Головна
Головна → Цивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне право → Цивільне право → 
« Попередня Наступна »
Е.А. СУХАНОВ. Цивільне право: У 4 т. Том 2: Речове право. Спадкове право. Виключні права. Особисті немайнові права: Підручник., 2008 - перейти до змісту підручника

2. Поняття та ознаки речових прав
Речові права характеризуються такими основними рисами. По-перше, вони встановлюють безпосереднє панування особи над річчю, а не над поведінкою іншого, зобов'язаної особи (що характерно для зобов'язальних прав). Вони юридично оформлюють безпосереднє відношення особи до речі, дає йому можливість використовувати дану річ у своїх інтересах без участі інших осіб (незалежно від вчинення ними будь-яких дій). У зобов'язальних відносинах уповноваженою особа може задовольнити свій інтерес лише за допомогою певних дій зобов'язаної особи (з передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг і т.д.).
По-друге, юридичну специфіку речового права складає його абсолютний характер. Адже воно визначає зв'язку уповноваженої особи з усіма іншими (третіми) особами, а не з конкретним зобов'язаною особою (що характерно для зобов'язальних прав, є в силу цього відносними за своєю юридичною природою). Абсолютність речових прав обумовлена саме тим, що вони закріплюють ставлення особи до речі, а не до інших осіб, виключаючи для них можливість перешкоджати уповноваженій особі у використанні речі або впливати на річ без його дозволу.
По-третє, абсолютний характер речових прав робить необхідної їх цивільно-правовий захист за допомогою особливих речове-правових позовів, які також можуть бути спрямовані проти будь-яких осіб, оскільки будь-яка особа може стати порушником речового права (тоді як порушником зобов'язального права може стати тільки конкретне зобов'язана особа, до якого і буде звернений відповідний зобов'язально-правовий позов). Правда, по нашому праву речове-правової позов у багатьох випадках може пред'явити і суб'єкт зобов'язального, а не речового права (якщо він володіє правомочием володіння щодо конкретної речі). Проте суб'єкт речового права в цій своїй якості не зможе скористатися зобов'язально-правовим позовом на його захист (1).
---
(1) Спроби власників використати для захисту свого права позови про визнання недійсними угод, в яких вони не брали участь, були визнані необгрунтованими Конституційним Судом РФ (докладніше про захист речових прав див. § 1 гл. 24 цього томи підручника). Така можливість передбачена законом лише для власників майна унітарних підприємств, що також свідчить про штучний характер майнової відокремленості останніх.
Об'єктом речових прав можуть служити тільки індивідуально-визначені речі, а тому із загибеллю відповідної речі автоматично припиняється і речове право на неї. Об'єктом ж зобов'язального права є поведінка зобов'язаної особи - боржника, причому обов'язок останнього може переходити до інших осіб у порядку правонаступництва навіть після смерті громадянина або припинення юридичної особи. Об'єктом речових прав не можуть бути не тільки інші (зобов'язальні) права, тобто, по суті, поведінка зобов'язаних осіб, а й речі, визначені родовими ознаками, бо здійснення господарського панування неможливо відносно неіндивідуалізованого, абстрактно акредитуючої майна. Дане положення становить четверту важливу рису речових прав.
Перерахованими ознаками у вітчизняній літературі зазвичай вичерпується характеристика речових прав. Насправді всі вони володіють ще однією важливою властивістю, традиційно відзначається насамперед у німецької цивілістиці, заснованої на постулатах Пандектна права. З абсолютного характеру речових прав, який проявляється щодо всіх третіх осіб, які повинні бути тому чітко обізнані про зміст і видах таких прав, випливає необхідність вичерпного визначення в законі як видів (переліку) речових прав, так і їх змісту.
