Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Е.А.Суханов. Цивільне право: У 4 т. Том 1: Загальна частина, 2008 - перейти до змісту підручника

5. Вина як умова цивільно-правової відповідальності

Вина є суб'єктивним умовою юридичної відповідальності, що виражає ставлення правопорушника до власного неправомірному поведінки та її наслідків. Зазвичай вона розглядається як суб'єктивне психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків, пов'язане з передбаченням несприятливих результатів своєї поведінки і усвідомленням можливості їх запобігання. З цієї точки зору не можуть вважатися винними дії душевнохворого або малолітнього громадянина, які в більшості випадків не в змозі правильно оцінювати свою поведінку і його наслідки.
Такий підхід традиційний і цілком обгрунтований для кримінального права і ряду інших правових галузей, що встановлюють юридичну відповідальність за неправомірну поведінку людей. На ньому засноване виділення різних форм вини, від яких, як правило, залежить і зміст застосовуваних заходів відповідальності. Насамперед, мова йде про різницю умислу і необережності (СР п. 1 ст. 401 ЦК та ст. Ст. 25 і 26 Кримінального кодексу). Правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо порушник усвідомлював неправомірність своєї поведінки, передбачав його несприятливі наслідки і бажав або свідомо допускав їх настання. Правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо порушник хоча і не передбачав, але за обставинами справи міг і повинен був передбачати настання несприятливих наслідків своєї поведінки або хоч і передбачав їх, але легковажно розраховував на їх запобігання.
Однак у цивільному праві вина як умова відповідальності має вельми значну специфіку. Вона викликана особливостями регульованих цивільним правом відносин, в більшості випадків мають товарно-грошовий характер, і обумовленим цим верховенством компенсаторно-відновлювальної функції цивільно-правової відповідальності. Адже для компенсації збитків, понесених учасниками майнового обороту, суб'єктивне ставлення їх заподіювача до своєї поведінки, як правило, не має істотного значення. Саме тому в цивільному праві відмінність форм провини рідко має юридичне значення, бо для настання відповідальності у переважній більшості випадків достатньо наявності будь-якої форми вини правопорушника (1). Більш того, з цих же причин в цілому ряді випадків вина взагалі не стає необхідною умовою майнової відповідальності, яка може застосовуватися і при відсутності провини учасника цивільних правовідносин, в тому числі за провину інших (третіх) осіб.
---
(1) Лише в деяких прямо передбачених законом випадках застосування або розмір відповідальності залежать від певної форми вини. Так, конфіскаційні санкції відповідно до ст. 169 ЦК застосовуються лише до учасників угоди, навмисне діяли в суперечності з основами правопорядку і моральності. Умисел потерпілого в деліктних зобов'язаннях звільняє заподіювача від відповідальності, а груба необережність потерпілого може бути врахована при визначенні розміру полагающегося йому відшкодування (ст. 1083 ЦК). Закон також оголошує нікчемними будь-які угоди про усунення або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання (п. 3 ст. 401 ЦК).
Слід, нарешті, врахувати і те обставина, що учасниками цивільних правовідносин є не тільки громадяни, а й юридичні особи та публічно-правові утворення. Говорити про їх "суб'єктивному, психічному відношенні до своєї поведінки та її наслідків" тут можна лише досить умовно. Звичайно, вина юридичної особи може виявлятися у формі провини його учасників (наприклад, повних товаришів), органів (керівників) та інших посадових осіб, а також його працівників, що виконують свої трудові чи службові функції, оскільки саме через їх дії юридична особа бере участь у цивільних правовідносинах. Тому закон і покладає на нього відповідальність за дії зазначених фізичних осіб (ст. ст. 402 і 1068 ЦК). Звичайно це має місце в деліктних (позадоговірних) зобов'язаннях, що виникають при заподіянні майнової шкоди.
Однак у більшості випадків, насамперед у договірних відносинах, неможливо, та й не потрібно встановлювати провину конкретної посадової особи або працівника юридичної особи в неналежному виконанні зобов'язання, покладеного на організацію в цілому. Цивільно-правове значення у таких ситуаціях набуває сам факт правопорушення з боку юридичної особи (наприклад, відвантаження недоброякісних товарів або прострочення в поверненні банківського кредиту), якого цілком можна було б уникнути при прояві звичайної дбайливості або обачності.
У зв'язку з цим цивільне законодавство відмовилося від традиційного для кримінально-правової сфери підходу до розуміння провини.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 401 ГК виною у цивільному праві слід визнавати неприйняття правопорушником всіх можливих заходів щодо запобігання несприятливих наслідків своєї поведінки, необхідних при тому ступені турботливості та обачності, яка була потрібна від цього характером лежачих на ньому обов'язків і конкретних умов обороту.
Таким чином, вина у цивільному праві розглядається не як суб'єктивне, психічне ставлення особи до своєї поведінки, а як неприйняття їм об'єктивно можливих заходів щодо усунення або недопущення негативних результатів своїх дій, що диктуються обставинами конкретної ситуації.
Інакше кажучи, тут вина перекладається з області важко доказових суб'єктивних психічних відчуттів конкретної людини в область об'єктивно можливої ??поведінки учасників майнових відносин, де їх реальну поведінку зіставляється з певним масштабом належної поведінки. При цьому мова не йде про якийсь абстрактно понимаемом дбайливого господаря або сумлінному комерсанта, з теоретично мислимим поведінкою якого зіставляється поведінку конкретної особи в конкретній ситуації (як це потрібно, наприклад, у французькому і німецькому цивільному і торговому праві). За змістом нашого закону поведінку конкретної особи має зіставлятися з реальними обставинами справи, у тому числі з характером лежачих на неї обов'язків та умовами обороту, і з витікаючими з них вимогами дбайливості і обачності, які в усякому випадку повинен проявляти розумний і сумлінний учасник обороту (а таким в силу п. 3 ст. 10 ГК передбачається будь-який учасник цивільних правовідносин).
