ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Н.Г. Вилкове. ДОГОВОРНОЕ ПРАВО У МІЖНАРОДНОМУ ОБОРОТІ. Книга 6, 2006 - перейти до змісту підручника

Регіональна міжнародно-правова уніфікація матеріальних норм

Регіональна уніфікація матеріальних норм країнами РЕВ.
Найбільш значні успіхи були досягнуті країнами РЕВ в уніфікації правил про зовнішньоторговельної купівлі-продажу (поставки). Практичне значення даного документа полягало в тому, що дві третини торгово-економічного обороту в той період припадало на країни РЕВ, а оформляють зазначені відносини контракти зовнішньоторговельної купівлі-продажу (поставки) регламентувалися Загальними умовами поставок між організаціями країн - членів РЕВ (ОУП РЕВ) " * ".
--------------------------------
"*" Враховуючи, що правове регулювання пов'язаних з постачанням відносин з монтажу та технічного обслуговування будувалося за тією ж принциповою схемою, що і правове регулювання самої поставки, їм приділяється менше уваги.
Даний багатосторонній документ діяв більше 30 років, протягом яких з урахуванням розвитку співробітництва та виникнення потребують дозволу проблем відбувалося його вдосконалення (основні етапи якого виділені в гол. 1).
Найбільш вражаючими є такі результати матеріально-правової уніфікації норм про зовнішньоторговельної поставці. Перш за все слід підкреслити індивідуальний підхід, який дозволив у відносинах з низкою країн виділити актуальні питання і погодити їх у Протоколах про доповнення до ОУП РЕВ. На відміну від Віденської конвенції 1980 ОУП РЕВ не містили обмежень стосовно товарів, на які поширювалася їх дія. Це пояснюється тим, що застосування даного документа передбачалося двосторонніми п'ятирічними угодами про товарообігу, що укладаються відповідними країнами, до яких були додані списки товарів, узгоджених до постачання у відповідний період (дані угоди конкретизувалися у щорічних протоколах про товарообіг). Таким чином, в міжурядових угодах визначалися товари, по яких укладалися і виконувалися відповідно до ОУП РЕВ контракти.
Хоча в силу зазначених у гл. 1 причин ОУП РЕВ представляли обов'язковий для продавця і покупця документ, його Преамбула допускала відхилення: коли сторони при укладенні контракту дійдуть висновку, що внаслідок специфіки товару та / або особливостей його поставки вимагається відступ від окремих положень даних ОУП; такий відступ вони могли погодити в контракті.
У даному документі задовго до Гаазьких конвенцій 1964 визначалися порядок укладення договору поставки, правила його зміни та припинення. У ньому були зафіксовані пред'являються до оферти вимоги у вигляді мінімуму істотних умов контракту, якими визнавалися предмет контракту, кількість, ціна (певна або определимая). Частково це було сприйнято Гаазької Конвенції 1964 р. про Единообразном законі про укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів і Віденською конвенцією 1980 р., якими істотними умовами такого договору визнаються предмет договору і кількість товару.
