| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Поняття договору. Види договорів |
||
|
1. В абсолютній більшості випадків учасники цивільного і торгового обороту добровільно приймають на себе зобов'язання, домовляючись один з одним небудь зробити, передати або утриматися від будь-якої дії. Реальне життя показує, що договір (contrat, Vertrag, contract) є одним з найголовніших підстав виникнення зобов'язань. Під договором в праві країн континентальної Європи розуміється угода, спрямована на встановлення, припинення або зміну прав та обов'язків (ст. 1101 ФГК; § 305 ГГУ). У праві Англії в законодавстві відсутнє легальне визначення договору як правової категорії. Всі інститути договірного права Англії розвивалися головним чином судовою практикою. В даний час договором вважається обіцянку (promise) або ряд обіцянок, за порушення яких право встановлює санкцію, що свідчить про наявність у кредитора права на позов, то 255 Тобто в основі договору лежить добровільно дана обіцянка прийняти на себе юридичну обов'язок. Для розуміння такої незвичайної для континентального права юридичної конструкції договору необхідно звернутися до історії розвитку цього правового інституту в англійському праві. Розуміння обіцянки як договору склалося до XIV століття, коли судами стали визнаватися і захищатися відносини, при яких одна особа в односторонньому порядку брало на себе поставку товару, перевезення вантажу, надання приміщення і т. п. У разі порушення даного таким чином одностороннього обіцянки надавалася захист у вигляді спеціального позову (assumption). Спочатку за таким позовом неможливо було добитися присудження відшкодування збитків у разі порушення одностороннього обіцянки, але поступово суди стали визнавати право на відшкодування збитків при) належному виконанні обіцяного. Захист надавалася лише в строго обмежених випадках, і подальший розвиток цього інституту могло зайти в глухий кут. Однак судовою практикою було знайдено вихід шляхом надання захисту тим відносинам, в яких обіцянку небудь зробити було дано в обмін на який-небудь еквівалент або на те, що для боржника має інтерес. Так поступово почала розвиватися доктрина зустрічного задоволення (consideration), про яку докладніше див § 4. У відносини був привнесений елемент взаємності, тобто того, що по суті є угодою між як мінімум двома особами. З цього випливає, що обіцянка, щоб породити правові наслідки, має бути прийняте кредитором, а для примусового виконання в законодавстві або судовій практиці повинно матися засіб правового захисту, яке могло б бути застосоване проти боржника, якщо кредитор вже надав еквівалент, в якому зацікавлений боржник . Концепція договору, застосовувана в Англії, використовується і в США. Однак починаючи з середини XX століття в наведене вище визначення договору доктриною Англії та США привноситься «угоду» як обов'язковий елемент поняття договору. У США ЕТК в ст. 1-201 дає легальне визначення договору, відповідно до якого договір - це правове зобов'язання в цілому, що випливає з угоди сторін. 2. Вже в римському праві юристами здійснено класифікацію договорів за різними підставами. Віднесення договору до тієї чи іншої категорії мало істотне значення, оскільки кожному з них відповідав певний позов, який міг бути пред'явлений у разі порушення договору. В даний час віднесення договору до тієї чи іншої групи не має настільки жорстко врегульованою зв'язку із засобами правового захисту, кожна класифікаційна схема дозволяє виявити ті чи інші властивості договору і деякі його практичні особливості. У праві країн континентальної Європи законодавством і доктриною різняться такі види договорів: 256 f А. Договори сіналлагматіческій і односторонні. Сіналлагма-тичні, тобто двостороннім, є такий договір, сторони якого взаємно зобов'язуються один перед одним (ст. 1102 ФГК; гл. II ГГУ). Як зазначено в ст. 1103 ФГК, одностороннім є такий договір, коли одна чи кілька осіб зобов'язуються перед іншою особою або перед кількома іншими особами без виникнення обов'язку з боку цих останніх осіб. До числа синал-лагматіческіх договорів відносять договори купівлі-продажу, підряду, майнового найму. Прикладом одностороннього договору може служити договір позики. Однак по праву Швейцарії договір позики може бути оформлений як сіналлагматіческій договір. Б. Договори оплатне і безоплатні. За безкоштовне договору між сторонами відбувається обмін еквівалентами цінностей, які можуть бути виражені в грошах, зафіксовані в правах і т. д. За безоплатного договору сторона надає іншій стороні будь-яку цінність без отримання взамін еквівалента. У торговому обороті возмездность договорів презюмі-руется. В. Оплатне договори, у свою чергу, діляться на мінові і ризикові (алеаторного). Договір визнається міновим, якщо в момент його укладення сторони можуть оцінити ту вигоду, яку вони зможуть отримати, якщо договір буде виконаний. Алеаторного договір містить в собі умову, що робить неможливим точне обчислення в момент укладення договору вигоди