загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня Наступна »

6. Банківська гарантія

Банківська гарантія являє собою новий, раніше не відомий вітчизняному законодавству спосіб забезпечення виконання цивільно - правових зобов'язань. Спосіб цей полягає в тому, що банк, інша кредитна установа або страхова організація (гарант) дають на прохання іншої особи (принципала) письмове зобов'язання сплатити кредитору принципала (бенефіціару) відповідно до умов дається гарантом зобов'язання грошову суму при представленні бенефіціаром письмової вимоги про її сплаті (ст. 368 ЦК).
Незважаючи на абсолютну новизну банківської гарантії для російського законодавства, в юридичній літературі не припиняються спроби знайти і визначити риси банківської гарантії, що роблять її схожою на інші способи забезпечення виконання зобов'язань і навіть на інші цивільно - правові інститути, що не мають відношення до способів забезпечення виконання зобов'язань.
Так, в одному з коментарів до ЦК А.Л. Меламед підкреслює, що раніше "в ЦК 1964 р. і Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 гарантія прирівнювалася до поруки, і на неї поширювалися присвячені поручительству правила ...". Той же автор, коментуючи норму ГК про вступ банківської гарантії в силу (ст. 373), пише: "Раніше в листі Вищого Арбітражного Суду від 20 травня 1993 р. N С-13/ОП-167" Про окремі рекомендаціях, прийнятих на нарадах по судово - арбітражної практики "... роз'яснювалося, що свідченням укладення договору гарантії є повідомлення, спрямоване письмово кредитором гаранту, про те, що він приймає отримане останнім гарантійний лист. У тому випадку, коли підтвердження кредитора не було отримано, рекомендувалося виходити з того, чи є посилання на гарантію в основному договорі. При відсутності в договорі зазначеної посилання відносини по гарантії вважалися невстановленими. Нині сповіщення бенефіціара або посилання на гарантію в договорі не потрібно, хоча сторони можуть передбачити і такий порядок вступу гарантії в силу " "*". У такій інтерпретації банківська гарантія представляється якимсь результатом розвитку інституту гарантії, наявного в цивільному законодавстві радянського періоду. Тим часом, як уже зазначалося, гарантія по ЦК 1964 р. (ст. 210) представляла собою різновид поруки, пристосовану до адміністративно - командної системи управління економічних відносин. Ще більш дивною виглядає посилання на назване лист Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 20 травня 1993 р., яке було видано в умовах дії на території Росії Основ цивільного законодавства 1991 р., як відомо, скасувати інститут гарантії і зберегли саме поняття "гарантія" для позначення договору поруки.
--------------------------------
"*" Див: Цивільний кодекс Російської Федерації. Частина перша: Науково - практичний коментар. С. 570, 573 - 574.
Дана обставина, тобто принципова відмінність банківської гарантії від використовувалася раніше за російським законодавством гарантії як різновиду поруки, відзначається Т.А. Фаддеева, яка, однак, в свою чергу вважаючи, що підставою до притягнення гаранта до сплати бенефіціару грошової суми є т.зв. гарантійний випадок, знаходить подібні риси і відмінності між банківською гарантією та договором страхування "*".
--------------------------------
"*" Див: Цивільне право: Підручник. Ч. 1 / За ред. Ю.К. Толстого і А.П. Сергєєва. М., 1996. С. 531.
Іншу, крайню позицію займає Е.А. Павлодский, який вважає, що банківська гарантія зовсім не є способом забезпечення виконання зобов'язань; на його думку, "віднесення банківської гарантії до способів забезпечення виконання зобов'язань має не більше підстав, ніж, наприклад, страхування ризику неповернення позикових коштів" "*". У зв'язку з цим хотілося б звернути увагу на необхідність при дослідженні правових проблем якщо не поважати, то хоча б враховувати волю законодавця, який в числі інших способів забезпечення виконання зобов'язань назвав і банківську гарантію (п. 1 ст. 329; ст. 368 - 379 ).
--------------------------------
"*" Павлодский Е.А. Забезпечення виконання зобов'язань поручительством / / Закон. N 5. 1995. С. 25.
Ми дотримуємося тієї позиції, що банківська гарантія є новим для вітчизняного законодавства самостійним способом забезпечення виконання зобов'язань. Найбільш продуктивним методом дослідження даного цивільно - правового інституту видається визначення і дослідження характерних особливостей банківської гарантії, що виділяють її в окремий, самостійний спосіб забезпечення виконання зобов'язань, що нам вже доводилося робити в раніше опублікованих роботах "*".