Значними досягненнями уніфікації матеріально-правових норм, яким неможливо знайти аналогії в інших уніфікаціонним документах, є наступні:
- узгодження базисних умов не тільки для восьми способів транспортування товару від продавця до покупця, але і по кожному з базисних умов правил про перехід права власності на товар, що поставляється (відзначимо, що правила Інкотермс за загальним правилом мають факультативний характер (див. далі), а однаковості щодо переходу права власності не вдалося досягти і у Віденській конвенції 1980 р.);
- докладний врегулювання правил про найбільш важливі умовах контрактів: щодо терміну виконання, якості товару і гарантії якості, кількості товару, упаковки і маркування, технічної документації, відвантажувальних інструкцій, порядку оплати товару, тобто по суті сторонам контракту пропонувалися однакові рішення, що не тільки забезпечувало єдність правового регулювання відносин зовнішньоторговельної поставки, рівне становище сторін і збалансованість їх відносин, а й дозволяло економити час і кошти при узгодженні контрактів;
- визначення правил про наслідки порушення зобов'язань продавцем або покупцем у вигляді відшкодування збитків і штрафних санкцій, а також про їх співвідношення; докладні й чіткі правила відшкодування збитків і сплати штрафу представляли для сторін ясне практичне керівництво;
- уніфікація процентної ставки щодо прострочення, що стосується грошового зобов'язання;
- встановлення обов'язкового претензійного порядку для основних видів порушень зобов'язань за контрактом та визначення строків для пред'явлення претензій, що не тільки дисциплинировало продавця і покупця, а й забезпечувало динаміку обороту;
- узгодження приписів про позовну давність у вигляді абсолютно імперативних норм, від яких сторони не могли відступити навіть з підстав, передбачених преамбулою ОУП РЕВ; при вдосконаленні вітчизняного цивільного законодавства не без впливу ОУП РЕВ спочатку в Основи громадянського законодавства 1991 р., а потім в ГК РФ було включено правило про застосування позовної давності лише з ініціативи сторони в суперечці, а також про перерву позовної давності при визнанні боржником боргу. Положення даного документа приймалися до уваги і при розробці Конвенції ООН 1974 про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, а також Протоколу до неї 1980;
- узгодження укладачами обов'язкового порядку вирішення спорів з контракту або у зв'язку з ним в арбітражному порядку в арбітражі, встановленому для цих суперечок, та визначення порядку звернення до відповідного арбітраж або в країні відповідача, або за домовленістю сторін у третій країні - члені РЕВ. Це поклало початок формуванню Московської конвенції 1972 про дозвіл арбітражним шляхом спорів, що випливають з відносин економічного і науково-технічного співробітництва, яка не тільки забезпечувала передбачуваність звернення до міжнародного комерційного арбітражу, а й створила механізм примусового виконання винесених таким арбітражем рішень, який в порівнянні з Нью-Йоркської конвенції 1958 надавав можливість більш простого приведення у виконання зазначених рішень.
У 1991 р. у зв'язку зі скасуванням РЕВ змінився і режим застосування ОУП РЕВ 1968/1988 рр.. у відносинах між суб'єктами зовнішньоекономічних зв'язків країн - учасниць даного документа. Відповідно до Постанови Виконкому РЕВ "Про перегляд нормативних і програмних документів РЕВ" Робоча група фахівців країн у галузі зовнішньоекономічних зв'язків в 1991 р. розробила Пропозиції для можливого використання при застосуванні ОУП РЕВ 1968/1988 рр.. (Далі - Пропозиції).
У 1991 р. чотири держави: Російська Федерація, В'єтнам, Куба і Монголія - ??мали намір зберегти нормативний характер ОУП у взаємних відносинах між суб'єктами права своїх держав при здійсненні зовнішньоторговельних поставок. У зв'язку з тим що в міжурядових угодах РФ з В'єтнамом і Монголією про товарообіг та платежі, а також протоколах про товарообіг з 1991 р. відсутні вказівки про застосування ОУП РЕВ, виникає неоднакове тлумачення юридичного характеру даного документа. М.Г. Розенберг виділяє два аспекти даної проблеми: "З одного боку, Росія є правонаступником СРСР з його міжнародним зобов'язанням і без спеціального підтвердження за кожним укладеним СРСР угодою. Тому ОУП РЕВ зберігають нормативний характер і без вказівки про це в укладених з В'єтнамом і Монголією угодах. З іншого боку, відсутність в угодах між Росією і цими країнами вказівок з цього питання може трактуватися як таке втрату ОУП РЕВ нормативного характеру ". Аналізуючи угоди між урядами РФ і Куби, М.Г. Розенберг приходить до висновку про втрату ОУП РЕВ нормативного характеру у відносинах між організаціями зазначених двох країн "*".
--------------------------------
"*" Див: Розенберг М.Г. Міжнародна купівля-продаж товарів: Коментар до законодавства і практику вирішення спорів. С. 16 - 17.
У відносинах за контрактами зовнішньоторговельної поставки з господарюючими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності шести держав: Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, Чехії та Словаччині - вже з 1 січня 1991 ОУП РЕВ підлягали тільки факультативному застосування. Посилання в контракті на даний документ або на його окремі положення означає реалізацію сторонами контракту свого права на узгодження умов такого контракту, а відповідний припис ОУП РЕВ стає складовою частиною умов контракту.
