| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 417. Відмова у визнанні та виконанні рішень іноземних третейських судів (арбітражів) |
||
|
2. За підстав, зазначених у п. 1 ч. 1 коментованої статті, у визнанні та виконанні іноземного третейського (арбітражного) рішення може бути відмовлено, якщо сторона, проти якої воно звернено, представить суду докази їх наявності. За підставами ж, зазначеним у п. 2 ч. 1, рішення скасовується в будь-якому разі їх виявлення судом. При з'ясуванні питання про недійсність арбітражної угоди необхідно з'ясовувати, чи відповідає воно пропонованим до нього вимогам. Зокрема, чи підписане угода належною стороною, чи дотримана форма його укладення, чи не містить він положень, що суперечать міжнародному договору Російської Федерації, та ін Так, згадувана Конвенція ООН (ст. 2) передбачає, що кожна Договірна Держава визнає письмову угоду, за яким сторони зобов'язуються передавати в арбітраж усі або які-небудь спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-яким конкретним договірним або іншим правовідносинами, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Термін "письмова угода" включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражне угода, підписана сторонами або міститься в обміні листами або телеграмами. 3. Більшість Регламентів арбітражних (третейських) судів іноземних держав прийняті на основі Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ (схваленого Резолюцією 31/98 Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1976 р.) і передбачають проведення арбітражного розгляду з дотриманням загальновизнаних принципів міжнародного права про здійснення судочинства на основі змагальності та рівноправності сторін. Порушення цих принципів внаслідок, зокрема, несвоєчасного та (або) неналежного сповіщення сторони, проти якої прийнято рішення, про час і місці арбітражного розгляду, невідповідності складу третейського суду або процедури розгляду спору угодою сторін про передачу спору на вирішення третейського суду та в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 417 ЦПК, є підставою для відмови у визнанні у виконанні іноземного арбітражного рішення. 4. Багато міжнародні договори Російської Федерації містять умову про те, що порядок примусового виконання іноземних судових та арбітражних рішень визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути здійснене примусове виконання, а також, якщо не минув термін давності примусового виконання, передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення (див., наприклад, ст. 3 і 5 згадуваної Конвенції ООН про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, ст. 54, 55 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних , сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 р.) * (363). Вирішуючи питання про визнання іноземного судового чи арбітражного рішення, необхідно з'ясувати, чи стало рішення обов'язковим для сторін, не було Чи скасовано або чи не було призупинено його виконання судом країни, в якій або згідно з правом якої воно було винесено. Вступ рішення іноземного суду в силу може випливати із самого рішення або підтверджуватися належним документом (про вимоги, що пред'являються до документів іноземного походження, см . коментар до ст. 408 ЦПК). Про терміни пред'явлення виконавчого листа до виконання див. коментар до ст. 409 ЦПК. 5. Вирішуючи питання про непідвідомчість спору іноземному третейському суду, необхідно на основі аналізу положень федеральних законів з'ясувати, чи не відноситься розгляд справи, за якою винесено іноземне арбітражне рішення, до виключної компетенції відповідного суду Російської Федерації. 6. Іноземні арбітражні рішення, зокрема, можуть розглядатися як такі, що суперечать публічному порядку Російської Федерації, якщо вони суперечать конституційним принципам, що забезпечує основи конституційного ладу, права і свободи людини і громадянина. 7. Згідно ст. 12 Федерального закону від 2 жовтня 2007 р. "Про виконавче провадження" * (364) виконавче провадження порушується судовим приставом-виконавцем на підставі виконавчого документа, до якого належить виконавчий лист, що видається судом. Даний Федеральний закон (ст. 39-40, 43) і ЦПК (ст. 436-437, 439-440) передбачають підстави для призупинення і припинення виконавчого провадження, відносячи рішення цих питань до компетенції суду, в районі дії якого виконує свої обов'язки судовий пристав-виконавець. Оскільки на етапі розгляду відповідним судом в суб'єкт Російської Федерації клопотання про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення виконавчий лист ще не видано і виконавче провадження на його основі не порушено, то і в суді, в районі дії якого виконує свої обов'язки судовий пристав-виконавець, не може розглядатися клопотання про скасування або про зупинення виконання рішення іноземного третейського суду (арбітражу). Однак правила судочинства, діючі в іноземній державі, в якому було винесено арбітражне (третейське) рішення, можуть передбачати можливість звернення до суду із заявою про скасування або про призупинення рішення. У цьому випадку компетентний російський суд, в якому запитується визнання і виконання арбітражного рішення, може відкласти прийняття свого рішення, якщо визнає це належним. Питання про відкладення прийняття рішення дозволяється російським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Зокрема, суд повинен розташовувати доказами звернення зацікавленої особи з відповідним клопотанням до іноземного суду, а також прийняттям заяви до провадження. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 417. Відмова у визнанні та виконанні рішень іноземних третейських судів (арбітражів)" |
||
|
||