| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Тлумачення кримінального закону |
||
|
Одним з питань, найбільш розроблених в доктрині карного права, є вчення про тлумачення кримінального закону, під яким «слід розуміти пояснення кримінального закону, з'ясування його сенсу, визначення того змісту, який вкладав у нього законодавець »1. Завдання, мета тлумачення, у свою чергу, полягає в вияс-нении того, яка законодавча думка (тобто те, що хотів ска-зати законодавець) вилилася в даній формі (т.е . в даному зако-ні) 2, або у відтворенні тих уявлень і понять, кото- рие пов'язував з даною нормою її создатель3. При цьому, як справедливо зазначав В.М. Кудрявцев, розкриття змісту закону «не повинно означати фактичну зміну змісту закону, так як тільки законодавець вправі коригувати закон, приво-дя застарілий або неточний текст у відповідність зі змістом правового акта, з метою, переслідувати при виданні норми »4. Тлумачення, що розуміється як розумова діяльність, має, по-перше, своє джерело і, по-друге, свої прийоми. Згідно цьому залежно від джерела, тобто суб'єкта, від якого виходить тлумачення, і яка визначається природою ис-точника юридичної сили тлумачення виділяється три види по-следнего. Легальне тлумачення означає загальнообов'язкове тлумачення, що дається або самим законодавцем (автентичне тлумачення), або органом, спеціально уповноваженим на те законом (легаль-ве тлумачення у вузькому сенсі слова). Питання про легальне толко- 1 Шаргородський М.Д. Указ. соч. С. 173. Питання тлумачення закону про-стоятельно висвітлювалися в дожовтневої науці, напр.: Таганцев Н.С. Указ. соч. С. 148-164; Коркунов Н.М. Указ. соч. С. 415-420; Васьковський Є.В. Керів-ництво до тлумачення і застосування законів. М., 1997. С. 6-12, 30-80. 2 Див: Таганцев Н.С. Указ. соч. С. 149. 3 Див: Васьковський Є.В. Указ. соч. С. 30. 4 Кудрявцев В.Н. Указ. соч. С. 88. Вання закону в російській правовій системі знайшов своє разреше- ня в Постанові Конституційного Суду РФ від 17 листопада 1997 р. № 17-П 1. Згідно із зазначеною Постановою, аутен-тичні тлумачення закону за чинною Конституцією РФ передбачає прийняття нового федерального закону, тобто є неіснуючим явищем, оскільки закон не може вважатися тлумаченням Закону2. У рівній мірі (виходячи із зазначеного Посту новления) в російській правовій системі не існує і легаль-ного тлумачення у вузькому сенсі слова, оскільки Конституцією РФ жоден орган державної влади правом такого толкова-ня не наділений. Таким чином, легального тлумачення у вітчизняній правовій насправді не существует3. Джерелами судового тлумачення можуть бути Конституци- онний Суд РФ і суди загальної юрисдикції. Рішення Конституційного Суду РФ, що оцінюють конкурують-ве положення кримінального закону з точки зору його відпо-вия Конституції РФ4, виявляють в ряді випадків «конституцій-но-правовий зміст» такого положення, який «є загально - обов'язковим і виключає будь-яке інше його тлумачення в правозастосовчій практиці »5. Наприклад, з Постанови Конституційного Суду РФ від 27 травня 2003 р. № 9-П випливає, що ст. 199 КК може вважатися конституційною лише остільки, оскільки, по-перше, нею передбачається відповідальність тільки за умисне діяння, вчинене, по-друге, з метою уникнути сплати податку на порушення встановлених податковим законодавством правил і не пов'язане, по-третє, з вико- 1 СЗ РФ. 1997. № 47. Ст. 5492. 2 Вираз «законодавче тлумачення закону» є, на думку Н.М. Коркунова, безглуздість (див.: Коркунов Н.М. Указ. Соч. С. 420). 3 Що ж до визначень, що містяться в кримінальному законі, то вони не є легальним тлумаченням, а самостійними норматив-ними приписами-дефініціями. 4 У даному випадку мова йде про тлумачення кримінального закону без при-знання його невідповідним Конституції РФ, оскільки останнє озна-чає скасування кримінально-правової норми, а не її тлумачення. 5 Див абз. 2 п. 1 резолютивної частини Постанови Конституційного Суду РФ від 27 травня 2003 р. № 9-П / / СЗ РФ. 2003. № 24. Ст. 2431. Див також: ст. 6 Федерального конституційного закону від 12 липня 1994 р. № 1-ФКЗ «Про Конституційний Суд Російської Федерації» / / СЗ РФ. 1994. № 13. Ст. 1447. Ванием що не суперечать закону механізмів зменшення подат-гових платежів. Жодна з наведених характеристик складу злочину, передбаченого ст. 199 КК, у зазначеній статті прямо не передбачена і може бути виявлена тільки шляхом тлумачення, здійсненого в даному випадку Конституційним Судом РФ. Суди загальної юрисдикції тлумачать кримінальний закон в двох формах: по-перше, при розгляді кримінальної справи (толкова-ня inter partes) і, по-друге, у формі постанов Пленуму Верховного Суду РФ (тлумачення erga omnes). Що стосується першого різновиду тлумачення, то воно дається судом будь процесуальної інстанції при розгляді конкретного кримінальної справи. При цьому вказівки суду касаційної (наглядової) інстанції (в т.