Викладене дозволяє зробити висновок, що ОУП РЕВ в його останній редакції 1968/1988 рр.. зберігають значення як факультативного документа, який поряд з іншими факультативними документами може використовуватися господарюючими суб'єктами в якості умов укладених ними контрактів міжнародної купівлі-продажу (поставки).
Таким чином, у відносинах з зовнішньоторговельної поставці з господарюючими суб'єктами практично всіх держав відбулася зміна методу уніфікації від міжнародно-правового до частноправовому, змінився правовий характер ОУП РЕВ, які в даний час мають факультативне значення, як і ОУП РЕВ - Фінляндія, ОУП між організаціями колишнього СРСР і колишньої Югославії, ОУП ЄЕК ООН, типові контракти МТП.
При факультативному характер Пропозицій їх адресатами є суб'єкти зовнішньоекономічних зв'язків відповідних країн, які можуть користуватися Пропозиціями на свій розсуд при укладанні контрактів.
Саме в Пропозиціях вперше в рамках РЕВ з'явилася вказівка ??на необхідність брати до уваги приписи імперативних норм застосовного національного права.
Пропозиції розділені на дев'ять основних груп:
- які стосуються порядку застосування ОУП РЕВ;
- мають на меті сприяти застосуванню загальноприйнятих у міжнародній торгівлі документів, розроблених Міжнародною торговельною палатою (Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів, Уніфікованих правил і звичаїв по інкасо, Правил тлумачення міжнародних торгових термінів - Інкотермс);
- спрямовані на розширення арсеналу (з урахуванням міжнародної комерційної практики і досвіду універсальної уніфікації в рамках ООН, зокрема положень Віденської конвенції 1980 р.) засобів правового захисту і підвищення рівня відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за контрактом;
- дозволяють підвищити рівень дисципліни і відповідальності за неналежне виконання зобов'язань при застосуванні передбачених ОУП РЕВ засобів правового захисту;
- які рекомендують в умовах переходу на ринкові відносини і новий механізм економічного співробітництва використовувати прийняті в міжнародній торговельній практиці засоби впливу на партнера при очевидності настання ризику порушення ним зобов'язань або ненадання з його боку сприяння у виконанні зобов'язань;
- покликані сприяти вдосконаленню порядку укладення контрактів і однаковому застосуванню їх умов;
- уточнюючі певні положення ОУП РЕВ, які можуть викликати труднощі в умовах переходу на ринкові відносини і новий механізм економічного співробітництва;
- є необхідним наслідком переходу на двосторонні домовленості щодо порядку платежів і відмови від розрахунків у перекладних рублях;
- які стосуються позовної давності та наслідків непред'явлення в термін претензій.
Вміщені в Пропозиціях рекомендації і сьогодні є актуальними і становлять інтерес для учасників міжнародних комерційних контрактів. Це пояснюється кількома причинами:
- по-перше, накопичений за сорок років досвід уніфікації положень про зовнішньоторговельної поставці містить багато цінного, що перевірено не тільки часом, але і договірної та арбітражної практикою;
- по-друге, Пропозиції вельми вдало скоректовані з точки зору обліку в них приписів Віденської конвенції 1980 р., учасниками якої на момент розробки Пропозицій були наша країна, Болгарія та Угорщина, а в подальшому до Віденської конвенції 1980 приєдналися Куба, Чехія і Словаччина, Монголія, Польща, Румунія;
- по-третє, перехід від уніфікації міжнародно-правової до уніфікації частноправовой відповідав велінням часу, переходу в зазначених країнах на ринкові відносини, що передбачало широке використання сторонами контрактів свободи волі;
- по-четверте, вивірені формулювання Пропозицій можуть бути використані в договірній практиці при складанні контрактів, особливо з питань відповідальності за неналежне виконання прийнятих зобов'язань, тому що містяться в них рекомендації значно розширюють засоби захисту, до яких можуть вдатися продавець і покупець за Віденською конвенцією 1980 р., особливо враховуючи, що в ній міститься лише згадка про те, що сторонами можуть бути використані і інші, ніж передбачені в ній, засоби захисту.
