| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Права та обов'язки сторін |
||
|
Страхувальник зобов'язаний сплатити страхову премію страховикові одноразово або в розстрочку, тобто шляхом внесення страхової премії по частинах декількома страховими внесками. Останні сплачуються за певний проміжок часу, званий страховим періодом (наприклад, за рік). Розмір страхової премії розраховується страховиком на основі страхових тарифів, тобто ставки страхової премії, стягнутої з одиниці страхової суми, з урахуванням об'єкта страхування і характеру страхового випадку (наприклад, 20 руб. з одного застрахованого пасажира). Термін та порядок сплати визначаються договором страхування. У разі прострочення сплати страхової премії (внесків) страхувальник сплачує відсотки на підставі ст. 395 ГК або договірну неустойку * (772). Договором можуть передбачатися й інші наслідки несплати страхових внесків (наприклад, право на односторонню відмову страховика від договору). Страхувальник зобов'язаний негайно повідомляти страховику про збільшення страхового ризику в порядку та випадках, встановлених п. 1 ст. 959 ЦК (наприклад, повідомити про участь застрахованого автомобіля в автопробігу по місцевості з поганими дорожніми умовами або повідомити про несправність протипожежної сигналізації в приміщенні із застрахованими товарами). При невиконанні даного обов'язку страховик має право на розірвання договору та відшкодування збитків (п. 2 ст. 450, п. 5 ст. 453, п. 3 ст. 959 ЦК). Ці права припиняються, якщо обставини, що збільшують страховий ризик, вже відпали (п. 4 ст. 959 ЦК). У разі особистого страхування зазначені наслідки несправності страхувальника наступають, якщо вони прямо передбачені в договорі (п. 5 ст. 959 ЦК). Договором страхування на страхувальника можуть бути покладені й інші обов'язки (наприклад, періодично проходити медичне обстеження або надавати страховику майно для огляду). Страховик зобов'язаний зберігати в таємниці отримані в результаті своєї професійної діяльності відомості про страхувальника, застраховану особу і вигодонабувач, стан їх здоров'я, а також про майновий стан цих осіб (ст. 946 ЦК). При порушенні цього обов'язку потерпілий може скористатися способами захисту, встановленими ст. 12 ГК (зокрема, вимагати відшкодування збитків або компенсації моральної шкоди). З настанням страхового випадку правове становище сторін стає наступним. Дізнавшись про настання страхового випадку, страхувальник зобов'язаний негайно повідомити про це страховика або його представника (п. 1 ст. 961 ЦК). В іншому випадку страховик має право відмовити у страховій виплаті, якщо не буде доведено, що він своєчасно дізнався про настання страхового випадку або що відсутність повідомлення з боку страхувальника не могло позначитися на його обов'язку виплатити страхове відшкодування (п. 2 ст. 961 ЦК) * (773). Приписи п. 1 і 2 ст. 961 ЦК застосовуються до особистого страхування, якщо страховим випадком є смерть застрахованої особи або заподіяння шкоди його здоров'ю. При цьому встановлюється договором строк повідомлення страховика не може бути менше 30 днів (п. 3 ст. 961 ЦК). У разі майнового страхування на страхувальнику лежить обов'язок прийняти розумні й доступні заходи для зменшення можливих збитків (наприклад, з усунення аварії на вибухонебезпечному об'єкті). Понесені при цьому витрати підлягають відшкодуванню страховиком, навіть якщо вжиті заходи виявилися безуспішними. Витрати відшкодовуються пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості незалежно від того, що разом з відшкодуванням інших збитків вони можуть перевищити страхову суму (п. 2 ст. 962 ЦК). Страховик зобов'язаний провести страхову виплату, тобто відшкодувати завдані страховим випадком збитки в межах страхової суми при майновому страхуванні або виплатити страхову суму при особистому страхуванні * (774). Для здійснення корреспондирующего цього обов'язку суб'єктивного права страхувальнику необхідно здійснити ряд дій, а саме: звернутися до страховика з заявою про страхову виплату, представити докази настання страхового випадку та розрахунок завданих збитків * (775). Страховик може провести розслідування обставин настання страхового випадку з тим, щоб перевірити повідомлені страхувальником дані і переконатися у відсутності підстав для відмови у страховій виплаті. За результатами перевірки страховик складає страховий акт, який є підставою для страхової виплати. Договором може передбачатися відшкодування збитків страховиком не тільки в грошовій, але і в натуральній формі (наприклад, при пошкодженні застрахованого автомобіля він переходить до страхової організації, яка передає страхувальнику