ч. по-іншому витлумачувати закон, ніж те зроблено судом нижчої інстанції) обов'язкові при подальшому розгляді справи судом нижчої інстанції (ч. 6 ст. 388, ч. 6 ст. 410 КПК України). Вибрані рішення Верховно-го Суду РФ, прийняті в касаційному чи наглядовому порядку, а також обрані рішення, прийняті в наглядовому порядку пре-зідіумамі обласних і прирівняних до них судів, регулярно публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Феде-рації». Будучи, як було сказано, формально-юридично обов'яз-ково лише по конкретній справі, вони надають ориенти-ючий вплив на загальноросійську судову практику, стаючи, як наслідок, в якійсь мірі фактично обязатель-ними. Наприклад, постановою президії Московського го-родского суду від 4 квітня 2002 р. по справі К. визнано, що дове-дення до самогубства (ст. 110 КК) можливе тільки з прямим або непрямим умислом (питання це, в свою чергу, викликав і викликає дискусії в науці) 1; в постанові Президії Верховного Суду РФ від 16 січня 2002 р. № 360п01 у справі Ш. вказано, що наявність рецидиву (ст. 18 КК) законом зв'язується з непогашеною судимістю на момент скоєння злочини ня, а не на момент винесення щодо особи, яка вчинила 1 БВС РФ. 2003. № 4. С. 17, 18. Злочин, яких процесуальних рішень (прямої вказівки на цей рахунок у законі міститься) 1. У постановах Пленуму Верховного Суду РФ, приймати-мих за матеріалами узагальнення загальноросійської судової прак-тики, роз'яснюються ключові поняття кримінального закону і даються рекомендації щодо розв'язання складних проблем кваліфікації злочинів і призначення покарання. Питання про їх юридиче-ської силі залишається дискусійним. Формально зберігає свою силу ст. 56 Закону РРФСР від 8 липня 1981 «Про судоустрій РРФСР» 2 (з наст. Зм.), Згідно з якою керівні роз'яснення-нання Пленуму (тобто його постанови) обов'язкові для судів та інших органів, які застосовують закон, по якому дано роз'яснення-ня. Навпаки, у ст. 126 Конституції РФ і в ч. 5 ст. 19 Феде-рального конституційного закону від 26 грудня 1996 р. № 1-ФКЗ «Про судову систему Російської Федерації» 3 стосовно до постанов Пленуму термін «керівні» опущений, а СОГ-ласно ч. 1 ст. 120 Конституції РФ судді незалежні і подчиня-ються тільки Конституції РФ і федеральному закону. З цього можна було б зробити висновок про необов'язковість для правопр-менітелей постанов Пленуму (багато з яких містять далеко не безперечні і навіть очевидно сумнівні положе-ня), проте дійсність свідчить про зворотне: розбіжності в тлумаченні кримінального закону з постановами Пленуму Верховного Суду РФ тягнуть скасування (зміна) запро-злодіїв вищестоящими судовими інстанціямі4. Іншими словами, de facto постанови Пленуму продовжують залишатися зобо-них, de iure не є нині такими. Саме така фак-тичні, яка придбала роль своєрідного правового звичаю обов'язковість постанов Пленуму (і в якійсь мірі інді- 1 БВС РФ. 2003. № 2. С. 16, 17. 2 ВПС РРФСР. 1981. № 28. Ст. 976. 3 СЗ РФ. 1997. № 1. Ст. 1. 4 З порівняно недавніх рішень судів, які скасовують (змінюють) вироки з посиланням на їх суперечність постанов Пленуму Вер-ховного Суду РФ див., напр.: визначення Судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду РФ у справі Борисова та ін / / БВС РФ. 2003. № 3. С. 10; постанова президії Володимирського обласного суду від 3 ію-ня 2002 р. по справі П. / / БВС РФ. 2003. № 4. С. 18, 19. ального судової практики) і дозволяє деяким авторам відносити судову практику до джерел кримінального права. Останній вид тлумачення за суб'єктами - доктринальне тлумачення - дається фахівцями в галузі кримінального пра-ва. Будучи необов'язковим, воно черпає свою силу в розумно-сти: «чим вище стоїть авторитет вченого раз'яснітелі закону, тим бoльшую практичну важливість набуває і дане їм тлумачення» 1. По прийомів розрізняють тлумачення граматичне, система- тическое і історичне. Граматичне тлумачення являє