| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Правоздатність |
||
|
1. Суб'єктами права є люди та об'єднання людей або організації. Перші в законодавстві та доктрині іменуються фізичними особами, а другий - юридичними особами. В даний час правове становище фізичних осіб у всіх країнах врегульовано законами. У країнах з кодифікованим цивільним правом цього питання присвячені відповідні розділи цивільних кодексів: у Франції - книга I ФГК «Про осіб»; в Німеччині - гол. I книги I ГГУ «Загальна частина» та книга IV ГГУ «Сімейне право»; в Швейцарії - титул I першої частини ШГК «Фізичні особи» і друга частина ШГК - «Сімейне право». У країнах прецедентного права такі норми містяться в законах, проте характерним для цих держав є відсутність єдиного акту з даного питання. Так, в Англії норми, що регулюють правове становище фізичних осіб, містяться в законах, що регулюють шлюбно-сімейні відносини, в спеціальних законах про правову допомогу неповнолітнім, у цивільно-процессуаль-ном Законодавстві. Велике значення як джерело права для зазначених країн має судова практика, яка не тільки заповнює численні прогалини в законодавстві, але і до теперішнього часу продовжує створювати нові приписи, які не відомі писаному праву. У США видання законів, що визначають правове становище громадян, становить компетенцію законодавчих органів штатів, тому для федерації немає єдиного законодавства з згаданого питання. Правове становище фізичних осіб у цивільних і торговельних відносинах розкривається через категорії правоздатності та дієздатності. Проте дві зазначені категорії термінологічно розрізняються не у всіх правових системах. В Англії та США дієздатність і правоздатність визначаються одним терми- 62 Ком - «правова здатність» (legal capacity). Ця традиція Корінням сягає в середньовічну судову практику, а в даний час в літературі і судовій практиці застосовуються також терміни «пасивна правова здатність» (passive capacity), що під зміст, вкладений у це поняття англійськими юристами, відповідає поняттю правоздатності, і «активна правова здатність »(active capacity),« здатність до вчинення правового акту »(capacity for performance of legal act), що означає дієздатність. У Франції, як і в Англії, чіткого термінологічного відмінності між дієздатністю і правоздатністю не проводиться. У ст. 3 ФГК застосовується термін «capacite», під яким розуміються дієздатність і правоздатність. У ст. 488 ФГК міститься норма, згідно з якою після досягнення повноліття громадянин стає здатним до всіх актам цивільного життя. У судовій практиці та юридичній літературі проводиться різниця між дієздатністю (capacite d'exercice) і правоздатністю (capacite de jouissance). На відміну від французького і англійського права, в ГГУ застосовуються три терміни: «правоздатність» (Rechtsfahigkeit), «дієздатність» (Ceschaftsfahigkeit) і «деликтоспособность» (Deliktsfahigkeit). Така відмінність проводиться і ГК Швейцарії. Деликтоспособность - це здатність громадянина нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну його протиправними діями. Застосування правової категорії - делікти-здатності як окремого випадку дієздатності є особливістю права ФРН та Швейцарії (ст. 16 ШГК). У § 828 ГГУ встановлені ті ж вікові межі і обсяг обмежень, що і для дієздатності, але, на відміну від останньої, закон містить додатковий кваліфікуючу ознаку: для виникнення делікт-ної відповідальності у віці від 7 до 18 років необхідно, щоб неповнолітній володів достатнім розумінням для усвідомлення своєї відповідальності. Що ж до інших правових систем, то проблема відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітніми, вирішується також з урахуванням усвідомлення суб'єктом протиправності і шкодочинності своєї дії, хоча в законах не міститься спеціальної правової категорії - деликте-здібності. 2. Правоздатність. Під цивільною правоздатністю фізичної особи розуміється його здатність бути носієм цивільних прав та обов'язків, що допускаються об'єктивним правом даної країни. Основним принципом, з якого виходить цивільне право досліджуваних країн, є проголошений в епоху буржуазних революцій принцип рівної цивільної правоздатності. У цей період капіталістичний спосіб виробництва вимагав усунення феодальних перешкод і надання робітникові свободи продавати свою робочу силу, а підприємцю - свободи її купувати. Проголошення зазначеного принципу у Франції, 63 а потім і в інших країнах було досить прогресивним явищем, оскільки було здійснено в той час, коли в більшості європейських країн ще існувало кріпосне право. Стаття 8 ФГК, постановляючи, що всякий француз користується цивільними правами, тим самим закріпила рівну правоздатність. ГК Швейцарії в ст. 11 встановлює, що «правоздатністю