інший автомобіль). Закон не регламентує склад відшкодовуються при страхуванні збитків. У договорах страхування майна зазвичай говориться лише про відшкодування реального збитку. За договорами страхування договірної відповідальності і підприємницького ризику відшкодуванню підлягає також упущена вигода. При страхуванні майна розмір страхової виплати визначається з урахуванням зазначеної в договорі страхової вартості майна. Остання не може бути оскаржена страховиком за винятком випадку, коли страховик при укладанні договору не оцінював страховий ризик шляхом огляду майна або проведення його експертної оцінки (п. 1 ст. 945 ЦК) і був навмисне введений в оману щодо цієї вартості страхувальником або іншою особою (ст. 948 ЦК). При неповному майновому страхуванні розмір виплати визначається за пропорційною системою (абз. 1 ст. 949 ЦК), тобто він залежить від співвідношення страхової суми і страхової вартості. Наприклад, якщо майно вартістю 100 тис. руб. застраховано на суму 80 тис. руб., тобто на 80% його вартості, то збитки будуть відшкодовуватися в межах 80%. Тому розмір страхової виплати у разі повного знищення майна складе 80 тис. руб. (80% від 100 тис. руб.), А при пошкодженні майна, що вимагає відновного ремонту на 50 тис. руб., - 40 тис. руб. (80% від 50 тис. руб.). Договором неповного майнового страхування може бути передбачена система першого ризику. При цій системі страхові збитки в межах страхової суми відшкодовуються страховиком у повному обсязі і відносяться до його ризику (перший ризик), а в перевищують страхову суму межах - лежать на ризику потерпілого (другий ризик). У наведеному прикладі при вартості ремонту пошкодженого майна в 50 тис. руб. страховик зобов'язаний сплатити не 40 тис. руб., як у випадку дії пропорційної системи, а 50 тис. руб. Під час дії страхового захисту може наступити не один, а кілька страхових випадків (наприклад, в застрахованому приміщенні двічі сталася пожежа). Перша страхова виплата не призводить до припинення страхових відносин. Вони зберігаються протягом терміну страхового захисту в частині страхової суми. Страховик має право відмовити у страховій виплаті у випадках: 1) утворення страхових збитків внаслідок умисних дій (бездіяльності) страхувальника, вигодонабувача або застрахованої особи * (776). Тягар доведення провини названих осіб лежить на страховика. Останній не звільняється від страхової виплати у зобов'язаннях по страхуванню шкоди життю і здоров'ю, якщо шкода заподіяна з вини відповідального за нього особи, а також у зобов'язаннях по страхуванню на випадок смерті, якщо смерть наступила в результаті самогубства застрахованого і до цього моменту договір страхування діяв вже не менше двох років (ст. 963 ЦК); 2) настання страхового випадку, викликаного такими надзвичайними обставинами, як вплив ядерного вибуху, радіації, радіоактивного зараження, военниe дії, маневри, народні заворушення і страйки (п. 1 ст. 964 ЦК). Однак законом або договором може бути передбачено, що страхова виплата провадиться і за наявності цих обставин; 3) освіти збитків внаслідок вилучення, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення застрахованого майна за розпорядженням державних органів (п. 2 ст. 964 ЦК), якщо інше не обумовлено сторонами; 4) невиконання страхувальником свого обов'язку щодо повідомлення страховика про настання страхового випадку - п. 2 ст. 961 ГК. Страховик може зменшити розмір належної до сплати суми, якщо страхувальник навмисне не вжив необхідних заходів щодо зменшення страхових збитків (п. 3 ст. 962 ЦК). Крім того, страховик має право в односторонньому порядку зарахувати проти вимоги про страхову виплату свою вимогу про сплату прострочених страхових внесків (п. 4 ст. 954 ЦК). У договори страхування часто включається умова про франшизу, тобто розмірі збитків, що не підлягають відшкодуванню страховиком. Франшиза може бути умовною або безумовної та встановлюватися як у відсотках від страхової суми, так і в твердій сумі. При встановленні умовної франшизи страховик не виплачує страхове відшкодування, якщо збиток не перевищує величину франшизи, але виплачує його в повному обсязі у разі перевищення страхового збитку над величиною франшизи. При встановленні безумовної франшизи страхове відшкодування виплачується за вирахуванням суми франшизи. У цивілістичній літературі і на практиці обговорюється допустимість включення в договір страхування додаткових підстав для відмови у страховій виплаті або її зменшення. Оскільки закон обходить це питання мовчанням, при його вирішенні слід керуватися загальними приписами зобов'язального права про односторонню відмову від виконання зобов'язання (ст. 310 ЦК). Одностороння відмова від виконання виниклої у страховика обов'язки слід відрізняти від невизнання що стався факту страховим випадком. Посилання страховика на цю обставину являє собою процесуальне заперечення про неіснування у нього обов'язку до страхової виплати через відсутність підстави для її виникнення. Термін виплати страхового відшкодування або забезпечення встановлюється договором або визначається відповідно до ст. 314 ГК. Оскільки зобов'язання страховика за рідкісним винятком є грошовим, при простроченні сплати застосовуються приписи ст. 395 ГК або стягується договірна неустойка. Глава 3 Закону РФ "Про захист прав споживачів" до відносин зі страхування не застосовується * (777). З перерахованих у ст. 329 ГК способів забезпечення виконання зобов'язань в страхових відносинах практично використовується тільки неустойка. Однак досить широко застосовується перестрахування, тобто страхування страховиком ризику страхової виплати у іншого страховика. У договорі перестрахування страхувальником виступає страховик за основним договором страхування, а страховиком - страхова організація, що має ліцензію на здійснення перестрахування. Тим самим ризик за основним договором ніби перекладається на перестрахувальника. Але сам договір перестрахування не робить впливу на взаємовідносини сторін за основним договором страхування: зобов'язаною особою перед страхувальником залишається страховик (п. 3 ст. 967 ЦК) * (778). Термін давності по домаганням, пов'язаних з майновим страхуванням, за винятком страхування деліктної відповідальності, є скороченим і становить два роки (п. 1 ст. 966 ЦК). Відносно домагань, пов'язаних з особистим страхуванням і страхуванням деліктної відповідальності, діє загальний давностний термін - три роки (ст. 196, п. 2 ст. 966 ЦК). За домаганню страховика на стягнення страхових внесків давність починає текти в звичайному порядку - після закінчення строку виконання зобов'язання (п. 2 ст. 200 ЦК). Що стосується питання про початок перебігу давності страхувальника про страхову виплату, то його рішення залежить від виду договору страхування. Відносно домагання страхувальника на страхову виплату за регулятивно-охоронному договором давність починає текти з моменту настання страхового випадку (пожежі, повені, заподіяння шкоди застрахованим обличчям і т.п.), оскільки саме в цей момент виникає потреба в захисті прав та інтересів страхувальника * (779). Прострочення у страховій виплаті призводить до виникнення у страхувальника домагання на неустойку або із відсотками, яке починає задавніваться із закінченням строку, встановленого для виплати страхового відшкодування або забезпечення. При зобов'язаннях, заснованих на регулятивному договорі страхування, страховий випадок не носить шкідливого характеру. Тому обов'язок страховика виплатити страхову суму і кореспондуючі їй право вимоги страхувальника є регулятивними. У цьому випадку домагання на страхову виплату виникне у страхувальника лише при відмові страховика виконати свою регулятивну обов'язок, внаслідок чого давність почне текти з моменту закінчення терміну здійснення страхової виплати. На закінчення слід зупинитися на правовому становищі вигодонабувача у страховому правовідношенні. При укладанні договору страхування він виступає третьою особою (дестинаторам), на користь якої укладено договір страхування (п. 1 ст. 430 ЦК). З укладенням договору названий у договорі вигодонабувач отримує умовне вимога про страхову виплату безпосередньо, а не як правонаступник страхувальника. Після настання страхового випадку його умовне вимога перетворюється на повне вимогу. Закон покладає на вигодонабувача обов'язки повідомляти страховику про збільшення страхового ризику та про настання страхового випадку (абз. 1 п. 1 ст. 959, абз. 2 п. 1 ст. 961 ЦК). Вигодонабувач зацікавлений в тому, щоб до моменту настання страхового випадку обов'язки страхувальника перед страховиком були виконані. Тому він може виконати за страхувальника обов'язок по сплаті страхових внесків та інші його обов'язки (п. 1 ст. 939 ЦК). Якщо вигодонабувач після настання страхового випадку заявляє страховику свою вимогу про страхову виплату, то страховик згідно п. 2 ст. 939 ГК має право вимагати від нього надання того, чого не надав страхувальник (зокрема сплатити прострочені страхові внески) * (780). Тим самим вигодонабувач, вимагаючи страхову виплату, ризикує тим, що від нього зажадають зустрічну надання. Однак розмір цього надання не може перевищувати розміру надання, належного вигодонабувачу за договором страхування. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Права та обов'язки сторін" |
||
|
||