У цивільному праві встановлена ??презумпція вини правопорушника (заподіювача шкоди), бо саме він повинен довести відсутність своєї вини у правопорушенні (п. 2 ст. 401, п. 2 ст. 1064 ЦК), т. е. прийняття всіх зазначених вище заходів щодо його запобігання. Застосування цієї презумпції (припущення) покладає тягар доведення іншого положення на зазначеного законом учасника правовідносини. Оскільки порушник передбачається винним, потерпілий від правопорушення не зобов'язаний доводити провину порушника, а останній для звільнення від відповідальності повинен сам довести її відсутність.
Так, в одному з судово-арбітражних справ організація - перевізник вантажу, що загорівся в дорозі від невстановлених причин, посилалася на цю обставину як на відсутність своєї вини. Однак воно саме по собі не виключало вини перевізника у вигляді неприйняття ним усіх заходів дбайливості і передбачливості, обумовлених легко займистих за характером вантажем, і не спростовувало законної презумпції його вини, а тому на перевізника як на винну особу було покладено відповідальність за втрату і псування перевезеного ним вантажу. З цього випливає, що у цивільних правовідносинах, строго кажучи, має значення не вина як умова відповідальності, а доказувана правопорушником відсутність вини як підставу його звільнення від відповідальності, що прямо випливає з приписів чинного закону (абз. 2 п. 1 ст. 401 і п. 2 ст. 1064 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 5. Вина як умова цивільно-правової відповідальності "
  1. В
    як особливий різновид нерухомих В. II, 11, § 2 (4) - с. 407 - 412 - індивідуально-визначені В. і В., зумовлені родовими ознаками II, 11, § 2 (5) - с. 412 - 413; II, 11, § 2 (3) - с. 403 - 407 - оборотоздатність В. II, 11, § 2 (2) - с. 401 - 402 - одухотворені В. II, 11, § 2 (5) - с. 417 - плоди, продукція, доходи від використання В. II, 11, § 2 (5) - с. 416 - 417 - поняття
  2. § 1. Загальна характеристика відповідальності органів, посадових осіб місцевого самоврядування
    вина не може бути зведена до традиційного розуміння психічного ставлення суб'єкта до діяння, що не відповідає належному поведінки та її наслідків. Вона асоціюється головним чином з наявністю у суб'єкта муніципальних правовідносин можливості належним чином виконати відповідні обов'язки і неприйняттям ним усіх необхідних заходів для того, щоб не допустити муніципального
  3. § 1. Поняття комерційного права
    як предмета правового регулювання самостійної галузі права, а із суб'єктивного (особистого) ознаки. Комерційні відносини - це відносини, що регулюються цивільним правом, учасниками яких є спеціальні суб'єкти цивільного права - підприємці (особи, які здійснюють підприємницьку діяльність). На підприємців і відносини з їх участю в рамках цивільного права
  4. § 5. Відповідальність за порушення зобов'язань
    вина боржника [2]. Відповідно до п. 1 ст. 401 ЦК особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе відповідальність за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, коли законом або договором передбачено інші підстави відповідальності. Таким чином, за загальним правилом, відповідальність у цивільному праві будується на засадах провини. Особливість
  5. § 8. Довірче управління майном
    вина, а й випадок. Він звільняється від відповідальності, тільки якщо збитки виникли внаслідок непереборної сили або дій вигодонабувача або засновника управління. При цьому тягар доведення обставин, які звільняють його від відповідальності, лежить на довірчому керуючому. Засновник управління може вимагати відшкодування збитків також у тому випадку, коли вони виникли з
  6. § 3. Основні інститути цивільного права зарубіжних держав
    вина не є істотною умовою для притягнення до відповідальності (strict liability), що має місце у випадках заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, порушення права приватної власності на нерухомість, заходження на чужій земельну ділянку, а також щодо прав споживачів; 3) настання шкоди; 4) причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням покладеного обов'язку
  7. § 2. Правове становище публічних утворень
    вина, 3) шкода і 4) причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і шкодою, то необхідно враховувати наступне. По-перше, до порядку участі публічних утворень у цивільному обороті застосовуються, за загальним правилом, норми, що визначають участь юридичних осіб у цивільних правовідносинах. Отже, публічні освіти повинні притягуватися до відповідальності на тих же підставах, що і
  8. § 4. Порядок і наслідки визнання угоди недійсною
    вина у формі умислу боку антисоціальної угоди, якої загрожують конфіскаційні наслідки, повинна бути доведена особою, які пред'явили позов про застосування наслідків його недійсності. При наявності умислу лише у однієї із сторін такої угоди все одержане нею за угодою повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в
  9. § 5. Умовні угоди
    вина в технічному сенсі відсутня * (601). Закон не говорить, в який момент умова в разі несумлінного перешкоджання або сприяння його настанню вважається що настав або відпалим. Деякі цивілісти стверджують, що таким моментом є момент, до якого умова настало або відпало б при чесному поведінці відповідної сторони і нормальному ході речей * (602). Однак
  10. § 3. Види зобов'язань
    вина кредитора, якому і надано право вибору, за ним визнається право або вимагати передачі залишився предмета, але із зобов'язанням винагородити за загиблий предмет, або зупинити свій вибір на загиблому предмет і таким чином ліквідувати зобов'язання . Якщо один з предметів гине з вини боржника, а право вибору надано кредитору, останній має право передати або