--------------------------------
"*" Див: Брагінський М.І. Зобов'язання і способи їх забезпечення: неустойка, застава, порука, банківська гарантія / / Коментар до нового ЦК Російської Федерації. М., 1995. С. 74 - 75; Витрянский В.В. Договори: порядок укладання, зміни та розірвання, нові типи / / Коментар до нового ЦК Російської Федерації. М., 1995. С. 67 - 69.
Інститут гарантії активно використовується в різних зарубіжних правових системах для регулювання майнового обороту. Гарантія (portefort, garantie, idemnity) носить самостійний характер, вона не припиняється, наприклад, у разі недійсності основного договору. Зобов'язана по гарантії особа гарантує кредитора від збитків при настанні певних умов. Разом з тим спеціальних норм, що регламентують відносини по гарантії, цивільні кодекси багатьох держав (наприклад, Франції, ФРН, Швейцарії) не містять. У регулюванні відносин по гарантії велика роль відводиться звичаїв ділового обороту "*".
--------------------------------
"*" Див, наприклад: Цивільне та торгове право капіталістичних держав: Підручник. М., 1992. С. 307.
При підготовці проекту нового ЦК вихідним матеріалом для визначення та формулювання норм про банківську гарантію послужили Уніфіковані правила для гарантій за вимогою, розроблені Міжнародною торговою палатою в 1992 р. "*". Зазначені Правила підлягають застосуванню лише у разі прямої вказівки на них сторонами в гарантії.
--------------------------------
"*" Uniform Rules for Damand Guarantees. ICC Publication. N 458.
Слід, однак, відзначити, що і раніше, до прийняття Міжнародною торговою палатою Уніфікованих правил, банківська гарантія активно застосовувалася в міжнародній торгівлі "*".
--------------------------------
"*" Див, наприклад: Шмиттгофф К.М. Експорт: право і практика міжнародної торгівлі. М., 1993. С. 227.
І все ж аналіз банківської гарантії як самостійного способу забезпечення виконання зобов'язань по російському цивільному праву повинен здійснюватися виходячи зі змісту конкретних правових норм, включених у текст Цивільного кодексу Російської Федерації. На наш погляд, заслуговують на увагу такі найбільш суттєві риси банківської гарантії, покликаної забезпечити належне виконання принципалом зобов'язання перед бенефіціаром.
Насамперед, необхідно відзначити особливий суб'єктний склад учасників відносин, пов'язаних з банківською гарантією. В якості гаранта можуть виступати тільки банки, інші кредитні установи або страхові організації. Особа, яка звертається до гаранта з проханням про видачу банківської гарантії (принципал), суть боржник в основному зобов'язанні, виконання якого забезпечується банківською гарантією. І нарешті, особа, наділена правом пред'являти вимоги до гаранта (бенефіціар), є кредитором в основному зобов'язанні.
Банківська гарантія являє собою перетворюватись в письмову форму одностороннє зобов'язання, відповідно до якого гарант зобов'язується сплатити бенефіціару - кредитору за забезпечуваному банківською гарантією зобов'язанням певну грошову суму.
Право бенефіціара щодо гаранта може бути реалізовано шляхом пред'явлення письмової вимоги, яке повинно відповідати умовам, передбаченим самою банківською гарантією.
Важливо підкреслити, що, на відміну від поручительства, однією з підстав припинення якого є непред'явлення кредитором до поручителя позову в межах строку, на який видано порука, у відносинах по банківській гарантії бенефіціар має звернутися до гаранта з письмовою вимогою, яким можуть бути визнані претензія або будь-яке інше уявлення вимоги у письмовій формі, яке відповідало б умовам виданої гарантії. Зокрема, до такого письмову вимогу повинні бути додані документи, зазначені в гарантії; у вимозі повинно бути вказано, у чому полягає порушення принципалом основного зобов'язання, на забезпечення якого видана банківська гарантія; вимога бенефіціара має бути представлено гаранту до закінчення терміну, визначеного в гарантії (ст. 374 ЦК).