Даний досвід можна використовувати при вдосконаленні Угоди про Загальних умовах поставок між організаціями держав - учасниць СНД, підписаного в Києві 20 березня 1992 р. і який не відповідає за своїм змістом сучасним вимогам.
У рамках РЕВ в середині 80-х років був розроблений план створення загального права міжнародних комерційних контрактів, метою якого було доповнення діяли в той період ОУП РЕВ "*". Проект був призначений для регламентування таких основних видів контрактів, що не підпадали під ОУП РЕВ:
  --------------------------------
  "*" Enderlein F. UNIDROIT. New Directions in International Trade law. P. 447, 449.
  - Підрядні відносини (монтаж, технічне обслуговування) і відносини по спеціалізації і кооперації виробництва, з постачання техніки, що поставляється запасними частинами, режим яких визначався документами, також іменуються ОУ, але мають рекомендаційний характер (ОУМ, ОУСК, ОУТО, ОПОЗЧ). Таким чином, майже на 20 років раніше, ніж УНИДРУА та Комісія Ландо, в рамках регіональної уніфікації РЕВ було поставлено завдання узгодження загального контрактного права РЕВ;
  - Відносини, за якими було відсутнє узгодження будь-яких Загальних умов. Для таких договорів реалізація даного плану означала б створення однакового правового режиму.
  У проекті була визначена сфера його територіального та персонального застосування; він містив правила зобов'язального права: про порядок укладання та зміст контрактів, про виконання і наслідки невиконання, насамперед у вигляді відшкодування збитків, про обчислення строків та позовної давності, про передачу прав і обов'язків. Однак внаслідок відомих історичних подій РЕВ перестав існувати, і тому реалізація даного проекту виявилася неможливою. Подальший розвиток подій підтвердив обгрунтованість обраного країнами РЕВ шляху. Розроблені УНИДРУА та Комісією Ландо Принципи використовують накопичений країнами РЕВ досвід і хоча іменуються інакше - Принципи міжнародних комерційних договорів або Принципи Європейського договірного права, - але являють собою саме виник в ході узагальнення правового регулювання різних країн звід загальних правил, призначених для використання в міжнародному комерційному обороті на підставі угоди сторін міжнародних контрактів.
  Регіональна міжнародно-правова уніфікація матеріальних норм країнами СНД.
  Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав - учасниць Співдружності було укладено 20 березня 1992 урядами восьми країн СНД (Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану та України). Угода набула чинності з 1 липня 1992 Специфіка Угоди полягає в тому, що воно регулює відносини між господарюючими суб'єктами відповідних країн тільки за міждержавними економічним зв'язкам. Метою Угоди є створення сприятливих умов для збереження і розвитку господарських зв'язків між суб'єктами господарювання в рамках СНД з урахуванням укладених між ними угод про економічне співробітництво.
  Дія Угоди поширюється на відносини по міждержавних економічних зв'язків, відносини ж вільного обороту не підпадають під регулювання його правилами. Суб'єктами регулювання є господарюючі суб'єкти держав-учасників (незалежно від форм власності), під якими розуміються: підприємства, їх об'єднання, організації будь-яких організаційно-правових форм, а також громадяни, що володіють статусом підприємця відповідно до законів, чинних на території держав - учасниць СНД , а також їх об'єднання.
  Угода складається з двох частин: "Загальні положення" і "Укладення, зміна і розірвання договорів" - і налічує 23 пункти. Оскільки воно розраховане на відносини з поставки товарів за міждержавними угодами, держави-учасники погодилися здійснювати роботу щодо забезпечення своєчасного укладення господарських договорів поставки і контроль за їх виконанням. До такого забезпечення відносяться передбачені п. п. 7 - 10 заходи, що приймаються регулюючими органами, з формування обсягів поставок товарів і прикріпленню покупця до підприємству-постачальнику, а також наслідки незгоди з цим постачальника.
