| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Укладення договору страхування |
||
|
Правова особистість страховика була розглянута в попередньому параграфі. Передумовою його вступу в договір є наявність у нього ліцензії на здійснення відповідного виду страхування (ст. 938 ЦК), за відсутності якої укладений ним договір може бути оскаржений (ст. 173 ЦК). Якщо у зобов'язанні на стороні страховика виступають кілька осіб, то вони іменуються співстраховиками, а здійснювана ними діяльність зі страхуванням (ст. 953 ЦК). В якості страхувальника може фігурувати як фізична, так і юридична особа. Передумовою укладення договору на стороні страхувальника служить наявність у нього або особи, на користь якої укладено договір (вигодонабувача), страхового інтересу, тобто інтересу особи в ненастанні страхового випадку та в усуненні несприятливих наслідків, викликаних настанням страхового випадку. Якщо страхувальник укладає договір страхування за відсутності у нього або у вигодонабувача страхового інтересу, то договір страхування нікчемний. Стаття 928 ГК забороняє укладати страховий договір для страхування: 1) протиправних інтересів (наприклад, страхування на випадок здійснення страхувальником злочину); 2) збитків від участі в іграх, лотереях і парі; 3) від витрат , до яких особа може бути змушений з метою звільнення заручників (наприклад, мати не може укласти договір страхування на випадок викрадення і взяття в заручники сина). Стосовно до страхування майна страховий інтерес полягає в заснованому на законі, іншому правовому акті або договорі інтерес у збереженні цього майна (п. 1 ст. 930 ЦК). Такий інтерес зазвичай мається у власника застрахованого майна. Однак він може належати і іншій особі (наприклад, орендарю або заставодержателю). У договорі страхування відповідальності за заподіяння шкоди страхується ризик відповідальності самого страхувальника або вказаного в договорі застрахованої особи. Цей договір завжди вважається укладеним на користь осіб, яким може бути завдано шкоди, незалежно від того, хто вказаний в договорі як вигодонабувача (п. 3 ст. 931 ЦК). За договором страхування договірної відповідальності страхується ризик відповідальності лише страхувальника; в іншому випадку договір буде вважатися нікчемним (п. 2 ст. 932 ЦК). Вигодонабувачем за цим договором виступає контрагент, перед яким страхувальник несе відповідальність за договором (наприклад, одержувач ренти). У договорі страхування підприємницького ризику страхується підприємницький ризик лише самого страхувальника і тільки на його користь. При страхуванні підприємницького ризику іншої особи, договір є нікчемним. Договір страхування підприємницького ризику на користь особи, яка не є страхувальником, вважається укладеним на користь страхувальника (ст. 933 ЦК). При особистому страхуванні страхуються інтереси, пов'язані з особистістю страхувальника або названого в договорі іншого застрахованої особи. Страхова сума виплачується застрахованій особі, якщо в договорі не названо в якості отримувача інший вигодонабувач або сам страхувальник. Договір страхування на користь особи, яка не є застрахованою особою, може бути укладений лише з письмової згоди застрахованої особи (п. 2 ст. 934 ЦК). Договір страхування повинен перетворюватись в письмову форму (абз. 1 п. 1 ст. 940 ЦК). Недотримання письмової форми тягне недійсність договору, за винятком договору обов'язкового державного страхування співробітників держапарату (ст. 969 ЦК). Такий договір може бути укладений або шляхом складання одного документа, підписаного сторонами (п. 2 ст. 434 ЦК), або шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового поліса (свідоцтва, квитанції), підписаного страховиком. В останньому випадку видача поліса є офертою, а його прийняття - акцептом (абз. 2 п. 2 ст. 940 ЦК) * (765). У страховому полісі містяться всі істотні умови договору страхування. За загальним правилом у полісі вказуються ім'я або найменування страхувальника та вигодонабувача. При страхуванні майна на користь вигодонабувача можлива видача страхового поліса на пред'явника (страхування "за рахунок кого слід") - п. 3 ст. 930 ГК. Деякі автори відносять страховий поліс на пред'явника до представницькими цінних паперів * (766). Насправді страховий поліс, в тому числі і виписаний на пред'явника, не є цінним папером * (767). Він не засвідчує право вигодонабувача на страхову виплату, так як це право виникає лише з настанням страхового випадку і для отримання страхової виплати власникові поліса необхідно не тільки пред'явити поліс страховику, а й довести наявність свого страхового інтересу (наприклад, свого права власності на вантаж шляхом пред'явлення разом з полісом також коносамента на пред'явника). Поліс на пред'явника видається задля підвищення оборотоздатності страхової вимоги, а для полегшення легітимації вигодонабувача, якому при придбанні застрахованого майна не потрібно переоформляти договір страхування. Тому страховий поліс на пред'явника слід визнати легітимаційної папером * (768). При систематичному страхуванні різних партій однорідного майна (наприклад, вантажів) на подібних умовах може видаватися генеральний поліс, дія якого поширюється на кожну партію застрахованого майна (ст. 941 ЦК). Істотними умовами договору страхування є умови: 1) про об'єкт страхування; 2) про страховий ризик; 3) про розмір страхової суми; 4) про термін страхування (ст. 942 ЦК). Умова про об'єкт