до відповідальності (strict liability), що має місце у випадках заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, порушення права приватної власності на нерухомість, заходження на чужу земельну ділянку, а також щодо прав споживачів; 3) настання шкоди; 4) причинно-наслідковий зв'язок між
  6.  § 4. Порядок і наслідки визнання угоди недійсною
      необережності, оскільки якщо вона діяла умисно, в наявності обман, в силу чого угода кваліфікується за ст. 179 ГК. Вимоги про застосування наслідків недійсності угод можуть бути примусово здійснені в межах позовної давності, встановленої ст. 181 ГК. У своїй первісній редакції, що діяла з 1 січня 1995 по 25 липня 2005 р., дана стаття передбачала
  7.  § 5. Умовні угоди
      необережності знищує, то А зобов'язаний компенсувати Б збитки, якщо Б повністю сплачує покупну ціну. Той, хто розпоряджається правом під відкладальною умовою, тим самим обмежує свою владу до розпорядження на випадок настання умови * (582). Обмеження влади розпорядився до розпорядження виражається в тому, що його проміжні розпорядження, тобто розпорядження, що відбулися
  8.  § 5. Початкові підстави набуття права власності
      необережності й у межах вартості речі. Стимулом для знайшов річ є правило, згідно з яким якщо протягом шести місяців з моменту заяви про знахідку в міліцію або в орган місцевого самоврядування особа, уповноважених отримати знайдену річ, не буде встановлено або саме не заявить про своє право на річ тому, хто знайде її особі чи до міліцію або в орган місцевого самоврядування,
  9.  § 3. Види цивільно-правової відповідальності
      необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням, або не вжив розумних заходів до їх зменшення. Правила про зменшення розміру відповідальності боржника застосовні і у випадках, коли боржник в силу закону або договору несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання незалежно від вини. Питання змішаної
  10.  § 6. Договір оренди транспортного засобу
      необережності потерпілого. Отже, навіть якщо шкода виникла з вини орендаря, відповідальність несе орендодавець. Водночас орендодавець має право пред'явити до орендаря регресну вимогу про повернення сум, виплачених третім особам, якщо доведе, що шкода заподіяна з вини орендаря (ст. 640 ЦК). В даному випадку закон встановлює виняток із загального правила п. 2 ст. 1064 ЦК,