| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Поняття і розвиток рентних відносин |
||
|
--- (1) Див: Словник іноземних слів / За ред. І.В. Лехина і Ф.Н. Петрова. М., 1955. С. 603. Різні правовідносини з виплати та отримання ренти можуть виникати на основі юридичних фактів як внедоговорного, так і договірного характеру. Рента (право на її отримання) може виникнути як форма розрахунку, наприклад, за орендним договором. Так, відповідно до ст. 85 ГК Нідерландів на орендаря може бути покладено обов'язок виплачувати власнику через регулярні та нерегулярні інтервали часу грошову суму - ренту. Рентний борг може обтяжувати нерухоме майно як абстрактного боргу. Як закріплено в § 1199 Німецького цивільного уложення, поземельний борг може бути встановлений таким чином, щоб за рахунок земельної ділянки виплачувалися періодичні платежі у певній грошовій сумі (рентний борг). Для більшості законодавчих систем головним юридичним фактом, що породжує право на отримання ренти, є договір ренти. Договір ренти відомий з середніх століть. У літературі вказуються дві причини появи договору ренти в європейському законодавстві. У якості першої причини, що призвела до появи ренти (рентної оренди), відомий французький цивіліст Л.Ж. Морандьер називав недолік готівки. Він писав, що "власник, який бажав продати своє нерухоме майно, легше знаходив набувача, бажав виплатити йому вічну ренту, ніж такого, який би погодився сплатити капітальну суму, бо достатку готівки не було". Іншу причину появи ренти Л.Ж. Морандьер бачив у тому, що "церква, так само як і світське законодавство, забороняла процентні позики, які таврувалися як лихварські". На його думку, "це був сором'язливий заборона, і люди вправлялися у його обходах. Зокрема, для цього користувалися договором про встановлення ренти. Позичальник, який отримував капітальну суму, приймав на себе не обов'язок сплачувати відсотки на цю суму і повернути її, а невизначену обов'язок виплачувати кредитору щорічну ренту "(1). --- (1) Морандьер Л.Ж. Цивільне право Франції. Кн. 1. М., 1961. С. 253 - 254. Договірний інститут ренти, закріплений нормами гл. 33 ГК, є новим для російського цивільного законодавства. Цей інститут був відсутній в дореволюційному цивільному законодавстві, хоча був відомий російської цивілістичній науці. К.П. Побєдоносцев писав, що "наше законодавство не має особливого розряду для договору ренти та не згадує про нього. Однак, за загальним правилом статей 1528 та 1530 Зводу законів цивільних, можливо і у нас укладення подібного договору ..." (1). Незадовго до Жовтневої революції мала місце спроба законодавчого закріплення інституту договору ренти. У проекті кн. V Цивільного уложення, внесеному в 1913 р. у Державну Думу, гл. XIX іменувалася "Довічний дохід (рента) і довічне утримання" (2). У ст. 1100 проекту давалися визначення договору про довічне доході (ренті) та договору про довічне утримання як його різновиди. Поняття постійної ренти, відоме сучасному російському законодавству, у проекті було відсутнє. --- (1) Побєдоносцев К.П. Курс цивільного права. Ч. 3. Договори і зобов'язання (Серія "Класика російської цивілістики"). М., 2003. С. 341. (2) Див: Герценберг В.Е., Перетерский І.С. Зобов'язальне право. Книга V Цивільного уложення. Проект, внесений 14 жовтня 1913 в Державну Думу. СПб., 1914. С. 199 - 201. У ДК РРФСР 1922 р., як і в інших актах цивільного законодавства того часу, договірні моделі, подібні договором ренти, були відсутні в силу причин ідеологічного порядку, які не допускали взагалі ніякого лихварства. Разом з тим вже в роки непу стали численними випадки укладання договорів продажу житлових будівель під умовою надання продавцю довічного утримання. Такі договори неодноразово розглядалися судами. Орієнтація судів при цьому легко вгадується з роз'яснення відділу Наркомюста N 1103 від 12 жовтня 1923 р., в якому щодо передачі житлових будов під надання утриманні продавцю покупцем говорилося, що або ця угода вдавана і прикриває фактичне дарування, або вона явно невигідна для однієї зі сторін і змушує підозрювати лихварський елемент. Включення в ціну продаваного будинку зобов'язання покупця містити (годувати) продавця до смерті останнього або надання йому на той же невизначений термін безкоштовно приміщення, по-перше, позбавляє елемент ціни якої б то не було точності і визначеності і з цього боку може вважатися таким, що суперечить ст. 180 ЦК РРФСР 1922 р., по-друге, вносить до цивільно-правову сферу абсолютно невластивий їй елемент соціального забезпечення (1). При цьому Верховний Суд РРФСР констатував, що виходячи з побутових економічних умов пережитого періоду судам доводиться в окремих випадках визнавати такі угоди, зокрема в селі, дійсними, оскільки їх розірвання завдало б шкоди слабейшей стороні, яка є продавцем (2). --- (1) Див: Цивільний кодекс з постатейно систематизованими матеріалами. Вид. 3-е. М., 1928. С. 647. (2) Див: Там же. С. 648. У роки Великої Вітчизняної війни і після неї в умовах зубожіння значної частини населення судова практика знову зіткнулася з необхідністю вирішення спорів, що виникли з договорів з відчуження житлових будівель під умовою надання продавцю довічного утримання. Інша соціально-економічна ситуація, відмінна від тієї, яка існувала в часи непу, спонукала багатьох вчених шукати теоретичне обгрунтування для визнання зазначених договорів дійсними. Їхні аргументи зводилися до того, що, по-перше, в цивільному законодавстві немає вичерпного переліку всіх видів договорів, а тому відсутність у ЦК РРФСР згадки про те чи іншому договорі саме по собі не означає його недійсності, по-друге, договір продажу житлового будівлі під умовою безкоштовного довічного утримання - це тип безіменного возмездного договору: у ньому є і умова про ціну, вираженої у вигляді натурального еквівалента (1). --- (1) Див, наприклад: Рясенцев В.А. Договір про відчуження будівлі на умові довічного користування / / Соціалістична законність. 1945. N 1 - 2. С. 23 - 26. Однак багато вчених аж до прийняття ГК РРФСР 1964 р. послідовно продовжували вважати зазначені договори недійсними угодами (див., наприклад: Брауде І.Л. Право на будову і угоди по будовах по радянському цивільному праву. М., 1954. С. 137 - 139). Зусилля правознавців не пропали даром. З урахуванням їх думки, а також в силу об'єктивно сформованих суспільних потреб радянський законодавець допустив можливість існування рентних відносин, хоча і в обмеженій сфері. Норми ст. ст. 253 - 254 ЦК РРФСР 1964 р. про договір купівлі-продажу житлового будинку з умовою довічного утримання продавця були засновані на ідеологічних принципах соціалістичної епохи. Вони дозволяли такі відносини тільки для випадків відчуження індивідуальних житлових будинків непрацездатними громадянами іншим громадянам, беруть на себе обов'язки по довічного утримання непрацездатного. Перехід України до ринкових відносин зумовив появу в новітньому цивільному законодавстві інституту договору ренти. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Поняття і розвиток рентних відносин " |
||
|
||