Обов'язок бенефіціара пред'явити до гаранта не позов, а письмову вимогу підтверджується і практикою Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. Приміром, в одній зі справ Президія Вищого Арбітражного Суду скасував рішення арбітражного суду про відмову в позові, пред'явленому бенефіціаром до гаранта, по мотивацію пред'явлення вказаного позову за межами строку, визначеного банківською гарантією, і виніс нове рішення про задоволення позовних вимог бенефіціара. Підставою для такого рішення послужила та обставина, що, незважаючи на пред'явлення бенефіціаром позову до гаранта після закінчення терміну, встановленого гарантією, письмову вимогу бенефіціара до гаранта було пред'явлено в межах цього строку. До вказаного письмову вимогу були прикладені всі документи, передбачені гарантією. Тим часом гарант яких заперечень з приводу пред'явленого бенефіціаром письмової вимоги не заявляв "*".
--------------------------------
"*" Див: Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 1997. N 4. С. 86 - 87.
Далі, відносини гаранта і принципала характеризуються тим, що банківська гарантія повинна видаватися на оплатній основі; за видачу банківської гарантії принципал сплачує гаранту винагороду (п. 2 ст. 369 ЦК). Кодекс не містить ніяких правил, що дозволяють визначити розмір такої винагороди і порядок його сплати. Мабуть, ці питання повинні вирішуватися в угоді про видачу банківської гарантії, що укладається між гарантом і принципалом. Необхідність такої угоди зумовлюється також нормою про те, що право гаранта зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціару по банківській гарантії, визначається угодою гаранта з принципалом, на виконання якого була видана гарантія (п. 1 ст. 379).
У зв'язку з цим у судовій практиці виникло питання: чи може вплинути на обгрунтованість вимоги бенефіціара, пред'явленого до гаранта, та обставина, що між гарантом і принципалом відсутня письмова угода, що визначає розмір і порядок виплати принципалом винагороди гаранту? Судячи за постановами, які приймалися Президією Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації по конкретних справах, на це питання судова практика відповідає негативно.
Так, по одному з таких справ Президія Вищого Арбітражного Суду відхилив протест, принесений в порядку нагляду, в якому ставилося питання про скасування рішення арбітражного суду про стягнення з банку - гаранта грошової суми, гарантованої зазначеним банком. Основні докази протесту полягали в тому, що банківська гарантія видана на прохання позичальника в цілях забезпечення його зобов'язання з повернення кредиту на безоплатній основі, в силу чого вона є недійсною, а одна з умов банківської гарантії про те, що гарант несе відповідальність солідарно з боржником, свідчило, на думку особи, що приніс протест, про те, що в даному випадку фактично видано поручительство. У постанові Президії вказано, що банківська гарантія відображає волевиявлення позичальника (принципала) і банку - гаранта на встановлення відносин по банківській гарантії і містить передбачені ст. 368 ГК ознаки банківської гарантії. Встановлення солідарної відповідальності банку - гаранта не є підставою для визначення банківської гарантії як поручительства. Питання ж про оплатне (або безплатності) банківської гарантії стосується лише відносин гаранта і принципала і не може розглядатися в якості підстави до відмови гаранта в задоволенні вимог бенефіціара. Бенефіціаром дотримані умови, встановлені ст. 374 ГК, для пред'явлення вимоги гаранту: вимога заявлено до закінчення терміну дії гарантії з вказівкою на порушення позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків. За таких обставин арбітражний суд дійшов правильного висновку про те, що банк - гарант видав саме банківську гарантію і повинен зробити по ній виплату відповідної грошової суми незалежно від нецільового використання кредиту позичальником (на що також посилався гарант), оскільки банківська гарантія, згідно зі ст. 370, не залежить від основного зобов'язання "*".
--------------------------------
"*" Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 1997. N 6. С. 81 - 83.
За загальним правилом банківська гарантія є безвідкличної, оскільки не може бути відкликана органом, що її гарантом; права бенефіціара за банківською гарантією непередавані, т.к. що належить бенефіціару вимогу до гаранта не може бути передано іншій особі (ст. 371 і 372). Обидва ці правила носять диспозитивний характер; самої гарантією може бути передбачено і право гаранта відкликати банківську гарантію за певних умов, і право бенефіціара передати право вимоги до гаранта іншій особі.