володіє кожен. Всім людям рівною мірою належить здатність мати права і обов'язки ». У ГГУ не міститься спеціальної статті, прямо вказує на рівність громадян перед законом. Спочатку ГГУ зберігало за деякою частиною дворянства ряд привілеїв, після скасування яких прийти до висновку про рівний правоздатності громадян можна лише з конституційних приписів. В Англії та США судова практика виробила принцип, за яким право діє незважаючи на особи. Необхідно відзначити, що як у самих нормативних актах, так і в практиці застосування цивільного законодавства мали місце досить істотні відхилення від принципу формальної рівності. Так, ст. 37 ФГК передбачала, що при складанні актів цивільного стану свідками повинні бути особи чоловічої статі. Ця норма була скасована тільки в 1919 році, а припис ст. 1124 ФГК, що визнавало заміжню жінку поряд з неповнолітніми, душевнохворими і божевільними недієздатною, проіснувало до 1938 року. Найбільш істотним вилученням з принципу формальної рівності, в значній мірі зачіпають інтереси робітників і сформульованим лише в інтересах підприємців, була ст. 1781 ФГК, згідно якої у разі виникнення спору з питання сплати платні суддя повинен був вірити беззастережно твердженнями господаря. Слід підкреслити, що ГГУ, прийняте через сто років після ФГК, мало більше вилучень із загального принципу рівної правоздатності: воно зберігало деякі пережитки феодалізму в питаннях регулювання сімейних відносин та земельного права. 3. В результаті класової боротьби в капіталістичних країнах, боротьби національних меншин за свої права ^ широкого залучення жінок у виробництво, активізації молодіжного руху, а також розширення соціальної діяльності Організації Об'єднаних Націй в нинішньому столітті значно змінилося законодавство досліджуваних держав, що стосується правового становища фізичних осіб. У ряді країн були скасовані положення законів, що носили расово-націоналістичний характер. Майже у всіх країнах були видані закони про охорону жіночої праці і материнства. Але застосування подібних норм в житті в низці випадків було непослідовним і суперечливим. Наприклад, протягом першої половини XX століття в США продовжували діяти закони, що носили відверто расистський характер, і тільки в 1964 році був прийнятий федеральний закон, що забороняв дискримінацію за ознакою раси, кольору шкіри, релігії, статі та націо- 64 нального походження. Однак цей закон не поширювався на ряд підприємств, у тому числі і на приватні навчальні заклади, торгівлю всередині штатів і деякі інші сфери діяльності. В окремих штатах видані закони, що забороняють дискримінацію в галузі трудових відносин, проте невеликим фірмам, що складається в ділових відносинах один з одним, було надано право відмовляти в прийомі на роботу з будь-яких підстав. Нарешті, в 70-х роках були скасовані деякі норми, дискримінували жінок у галузі трудових відносин. 4. Цивільна правоздатність властива людині як життєздатного суті і не залежить від його розумових здібностей, стану здоров'я і т. д. Цивільна правоздатність, як це найбільш чітко визначено у § 31 Г К Швейцарії, починається з «закінченням народження». Аналогічні приписи існують і в законодавстві інших країн. З народженням людина набуває правоздатність відразу ж майже в повному обсязі - з самого народження він не може бути носієм тільки деяких прав, наприклад подружніх, батьківських, опікунських і т. д. З віком правоздатність розширюється, досягаючи до повноліття повного об'єму. За життя людини правоздатність може бути обмежена судом, зокрема може бути винесено рішення про заборону займатися яким-небудь видом діяльності, певною професією. Раніше цивільними кодексами та іншими законами передбачалася можливість позбавлення фізичної особи всіх цивільних прав - так звана громадянська смерть. В даний час позбавлення по суду цивільної правоздатності законодавством досліджуваних держав не допускається. Цивільне законодавство майже всіх країн передбачає можливість охорони спадкових інтересів ще не народженої дитини. Наприклад, ст. 906 ФГК допускає можливість здійснення дарування на користь ще не народженої дитини, а правом Німеччини передбачається охорона спадкових інтересів ще не народженої дитини. Зачаття дитини для охорони його майбутніх прав вже до народження може бути призначений попечитель. У тих випадках, коли батько зачатої дитини або інша особа, яка зобов'язана за законом утримувати його, вбиті, то для зачатої дитини виникає право вимагати утримання від особи, яка вчинила вбивство. Проте всі ці дії мають юридичне значення тільки в разі народження життєздатного дитини. Вимога життєздатності дитини прямо зафіксовано в цивільних кодексах усіх досліджуваних країн. Наприклад, § 31 ГК Швейцарії встановлює, що до народження дитина правоспособен лише за умови, що він народився живим, а за ст. 30 цивільного кодексу Італії дитина вважається народженим життєздатним, якщо після народження він прожив 24 години. 5. Правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю або оголошення її померлою на підставі презумпції 65 безвісного відсутності протягом визначеного в законі строку, або ж (у деяких країнах) оголошення судового рішення про безвісно відсутності. У Франції до теперішнього часу цивільний кодекс не допускає можливість оголошення особи померлою, наскільки б довго воно ні було відсутнє, а дає лише право оголошення особи безвісно відсутньою. Таке вирішення питання історично пояснюється тією експансіоністською політикою, яку вів Наполеон на території Європи і за її межами. У його солдатів, які йшли на війну, повинна була бути впевненість, що, коли б вони не повернулися, вони залишалися б власниками свого майна та їх шлюб був би в силі. ФГК у своїй першій редакції передбачав досить складне визнання безвісного відсутності. Передбачалися три стадії безвісного відсутності: 1) оголошення безвісної відсутності; 2) введення правонаступників у тимчасове володіння; 3) введення правонаступників в остаточне володіння. Якщо ж відсутній оголошувався, то в будь-якому випадку він міг отримати своє майно в тому стані, в якому він його знаходив, або вартість відчуженого майна. Безвісну відсутність, наскільки б довго воно не тривало, не міняло шлюбно-сімейного статусу безвісно відсутнього: шлюб не припинявся, а якщо за час безвісного відсутності другий чоловік вступав у новий шлюб, то такий шлюб міг бути оскаржений по суду оголосити чоловіком. Таке правове регулювання інституту безвісного відсутності з тривалими термінами вичікування, що доходять до 30 років, а й після закінчення яких правонаступники не купували безумовного права власності, породжувало серйозну невизначеність в правах правонаступників безвісно відсутнього. Після другої світової війни були прийняті акти, якими спрощувалося провадження у справах про оголошення безвісної відсутності, скорочувалися терміни введення в остаточне володіння, зокрема допускався введення в остаточне володіння через п'ять років безвісного відсутності осіб, зниклих на війні. Найбільш істотні зміни були внесені до ФГК у 1977 і 1978 роках, призвели практично до-повній реформі гл. IV книги I кодексу. Замість передбачуваних раніше трьох етапів в даний час законом введені два етапи врегулювання відносин, пов'язаних з невідомим відсутністю: 1) про презумпцію безвісної відсутності і 2) про оголошення безвісної відсутності. Відповідно до ст. 112 ФГК суд у справах опіки за позовом будь-якого зацікавленого особи або державної установи може винести рішення про судове посвідченні презумпції безвісної відсутності. При цьому один або кілька родичів або свояків, або будь-яке інше обличчя на розсуд суду можуть бути призначені для управління всім майном або частиною його і для представництва особи, передбачуваного без- 66 - Чесно відсутнім, з метою здійснення всіх прав цієї особи, у реалізації яких воно могло б бути зацікавлена (у тому числі і спадкових). Відповідно до нової редакції ст. 725 ФГК безвісно відсутній, щодо якої було винесено рішення про презумпцію безвісної відсутності, у випадку відкриття спадщини може бути покликаний до спадкоємства за посередництвом своїх представників. При поверненні особи, презюміруемого безвісно відсутнім-, щим, судове рішення про презумпцію безвісної відсутності скасовується і з'явленій повертається майно, що перебуває в управлінні або придбане за його відсутності. Протягом десяти років з моменту винесення рішення про презумпцію безвісної відсутності за позовом заінтересованої особи або прокуратури цивільний трибунал першої інстанції може винести рішення про оголошення безвісної відсутності. Перша стадія - стадія презумпції безвісної відсутності - носить факультативний характер, і якщо зацікавлені особи не зверталися до суду для посвідчення презумпції безвісної відсутності, то рішення про оголошення безвісної відсутності може бути винесено не раніше 20 років з дня надходження останніх вістей від зниклого безвісти або яких -яких відомостей про нього. Кодексом докладно регламентується порядок оголошення безвісної відсутності. Однією з вимог є обов'язкове оприлюднення винесеного рішення у пресі, причому недотримання цієї вимоги має наслідком втрату юридичної сили судового рішення про оголошення безвісної відсутності. Судове рішення про i оголошенні безвісного відсутності підлягає реєстрації в реєстрі ^ смертей, після чого наступають майже ті ж наслідки, що і при реєстрації смерті особи. Припиняють свою дію заходи з управління майном. Шлюб припиняється, і