У зв'язку з цим перелік (види) і зміст речових прав імперативно, вичерпно (numerus clausus) визначаються законом, що виключає будь-які можливості появи нових, невідомих йому видів речових прав або якого б то не було зміни їх змісту (1). У договірних ж (зобов'язальних) відносинах сторони можуть створити права, не передбачені жодним законом (п. 1 ст. 8 ЦК), а зміст зобов'язальних прав, що виникають з договорів, зазвичай визначається розсудом сторін, які можуть варіювати його в конкретних ситуаціях. Наприклад, орендар залежно від угоди з орендодавцем може мати або не мати правомочність розпорядження орендованим майном (шляхом здачі його в суборенду, здійснення його перенайма, віддачі орендних прав у заставу тощо) (п. 2 ст. 615 ЦК), тоді як володар сервітутного або заставного права жодним чином не може змінити його зміст навіть за угодою з власником речі. За прямою вказівкою закону (п. 1 ст. 336 ЦК) об'єктом заставного права можуть бути зобов'язальні права (наприклад, за бездокументарні цінних паперів), але в силу відсутності такої вказівки на бездокументарні цінні папери навіть з волі учасників правовідносини неможливо встановити інше речове право (наприклад, сервітут). У цьому полягає п'ята риса речових прав, традиційно ігнорованих у вітчизняній літературі. Тим часом даний ознака речових прав найбільш чітко відмежовує їх від зобов'язальних прав.
---
(1) У німецькій літературі це положення зазвичай характеризується як дія двох основоположних принципів речового права: "примусова типізація прав" (Typenzwang) і "фіксування (закріплення) типізації змісту прав" (Typenfixierung) (див.: Baur F., Baur JF, Stuerner R. Lehrbuch des Sachenrechts. 16. Aufl. Munchen, 1992. S. 3 - 4; Wolf M. Sachenrecht. 16. Aufl. Munchen, 2000. S. 11; Westermann HP BGB-Sachenrecht. 10. Aufl. Heidelberg, 2002. S. 4; ua). У вітчизняній літературі значення принципу "numerus clausus" для розмежування речових і зобов'язальних прав було відзначено М.М. Агарковим в книзі "Зобов'язання по радянському цивільному праву" (див.: Агарков М.М. Вибрані праці з цивільного права. В 2 т. Т. I. М., 2002. С. 206).
Підсумовуючи викладене, можна сказати, що речовим правом є абсолютне суб'єктивне цивільне право особи, що надає йому можливість безпосереднього панування над конкретною річчю і відсторонення від неї всіх інших осіб, що захищається спеціальними цивільно-правовими позовами.
Таким чином, речові права отримують свій, особливий правовий режим, відмінний від режиму їх традиційного "антипода" - зобов'язальних прав. Прийнято вважати, що різниця речових і зобов'язальних прав має історичні корені в сформованому ще в римському приватному праві розходженні "речових" (actio in rem) і "особистих" (actio in personam) позовів, тобто обумовлено особливостями захисту цих прав. Однак у нашому праві це розходження, на жаль, суттєво нівельовано законом, що допускає пред'явлення речове-правового позову суб'єктами не тільки речових, але і ряду зобов'язальних прав (ст. 305 ЦК) (1).
---
(1) Воно виявилося в більшій мірі властивим англо-американському праву, оскільки на ньому засноване розподіл майна на "реальне" (real property), до якого належить нерухомість, і "приватне" (personal property), тобто рухоме майно, причому останнє поділяється на власне речі (choses in possession - "речі у володінні") і різні права (choses in action - "речі у вимозі", що нагадують римські res incorporales - "нетілесні речі").
По об'єктах, а також за змістом і способам захисту речові права відрізняються і від абсолютних за своєю юридичною природою виняткових прав, що оформляють відносини "інтелектуальної власності" (1), і від відносних корпоративних прав, що оформляють конкретні зв'язку учасників юридичної особи один з одним і з створеної ними корпорацією.
