| Головна |
| Наступна » | ||
Стаття 1. Законодавство про цивільне судочинство |
||
|
§ 1. Відповідно до п. "о" ст. 71 Конституції РФ цивільне процесуальне законодавство знаходиться у винятковому віданні Російської Федерації, у зв'язку з чим суб'єкти Російської Федерації і органи місцевого самоврядування не можуть приймати акти, що містять норми процесуального права. В іншому випадку прийняті акти не повинні застосовуватися судами як суперечні Конституції РФ і підлягають скасуванню. § 2. Виходячи з положень ст. 1 ЦПК РФ і ст. ст. 1, 2 і 6 Федерального закону від 14 листопада 2002 р. N 137-ФЗ порядок цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції з 1 лютого 2003 повинен визначатися відповідно до ЦПК РФ, а у справах, по яких до 1 лютого 2003 були принесені касаційні або приватні протести прокурорами, зазначеними в ст. 282 ЦПК РРФСР, і протести в порядку нагляду посадовими особами судів і прокуратури, зазначеними в ст. 320 ЦПК РРФСР, - відповідно в порядку, встановленому гл. 34 і 35 і гол. 36 ЦПК РРФСР. Провадження у цих справах має здійснюватися в терміни, встановлені відповідно ч. 1 ст. 284.1 і ч. 2 ст. 328 ЦПК РРФСР, а якщо розгляд справи відкладався за межі цих термінів, воно має бути закінчено не пізніше 1 липня 2003 З 1 лютого 2003 принесення касаційних протестів і протестів у порядку нагляду посадовими особами , зазначеними в ст. ст. 282 і 320 ЦПК РРФСР, не допускається (п. 1 Постанови Пленуму ВС РФ від 20 січня 2003 р. N 2 "Про деякі питання, що виникають у зв'язку з прийняттям і введенням в дію Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації"). Коментар до частини 2. § 3. Під міжнародним договором Російської Федерації належить розуміти міжнародну угоду, укладену Російською Федерацією з іноземною державою (або державами) або з міжнародною організацією в письмовій формі і регулюється міжнародним правом незалежно від того, міститься така угода в одному документі або в декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування (наприклад, конвенція, пакт, угода тощо) (п. "а" ст. 2 ФЗ від 15 липня 1995 р. N 101-ФЗ "Про міжнародні договори Російської Федерації"). § 4. Положення офіційно опублікованих міжнародних договорів Російської Федерації, не потребують видання внутрішньодержавних актів для застосування, діють в Російській Федерації безпосередньо. Для інших положень міжнародних договорів Російської Федерації приймаються відповідні правові акти (ч. 3 ст. 5 ФЗ від 15 липня 1995 р. N 101-ФЗ "Про міжнародні договори Російської Федерації"). § 5. При розгляді судом цивільних, кримінальних або адміністративних справ безпосередньо застосовується такий міжнародний договір Російської Федерації, який набув чинності і став обов'язковим для Російської Федерації і положення якого не вимагають видання внутрішньодержавних актів для їх застосування і здатні породжувати права і обов'язки для суб'єктів національного права (ч . 4 ст. 15 Конституції РФ, ч. ч. 1, 3 ст. 5 ФЗ від 15 липня 1995 р. N 101-ФЗ "Про міжнародні договори Російської Федерації", ч. 2 ст. 7 ЦК РФ). § 6. Вирішуючи питання про можливість застосування договірних норм міжнародного права, суди повинні виходити з того, що міжнародний договір набирає чинності в порядку і в дату, передбачену в самому договорі або погоджені між брали участь у переговорах. При відсутності такого положення або домовленості договір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх брали участь у переговорах, на обов'язковість для них договору (ст. 24 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). Судам належить мати на увазі, що міжнародний договір підлягає застосуванню, якщо Російська Федерація в особі компетентних органів державної влади висловила згоду на обов'язковість для неї міжнародного договору за допомогою однієї з дій, перелічених у ст. 6 Федерального закону "Про міжнародні договори Російської Федерації" (шляхом підписання договору; обміну документами, його утворюють; ратифікації договору; затвердження договору; прийняття договору; приєднання до договору; будь-яким іншим способом, про який домовились договірні сторони), а також за умови, що вказаний договір набув чинності для Російської Федерації (наприклад, Конвенція про захист прав людини та основних свобод була ратифікована Російською Федерацією Федеральним законом від 30 березня 1998 р. N 54-ФЗ, а набула чинності для Російської Федерації 5 травня 1998 - в день передачі ратифікаційної грамоти на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи згідно зі ст. 59 цієї Конвенції). Виходячи зі змісту ч. ч. 3 та 4 ст. 15 Конституції Російської Федерації, ч. 3 ст. 5 Федерального закону "Про міжнародні договори Російської Федерації" судами безпосередньо можуть застосовуватися ті набрали чинності міжнародні договори, які були офіційно опубліковані в Зборах законодавства Російської Федерації або в Бюлетені міжнародних договорів у порядку, встановленому ст. 30 зазначеного Закону. Міжнародні договори Російської Федерації міжвідомчого характеру опубліковуються за рішенням федеральних органів виконавчої влади, від імені яких укладено такі договори, в офіційних виданнях цих органів. Міжнародні договори СРСР, обов'язкові для Російської Федерації як держави - продовжувача Союзу РСР, опубліковані в офіційних виданнях Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів (Кабінету Міністрів) СРСР. Тексти зазначених договорів публікувалися також у збірниках міжнародних договорів СРСР, але ця публікація не була офіційною (п. 4 Постанови Пленуму ВС РФ від 10 жовтня 2003 р. N 5 "Про застосування судами загальної юрисдикції загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів Російської Федерації "). § 7. Згода на обов'язковість міжнародного договору для Російської Федерації має бути виражене у формі федерального закону, якщо зазначеним договором встановлено інші правила, ніж федеральним законом (абзац другий п. 5 Постанови Пленуму ВС РФ від 10 жовтня 2003 р. N 5 "Про застосування судами загальної юрисдикції загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів Російської Федерації "). § 8. Правила чинного міжнародного договору Російської Федерації, згода на обов'язковість якого було прийнято у формі федерального закону, мають пріоритет у застосуванні щодо законів Російської Федерації. Правила чинного міжнародного договору Російської Федерації, згода на обов'язковість якого було прийнято не у формі федерального закону, мають пріоритет у застосуванні щодо підзаконних нормативних актів, виданих органом державної влади, що уклали даний договір (ч. 4 ст. 15, ст. ст. 90, 113 Конституції Російської Федерації) (п. 8 Постанови Пленуму ВС РФ від 10 жовтня 2003 р. N 5 "Про застосування судами загальної юрисдикції загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів Російської Федерації") . Коментар до частини 3. Порядок опублікування і набрання чинності федеральних конституційних законів, федеральних законів, актів палат Федеральних Зборів. § 9. На території Російської Федерації застосовуються тільки ті федеральні конституційні закони, федеральні закони, акти палат Федеральних Зборів, які офіційно опубліковані (ст. 1 ФЗ від 14 червня 1994 р. N 5-ФЗ "Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних конституційних законів, федеральних законів, актів палат Федеральних Зборів "). Офіційне опублікування. § 10. Федеральні конституційні закони, федеральні закони підлягають офіційному опублікуванню протягом семи днів після дня їх підписання Президентом Російської Федерації. Акти палат Федеральних Зборів публікуються не пізніше десяти днів після дня їх прийняття. Міжнародні договори, ратифіковані Федеральними Зборами, публікуються одночасно з федеральними законами про їх ратифікацію (ст. 3 ФЗ від 14 червня 1994 р. N 5-ФЗ "Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних конституційних законів , федеральних законів, актів палат Федеральних Зборів "). § 11. Офіційним опублікуванням федерального конституційного закону, федерального закону, акта палати Федеральних Зборів вважається перша публікація його повного тексту в "Парламентській газеті", "Російській газеті" або Зборах законодавства Російської Федерації (ст. 4 ФЗ від 14 червня 1994 р. N 5-ФЗ " Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних конституційних законів, федеральних законів, актів палат Федеральних Зборів "). Коментар до частини 4. § 12. Рішення є законним в тому випадку, коли воно прийняте при точному дотриманні норм процесуального права і в повній відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, або засновано на застосуванні в необхідних випадках аналогії закону чи аналогії права (ч. 4 ст. 1, ч. 3 ст. 11 ЦПК РФ). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, що підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні даної справи, то рішення є законним у разі застосування судом відповідно до ч. 2 ст. 120 Конституції Російської Федерації, ч. 3 ст. 5 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації" та ч. 2 ст. 11 ЦПК РФ норми, що має найбільшу юридичну силу. При встановленні суперечностей між нормами права, що підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, судам також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду Російської Федерації, дані в Постановах від 31 жовтня 1995 р. N 8 "Про деякі питання застосування судами Конституції Російської Федерації при здійсненні правосуддя" і від 10 жовтня 2003 р. N 5 "Про застосування судами загальної юрисдикції загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів Російської Федерації". 1. У ході розгляду заяви громадянина Ю.М. Миронова, який оскаржив дії адміністрації Радянського району міста Брянська, адміністрації міста Брянська і МУП "РКЦ ЖКГ міста Брянська", Радянський районний суд міста Брянська встановив наявність спору про право і, керуючись ч. 4 ст. 1 ЦПК Російської Федерації, застосував за аналогією ч. 3 ст. 263 ЦПК Російської Федерації і залишив заяву без розгляду. У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації Ю.Н. Миронов оскаржує конституційність ч. 4 ст. 1 ЦПК Російської Федерації, що допускає, на його думку, довільне застосування закону судом і тим самим порушує його право на судовий захист, закріплене ст. 46 (ч. 1) Конституції Російської Федерації. Секретаріат Конституційного Суду Російської Федерації в порядку ч. 2 ст. 40 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" раніше повідомляв заявника про те, що його скарга не відповідає вимогам названого Федерального конституційного закону. 2. Конституційний Суд Російської Федерації, вивчивши подані заявником матеріали, не знаходить підстав для прийняття його скарги до розгляду. Згідно ч. 4 ст. 1 ЦПК Російської Федерації в разі відсутності норми процесуального права, що регулює відносини, що виникають в ході цивільного судочинства, федеральні суди загальної юрисдикції та мирові судді застосовують норму, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такої норми діють, виходячи з принципів здійснення правосуддя в Російській Федерації (аналогія права). Застосування аналогії закону обумовлене необхідністю заповнення прогалин у правовому регулюванні тих чи інших відносин. Закріплення подібного права у ч. 4 ст. 1 ЦПК Російської Федерації випливає з принципу самостійності судової влади і є одним із проявів дискреційних повноважень суду, необхідних для здійснення правосуддя, оскільки неможливість застосування норм права за аналогією при наявності неврегульованих відносин призвела б до неможливості захисту прав громадян і в кінцевому підсумку до обмеження їх конституційних прав. При застосуванні такого роду аналогії суд не підміняє законодавця і не створює нові правові норми, діючи в рамках закону. Крім того, винесення судом ухвали про залишення заяви без розгляду внаслідок встановлення наявності спору про право не перешкоджає заявнику звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до суду з відповідною заявою за правилами позовного провадження. Таким чином, норма ч. 4 ст. 1 ЦПК Російської Федерації, спрямована на реалізацію завдань цивільного судочинства по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ (ст. 2 ЦПК Російської Федерації), не може розглядатися як порушує конституційне право заявника на судовий захист (Визначення КС РФ від 16 березня 2006 N 76-О "Про відмову в прийнятті до розгляду скарги громадянина Миронова Юрія Миколайовича на порушення його конституційних прав ч. 4 ст. 1 ЦПК РФ"). |
||
| Наступна » | ||
|
|
||
Інформація, релевантна" Стаття 1. Законодавство про цивільне судочинство " |
||
|
||