| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Сторони у справах про захист честі, гідності та ділової репутації |
||
|
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 152 ГК з вимогою про захист честі і гідності громадянина зацікавлені особи мають право звернутися до суду і після його смерті. Причому зацікавлені особи в даному випадку не повинні асоціюватися тільки з родичами померлої особи. Зацікавленими особами може визнаватися набагато більш широке коло осіб (державні органи, громадські та релігійні об'єднання, інші організації, які володіють правами юридичної особи, колеги по роботі, товариші по навчанню, фронтові товариші і т.п.). Відповідачами за позовами про спростування відомостей, що ганьблять честь, гідність чи ділову репутацію, виступають особи, що поширили ці відомості. Згідно п. 1 ст. 152 ГК тягар доведення відповідності дійсності відомостей, що ганьблять честь, гідність чи ділову репутацію громадянина, покладається на поширила їх обличчя. У випадках, коли відомості, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію громадянина, були поширені в засобах масової інформації, в якості відповідачів притягуються автор і редакція відповідного засобу масової інформації. При опублікуванні чи іншому поширенні таких відомостей без позначення імені автора (наприклад, в редакційній статті) відповідачем у справі залучається редакція відповідного засобу масової інформації, а якщо редакція засоби масової інформації не є юридичною особою - засновник даного засобу масової інформації. За наявності обставин, які можуть служити підставою для звільнення редакції засобу масової інформації, її головного редактора і журналіста від відповідальності за поширення відомостей, що не відповідають дійсності і ганьблять честь і гідність, а також ділову репутацію громадян, ст. 57 Закону про засоби масової інформації не виключає можливості розгляду та за наявності необхідних доказів задоволення судом позову про спростування таких відомостей. У цьому випадку до участі у справі повинні бути залучені громадяни та організації, від яких надійшли такі відомості. На цих залучених до участі у справі осіб покладається тягар доведення відповідності поширених відомостей дійсності. На редакцію засоби масової інформації, залучену в якості відповідача, у разі задоволення позову може бути покладено обов'язок повідомити про рішення суду навіть у тому випадку, якщо є підстави, що виключають її відповідальність. За позовами про спростування ганебних відомостей, викладених у службових характеристиках, відповідачами є особи, їх підписали, а також організація, від імені якої видана характеристика. Відповідно до п. 6 ст. 152 ЦК, якщо встановити особу, яка поширила відомості, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію громадянина, неможливо, громадянин, щодо якого такі відомості поширені, має право звернутися до суду із заявою про визнання поширених відомостей не відповідають дійсності (1). Мова йде про що поширилися чутки, "громадському чи колективному думці" і т.п. --- (1) Представляється, що звернення до суду із заявою про визнання поширених відомостей не відповідають дійсності є самостійним спеціальним цивільно-правовим способом захисту права на честь, гідність і ділову репутацію громадянина. Враховуючи, що відповідача при розгляді судом таких заяв визначити і залучити до участі у справі неможливо, вимога громадян про визнання поширених відомостей не відповідають дійсності здійснюється в порядку окремого провадження (п. 2 ст. 262 ЦПК РФ). Згідно ч. 2 ст. 208 ГК на вимоги про спростування відомостей, що ганьблять честь, гідність чи ділову репутацію громадянина, відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяних їх поширенням, а також про визнання поширених відомостей не відповідають дійсності, заявлені в порядку, встановленому п. п. 1 - 3, 5 - 7 ст. 152 ГК, позовна давність не поширюється. Згідно ч. 3 ст. 45 Закону про засоби масової інформації відмова у спростуванні або порушення встановленого цим Законом порядку спростування можуть бути протягом року з дня поширення спростовуваних відомостей оскаржені до суду відповідно до цивільного законодавства. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення положень ст. 208 ЦК та розглянутої норми Закону про засоби масової інформації. Представляється правильною висловлена А.М. Ерделевскім позиція про те, що російське законодавство пропонує два порядки спростування недостовірних компрометуючих відомостей: загальний, встановлений в п. 2 і п. 3 ст. 152 ГК, і спеціальний (кваліфікований), що міститься в ст. 44 Закону про засоби масової інформації. Тому встановлений у ч. 3 ст. 45 даного Закону скорочений (річний) термін позовної давності підлягає застосуванню тільки щодо спеціального порядку спростування, визначеного в ч. ч. 1 - 3 ст. 44 Закону про засоби масової інформації. Саме вимогу про спростування компрометуючих відомостей в такому спеціальному порядку слід вважати одним з передбачених законом винятків із загального правила ст. 208 ГК. Водночас вимогу про спростування в порядку п. 2 і п. 3 ст. 152 ЦК не схильне до дії позовної давності (1). --- (1) Див: Ерделевскій А.М. Право на спростування і позовна давність / / Коментар підготовлений для публікації в системах "КонсультантПлюс" 9 січня 2002 |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "5. Сторони у справах про захист честі, гідності та ділової репутації" |
||
|
||