| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Оспорювання (недійсність) заповіти |
||
|
Заповіт як вид правочину має містити всі необхідні умови, що визначаються в законі: законність; здатність заповідача до її здійснення; відповідність волі і волевиявлення; дотримання форми заповіту. Порушення цих вимог закону тягне недійсність заповіту. Загальним правилом для визнання заповіту недійсним є наявність значних порушень (п. 3 ст. 1131 ЦК). Під значними порушеннями слід розуміти такі порушення, які впливають на розуміння волевиявлення заповідача. Заповіт може бути визнано недійсним судом на вимогу особи, права та інтереси якої порушені цим заповітом. До таких осіб в першу чергу відносяться спадкоємці за законом і спадкоємці по іншому заповітом, отказополучатели, а також інші зацікавлені особи. Позови про визнання заповіту недійсним в інтересах неповнолітніх, недієздатних і обмежено дієздатних громадян подають законні представники, опікуни, піклувальники (ст. 37 ЦПК). Недійсні заповіту відповідно загальному членению недійсних угод поділяються на два види - оспорімие і нікчемні. Велика частина недійсних заповітів є оспорімой. До оспорімим заповітів відносяться тільки ті, недійсність яких встановлюється в судовому порядку. Не будучи оскарженим у суді, оспорімие заповіт залишається дійсним і тягне правові наслідки, властиві заповітом. До різновиду оспорімих заповітів слід віднести, наприклад, заповіти, вчинені під впливом насильства, погрози, обману, помилки або вчинені громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій або керувати ними (заповіту з вадами волі). При цьому не має значення, хто саме зробив названі дії - зазначені у заповіті спадкоємці, отказополучатели чи інші особи. Оспорімим є і заповіт, зроблене особою, не здатним віддавати звіт своїм діям або керувати ними, але в установленому порядку не визнаним недієздатним. На відміну від оспорімость заповіту нікчемне заповіт недійсне незалежно від визнання її такою судом (п. 1 ст. 166 ЦК) і в оскарженні не потребує. Будь-які зацікавлені особи мають право ставитися до такого заповітом (частини заповіту) як до неіснуючого. У випадку виниклих труднощів у кваліфікації вад заповіту суд лише усуває невизначеність у рамках позову про встановлення нікчемності (негаціонного позову) * (696). Іншими словами, роль суду полягає лише в тому, щоб виявити і підтвердити недійсність заповіту. До нікчемним заповітів відносяться заповіти, вчинені недієздатною (п. 3 ст. 1118 ЦК), через представника (п. 4 ст. 1118 ЦК), двома і більше громадянами (п. 4 ст. 1118 ЦК) (з вадами в суб'єкті); з порушенням правил про письмовій формі заповіту і його посвідчення (п. 1 ст. 1124 ЦК) (з пороками форми); вчинені у відсутності свідків у тих випадках, коли їх присутність є обов'язковою (п. 3 ст. 1126, п. 1 ст . 1127, ст. 1129 ЦК). Наведений перелік нікчемних заповітів не є вичерпним. Об'єднуючим ознакою таких заповітів є їх очевидна і безперечна нікчемність, що не вимагає спеціального підтвердження судом. На підставі нікчемного заповіту неможливо реалізувати спадкові права. На практиці буває складно визначити вид недійсного заповіту. Для цього може знадобитися проведення ретельного дослідження всіх наявних доказів. І тільки при зіставленні всіх обставин можна прийти до шуканого результату. Може статися так, що заповіт хоч і містить певні порушення, але вони є недостатніми для визнання його недійсним. До числа таких порушень Цивільний кодекс відносить встановлені судом різного роду описки, інші незначні порушення порядку його складання, підписання або посвідчення, які не впливають на волевиявлення заповідача. З розширенням форм заповітів слід прогнозувати збільшення кількості незначних дефектів в заповітах. Права та обов'язки у спадкоємців виникають з моменту відкриття спадщини. Оспорювання заповіту до цього моменту неможливо (абз. 2 п. 2 ст. 1131 ЦК) як мінімум з двох причин: а) відсутність предмета оспорювання; б) порушення таємниці та свободи заповіту. Недійсність заповіту може бути повною або частковою. При частковій недійсності дефектом володіють окремі розпорядження заповіту або їх частини. У такому випадку інша частина розпорядження (заповіту) залишається дійсною, як якщо б вона була включена в заповіт і за відсутності розпоряджень, які є недійсними. Особи, зазначені в недійсному заповіті (частини заповіту) як спадкоємців або відказоодержувачів, за винятком недостойних спадкоємців (ст. 1117 ЦК), мають права успадковувати за законом або на підставі іншого дійсного заповіту. Строки позовної давності за вимогами про визнання заповітів недійсними підкоряються загальним термінами за недійсними угодами (ст. 181 ЦК): на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - три роки; на вимогу про визнання заперечної угоди недійсною і про застосування наслідків її недійсності - один рік. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Оспорювання (недійсність) заповіти " |
||
|
||