  Друга частина розд. II визначає порядок укладення та підписання договору, визначаються істотні його умови (шляхом вказівки на обов'язкове визначення їх у договорі), а також порядок погодження умов договору та порядок розгляду переддоговірних суперечок.
  Угода містить приписи двох видів: адміністративні та цивільно-правові, що було властиво положенням про поставки, регламентував даний договір у внутрішніх відносинах в радянський період.
  Ряд положень даної глави суперечить Віденської конвенції 1980 р., ЦК РФ, а також ГК інших країн СНД, що не можна визнати задовільним. Це стосується, по-перше, переліку в п. 17 істотних умов контракту, до яких Угодою віднесені номенклатура (асортимент), кількість, якість, ціна товару, строки поставки, відвантажувальні та платіжні реквізити; при відсутності цих умов договір вважається неукладеним. Однак згідно зі ст. ст. 454, 455 ГК РФ в договорі купівлі-продажу такими умовами визнаються лише предмет контракту, кількість товару, а за відсутності в договорі купівлі-продажу ціни ст. 485 ГК РФ допускається оплата товару за ціною, що визначається відповідно до п. 3 ст. 424 ГК РФ, у договорі поставки - предмет і термін виконання (ст. 506 ГК РФ).
  По-друге, Угодою передбачені тільки три конкретні підстави для односторонньої відмови від виконання, що обмежує права сторін і суперечить ГК РФ. Представляється недоцільним у даний час зберігати принцип реального виконання, зафіксований у ст. 23 Угоди.
  З урахуванням викладеного можна зробити висновок про необхідність вдосконалення Угоди. Оскільки воно розраховане на відносини між суб'єктами господарювання за міждержавними економічним зв'язкам, в ньому доцільно зберегти тільки приписи адміністративно-правового характеру, що конкретизують прийняті на підставі п. 5 обов'язки здійснення відповідними органами держав СНД щодо забезпечення своєчасного укладення господарських договорів поставки за міждержавними угодами, і контроль за їх виконанням. Правила цивільно-правового характеру випливає з тексту виключити, оскільки багато що ратифікували Угоду країни СНД є учасниками та Віденської конвенції 1980 р., тому взаємовідносини сторін господарського договору поставки в разі прийняття першої пропозиції можуть регулюватися даної Конвенції. За господарськими договорами, що укладаються суб'єктами господарювання з країн, що не беруть участь у Віденській конвенції 1980 р., можливо їх врегулювання на основі норм застосовного права.
  Двостороння уніфікація матеріальних норм зачіпала зовнішньоторговельну поставку з двома країнами і була реалізована за допомогою міжнародно-правового методу (ОУП з КНР 1990 року та ОУП з КНДР 1981 р.), а також за допомогою частноправового методу (ОУП РЕВ - Фінляндія 1978 р. і ОУП між організаціями СРСР і СФРЮ 1977 р.). В даний час всі зазначені документи придбали факультативний характер, хоча формально два з них - ОУП з КНР і з КНДР - юридично мають обов'язкову силу, будучи доданими до міжвідомчими угодами про товарообіг.
  За змістом двосторонні ОУП можна розділити на три категорії:
  - До першої належать ОУП РЕВ - Фінляндія 1978 р., мають значні відмінності від ОУП РЕВ не тільки щодо правової природи, а й за змістом уніфікованих правил. Положення ОУП РЕВ - Фінляндія сформульовані, по-перше, стосовно до вільного обігу (хоча і визначається в 70 - 80-ті роки міжурядовими угодами про товарообігу), по-друге, в них відображені багато підходи Гаазької Конвенції 1964 р. про Единообразном законі про договори міжнародної купівлі-продажу товарів і Віденської конвенції 1980 р.;
  - До другої відносяться ОУП між організаціями СРСР і СФРЮ 1977 р., зміст дуже близько до ОУП РЕВ;
  - До третьої відносяться ОУП з КНР 1990 року та з КНДР 1981 р., сформульовані стосовно відносин із зовнішньоторговельними організаціями відповідних країн, але при явному вплив ОУП РЕВ. 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Регіональна міжнародно-правова уніфікація матеріальних норм "
  1.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      регіональних відділень більш ніж у половині суб'єктів РФ, прийняття статуту і програми, формування керівних та контрольно-ревізійних органів (при цьому делегати установчого з'їзду політичної партії є засновниками даної партії), б) з дня створення політична партія здійснює організаційну та інформаційно-пропагандистську діяльність, пов'язану з формуванням її
  2.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      регіональні системи газопостачання, а також регіональні газорозподільні системи. Всі системи газопостачання - майновий виробничий комплекс, що складається з технологічно, організаційно та економічно взаємопов'язаних і централізовано керованих виробничих та інших об'єктів, призначених для видобутку, транспортування, зберігання, постачання газу, при цьому Єдина (і неподільна)
  3.  2.3. Міжнародні договори
      регіональному рівні. Тут в числі найбільш важливих міжнародно-правових джерел МПП слід перш за все згадати кодекс міжнародного приватного права (Кодекс Бустаманте), який був прийнятий в 1928 р. на VI Міжнародній Американської конференції в Гавані. В даний час учасниками цього договору є 15 держав Латинської Америки. Кодекс Бустаманте являє собою найбільш яскравий
  4.  7.2. Міжнародно-правове регулювання захисту авторських прав та промислової власності
      регіональні угоди. Як приклад тут можна навести Панамериканських Конвенцію про літературній і художній власності, підписану в 1889 р. в Монтевідео, та Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав, укладену державами - членами СНД в 1993 р. в Москві. Авторські права іноземних громадян у Росії і російських громадян за кордоном можуть
  5.  ВСТУП
      регіональними (Угоди від 20 березня 1992 р. про загальні умови поставок товарів між організаціями держав - учасниць СНД, про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності уніфікації). -------------------------------- Офіційний текст Конвенції опублікований в кн.: Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. М.: Юрид. літ.,
  6.  1.1. Історичні аспекти уніфікації права міжнародних комерційних контрактів
      регіональної уніфікації міжнародних комерційних контрактів, може допомогти у виробленні найбільш оптимальних шляхів реалізації зазначеної потреби в рамках СНД. В одній з робіт 1928 В.М. Корецький зазначав: "Вельми повчально простежити за тим, як складається правове нормування світогосподарських відносин, породжуваних новими об'єктами господарської діяльності". Однак чи не
  7.  1.2. Основні фактори, що обумовлюють уніфікацію права міжнародних контрактів
      регіональні звичаї ставали домінуючими і замінювали незліченна безліч локальних звичаїв старого часу. Тому завдяки певній спільності застосовувалися звичаїв можна говорити про значне однаковості в саморегулировании комерційного обороту. Це саморегулювання стало основою для виникнення загальних засад правового регулювання комерційного обороту, а згодом - для
  8.  1.3. Методи уніфікації права міжнародних контрактів
      регіональна; 3) з точки зору способів юридичного оформлення - укладення міжнародних договорів або конвенцій, прийняття низкою держав так званих зразкових законів чи інших рекомендацій, вироблених спеціально створеними для цього органами чи міжнародними організаціями (наприклад, прийняття на основі Типового закону про міжнародному комерційному арбітражі національних законів з
  9.  2.1. Загальні підходи до уніфікації колізійних норм
      регіональної уніфікації. Так, Римська конвенція 1980 про право, застосовне до договірних зобов'язань, не містить будь-яких обмежень у виборі сторонами застосовуваного права. Даний принцип відображений у моделі ГК для країн СНД. Однак Конвенція Мехіко 1994 про право, застосовне до договірних зобов'язань, відображає інший підхід і вимагає наявності будь-якого зв'язку обраного сторонами права і
  10.  2.2. Універсальна уніфікація колізійних норм
      регіональної уніфікації (СНД, ЄС, ОАД) відбувалася уніфікація саме колізійних норм, а не норм матеріальних, що можна пояснити динамікою розвитку відносин, що склалися в СНД, ЄС і в ОАД. Уніфікація в ЄС матеріально-правових норм відбувається в рамках гармонізації права під впливом прийнятих Радою або Комісією ЄС директив. Узгодження колізійних норм в рамках цієї організації стало