  Основний обов'язок гаранта полягає в задоволенні письмової вимоги бенефіціара, пред'явленого з дотриманням умов гарантії. Кодекс встановлює також супутні цієї основної обов'язки додаткові обов'язки гаранта, пов'язані з розглядом вимоги бенефіціара. Зокрема, після отримання вимоги бенефіціара гарант повинен без зволікання повідомити про це принципала і передати йому копії вимоги з усіма відносяться до нього. Вимога бенефіціара має бути розглянуто гарантом в розумний термін. При цьому гарант повинен проявити розумну дбайливість, щоб встановити, чи відповідають ця вимога та додані до нього документи умовам гарантії (ст. 375). Оцінка того, чи є термін, витрачений гарантом на розгляд вимоги бенефіціара, розумним, повинна проводитися судом при розгляді спору між гарантом і бенефіціаром з урахуванням всіх конкретних обставин такого спору. Дана обставина має велике практичне значення для визначення моменту, з якого гарант може вважатися боржником, що прострочив грошове зобов'язання. Від цього залежить обсяг відповідальності гаранта.
  Одна з головних відмінних рис банківської гарантії, що виділяють її з кола всіх інших способів забезпечення виконання зобов'язань, - незалежність банківської гарантії від основного зобов'язання. Можна констатувати практично повна відсутність будь-якого зв'язку між зобов'язанням гаранта сплатити відповідну суму бенефіціару і основним зобов'язанням, забезпеченим банківською гарантією. Більш того, в ГК спеціально підкреслюється, що передбачене банківською гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром не залежить у відносинах між ними від того основного зобов'язання, в забезпечення виконання якого вона видана, навіть якщо в гарантії буде міститися посилання на це зобов'язання (ст. 370).
  Принцип незалежності зобов'язання гаранта перед бенефіціаром від основного зобов'язання проявляється в тому, що підставами для відмови у задоволенні вимоги бенефіціара можуть служити виключно обставини, пов'язані з недотриманням умов самої гарантії, що не мають ніякого відношення до основного зобов'язання.
  Що ж до інших обставин, що відносяться до основного зобов'язання і, зокрема, свідчать про його виконання боржником, або припинення з інших підстав, або про визнання його недійсним, то вони не можуть служити підставою до звільнення гаранта від виконання зобов'язання, що випливає з банківської гарантії . У подібних випадках гаранту надано право лише негайно повідомити про ці обставини бенефіціару і принципалу. Однак при отриманні, незважаючи на таке повідомлення, повторного вимоги бенефіціара гарант зобов'язаний його задовольнити (ст. 376 ЦК). Практичний сенс даного положення полягає в тому, що гарант, який повідомив про відомі йому обставини, що стосуються припинення або недійсності основного зобов'язання, не може бути визнаний знаходяться у простроченні за своїм зобов'язанням перед бенефіціаром до отримання від останнього повторного письмової вимоги і закінчення розумного строку на її розгляд .
  Слід зауважити, що в літературі деякі автори знаходять формулювання ст. 370 ЦК ("Незалежність банківської гарантії від основного зобов'язання") невдалою. Наприклад, А.Л. Меламед вказує: "Зобов'язання гаранта не може бути абсолютно незалежним від основного зобов'язання, так як у своїй вимозі про сплату грошової суми по гарантії бенефіціар повинен вказати, у чому полягає порушення принципалом основного зобов'язання, і, отже, гарант здійснює платіж по гарантії лише у випадку невиконання принципалом основного зобов'язання "" * ".
  --------------------------------
  "*" Див: Цивільний кодекс Російської Федерації. Частина перша: Науково - практичний коментар. С. 572; див. також: Цивільне право: Підручник. Ч. 1. С. 532.
  Видається, що така позиція є наслідком непорозуміння, викликаного тим, що названі автори акцентували свою увагу не на змісті норми, а на заголовку статті, який, як відомо, не має ніякого правового значення. Що ж до змісту самої норми, то там і мови немає про незалежність банківської гарантії від основного зобов'язання. Суть правила полягає в тому, що від основного зобов'язання не залежить передбачене банківською гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром (причому у відносинах між ними). Дане правило не викликає сумнівів, воно не може бути спростовано навіть положенням про те, що бенефіціар у своїй вимозі до гаранта повинен вказати, у чому полягає порушення принципалом основного зобов'язання: зазначена обов'язок бенефіціара носить суто формальний характер, оскільки належить швидше до оформлення письмової вимоги, але ніяк не до суті відносин, що складаються між гарантом і бенефіціаром. Адже навіть у тому випадку, якщо основне зобов'язання буде припинено, у тому числі й з причини його належного виконання боржником, повторне вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом (п. 2 ст. 376).