---
(1) В американському праві "інтелектуальна власність" вважається особливим різновидом прав власності. Однак ці останні не є речове-правовими в європейському розумінні, тому і з даної позиції характеристика "інтелектуальної власності" як речового права є помилковою. Докладніше про це див § 3 гл. 29 цього томи підручника.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 2. Поняття та ознаки речових прав "
  1. § 1. Поняття комерційного права
    поняттю підприємницької діяльності, це юридичний (формальний, зовнішній) ознака, вимога, що пред'являється до підприємництва з боку законодавця. Розглянемо докладніше кожен із зазначених ознак підприємницької діяльності. По-перше, підприємницька діяльність - це діяльність самостійна. Ця ознака вказує на вольовий джерело підприємницької
  2. § 2. Правовий режим речей
    поняття, а здійснюючи свої правомочності і надаючи таку будівлю в оренду або використовуючи його в якості предмета іпотеки для отримання банківського кредиту, вона веде вже підприємницьку діяльність. Цей приклад показує, що практичне значення розмежування об'єктів речових прав на такі, які беруть участь тільки в комерційному обороті, і такі, які беруть участь в ньому поряд з
  3. § 5. Об'єкти інтелектуальної власності підприємця
    поняття, що охоплює як товарні знаки, так і знаки обслуговування. Закон визначає товарний знак як позначення, здатне відрізняти товари або послуги одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів або послуг інших юридичних або фізичних осіб. Товарними знаками можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні та інші позначення або їх комбінації. Як бачимо, закон дає
  4. § 2. Укладення, зміна і розірвання договорів
    поняття, що характеризує особливості визначення умов договорів між певними комерційними організаціями і масовим споживачем. Необхідність захисту прав і законних інтересів споживачів вимагає оперативного та гнучкого регулювання умов таких договорів. Саме для цього Уряд РФ у випадках, встановлених законом, видає правила, обов'язкові для певних комерційних
  5. § 1. Загальні положення
    поняття підприємницької діяльності, законодавець у ч. 3 п. 1 ст. 2 ГК підкреслив, що підприємницька діяльність здійснюється на свій ризик. [1] У контексті визначення підприємницької діяльності, закріпленому в Законі, ризик підприємця - це не тільки можливість настання несприятливих наслідків внаслідок стихійних лих, випадкового Комерційне право. Ч. I.
  6. § 1. Цивільне законодавство в системі нормативного (публічного) регулювання цивільних відносин
    поняття "форма (джерело) права" та процесу нормативного регулювання суспільних відносин. Тим часом зазначені регулятори мають безпосереднє відношення і приналежність до самостійної системі міжнародного публічного права, а в їх визнанні в якості складової частини правової системи Російської Федерації (і в випливає з цього можливості регулювати національні відносини)
  7. § 1 . Основні правові системи сучасності
    поняття * (96), що включає в себе безліч елементів. Причому система права - лише один з них. Іншими елементами правової системи виступають правосвідомість, акти застосування права, право здійснення в цілому * (97). При цьому, на думку Т.М. Нешатаєва * (98), "широке розуміння правової системи, що не зводить її до юридичним нормам, цілком виправдано в силу того, що воно дозволяє уникнути вузького,
  8. § 1. Сутність юридичної особи. Основи побудови та система юридичних осіб
    поняттям про людину (бо всяке право існує заради людини), вирішення цього питання пов'язувалося з фікцією, а наділення організації правоздатністю пояснювалося утилітарними цілями (концепція уособлення, або фікції, Ф.-К. Савіньї). Пізніше, пов'язуючи фіктивність юридичної особи з фактичним його відсутністю, акцент був зроблений на нікому не належить відокремленому майні,
  9. § 1. Поняття та юридична класифікація речей
    поняттям "майно" можуть охоплюватися речі, гроші та цінні папери (п. 1 ст. 302, п. 1 ст. 307 ЦК). Нерідко майном називаються не тільки перераховані вище об'єкти, а й майнові права (ст. 18, п . 1 ст. 56 ЦК). Нарешті, поняття "майно" може позначати всю сукупність готівкових речей, грошей, цінних паперів, майнових прав, а також обов'язків суб'єкта (п. 2 ст. 63 ЦК). В
  10. § 1. Поняття цінного паперу
    понять "пред'явлення цінного паперу" і "передача цінного паперу", які суттєво відрізняються один від одного: пред'явлення паперу являє собою дію, спрямовану на здійснення посвідченого нею права , і вчиняється, як правило, відносно зобов'язаної по паперу особи, тоді як передача папери, за винятком випадків, коли папір є ректа-папером або передається за заставним
© 2014-2022  yport.inf.ua