| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Свобода договору |
||
|
Свобода договору проявляється в декількох різних аспектах. По-перше, це - свобода в укладенні договору і відсутність примусу до вступу в договірні відносини (п. 1 ст. 421 ЦК). Інакше кажучи, суб'єкти цивільного права самі вирішують, укладати їм або не укладати той чи інший договір, оскільки ніхто з них не зобов'язаний вступати в договір проти своєї волі. Примусове укладення договору допускається лише як виняток, прямо передбачене або законом (наприклад, для публічних договорів відповідно до п. 3 ст. 426 ЦК), або добровільно прийнятим на себе зобов'язанням (наприклад, за попереднім договором відповідно до ст. 429 ЦК) . Таким чином, у сучасному вітчизняному правопорядку відпала широко поширена колись, у плановому соціалістичному господарстві, обов'язок укладення договору на основі різних планових та інших адміністративно-правових актів. Тим самим втратила основу для існування і викликана до життя умовами планово організованою економіки категорія так званих господарських договорів, які сторони - соціалістичні організації (юридичні особи) - укладали за адміністративним примусу і на умовах, встановлених зазначеними актами, а не визначеними їх власною волею. По-друге, свобода договору полягає у свободі визначення характеру договору, що укладається. Іншими словами, суб'єкти майнового (цивільного) обороту самі вирішують, який саме договір їм укласти. Вони мають право укласти договір як передбачений, так і не передбачений законом або іншими правовими актами, якщо тільки такий договір не суперечить прямим законодавчим заборонам і відповідає загальним засадам і змісту цивільного законодавства (п. 1 ст. 8, п. 2 ст. 421 ЦК) . Розвинуте громадянське законодавство не передбачає вичерпного, закритого переліку (numerus clausus) договорів та не зобов'язує сторони "підганяти" їх договірні взаємозв'язки під одну з відомих закону різновидів. Дана обставина особливо важливо в умовах несформованого ринкового господарства, коли економічні потреби дуже мінливі, а правове оформлення нерідко відстає від них. Зокрема, різні операції, що здійснюються в даний час на фондових і валютних біржах, далеко не завжди мають прямі законодавчі прототипи. Більше того, сторони є вільними в укладенні змішаних договорів, одночасно містять елементи різних відомих різновидів договору (п. 3 ст. 421 ЦК). До такої єдиної сукупності різних договірних зобов'язань у відповідних частинах застосовуються правила про ті договори, елементи яких містяться в ній. Так, ст. 501 ЦК передбачає можливість укладення договору найму-продажу, при якому покупець товару спочатку стає його наймачем. До моменту продажу такого товару до відносин сторін застосовуються правила про оренду (майновий найм), а з моменту переходу до його наймачеві права власності на річ (товар) - правила про купівлю-продаж. Змішаним договором судово-арбітражна практика визнала, наприклад, договір про обмін товарів на еквівалентні за вартістю послуги як що містить елементи договорів купівлі-продажу і возмездного надання послуг (1). --- (1) Див: п. 1 інформаційного листа Президії ВАС РФ від 24 вересня 2002 р. N 69 "Огляд практики вирішення спорів, пов'язаних з договором міни" / / Вісник ВАС РФ. 2003. N 1. Змішані договори слід відрізняти від комплексних договорів, що представляють собою сукупність декількох цілком самостійних зобов'язань, зафіксованих у єдиному документі (1). Наприклад, договір про поставку товару може включати також умови про його страхування, зберіганні, перевезенні і т.д., що саме по собі не вимагає оформлення декількох різних договорів (документів), але і не призводить до появи єдиного договірного зобов'язання (правовідносини). --- (1) Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації частини першої (постатейний). Вид. 3-е / Відп. ред. О.Н. Садиков. М., 2005. С. 945 (автор коментаря - Н.І. Клейн). Змішані договори як які з відомих різновидів договорів відрізняються також від непойменовані договорів, невідомих чинним цивільним законодавством, але відповідних його загальним засадам і змісту (1). Можливість укладення змішаних і непойменовані договорів дозволяє учасникам обороту самостійно усувати неминучі законодавчі прогалини, об'єктивно виникають в результаті розвитку і ускладнення майнового обороту. --- КонсультантПлюс: примітка. Монографія М.І. Брагінського, В.В. Витрянского "Договірне право. Загальні положення" (Книга 1) включена до інформаційного банку відповідно до публікації - Статут, 2001 (видання 3-е, стереотипне). (1) Детальніше про ці види договорів див.: Брагінський М.