Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Колектив авторів. Питання та відповіді до державного іспиту з цивільного права 2012 рік, 2012 - перейти до змісту підручника

Оспорювання (недійсність) заповіти

. Визнання заповіту недійсним отримало самостійне правове закріплення у ст. 1131 ЦК і розвиває загальні положення про дійсності угод виходячи із специфіки і значущості заповіту як односторонньої угоди на випадок смерті.
Заповіт як вид правочину має містити всі необхідні умови, що визначаються в законі: законність; здатність заповідача до її здійснення; відповідність волі і волевиявлення; дотримання форми заповіту. Порушення цих вимог закону тягне недійсність заповіту. Загальним правилом для визнання заповіту недійсним є наявність значних порушень (п. 3 ст. 1131 ЦК). Під значними порушеннями слід розуміти такі порушення, які впливають на розуміння волевиявлення заповідача.
Заповіт може бути визнано недійсним судом на вимогу особи, права та інтереси якої порушені цим заповітом. До таких осіб в першу чергу відносяться спадкоємці за законом і спадкоємці по іншому заповітом, отказополучатели, а також інші зацікавлені особи. Позови про визнання заповіту недійсним в інтересах неповнолітніх, недієздатних і обмежено дієздатних громадян подають законні представники, опікуни, піклувальники (ст. 37 ЦПК).
Недійсні заповіту відповідно загальному членению недійсних угод поділяються на два види - оспорімие і нікчемні. Велика частина недійсних заповітів є оспорімой. До оспорімим заповітів відносяться тільки ті, недійсність яких встановлюється в судовому порядку. Не будучи оскарженим у суді, оспорімие заповіт залишається дійсним і тягне правові наслідки, властиві заповітом.
До різновиду оспорімих заповітів слід віднести, наприклад, заповіти, вчинені під впливом насильства, погрози, обману, помилки або вчинені громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій або керувати ними (заповіту з вадами волі). При цьому не має значення, хто саме зробив названі дії - зазначені у заповіті спадкоємці, отказополучатели чи інші особи. Оспорімим є і заповіт, зроблене особою, не здатним віддавати звіт своїм діям або керувати ними, але в установленому порядку не визнаним недієздатним.
На відміну від оспорімость заповіту нікчемне заповіт недійсне незалежно від визнання її такою судом (п. 1 ст. 166 ЦК) і в оскарженні не потребує. Будь-які зацікавлені особи мають право ставитися до такого заповітом (частини заповіту) як до неіснуючого. У випадку виниклих труднощів у кваліфікації вад заповіту суд лише усуває невизначеність у рамках позову про встановлення нікчемності (негаціонного позову) * (696). Іншими словами, роль суду полягає лише в тому, щоб виявити і підтвердити недійсність заповіту. До нікчемним заповітів відносяться заповіти, вчинені недієздатною (п. 3 ст. 1118 ЦК), через представника (п. 4 ст. 1118 ЦК), двома і більше громадянами (п. 4 ст. 1118 ЦК) (з вадами в суб'єкті); з порушенням правил про письмовій формі заповіту і його посвідчення (п. 1 ст. 1124 ЦК) (з пороками форми); вчинені у відсутності свідків у тих випадках, коли їх присутність є обов'язковою (п. 3 ст. 1126, п. 1 ст . 1127, ст. 1129 ЦК). Наведений перелік нікчемних заповітів не є вичерпним. Об'єднуючим ознакою таких заповітів є їх очевидна і безперечна нікчемність, що не вимагає спеціального підтвердження судом. На підставі нікчемного заповіту неможливо реалізувати спадкові права.
На практиці буває складно визначити вид недійсного заповіту. Для цього може знадобитися проведення ретельного дослідження всіх наявних доказів. І тільки при зіставленні всіх обставин можна прийти до шуканого результату.
Може статися так, що заповіт хоч і містить певні порушення, але вони є недостатніми для визнання його недійсним. До числа таких порушень Цивільний кодекс відносить встановлені судом різного роду описки, інші незначні порушення порядку його складання, підписання або посвідчення, які не впливають на волевиявлення заповідача. З розширенням форм заповітів слід прогнозувати збільшення кількості незначних дефектів в заповітах.
Права та обов'язки у спадкоємців виникають з моменту відкриття спадщини. Оспорювання заповіту до цього моменту неможливо (абз. 2 п. 2 ст. 1131 ЦК) як мінімум з двох причин: а) відсутність предмета оспорювання; б) порушення таємниці та свободи заповіту.
Недійсність заповіту може бути повною або частковою. При частковій недійсності дефектом володіють окремі розпорядження заповіту або їх частини. У такому випадку інша частина розпорядження (заповіту) залишається дійсною, як якщо б вона була включена в заповіт і за відсутності розпоряджень, які є недійсними.