чоловік безвісно відсутнього може вступити в новий шлюб. Французьке право не знає інституту оголошення померлим безвісно відсутнього. Проведена реформа хоча за правовими наслідками і наблизила оголошення безвісної відсутності особи до оголошення померлим, але не поставила між ними знака рівності. Про це свідчить ст. 128 ФГК у новій редакції, відповідно до якої суду надано право винести - рішення про скасування заходів з управління майном або за своїм розсудом зберегти їх, що ніколи не робиться при оголошенні особи померлою. У разі оголошення безвісно відсутнього або докази його життя його майно і те, що він повинен отримати за час своєї відсутності, повертаються в тому стані, в ка-, ком вони перебували до часу його появи. Він отримує також ціну відчуженого в його інтересах майна. Зацікавлені особи, що домоглися оголошення безвісної відсутності шляхом обману, зобов'язані повернути доходи від майна, яким вони користувалися, виплатити законні відсотки, починаючи зі вступу у володіння, 67 відшкодувати і інші можливі збитки. Шлюб безвісно відсутнього навіть після скасування судового рішення залишається розірваним. Таким чином, нове законодавство спрямоване на стабілізацію відносин, створює більшу визначеність у правах правонаступників безвісно відсутнього і більшою мірою охороняє їх сумлінно придбані права. На відміну від французького права, у Німеччині відомий інститут оголошення особи померлою по безвісно відсутнім. З юри-дико-технічної точки зору можливі два підходи до вирішення проблеми оголошення особи померлою, які були розроблені німецької школою права: так звана шльонська система, відповідно до якої для оголошення особи померлою потрібно витікання встановленого в законі строку безвісної відсутності, і саксонська система , відповідно до якої громадянин міг бути оголошений померлим тільки після досягнення певного віку. Цей вік спочатку визначався нормами канонічного права. ГГУ сприйняло обидві зазначені системи і створило нову, яка продовжує діяти до теперішнього часу, незважаючи на зміни 1951, 1957 і 1974 років. В даний час безвісно відсутній може бути оголошений померлим після закінчення 10 років такої відсутності, незалежно від його віку, але не раніше ніж йому виповниться 25 років, або після закінчення 5-річного терміну безвісної відсутності, якщо до моменту винесення рішення про оголошення особи померлою йому виповнилося б 80 років. Більш короткі терміни безвісного відсутності, необхідні для оголошення особи померлою, встановлені в законодавстві на випадки, коли обставини справи свідчать про велику вірогідність смерті особи. Зокрема, § 3 закону про безвісно відсутності 1951 встановив, що військовослужбовець та особи, що знаходилися у військах під час війни або в інших бойових діях і зниклі безвісти, можуть бути оголошені померлими після закінчення одного року після підписання мирного договору, а якщо такий не підписує, то з дня фактичного закінчення воєнних дій. Суду надано право обчислювати початок перебігу річного строку з часу не тільки закінчення війни, а й іншого події, що відбулася на війні, яке могло б свідчити про дуже велику вірогідність смерті зниклого без вісті. Більш скорочені терміни безвісного відсутності встановлені для оголошення особи померлою, якщо вона пропала в результаті нещасного випадку. Так, наприклад, після загибелі морського судна, на якому знаходився зниклий безвісти, він може бути оголошений померлим через шість місяців після загибелі судна і через три місяці після загибелі літака, якщо особа потрапила в авіаційну катастрофу. Для інших нещасних випадків встановлено річний термін безвісної відсутності, необхідний для оголошення особи 68 померлим. Особливо врегульовано питання про оголошення померлими осіб, що зазнали переслідувань за нацизмі та ув'язнених в концентраційні табори. Днем смерті таких осіб, якщо з обставин справи не слід інше, вважається 8 травня 1945 В Англії та США інститутів безвісного відсутності та оголошення особи померлою по безвісно відсутніми в тому вигляді, в якому ці інститути врегульовані в праві країн континентальної Європи, не існує. Вирішення питання про безвісно відсутності і смерті безвісно відсутнього зі сфери матеріального права в Англії і США переноситься в область процесуального. Якщо при розгляді кожної справи виникає питання про право на майно або долі зобов'язання, то суд при вирішенні даного конкретного справи виходить з процесуальної презумпції, що якщо від відсутньої особи не було звісток протягом семи років, то така особа померло. Якщо ж з обставин справи випливає, що від відсутнього не повинно надходити звісток, то ця презумпція не застосовується. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Правоздатність" |
||
|
||