І., Витрянский В.В. Договірне право. Книга перша. Загальні положення. Вид. 2-е. М., 1999. С. 403 - 416. Нарешті, по-третє, свобода договору проявляється у свободі визначення його умов (змісту) (п. 2 ст. 1, п. 4 ст. 421 ЦК). Сторони договору по своїй волі визначають його зміст і формують його конкретні умови, якщо тільки зміст будь-якої умови імперативно не визначено законом або іншими правовими актами. Так, умова про ціну товару, що купується узгоджується самими контрагентами і лише в окремих випадках визначається за встановленими державою тарифами, ставками і т.п. (Наприклад, коли справа стосується продукції природних монополій). У розвинутому ринковому господарстві свобода договорів не може мати абсолютного характеру і неминуче піддається тим чи іншим обмеженням, встановленим в публічному інтересі. Насамперед договір безумовно повинен відповідати імперативним нормам закону та інших правових актів (п. 1 ст. 422 ЦК) (1), які в сфері договірних зобов'язань практично завжди встановлюють ті чи інші обмеження договірної свободи в громадських та державних (публічних) інтересах. Однак імперативні правила закону, прийнятого після укладення договору, не повинні поширюватися на умови раніше укладених договорів, якщо тільки сам цей закон прямо не додасть їм зворотну силу (п. 2 ст. 422 ЦК): адже при їх укладанні сторони не могли передбачити майбутні зміни закону. Підзаконними ж актами, включаючи президентські укази, в усякому разі, не можна наказувати зміни умов укладених договорів. --- (1) Диспозитивні норми закону, що превалюють в договірно-правовому регулюванні, в більшості випадків, по суті, являють собою деяку підказку учасникам майнових відносин з боку законодавця, зазвичай не требующуюся в розвиненому обороті, але навмисно збережену в вітчизняному правопорядку (див.: Науково -практичний коментар до частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації для підприємців. М., 1995. С. 549 (автор відповідного коментаря - В.В. Витрянский)). У ряді випадків обмеження договірної свободи викликані розвитком самого ринку, який не зможе нормально функціонувати при їх відсутності. Так, обмежуються можливості монопольних виробників товарів чи послуг, які не вправі нав'язувати своїм контрагентам умови договорів, використовуючи своє вигідне становище і неможливість споживачів звернутися до інших виробників, тобто порушуючи принцип конкуренції (1). Таким же незаконним буде і нав'язування контрагентам умов договорів на основі укладених угод про розподіл тих чи інших товарних ринків чи інших форм недобросовісної конкуренції (2). У ретельної захисту потребують громадяни-споживачі, що виступають як свідомо більш слабкої сторони у їх взаємовідносинах з професійними підприємцями (3). Так, в договорах, де кредитором є громадянин як споживач товарів, робіт або послуг, сторони позбавлені права своєю угодою обмежувати встановлений законом розмір відповідальності боржника-услугодателя (п. 2 ст. 400 ЦК). --- (1) Так, згідно з ч. 1 ст. 6 Федерального закону від 17 серпня 1995 р. N 147-ФЗ "Про природні монополії" (Відомості Верховної. 1995. N 34. Ст. 3426 (з послід. Зм.)) Органи регулювання природних монополій вправі визначати споживачів, що підлягають обов'язковому обслуговуванню, а також встановлювати ціни (тарифи) або їх граничний рівень на продукцію таких монополій, тобто визначати контрагентів і деякі істотні умови відповідних договорів. (2) Див: Закон РРФСР від 22 березня 1991 р. N 948-1 "Про конкуренцію і обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках" / / ВВС РФ. 1991. N 16. Ст. 499 (з послід. Зм.), А також ст. 2 Федерального закону від 23 червня 1999 р. N 117-ФЗ "Про захист конкуренції на ринку фінансових послуг" / / Відомості Верховної. 1999. N 26. Ст. 3174 (з послід. Зм.). Детальніше про це див: Конкурентне право Російської Федерації / Під ред. Н.І. Клейн, Н.Є. Фонарьовою. М., 1999. (3) Див: Закон РФ від 7 лютого 1992 р. N 2300-1 "Про захист прав споживачів" / / ВВС РФ. 1992. N 15. Ст. 766 (з послід. Зм.). У цій сфері діє і загальний принцип заборони зловживання правом (п. 1 ст. 10 ЦК), в тому числі свободою договорів (1). Застосування даного принципу виправдано, наприклад, в ситуаціях, коли банк як сторона кредитного договору нав'язує своєму клієнтові-ссудополучателю непропорційно велику неустойку за прострочення в поверненні кредиту і потім вимагає її примусового стягнення, посилаючись на свободу договору. --- (1) Докладніше про історію таких обмежень див.: Покровський І.А. Основні проблеми цивільного права. С. 251 - 275. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. Свобода договору " |
||
|
||