Особи, зазначені в недійсному заповіті (частини заповіту) як спадкоємців або відказоодержувачів, за винятком недостойних спадкоємців (ст. 1117 ЦК), мають права успадковувати за законом або на підставі іншого дійсного заповіту.
Строки позовної давності за вимогами про визнання заповітів недійсними підкоряються загальним термінами за недійсними угодами (ст. 181 ЦК): на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - три роки; на вимогу про визнання заперечної угоди недійсною і про застосування наслідків її недійсності - один рік.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Оспорювання (недійсність) заповіти "
  1. § 4. Виконання і оспорювання заповіту
    заперечування не потребує. Будь-які зацікавлені особи мають право ставитися до такого заповітом (частини заповіту) як до неіснуючого. У випадку виниклих труднощів у кваліфікації вад заповіту суд лише усуває невизначеність у рамках позову про встановлення нікчемності (негаціонного позову) * (696). Іншими словами, роль суду полягає лише в тому, щоб виявити і підтвердити недійсність
  2. § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
    оспорювання угоди на підставі ст. 176 ГК. Порок в суб'єктному складі можуть мати не тільки угоди громадян, а й угоди, що здійснюються юридичними особами. Цивільний кодекс виділяє два види таких угод: а) угоди, що виходять за межі правоздатності юридичної особи (ст. 173 ЦК), і б) угоди, вчинені з перевищенням повноважень, які обмежені договором або установчими документами
  3. § 6. Захист авторських і суміжних прав
    заперечування. Чинне законодавство містить досить докладну регламентацію видів, форм, засобів і способів захисту авторських і суміжних прав. На жаль, далеко не всі можливості, закладені в нормах права, реалізуються на практиці. Кількість порушень авторських і суміжних прав залишається високим, а більшість порушників уникає відповідальності. Причини цього явища носять
  4. § 4. Права і обов'язки подружжя
    оспорювання, спрямоване на анулювання цього правового наслідки (наприклад, якщо мова йде про відчуження общесупружеской речі, то в момент відчуження право спільної сумісної власності на неї перетвориться в одноосібне право власності набувача, і при цьому зацікавлений чоловік наділяється домаганням на зворотне перетворення цього права в право спільної сумісної
  5. § 1. Сутність і правове регулювання спадкування
    заперечування - пп. 1, 2 ст. 1131 ЦК, порушення правил черговості закликання до спадкоємства законних спадкоємців - п. 1 ст. 1141 ЦК), а якщо спадкодавець був оголошений померлим - внаслідок його явки (ст. 46 ЦК). Правове регулювання спадкування. Відносини з спадкоємства майна померлого іншими особами регулює спадкове право - підгалузь права цивільного. Відповідно предмет
  6. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    оспорювання предоставительно угоди (див.: Рясенцев В.А. Зобов'язання з так званого безпідставного збагачення в радянському цивільному праві / / Вчені записки МГУ. М., 1949. Вип. 144. С. 94, 95). * (90) Larenz K. Op. cit. S. 492. * (91) Tuhr A. Op. cit. S. 380; Larenz K. Op. cit. S. 493. * (92) Крашенинников Е.А. Основні питання уступки вимоги / / Нариси з торговельного права.
  7. 3. Воля і волевиявлення в договорі
    оспорювання якої по мотивацію пороку волі не допускається. При цьому вирішальне значення має тепер не стільки те, як вважала Н.В. Рабинович стосовно до ГК 22, чи може суд встановити справжність волі, а принципово інше: чи міг судити про волю сторони в момент укладення договору її контрагент. --- Р.О. Халфина виділила три основні групи випадків, в
  8. 1. Договір дарування за російським дореволюційному цивільному праву
    заперечування його дій і занадто полегшувала вчинення необдуманих і надзвичайних дарувань ". --- --- Див: Громадянське Покладання: Проект ... Том другий. С. 365. На відміну від діючого в період підготовки проекту Цивільного уложення російського цивільного законодавства, що забороняв дарування майбутнього майна, проект допускав можливість такого дарування по
  9. 6. Порядок укладення та форма договорів найму житлових приміщень
    заперечування наявності не мав письмової форми договору та його умов (див. ст. +136 і 153 ГК 1922 р., ст. 46 і 299 ЦК 1964 р., а також ст. 67 і 162 у діючому Кодексі). У цьому зв'язку останнім за рахунком може виявитися укладення договору як такого і за відсутності письмової форми. Розвиваючи свою висловлену щодо формування юридичної складу позицію (тільки письмовий
  10. § 3. Обов'язкова частка найближчих родичів
    оспорювання мав вести кожен з обійдених проти кожного із спадкоємців окремо; якщо, наприклад, пред'явлено позов тільки до одного з двох спадкоємців, призначених у заповіті, то відносно другого спадкоємця заповіт зберігало силу. Якщо заповідач не зовсім позбавляв свого найближчого спадкоємця обов'язкової частки, а тільки призначав йому її не в повному розмірі, зацікавленій особі
© 2014-2022  yport.inf.ua