Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Е.А. СУХАНОВ. Цивільне право: У 4 т. Том 2: Речове право. Спадкове право. Виключні права. Особисті немайнові права: Підручник., 2008 - перейти до змісту підручника

2. Випадки примусового вилучення майна у приватного власника на відплатних підставах

Примусове вилучення у власника належного йому майна допустимо тільки у випадках, прямо перерахованих в п. 2 ст. 235 ГК. Перелік таких випадків сформульований вичерпним чином, що не допускає його розширення навіть іншим законом. У цьому полягає одна з важливих гарантій прав власника. Конкретні підстави вилучення майна у власника крім його волі і в цих випадках повинні бути прямо передбачені законом.
Вилучення майна у власника в названих випадках за загальним правилом проводиться на відплатних підставах, тобто з компенсацією власникові вартості вилучається речі (речей). Воно допускається:
1) при відчуженні майна, яке не може належати даній особі в силу заборони, наявного в законі (речі, вилучені з обігу або обмежені в обороті);
2) при відчуженні нерухомості (будинків, будівель тощо) у зв'язку з вилученням земельної ділянки;
3) при викупі безгосподарно вмістом культурних цінностей;
4) при викупі домашніх тварин у випадках неналежного поводження з ними;
5) при реквізиції майна;
6) при виплаті компенсації учаснику часткової власності взамін належної йому частини спільного майна при її невідповідності виділяється частці;
7) при придбанні права власності на нерухомість за рішенням суду у випадках неможливості знесення будівлі або споруди, що знаходяться на чужій земельній ділянці;
8) при викупі земельної ділянки для державних або муніципальних потреб згідно з рішенням суду;
9) при вилученні у власника земельної ділянки, що використовується ним з грубим порушенням приписів законодавства;
10) при продажу з публічних торгів за рішенням суду безгосподарно вмісту житлового приміщення;
11) при націоналізації майна власників в силу прийняття спеціального закону.
Слід підкреслити, що лише в одному з перерахованих випадків мова може йти про вилучення майна з власності держави чи іншого публічно-правового утворення (виплата компенсації учаснику часткової власності). Всі інші ситуації стосуються можливості примусового припинення приватної власності громадян або юридичних осіб. Тому мова тут практично завжди йде про можливості вилучення майна у приватних власників.
Припинення права власності на майно, яке не може належати даній особі в силу закону (ст. 238 ЦК), має на увазі насамперед захист публічно-правових інтересів. Мова йде про тих видах майна, які за вказівкою закону або вилучені з обігу, тобто можуть перебувати виключно у державній власності, або обмежені в обороті, зокрема підлягають придбанню лише за спеціальним дозволом державних органів. Якщо такого роду майно (наприклад, зброя, сильнодіючі отрути і наркотики, валютні цінності і т.д.) виявилося у власника незаконно, то, зрозуміло, ніяких речове-правових наслідків, тим більше права власності, ця обставина не породжує. Але якщо дані речі опинилися у приватного власника на законній підставі (наприклад, зброю або валютні цінності перейшли від одного громадянина до іншого в порядку спадкування за законом або від однієї юридичної особи до іншої при реорганізації), однак сама ця особа за законом позбавлене можливості володіти ними на праві власності, ці речі підлягають примусовому відчуженню.
Особливим випадком застосування даного принципу є правило ст. 5 Закону про обіг земель сільгосппризначення, що передбачає примусове відчуження у власника земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, якщо такі ділянки опинилися у власності іноземних осіб або їх розмір і (або) місце розташування не відповідають вимогам закону (ст. 3 і ст. 4 Закону про обіг земель сільгосппризначення).
Власник такого майна має право сам провести його відчуження будь-яким допускаються законом способом (зрозуміло, тільки уповноваженій на придбання у власність особі) протягом року, якщо спеціальним законом не передбачений інший, як правило, більш короткий термін. Якщо цього не сталося, суд може прийняти рішення або про примусовий продаж такого майна, або про його передачу у державну чи муніципальну власність. Зміст такого рішення визначається насамперед характером і призначенням відповідної речі. Очевидна, наприклад, недоцільність примусового продажу з публічних торгів зброї або сильнодіючих отрут при відсутності у їх власника спеціального дозволу на їх зберігання чи використання. Такі об'єкти в даній ситуації просто перейдуть у публічну власність. Проте в обох випадках колишній власник має право вимагати компенсації за втрачене майно (або у вигляді вирученої від продажу суми за вирахуванням необхідних витрат з реалізації речі, або у вигляді визначеної судом компенсації).
Особливий випадок примусового вилучення нерухомого майна передбачений ст. 239 ЦК та ст. 55 ЗК. Мова тут йде про ситуації, коли земельна ділянка (або ділянку надр, акваторії і тому подібних природних об'єктів) вилучається у приватного власника у публічно-правових інтересах, наприклад для прокладки магістралі, будівництва яких об'єктів і т.п. Якщо на такій ділянці знаходяться будівлі, споруди чи інше нерухоме майно, власник цих об'єктів (який зовсім не обов'язково збігається в одній особі з власником земельної ділянки) має право отримати за них відповідну компенсацію.
Для такого приватного власника закон передбачає такі гарантії:
- по-перше, викуп у нього такого нерухомого майна або його продаж з публічних торгів без згоди власника можливі тільки по рішенням суду, але не в адміністративному порядку (СР п. 2 ст. 55 ЗК);
- по-друге, обов'язковою умовою вилучення є доведеність у суді неможливість використання вилучається ділянки без припинення прав власника знаходиться на ділянці нерухомості.
Примусовий викуп у приватного власника безгосподарно вмістом культурних цінностей допускається за наявності таких умов (ст. 240 ЦК). Насамперед справа має стосуватися не будь-яких, а тільки особливо охоронюваних державою культурних цінностей (1). Далі, в судовому порядку потрібно встановити не тільки факт безгосподарного утримання цих цінностей, а й реальну загрозу втрати ними свого значення в результаті відповідного бездіяльності або дій їх власника. Це стосується тільки приватних власників, бо безгосподарне утримання особливо охоронюваних державою культурних цінностей не може стати підставою для їх вилучення у публічного власника і передачі власнику приватного (наприклад, будь-якої громадської організації), оскільки мова тоді йшла б про їх приватизацію, не передбаченої законом . Нарешті, і за наявності зазначених вище обставин, підтверджених у судовому порядку, власник вилучаються культурних цінностей все одно отримує за них компенсацію - або у вигляді вирученої від їх продажу суми, або у вигляді іншої компенсації, встановленої за угодою з викуповують їх органом держави або рішенням суду.
---
(1) Їхній правовий режим визначається ст. 24 Федерального закону від 25 червня 2002 р. N 73-ФЗ "Про об'єкти культурної спадщини (пам'ятках історії та культури) народів Російської Федерації" (СЗ РФ. 2002. N 26. Ст. 2519; 2003. N 9. Ст. 805) , Положенням про особливо цінні об'єкти культурної спадщини народів Російської Федерації, затвердженим Указом Президента РФ від 30 листопада 1992 р. N 1487 (Саппа РФ. 1992. N 23. Ст. 1961; 2001. N 49. Ст. 4611; 2003. N 9 . Ст. 851), та Положенням про Державний зводі особливо цінних об'єктів культурної спадщини народів Російської Федерації, затвердженим Постановою Уряду РФ від 6 жовтня 1994 р. N 1143 (СЗ РФ. 1994. N 25. Ст. 2710). Проте п. 1 ст. 54 названого Закону передбачає можливість примусового викупу або продажу з публічних торгів будь-якого безгосподарно вмісту приватним власником об'єкта культурної спадщини, включеного до Єдиного державного реєстру таких об'єктів.
Реквізиція, тобто передбачене законом примусове вилучення у приватного власника його майна за рішенням державних органів у невідкладних суспільних інтересах і з обов'язковою компенсацією, являє собою традиційне для якого правопорядку підставу припинення приватної власності громадян і юридичних осіб.
Реквізиція допустима тільки в обставинах, які мають надзвичайний характер (стихійні лиха, аварії, епідемії, епізоотії тощо), і може проводитися виключно в інтересах суспільства. Таке вилучення допустимо за рішенням державних, але не муніципальних органів і не вимагає обов'язкового судового рішення.
Порядок та умови вилучення майна шляхом реквізиції повинні визначатися спеціальним законом. В якості додаткових гарантій захисту інтересів власника реквізованого майна п. 2 і п. 3 ст. 242 ЦК передбачають, по-перше, можливість судового оскарження розміру компенсації, виплаченої за реквізоване майно, по-друге, можливість витребування по суду зберігся реквізованого майна при відпадати обставин, що стали підставою для його реквізиції (СР п. п. 3 - 6 ст . 51 ЗК).
Чинний закон не виключає можливості націоналізації. Під націоналізацією він розуміє звернення в державну власність майна, що перебуває у приватній власності громадян і юридичних осіб (п. 2 ст. 235, ст. 306 ЦК). Вона може здійснюватися лише на підставі спеціального федерального закону і з відшкодуванням власнику не тільки вартості речі (майна), а й усіх завданих нею збитків. Націоналізація відрізняється від реквізиції тим, що здійснюється не тільки в надзвичайних обставинах і стосується насамперед певних сфер економіки, а не всіх взагалі власників конкретного майна (наприклад, автомобілів і радіоприймачів, як це мало місце під час Великої Вітчизняної війни).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 2. Випадки примусового вилучення майна у приватного власника на відплатних підставах "
  1. § 6. Похідні підстави набуття права власності
    випадки, коли передача речі вважається досконалої без фактичного вручення. Це здача речі транспортній організації або організації зв'язку для відправлення набувачу, якщо на відчужувача не лежить обов'язок по її доставці (п. 1 ст. 224 ЦК), передача товаророзпорядчих документів на річ (коносамент, складське свідоцтво та ін.) Вручення речі припускає вольовий акт з боку особи як
  2. § 2. Право приватної власності громадян на окремі об'єкти
    випадку мова йде про публічно-правових нормах, що передбачають різного роду обмеження, заборони, процедури, моніторинги, заходи охорони тощо, пов'язані з земельними ділянками. Специфіка ж самого об'єкта (у даному випадку земельної ділянки), а також вид нормативного акта вирішальної ролі не грають. Чинне законодавство іноді без чіткого розмежування використовує вельми близькі, але
  3. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    випадку, для цієї мети 2. AD REFERENDUM [ад референдум] - до доповіді (відкласти для подальшого розгляду) 3. A FORTIORI [а фортіорі] - тим більше 4. A POSTERIORI [а постеріорі] - на підставі досвіду, з виниклою пізніше точки зору 5. A PRIORI [а пріорі] - заздалегідь, попередньо 6. BONA FIDE [бона ФІДЕ] - чесно, сумлінно 7. CAUSA [кауза] - причина, справа, підставу, міркування
  4. § 1. Загальні положення про купівлю-продаж
    випадку має місце множинність осіб у зобов'язанні (див. п. 1 ст. 308 ЦК). Справа, однак, не в кількості, а в тому, що договір купівлі-продажу як юридичний факт породжує "рівномірно двостороннє" зобов'язання: кожна сторона тут є і кредитором, і боржником, а їх обов'язки носять зустрічний, взаємопов'язаний і взаімообусловлівают характер * (4). Тому даний договір є
  5. § 2. Страхове правовідношення
    випадків спирається в своєму виникненні на договір страхування. Під договором страхування розуміється заснований на ризику договір, за яким одна особа (страхувальник) зобов'язується внести іншій особі (страховику) обумовлену плату (страхову премію), а страховик зобов'язується при настанні передбаченого обставини (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові чи іншій особі заподіяні
  6. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    випадку, для цієї мети 2. Ad referendum [ад референдум] - до доповіді (відкласти для подальшого розгляду) 3. A fortiori [а фортіорі] - тим більше 4. A posteriori [а постеріорі] - на підставі досвіду, з виниклою пізніше точки зору 5. A priori [а пріорі] - заздалегідь, попередньо 6. Bona fide [бона ФІДЕ] - чесно, сумлінно 7. Causa [кауза] - причина, справа, підставу, міркування
  7. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    випадку, для цієї мети 2. AD REFERENDUM [ад референдум] - до доповіді (відкласти для подальшого розгляду) 3. A FORTIORI [а фортіорі] - тим більше 4. A POSTERIORI [а постеріорі] - на підставі досвіду, з виниклою пізніше точки зору 5. A PRIORI [а пріорі] - заздалегідь, попередньо 6. BONA FIDE [бона ФІДЕ] - чесно, сумлінно 7. CAUSA [кауза] - причина, справа, підставу, міркування
  8. ПРОГРАМА КУРСУ "ГРОМАДЯНСЬКЕ ПРАВО"
      випадку та непереборної сили, їх цивільно-правове значення. Цивільно-правова відповідальність за дії третіх осіб. Розмір цивільно-правової відповідальності. Принцип повноти цивільно-правової відповідальності. Форми цивільно-правової відповідальності. Неустойка і її види, співвідношення неустойки і збитків. Особливості відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Межі
  9. Глава 20 Покладання 1649 р. як звід феодального права
      випадку опитування населення здійснювався з приводу факту скоєного злочину, в другому - з приводу конкретної особи, підозрюваного у злочині. Особливим видом показань свідків були: "посилання винуватих" і загальне посилання. Перша полягала в засланні обвинуваченого або відповідача на свідка, показання якого повинні абсолютно співпасти з показаннями
  10. 3. Застава
      разі своєчасної сплати боргу повернути предмет застави боржнику. При цьому боржник більшою мірою, ніж це було необхідно, забезпечував боргове зобов'язання, передаючи у власність кредитору своє майно. Такі відносини могли будуватися тільки на довірі (fides). Тому цей вид застави отримав найменування фідуциі. Фідуціарні договори застави зберегли своє значення і в даний
© 2014-2020  yport.inf.ua