  Нам же хотілося б звернути увагу на іншу, більш принципову проблему, пов'язану із співвідношенням зобов'язань гаранта по банківській гарантії та основного зобов'язання. Питання можна сформулювати таким чином: як впливає виконання або невиконання гарантом свого зобов'язання по банківській гарантії на долю основного зобов'язання, і зокрема на обсяг прав вимог кредитора (бенефіціара) до боржника (принципалу)? Мабуть, у зв'язку з відсутністю в ГК-яких норм, що визначають наслідки виконання гарантом зобов'язань по гарантії для основного зобов'язання, а також в силу принципової можливості пред'явлення гарантом регресних вимог до принципала (ст. 379 ЦК), застосовуючи за аналогією норми про поруку, можна зробити висновок про те, що виконання гарантом своїх зобов'язань перед бенефіціаром погашає у відповідній частині права вимоги останнього (кредитора) до боржника (принципалу) за основним зобов'язанням. Інший висновок (про збереження основного зобов'язання в колишньому вигляді) допускав би безпідставне збагачення кредитора і суперечив би принципу справедливості.
  Визначаючи межі зобов'язання гаранта (ст. 377), Кодекс розмежовує саме зобов'язання гаранта (сплатити грошову суму, на яку видана гарантія) і відповідальність гаранта за невиконання або неналежне виконання цього зобов'язання. У першому випадку обсяг виконуваного гарантом зобов'язання не може виходити за межі суми, позначеної в банківській гарантії. У другому випадку, за загальним правилом, відповідальність гаранта за порушення зобов'язання, що випливає з банківської гарантії, не обмежується розміром суми гарантії, якщо самої гарантією не передбачено інше. Це означає, що, знову ж за загальним правилом, при невиконанні або неналежному виконанні своїх зобов'язань гарант несе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених гл. 25 ГК. У цьому плані відповідальність гаранта з моменту закінчення розумного строку на розгляд отриманого ним вимоги бенефіціара нічим не повинна відрізнятися від відповідальності боржника за грошовим зобов'язанням. Крім вимоги про стягнення суми, на яку видана гарантія (по суті це вимога про виконання зобов'язання в натурі), бенефіціар вправі також зажадати від гаранта сплати відсотків річних на цю суму (ст. 395), а також у частині, не покритій відсотками, відшкодування заподіяних збитків (ст. 393).
  Слідом за текстом ст. 377 ГК необхідно чітко диференціювати і самі вимоги бенефіціара до гаранта на вимогу про виконання зобов'язання і вимога про застосування до гаранта встановленої відповідальності з точки зору порядку і термінів їх пред'явлення. Чи не задоволене гарантом письмова вимога бенефіціара про виконання зобов'язання може бути пред'явлено бенефіціаром у формі позову в межах загального строку позовної давності, початковим моментом для обчислення якого може служити витікання розумного строку на розгляд гарантом спочатку заявленого письмової вимоги бенефіціара. Цей же момент є відправною точкою і для обчислення строку позовної давності за позовом бенефіціара про стягнення з гаранта збитків та відсотків річних; за всіх умов такий позов не обмежений строком, на який видана гарантія, і може бути пред'явлений бенефіціаром в межах загального строку позовної давності.
  Кодекс встановлює обмежений перелік підстав припинення банківської гарантії (ст. 378). Всі вони пов'язані або з належним виконанням гарантом свого зобов'язання, або з одностороннім волевиявленням самого бенефіціара. Всього передбачено чотири підстави припинення банківської гарантії: сплата бенефіціару суми, на яку видана гарантія; закінчення визначеного в гарантії строку, на який вона видана; відмова бенефіціара від своїх прав по гарантії і повернення її гаранту; відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом письмової заяви про звільнення гаранта від його зобов'язань. Оскільки припинення зобов'язань по банківській гарантії, в тому числі з зазначених підстав, стосується лише взаємовідносин, що складаються між гарантом і бенефіціаром, ЦК передбачає також обов'язок гаранта, якому стало відомо про припинення гарантії, без зволікання повідомити про це принципала (п. 2 ст. 378 ).