і можливих збитків у разі виконання договору. До таких договорів відносять договір страхування, договір купівлі-продажу будинку на умовах довічного утримання продавця, різні договори, пов'язані з азартними іграми і парі. Г. Договори консенсуальні і реальні. Консенсусним вважається договір, для укладання якого необхідно тільки досягнення угоди в необхідній законом формі, в той час як для укладення реального договору крім досягнення угоди необхідно передати боржнику певну річ. До числа реальних договорів відносять договори позички, ручного заставу, зберігання та деякі інші. Д. Доктриною розрізняють договори з одноразовим і триваючим виконанням. Договори з одноразовим виконанням передбачають виконання обов'язку шляхом вчинення однієї дії протягом короткого проміжку часу, в той час як договори з триваючим виконанням передбачають виконання однієї або декількох обов'язків протягом більш-менш тривалого періоду часу. Договори з триваючим виконанням більшою мірою схильні до впливу зовнішніх несприятливих обставин економічного і соціального характеру. В Англії та США існує абсолютно інша класифікація договорів: А. Договори формальні і прості. Формальні договори, які є найбільш древнім видом договору з англійської пра- 9 Зак NB 474 257 ву, часто називають договором « за друком »(contracts by deed). У середні століття такий договір оформлявся на пергаменті в кількості екземплярів, рівному числу сторін, підписувався кожним учасником і опечатувався гербовими сургучними печатками, після чого урочисто вручався сторонам. Урочистість оформлення відповідала і юридичною силою договору, опротестувати який можна було тільки по дефекту форми. В даний час замість сургучевих печаток приклеюється марка або робиться символічний малюнок, але збереглося значення такого договору: він може бути оскаржений тільки у зв'язку з його неправильним оформленням, оскаржити його зміст, не суперечить закону, неможливо. У вигляді документа «за печаткою» оформляються односторонні зобов'язання, угоди з нерухомістю, інші відносини. Прості договори (неформальні) - це договори, не оформлені у вигляді договору «за печаткою». Б. Договори за рішенням суду (contracts of record) - це договори, які визнаються такими судовою практикою, хоча доктрина не вважає договорами зобов'язання, що виникають в результаті набрання законної сили рішення суду по справі, в якій зобов'язана сторона визнає в суді свою обов'язок. У ряді випадків для надання юридичної сили публічного акта приватному угодою або обіцянці застосовується форма договору за рішенням суду. В. Договори сповнені (executed contracts) - це договори, зобов'язання з яких виконані хоча б однією стороною; договори, які підлягають виконанню (executory contracts), - сторони яких ще не приступили до виконання своїх зобов'язань. 3. Змістом договору є сукупність зобов'язань здійснити обумовлені дії або утриматися від їх вчинення. Поведінка сторін визначається умовами договору. У країнах континентальної Європи всі умови договорів діляться на істотні, звичайні та випадкові. Істотними умовами є такі, без яких неможливе існування договору, наприклад у договорі майнового найму обов'язково повинна бути поіменована річ, що здають в оренду. Істотними умовами договору визнаються його умови чинності закону, що регулює даний вид договору, в силу домовленості між сторонами або в силу торгового звичаю. Звичайними умовами є такі, які не можуть бути кваліфіковані як істотні, однак зміст яких відповідає диспозитивної нормі закону. При відсутності такої умови в договорі спірні відносини між сторонами регулюються відповідно до диспозитивними нормами. Випадкові умови зазвичай відображають якісь специфічні особливості даного конкретного договору. Такі умови включаються в договір сторонами для задоволення будь-якої особливої мети, наприклад обов'язкового отримання банківської гарантії. 258 При відсутності в договорі випадкових умов застосовуються загальні норми закону. У праві Англії та США договірні умови діляться на істотні (conditions) і прості (warranties), які відрізняються один від одного тим, що порушення істотної умови дає кредитору право на пред'явлення позову про розірвання договору, а порушення простого умови дає кредитору право на пред'явлення позову тільки про відшкодування збитків. Судової практикою Англії була розроблена концепція припущених умов (implied conditions), спрямована на заповнення відсутньої в договорі волі сторін шляхом введення судом простого або суттєвого подразумеваемого умови. Наприклад, судова практика виходить з наявності в кожному договорі купівлі-продажу подразумеваемого істотної умови, що продавець є власником продаваного майна. У всіх правових системах в договорах можуть міститися умови, що ставлять дію договору в залежність від настання якоїсь події. Такі умови поділяються на відкладене і отменітельним. Відкладальне умова передбачає, що дія договору починається з моменту настання якоїсь події, наприклад перевезення вантажу з відкриттям навігації. Зазна-чої