страхування повинно містити вказівку на майно або інший майновий інтерес, страхують за договором майнового страхування, або на застраховану особу за договором особистого страхування. Умова про страховий ризик містить перелік тих обставин, які при їх настанні будуть вважатися страховими випадками * (769). Вони повинні мати ознаки ймовірності та випадковості настання * (770). У договорі називаються не тільки саме страхове обставина, а й викликають його причини (наприклад, загибель майна від вогню, виникнення збитків від підприємницької діяльності внаслідок псування товарів). Для оцінки страхового ризику, тобто ймовірності настання страхового випадку, страховик може до укладення договору оглянути застрахованого майна або провести медичне обстеження застрахованого особи (п. 1 і 2 ст. 945 ЦК). Умова про розмір страхової суми має обумовлюватися з урахуванням того, що цей розмір при страхуванні майна або підприємницького ризику не може перевищувати страхову вартість, тобто дійсну вартість застрахованого майна в день укладення договору страхування або можливий розмір збитків від підприємницької діяльності, які страхувальник поніс би при настанні страхового випадку (п. 2 ст. 947 ЦК). Для визначення страхової вартості майна страховик до укладення договору може призначити експертну оцінку (п. 1 ст. 945 ЦК). Якщо страхова сума перевищує страхову вартість, то договір страхування майна або підприємницького ризику є нікчемним у тій частині страхової суми, яка перевищує страхову вартість (п. 1 ст. 951 ЦК). Розмір страхової суми може бути встановлений у договорі нижче страхової вартості (неповне майнове страхування). У цьому випадку страхувальник має можливість застрахувати майно або підприємницький ризик за кількома договорами страхування, у тому числі у кількох страховиків, від одного і того ж страхового випадку, але з тим, щоб загальна страхова сума за всіма договорами страхування не перевищувала страхову вартість (додаткове майнове страхування). При перевищенні нею страхової вартості кожен договір додаткового страхування буде нікчемним у частині перевищення страхової суми над страховою вартістю (п. 2 ст. 950, п. 4 ст. 951 ЦК). Тим самим закон забороняє страхувати одне і те ж майно в різних страховиків від одних і тих же ризиків на повну страхову вартість (подвійне, багаторазове страхування). Майно і підприємницький ризик можуть бути застраховані від різних страхових ризиків (наприклад, від вогню і від повені) як по одному, так і за окремими договорами страхування, у тому числі за договорами з різними страховиками - п. 1 ст. 952 ЦК (комбіноване майнове страхування). У договорах особистого страхування та в договорах страхування цивільної відповідальності страхова сума визначається сторонами на їх розсуд (п. 3 ст. 947 ЦК). Умова про строк страхування визначає період страхового захисту (страхового покриття), тобто термін існування умовного вимоги страхувальника (вигодонабувача) про страхову виплату. Якщо домовлений договором подія настає протягом терміну страхування, то воно визнається страховим випадком і обгрунтовує страхову виплату. Початок перебігу строку страхового захисту приурочене до моменту сплати страхової премії або першого її внеску (п. 1 ст. 957 ЦК), оскільки інший момент не встановлений сторонами (п. 2 ст. 957 ЦК). Дія страхування поширюється на ще не настали до моменту укладення договору страхові випадки. Як виняток можливе страхування від страхових випадків, які, про що не знає страхувальник, вже настали (наприклад, при страхуванні перебуває в дорозі вантажу). Якщо страхувальник до моменту укладення договору знав або повинен був знати про настання страхового випадку, страховик має право відмовити у страховій виплаті (ст. 261 КТМ) * (771). Із закінченням строку страхового захисту право очікування страхувальника (вигодонабувача) припиняється. При укладанні договорів страхування часто використовуються розроблені страховиками або їх об'єднаннями стандартні правила страхування, докладно регламентують страхові відносини по кожному виду страхування (наприклад, правила страхування майна від вогню, правила страхування дач тощо) . Для того щоб ці правила стали частиною договору страхування, страховик повинен: 1) вказати на їх застосування в тексті договору (полісу) та викласти їх в одному документі з договором (полісом) або 2) під час укладання договору вручити правила страхувальнику під розпис у самому договорі (полісі). Страхувальник (вигодонабувач) може посилатися на правила страхування на захист своїх інтересів за укладеним договором страхування, навіть якщо правила не стали частиною договору страхування (ст. 943 ЦК). Укладаючи договір, страхувальник зобов'язаний повідомити страховика відомості, що мають суттєве значення для страхування (п. 1 ст. 944 ЦК). Для цього страховики зазвичай вдаються до оформлення письмових відповідей страхувальника на запит страховика (наприклад, про укладені договори страхування щодо цього ж ризику, про наявність охоронних пристроїв, про спроби розкрадання страхуемого від крадіжки майна в минулому). Повідомлення страхувальником неправдивих відомостей дає страховику право оскаржити договір страхування як укладений під впливом обману (п. 2 ст. 179, абз. 1 п. 3 ст. 944 ЦК). Оспорювання договору неможливо, якщо обставини, про які змовчав страхувальник, вже відпали. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Укладення договору страхування " |
||
|
||