  З практичної точки зору важливо відповісти на питання: чи можуть служити підставами припинення банківської гарантії загальні підстави припинення зобов'язання (гл. 26 ЦК)? Власне кажучи, спеціальні правила про припинення банківської гарантії включають в себе і деякі загальні підстави припинення цивільно - правового зобов'язання. Наприклад, сплата бенефіціару гарантом суми, на яку видана банківська гарантія, означає належне виконання боржником свого зобов'язання, що визнається загальним підставою припинення усякого зобов'язання (п. 1 ст. 408); відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом письмової заяви про звільнення гаранта від його зобов'язання може бути одночасно кваліфікований як прощення боргу (ст. 415).
  Що стосується інших загальних підстав припинення цивільно - правового зобов'язання, то виходячи зі змісту норм, які їх встановлюють, видається, що немає ніяких перешкод для їх застосування і до зобов'язань, що випливають з банківської гарантії. Таким чином, крім спеціальних підстав припинення банківської гарантії, передбачених у ст. 378 ГК, підставою припинення зобов'язань гаранта можуть служити також відступне (ст. 409), залік зустрічної однорідної вимоги (ст. 410), співволодіння боржника і кредитора в одній особі (ст. 413), новація зобов'язання (ст. 414) та інші. Виняток, мабуть, становить лише така підстава припинення зобов'язання, як неможливість виконання (ст. 416), яке, на наш погляд, не підлягає застосуванню до будь-якого грошовим зобов'язанням, включаючи і банківську гарантію.
  Особливий інтерес викликає міститься в п. 1 ст. 379 ГК положення про те, що "право гаранта зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціару по банківській гарантії, визначається угодою гаранта з принципалом, на виконання якого була видана гарантія". Дане положення наводиться буквально, оскільки, на наш погляд, його редакція в Кодексі має принципове значення.
  Справа в тому, що зазначена норма в літературі витлумачена таким чином, що гарант, що сплатив відповідну суму бенефіціару, має право на пред'явлення регресних вимог до принципала тільки в тому випадку, коли це прямо передбачено угодою з останнім "*". На наш погляд, такий підхід не відповідає нормі, що міститься в п. 1 ст. 379, ні за її змістом, ні за буквальним її висловом. Зазначена норма не встановлює правила, відповідно до якого право гаранта на регресні вимоги до принципала виникає з угоди з останнім. Інакше редакція норми була б іншою, наприклад: "Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціару по банківській гарантії, якщо це передбачено угодою гаранта з принципалом" або "гарант не має права вимагати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціару по банківській гарантії, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом ".
  --------------------------------
  "*" Див, наприклад: Цивільний кодекс Російської Федерації. Частина перша: Науково - практичний коментар. С. 579.
  Своєрідна редакція положення п. 1 ст. 379 ("Право гаранта ... визначається угодою гаранта з принципалом") викликана особливостями взаємин між гарантом і принципалом, головна з яких полягає в їх безкоштовне характер: за видачу банківської гарантії принципал сплачує гаранту винагороду. Розмір і порядок сплати такої винагороди мають бути визначені угодою між гарантом і принципалом. Очевидно, що право на регресну вимогу до принципала, яким, безумовно, володіє гарант, що сплатив бенефіціару грошову суму по банківській гарантії, за своїм обсягом не може не враховувати розмір винагороди, отриманої гарантом від принципала за видану банківську гарантію. Саме це питання про обсяг регресної вимоги гаранта до принципала з урахуванням отриманого гарантом винагороди від останнього (а не про надання гаранту права регресу!) Має вирішуватися в угоді між гарантом і принципалом щоб уникнути безпідставного збагачення гаранта за рахунок принципала. На наш погляд, тільки в цьому полягає причина незвичайної редакції норми, що міститься в п. 1 ст. 379 ГК.
  Якщо ж розглядати дану проблему по суті, то не можна не помітити, що протилежний пропонованого підхід, відповідно до якого гарант одержує право на регресну вимогу до принципала щодо суми, сплаченої бенефіціару, тільки у випадку, передбаченому угодою між гарантом і принципалом, за відсутності такої угоди допускає безпідставне збагачення принципала. Як вже зазначалося, сплата гарантом відповідної грошової суми бенефіціару погашає повністю або частково основне зобов'язання принципала (боржника) перед бенефіціаром (кредитором). При цих умовах відмова гаранту у праві на регресну вимогу до принципала по суті є визнанням законності безпідставного збагачення на стороні принципала, що було б верхом несправедливості, оскільки в нашому випадку в ролі принципала виступає боржник, що не виконав основного зобов'язання.
