|
1. У разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рішенням суду.
Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.
2. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
1. У ст. 132 СК встановлені умови встановлення факту материнства. Так, у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства може бути встановлений за рішенням суду, якщо:
1) мати дитини померла;
2) за життя ця жінка вважала себе матір'ю дитини;
3) відсутність суперечності інтересу щодо материнства цієї жінки з інтересом іншої особи;
4) запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень здійснено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.
При встановленні факту материнства не має значення, чи перебувала жінка, факт материнства якої встановлюється, у шлюбі, чи ні.
2. На відміну від позовного порядку визнання материнства (див. ст. 131 СК та коментар до неї) справи про встановлення факту материнства розглядаються у порядку окремого провадження, оскільки тут немає спору про право, а метою судового розгляду є встановлення певного юридичного факту.
3. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком дитини, її опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
4. Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо матір'ю дитини у книзі реєстрації народжень була записана вигадана особа відповідно до правил ч. 2 ст. 135 СК.
|
- Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
статті визначаються загальні правила щодо судового захисту сімейних прав та інтересів. В цьому знаходить свій прояв конституційний принцип, згідно з яким права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України). Серед основних засад регулювання сімейних відносин зазначено, що кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України).
- Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. 2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 1. Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з
- Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
встановлене і у судовому порядку, якщо з певних причин реєстрація народження дитини не була здійснена своєчасно і органи РАЦС відмовляють у такій реєстрації або якщо документи про народження дитини втрачені і поновити їх неможливо. 3. Відповідно до презумпції батьківства, сформульованої ще римськими юристами, - pateris est quernnuptiaedemonstrant - батьком дитини вважається той, хто перебуває у
- Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. 2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. 3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує
- Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину
статтями 122 та 125 цього Кодексу. Однак у сімейному праві відсутня єдина точка зору щодо підстав виникнення прав й обов'язків з утримання між батьками й дітьми. Одні вчені вважають підставою виникнення прав й обов'язків батьків і дітей фактичний склад, що включає в себе споріднення (походження дитини) і факт його засвідчення у встановленому законом порядку. На їхню думку, саме така позиція
- Стаття 192. Зміна розміру аліментів
статті передбачена можливість зміни розміру аліментів за рішенням суду. Розмір аліментів може бути збільшено або зменшено судом. Відповідно до коментованої статті суд може змінити розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю сторін. Якщо між батьками укладений договір про сплату аліментів, визначений у ньому розмір коштів на утримання дитини може бути змінений за домовленістю
- Стаття 198. Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
статтями 198, 199 СК, здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою (абз. 4 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 p.). Таким чином, обов'язок батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина є самостійним обов'язком. Після
- Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька
статті закріплена окрема підстава припинення зобов'язання повнолітніх дочки, сина по утриманню батьків. Повнолітні дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку по утриманню батьків та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. У гл. 17 СК України не міститься спеціальної норми, яка взагалі
- § 6. Недійсність правочинів
статті ЦК вказують на такий момент. Так, ст. 210 ЦК передбачає, що правочин, який піддягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Згідно зі ст. 212 ЦК правочини, укладені з відкладальною або скасувальною умовою, набувають чинності з моменту настання відповідної умови. Момент набрання чинності правочином може бути зазначений у самому правочині шляхом вказівки на
- 8.3. Правочини з дефектами форми
встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Отже, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо "простої" письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачений наслідок у вигляді визнання правочину недійсним у разі недодержання письмової форми. Але порушення простої
|