умова припиняє дію договору в момент настання обумовленої події, наприклад припинення договору найму жилого приміщення в момент приїзду родичів власника приміщення. Як правило, договори створюють права та обов'язки для сто-i рон, його уклали. Однак у праві країн континентальної Європи допускається включення до договори умов, передбачаю-; щих обов'язок боржника вчинити дію, передбачене 'договором на користь третьої особи, яка не є стороною в до-| говірці (ст. 1121 ФГК; ст. 112 ШОЗ), а також умови з обіцянкою | дії третьої особи (ст. 1120 ФГК; ст. 111 ШОЗ). Дуже часто в торговельній практиці фірми розробляють так звані проформи договорів, що укладаються в підприємець-| ської діяльності і одержали назву формулярів. Поширення в торговому обороті формулярів породило ряд серйозних правових проблем. З одного боку, розробка формуляра спрощує процес укладання договору, але, з іншого боку, у формуляр вже включені всі умови майбутнього договору, Продиктовані фірмою-монополістом, на виробництво того чи іншого виду товарів або послуг. Формуляри часто містили умови, що створюють нерівне становище сторін у договорі, зокрема обмежують право на звернення до суду за відшкодуванням Шкоди, що виник в результаті поставки товарів неналежної Якості. Оскільки такі формуляри охоплювали регулювання відносин, що виникають між окремими суб'єктами в цілих ^ Галузях комерційної діяльності, включення до формуляр не- 259 справедливих умов спричиняло в ряді випадків трагічні наслідки в масовому масштабі. 4. Значення договору як інституту цивільного права неможливо переоцінити, оскільки саме договір дозволяє регулювати взаємовідносини між учасниками цивільного і торгового обороту в усьому їх різноманітті (передача прав вимоги, речових прав, передача майна як тілесного, так і безтілесного, виконання робіт, надання послуг). Не дивно, що настільки важливого інституту цивільного права законодавчі органи приділяють пильну увагу. У всіх країнах договірні відносини в більшій чи меншій мірі врегульовані законами. Всі цивільні кодекси містять детальні норми, що регулюють як загальні положення зобов'язального права, так і відносини, що виникають у зв'язку з окремими видами договорів. Так, у Франції в 1905 році був прийнятий закон про обманні діях і фальсифікації продуктів і послуг, в 1978 році - закон про безпеку споживачів, що вносить зміни в різні положення закону 1905 року. У 1986 році був виданий ордонанс про свободу цін і конкуренції. У ФРН в 1979 році був прийнятий закон про загальні умови угод, в 1986 році - закон про право відмовитися від угоди, укладеної «на ходу». У країнах прецедентного права регулювання договірних відносин присвячені окремі закони. Так, в Англії один з найважливіших для торгового обороту - договір купівлі-продажу вже в 1893 році було врегульовано законом про продаж товарів, який діяв до 1979 року, коли був прийнятий новий закон про продаж товарів. На захист інтересів споживачів був направлений прийнятий в 1973 році закон про справедливу торгівлю, а також закон про поставку товарів (припускаються умови), що містить норми, що регулюють припускаються умови договорів. У 1977 році парламентом був прийнятий закон про недобросовісних умовах договорів, в 1982 році - закон про постачання товарів і надання послуг. Ці приклади можуть бути продовжені. У США багато питань договірного права врегульовані в ЕТК, ряд норм міститься в Зводі договірного права (Restatement of Contracts), а законодавство штатів з окремих питань договірних правовідносин практично неозора. Розвиток ринкових відносин вимагало лібералізації правового регулювання в галузі договірних відносин. ФГК проголосив принцип свободи договору, згідно з яким приватні особи можуть самостійно вирішувати, вступати їм до договір чи ні, вибирати свого контрагента, а також абсолютно самостійно разом з контрагентом вирішувати питання змісту договору, не порушуючи при цьому імперативних норм закону, публічного порядку і не вступаючи противно «добрим звичаям». Про можливість вільного волевиявлення, спрямованого на укладення договору, свідчить вельми незначне коли кість норм імперативного характеру в ФГК. Однак з окремих питань за рамками цивільного кодексу існували нормативні акти, що регулювали такі питання, як ставки орендної плати, тверді тарифи на комунальні, транспортні послуги. На початку XX століття в міру посилення монополістичних тенденцій у розвитку економіки розширюється втручання держави в регулювання торгового обороту і разом з тим у законодавстві зростає число норм імперативного характеру, досить часто, особливо в періоди кризового загострення, вводяться різного роду обмеження на імпорт, експорт, вчинення міжнародних розрахунків, «заморожуються» заробітна плата і ціни на окремі види товарів і послуг. Обмеження свободи договору має місце за рахунок поширення формулярів, що позбавляють сторону можливості навіть обговорювати умови договору. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Поняття договору. Види договорів" |
||
|
||