собою викорис-ня для з'ясування сенсу закону діючих правил лексики, орфографії, морфології, синтаксису та пунктуації російської язи-ка. Даний прийом тлумачення є кращим засобом усвідомити-ня справжньої думки законодателя2. Прикладом граматичного тлумачення може служити розуміння вживання роздільник-ного союзу «або» між фразами «виготовлення з метою збуту» і «збут» в тексті ч. 1 ст. 186 КК: використання саме його озна-чає, що даний склад злочину є складом з альтер-нативної зазначеними действіямі3, тоді як використання соеди-нительного союзу "і" свідчило б про склад з двома обов'яз-ково діями. Разом з тим граматичні прийоми допустимі тільки при буквальному тлумаченні закону, оскільки і розширювальне, і обмежувальне тлумачення відходять від «бук-ви» закону, звертаючись до його «духу». Наприклад, безглуздо 1 Таганцев Н.С. Указ. соч. С. 164. Що стосується виділяється в теорії права буденного тлумачення, то для кримінального права воно не має ника-кого значення: будучи правильним, воно збігається з прийнятим практикою правозастосування тлумаченням, а будучи неправильним, утворює не має юридичного значення юридичну помилку. 2 Проте, як справедливо зазначалося Н.С. Таганцевой, за неус-тойчивость правил мови, недостатнім знанням цих правил законодав-телямі і множинністю осіб, що беруть участь у складанні закону, грам-автоматично «прийом тлумачення представляється найбільш недосконалим, так що вдаватися до нього можна тільки з крайньою обережністю» (див.: Та-ганців Н.С. Указ. соч. С. 154). 3 Див п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 28 квітня 1994 р. № 2 «Про судову практику у справах про виготовлення або збут під-слушних грошей і цінних паперів »в ред. постанови Пленуму від 17 ап-реля 2001 р. № 1 / / БВС РФ. 2001. № 6. Буквально, граматично витлумачувати множина потерпілих в ч. 1 ст. 144 КК, оскільки думка законодавця цілком очевидно допускала у зазначеній статті (а також багатьох інших) і потерпілого в однині. При систематичному тлумаченні відбувається звернення до норм інших галузей права або до інших статей КК для з'ясування сенсу тих чи інших положень. Так, поняття, упот-ребленіе в ст. 195 КК, вимагають знання законодавства про несо-самостійності (банкрутство) та цивільного законодавства в цілому, а термін «діти» в ст. 154 КК передбачає звернення до п. 2 ст. 124 СК РФ. Багато ознак комерційного підкупу (ст. 204 КК) тлумачаться аналогічно ознаками отримання (дачі) хабара (ст. 290, 291 КК). У ч. 3 ст. 162 КК кваліфікуюча ознака «розбій, вчинений у великому розмірі» слід по-приймати аналогічно квалифицирующему ознакою в п. «б» ч. 4 ст. 162 КК, тобто як «розбій, вчинений з метою заволодіння майном у великому розмірі». Зрідка кримінальний закон ис-помагає доктринальні конструкції з інших галузей права: так, фраза «незалежно від форми власності» в примітці першому до ст. 201 КК є теоретичним вкрапленням ціві-листики в текст закону; її слід розуміти в тому сенсі, що для ознак суб'єкта злочину в даних випадках не має значення та форма власності, яка лежить в основі при ство-Данії юридичної особи1. Згідно ж цивільному законодавству, всі юридичні особи (за винятком державних і муніципальних підприємств, а також установ) не є чиєюсь власністю (п. 1 ст. 48, п. 3-4 ст. 213 ГК РФ), а в від-носінні зазначених підприємств та установ правильніше гово-рить про власників їх майна (п. 2 ст. 113, ст. 120 ГК РФ). Історичне тлумачення передбачає звернення до соці-альних, економічним, політичним і правовим умовам моменту прийняття норми (для з'ясування вкладеної в неї думки законодавця), коли після закінчення певного періоду време-ні думка законодавця розходиться з змінилися умовами. Іншими словами, «кожен термін повинен бути розуміємо в тому 1 Див: Цивільне право. Частина I. Підручник / За ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергєєва. М., 1996. С. 125. сенс і значення, які він мав на момент складання зако-ну »1. Так, у статтях, що входять в гол. 31 КК, як потрапив-ших досить часто вказуються «судові пристави» і «су-Дебні виконавці». Тим часом Федеральний закон від 2 жовт-ня 2007 р. № 229-ФЗ «Про виконавче провадження» 2 і Федеральний закон від 4 червня 1997 р. № 118-ФЗ «Про судових приставів» 3 передбачають дві їх різновиди - судові пристави щодо забезпечення встановленого порядку діяльності судів і судові пристави-виконавці. Відповідно, із зазначених у Кримінальному кодексі термінів досить по суті перший (як осяжний обидва різновиди судових приставні-вов), а другий є, отже, історичним «релик-том», які не мають юридичного значення. Тлумачення, що розуміється як результат розумової діяль- ності, має три можливих результати. Буквальним тлумачення кримінально-правового становища буде тоді, коли сенс, вкладений в підсумку тлумачення до закону, не розходиться з його текстом. Прикладом може служити розуміння в ст. 62, ч. 1 ст. 65, ч. 2, 3 ст. 66 КК слів «найбільш суворий вид покарання», передбачений за скоєний злочин, як не допускає зниження максимального строку або розміру альтернативно зазначеного в санкції статті Особливої частини Кодексу менш суворого (виходячи з ст. 44 КК) виду покарання. Обмежувальне (рестриктивних) тлумачення передбачає виклад думки законодавця більш вузько в порівнянні з її словесним оформленням. Наприклад, у ч. 2 ст. 35 КК передбачені-рено, що злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо в ньому брали участь особи, заздалегідь домовилися про спільне вчинення злочину. Бук-вального тлумачення цього положення дозволяє укласти, що група осіб за попередньою змовою має місце і тоді, коли у вчиненні злочину бере участь один виконавець і 1 Таганцев Н.С. Указ. соч. С. 154, 155. 2 СЗ РФ. 2007. № 41. Ст. 4849. 3 СЗ РФ. 1997. № 30. Ст. 3590. один спільник (підбурювач, організатор) 1. Проте в судовій практиці (з урахуванням раніше сформованих підходів) ч. 2 ст. 35 КК тлумачиться обмежувально, і для констатації групи осіб за попередньою змовою потрібно не просто два і більше особи, а два і більше соісполнітеля2. Прикладом обмежувального тлумачення може вважатися і примітка 1 до ст. 158 КК, де фразу «у статтях цього Кодексу» слід розуміти як «В статтях цієї глави», оскільки поняття «розкрадання», дане цієї примітки, незастосовне до понять «хі-щення», які мають ст. 221, 226, 229 УК3. Распространительное (екстенсивне) тлумачення предпола-Гаета виклад думки законодавця більш широко в порівнянні з її словесним оформленням. Так, фразу в примітці 1 до ст. 285 КК «в статтях цієї глави» слід розуміти як «в статтях цього Кодексу», оскільки визначення посадової чи-ца, дане в примітці, поширюється на весь КК. Однак распространительное тлумачення не повинно призводити до анало-гии закону (ч. 2 ст. 3 КК). Наприклад, у ст. 203 КК ознаки суб'єкта злочину - «керівник або службовець приватної охоронної або детективної служби» - не можна тлумачити як що включають приватних детективів, які не входять до відпо-вующую службу, оскільки це прямо суперечить думки зако-нодателя, відображеної в тексті, і є застосуванням уго - ловного закону за аналогією. 1 Особливо на цей висновок наштовхує систематичне сопостав-ня з ч. 1 ст. 35 КК, де стосовно до групи осіб йдеться не про «Чи-цях», а про «виконавців». 2 Див п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 27 січня 1999 р. № 1 «Про судову практику у справах про вбивство (ст. 105 КК РФ)» / / БВС РФ. 1999. № 3; п. 8-12 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 27 грудня 2002 № 29 «Про судову практику у справах про крадіжку, грабежі і розбої» / / БВС РФ. 2003. № 2. З конкретної судової практики див., напр.: Визначення Військової колегії Верховного Суду РФ у справі Еро-феева і Аношкіна / / БВС РФ. 2000. № 5. С. 12. 3 Див п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 15 червня 2006 № 14 «Про судову практику у справах про злочини, пов'язаних з наркоти-тичними засобами, психотропними, сильнодіючими і отруйними ве-ществами» / / БВС РФ. 2006. № 8; п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 12 березня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про розкрадання, вимагання та незаконний обіг зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв» / / БВС РФ. 2002. № 5. С. 2-6. Загальний принцип вирішення багатозначності можливого тлумачення закону - принцип in dubio pro reo, що зводиться до ви-бору найбільш м'якого, сприятливого для обвинуваченого вариан-та тлумачення. Цей принцип застосовується лише при вирішенні питання про наяв-ності або відсутності в діянні ознак складу злочину; при рішенні ж питання про кваліфікацію злочинних дій відповідний принцип покликаний сприяти втіленню в життя завдань кримінального закону (ч. 1 ст. 2 КК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Тлумачення кримінального закону" |
||
|
||