  Зазначені характерні риси банківської гарантії роблять її самим надійним, по суті твердим забезпеченням виконання зобов'язань. У цьому її привабливість для кредиторів, що може послужити причиною широкого застосування банківської гарантії в майновому обороті. 
загрузка...
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "6. Банківська гарантія"
  1.  § 4. Забезпечення виконання зобов'язань
      банківська гарантія є основним, а не акцесорних зобов'язанням. У со-Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 222 ответствии до ст. 370 ГК передбачене банківською гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром не залежить у відносинах між ними від того основного зобов'язання, в забезпечення виконання
  2.  § 2. Розрахунки і кредитування
      банківської гарантії. Але оскільки банківською гарантією може забезпечуватися виконання будь-якого зобов'язання, а не тільки грошового, правила про банківську гарантію поміщені законодавцем в частину першу Цивільного кодексу в гол. 23 «Забезпечення виконання зобов'язань». У переважній більшості випадків підприємці здійснюють розрахункові і кредитні операції через комерційні банки та інші
  3.  § 1. Банківська система. Правове становище кредитних організацій
      банківської системи. З точки зору виконуваних економічних функцій банківська система є частиною фінансової системи. Через банки проходять практично всі грошові ресурси за винятком тих сум, які залишаються на руках у населення або в порушення правил про порядок розрахунків обертаються в роздрібному товарообігу без відображення в бухгалтерському обліку та без проводки по касі. Від роботи банків під
  4.  § 3. Активні операції комерційних банків
      банківськими операціями. Оскільки банки залучають до оборот не тільки власні капітали, але й гроші інших осіб, діяльність банків з розміщення грошових коштів піддається пруденційного регулювання шляхом встановлення Банком Росії економічних нормативів, обов'язкових для комерційних банків. Ці нормативи обмежують величину можливих ризиків банку при здійсненні активних
  5.  § 4. Розрахункові операції комерційних банків
      банківському кредитуванні, податкових платежах, - такі правовідносини виникають тільки з приводу грошей і тому носять самостійний характер. В інших випадках гроші передаються на виконання обов'язку платежу, існуючого в рамках правовідносини, що складається з приводу товарів, робіт, послуг чи інших об'єктів. У таких правовідносинах розрахункові операції виступають як акти виконання
  6.  § 2. Вимоги, що пред'являються до професійних учасників страхового ринку
      банківська діяльність. Однак із зазначеного правила є винятки. По-перше, це надання можливості страхової організації виступати гарантом по банківській гарантії поряд з банками та іншими кредитними установами (ст. 368 ГК РФ). Другим винятком з заборони здійснювати банківську діяльність слід визнати можливість, надану страховикам п.3 ст. 26 Закону «Про
  7.  § 8. Унітарна підприємство
      банківських гарантій; з іншими обтяженнями; поступкою вимог; переведенням боргу, простого товариства, а також інші передбачені його статутом залежно від їх виду і (або) розміру вимагають узгодження з власником (п. 2 ст. 295 ГК; абз. 2 п. 2 ст. 6, п. 2, 4 ст. 18 Закону про УП). Навпаки, казенні підприємства можуть відчужувати або іншим способом розпоряджатися будь-яким належним йому
  8.  § 2. Поняття і основні види угод
      банківської гарантії (ст. 368 ЦК), договір простого товариства (п. 1 ст. 1041 ЦК) і договір про прощення боргу (ст. 415 ЦК). Існують угоди, які поряд з волевиявленнями містять ще інші складові частини. Наприклад, фактичний склад договору про передачу рухомої речі у власність складається з угоди відчужувача і набувача про перехід права власності на річ, яка сама
  9.  § 5. Умовні угоди
      банківською гарантією зобов'язання обумовлює виникнення охоронного зобов'язання між гарантом і бенефіціаром), так і його припинення (наприклад, оплата векселя акцептантом тягне припинення існувало до платежу вексельного зобов'язання між трасантом і власником тратти). Від умови права звичайно залежить виникнення загального зобов'язального відносини
  10.  § 4. Суб'єкти зобов'язання
      банківських операцій не відноситься. Від вимог, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, слід відрізняти вимоги, в яких особистість кредитора має істотне значення для боржника. До числа таких прав можна віднести: вимога обдаровуваного про виконання обіцянки дарування (п. 2 ст. 572 ЦК); вимога про надання майна в користування (ст. 606, п. 1 ст. 671, п. 1 ст. 689 ЦК);
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка