Головна
ГоловнаТрудове правоТрудове право → 
« Попередня Наступна »
Ю. П. Орловський. Коментар до Трудового кодексу Російської Федерації (постатейний), 2009 - перейти до змісту підручника

Стаття 339. Умови праці та відпочинку працівників, які направляються на роботу в представництва України за кордоном

Коментар до статті 1. Стаття, що допускає можливість встановлення умов праці та відпочинку працівників, які направляються на роботу за кордон, в локальних нормативних актах відповідних представництв Російської Федерації за кордоном, а також в індивідуальних трудових договорах. При цьому норми локальних нормативних актів не повинні погіршувати правове становище працівників порівняно з ТК та іншими нормативними правовими актами у сфері праці. Трудові договори не повинні містити умов, що обмежують права або знижують рівень гарантій працівників порівняно з встановленим трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права.
2. Тривалість щорічних основних відпусток, а також тривалість і види додаткових оплачуваних відпусток, що надаються працівникам дипломатичних представництв, консульських установ та представництв Російської Федерації при міжнародних організаціях, передбачена в Наказі МЗС Росії від 29 грудня 2006 р. N 21000 (БНА РФ. 2007. N 14 ). Згідно п. 1 даного Наказу федеральним державним цивільним службовцям, що заміщає вищі і головні посади в зарубіжних установах, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 35 календарних днів. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки федеральних державних цивільних службовців, що заміщають в зарубіжних установах посади федеральної державної цивільної служби інших груп, становить 30 календарних днів.
Крім щорічної основної оплачуваної відпустки працівникам закордонних установ надаються різні види додаткових відпусток з метою компенсації додаткового навантаження при виконанні ними службових та трудових функцій. Так, федеральним державним цивільним службовцям, що заміщає посади федеральної державної цивільної служби в зарубіжних установах, надається крім щорічної основної оплачуваної відпустки додаткова оплачувана відпустка за вислугу років з розрахунку один календарний день за кожен рік цивільної служби, але не більше 10 календарних днів. Крім того, зазначеної категорії державних цивільних службовців надається понад щорічної основної оплачуваної відпустки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років також щорічна додаткова оплачувана відпустка за ненормований робочий день наступного тривалості:
цивільним службовцям, заміщає вищі посади цивільної служби, - 15 календарних днів;
цивільним службовцям, що заміщає головні посади цивільної служби, - 12 календарних днів;
цивільним службовцям, що заміщає провідні посади цивільної служби, - 10 календарних днів;
цивільним службовцям, заміщує старші посади цивільної служби, - 8 календарних днів;
цивільним службовцям, що заміщає молодші посади цивільної служби, - 6 календарних днів.
Для цивільних службовців, що заміщають вищі і головні посади цивільної служби в зарубіжних установах, ненормований робочий день встановлюється п. 3 ст. 45 Закону про державну цивільну службу. Цивільним службовцям, що заміщає провідні, старші та молодші посади цивільної служби в зарубіжних установах, ненормований робочий день встановлюється у відповідності зі службовим розпорядком цих закладів за відповідним Переліком посад, затвердженим зазначеним Наказом, та службовим контрактом.
Залучення працівників зарубіжних, які не є федеральними державними цивільними службовцями, до виконання трудових функцій за межами нормальної тривалості робочого часу компенсується наданням до їх Щорічна основна оплачувана відпустка у кількості 28 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки у кількості 8 днів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Стаття 339. Умови праці та відпочинку працівників, які направляються на роботу в представництва України за кордоном "
  1. Стаття 311. Умови, при яких допускається надомна праця
    умовах і видах праці відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда. 2. Виконання роботи відповідно до вимог охорони праці означає, що роботодавець повинен забезпечити безпечні умови праці (застосування засобів індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджуючих засобів, дотримання режиму праці і відпочинку, навчання безпечним методам і прийомам виконання робіт, перевірку
  2. Стаття 108. Перерви для відпочинку і харчування
    умов і специфіки діяльності того чи іншого підрозділу та існуючої організації харчування працівників. Вона не може перевищувати 2 годин і бути менше 30 хвилин. 2. Для окремих категорій працівників, зокрема тих, чия праця безпосередньо пов'язаний з рухом транспортних засобів, тривалість перерви для відпочинку та харчування і порядок його надання визначаються у спеціальних
  3. Стаття 159. Загальні положення
    умов виробництва використанню трудових і матеріальних ресурсів за умови дотримання обгрунтованих режимів праці та відпочинку. Встановлення необхідних витрат праці проводиться в ході проектування, обгрунтування та юридичного закріплення норм праці. 2. Нині нормування праці здійснюється, за загальним правилом, безпосередньо роботодавцем. Разом з тим, оскільки зміст норм
  4. Стаття 152. Оплата понаднормової роботи
    праці при залученні до понаднормової роботи (див. коментар. до ст. 99) є мінімальною гарантією. Вони застосовуються в тому випадку, коли колективним договором, локальним нормативним актом, трудовим договором не встановлена ??більш висока оплата. Треба звернути увагу на те, що для локального акта, який встановлює розміри оплати понаднормової роботи, не передбачена процедура врахування думки
  5. Стаття 220. Гарантії права працівників на працю в умовах, відповідних вимогам охорони праці
    статтями розділів "Робочий час" і "Час відпочинку"), а також інші вимоги, пропоновані законами і правилами охорони праці (див. коментар. до ст. ст. 212, 184, 219, 221, до статей гл. 57 ТК "Державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства та інших нормативних правових актів, що містять норми трудового
  6. Стаття 153. Оплата праці у вихідні та неробочі святкові дні
    стаття передбачає, що конкретні розміри оплати праці за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні встановлюються в колективному договорі, локальному нормативному акті, трудовому договорі. Це положення підкреслює, що розміри, встановлені ст. 153 ТК, є мінімальними. Вони можуть бути підвищені за угодою сторін соціального партнерства або сторін трудового договору. Це можна
  7. Стаття 301. Режими праці та відпочинку при роботі вахтовим методом
    домовлено застосуванням підсумованого обліку робочого часу і збільшенням до 12 годин тривалості щоденної роботи (зміни), хоча за загальним правилом, передбаченим ст. 110 ТК, тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна становити не менше 42 годин . При роботі вахтовим методом число днів щотижневого відпочинку в поточному місяці повинно бути не менше числа повних тижнів цього
  8. Стаття 109. Спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку
    домовлено технологією виробництва або організацією виробництва і праці. Види таких робіт, тривалість і порядок надання перерв у цих випадках визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку. Для окремих працівників деяких галузей спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку передбачені у відповідних нормативних правових актах. Наприклад, п. 11 Положення про
  9. Стаття 150. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації
    стаття встановлює правила оплати при виконанні робіт різної кваліфікації: а) для працівників з погодинною оплатою праці, б) для працівників з відрядною оплатою праці. 2. За загальним правилом оплата праці працівника провадиться по виконуваній роботі. Однак, якщо при виконанні повременщикам робіт різної складності (кваліфікації) неможливо врахувати робочий час, витрачений на виконання
  10. Стаття 285. Оплата праці осіб, які працюють за сумісництвом
    умови оплати праці. При цьому умови оплати праці сумісників, які встановлюються залежно від відпрацьованого часу або виробітку, не можуть бути погіршені в порівнянні з встановленими ТК, законами, іншими нормативними правовими актами, колективним договором, угодою (див. коментар. до ст. ст. 135, 152). Обумовлені сторонами умови оплати роботи, що виконується в порядку сумісництва,