ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоМіжнародне приватне право → 
« Попередня Наступна »
С.Ю. Кашкін, А.О. Четвериков, П.А. Калініченко та ін. Право Європейського Союзу, 2011 - перейти до змісту підручника

15. Що являють собою установчі документи Європейського Союзу?


Європейського Союзу функціонує на базі трьох установчих документів, які грають для нього роль "конституції". Це, з одного боку, договори, що засновує Європейські співтовариства (ЄС і Євратом) 1957 р., з іншого - Договір про Європейський Союз 1992 г. * (22)
Договір про заснування Європейського співтовариства (Договір про ЄС, "Римський договір") * (23) - найбільш важливий за значенням і найбільший за обсягом установчий документ Союзу. Саме в ньому закріплена майже вся компетенція цієї організації (крім спільної зовнішньої політики і політики безпеки, питань боротьби зі злочинністю, а також атомної енергетики); встановлені основи економічної системи, статус громадян та керівних органів (інститутів) Союзу в цілому.
У чинній редакції Договір про Європейське співтовариство включає преамбулу (вказує причини і цілі підписання документа) і нормативні положення - всього 318 статей * (24).
З усіх установчих документів Договір про ЄС також має найскладнішу, багаторівневу структуру. Його статті згруповані в шість частин. Найбільш великі з частин містять в собі кілька розділів. Деякі розділи поділяються на глави, а глави - на відділи. Наприклад: відділ 1 "Європейський парламент" глави 1 "Інститути" розділу I "Інституційні положення" частини п'ятої "Інститути Співтовариства".
Частина перша "Принципи" (ст. 1-16) проголошує створення Європейського співтовариства, вказує цілі, інститути, основні напрямки і власне принципи діяльності ЄС, які мають значення для Європейського Союзу в цілому (див. питання N 23).
Частина друга "Громадянство Союзу" (ст. 17-22) вводить дане громадянство, закріплює умови його придбання, співвідношення з національним громадянством, а також ряд основних прав громадян Союзу (див. питання N 86) .
Частина третя "Політика Співтовариства" (ст. 23-181А) - найбільш об'ємна частина Договору про ЄС. У розділах цієї частини (всього їх 21) встановлюються повноваження Співтовариства в різних сферах суспільного життя, як економічної, так і інших (аграрна, транспортна, візова політика, культура, охорона здоров'я тощо) * (25).
Тут же закріплені правові основи єдиного внутрішнього ринку ЄС (розділ I "Вільний рух товарів"; розділ III "Вільний рух осіб, послуг і капіталів"), економічного і валютного союзу, включаючи єдину валюту (розділ VII "Економічна та валютна політика").
Частина четверта "Асоціація із заморськими країнами і територіями" (ст. 182-188) присвячена взаєминам ЄС з колоніями, залежними територіями та іншими географічно віддаленими частинами держав-членів, які не ввійшли зі своїми метрополіями в складу Європейського співтовариства і Союзу (головним чином унаслідок слабкого рівня економічного розвитку). Разом узяті, дані області іменуються "заморські країни і території" * (26). В даний час їх 21: Британські Віргінські острови, Нідерландські Антильські острови, Французька Полінезія, Гренландія * (27) та ін
Необхідно відзначити, що окремі неєвропейські території держав-членів входять разом з ними в Спільнота , в тому числі в "зону євро" * (28). Це Гваделупа, Гвіана, Мартініка і Реюньйон (Франція), Азорські острови і Мадейра (Португалія), Канарські острови (Іспанія).
Частина п'ята "Інститути Співтовариства" (ст. 189-280) у першу чергу закріплює основи правового положення інститутів ЄС, що виступають одночасно інститутами Євратому та Європейського Союзу в цілому (Європейський парламент, Рада, Комісія, Суд і Рахункова палата), а також статус двох консультативних органів (Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів) та Європейського інвестиційного банку.
Тут же передбачені система правових актів, що видаються інститутами в рамках ЄС, порядок їх прийняття, опублікування і набрання чинності (див. питання N 26).
Крім інституційних положень (розділ I) зазначена частина Договору про ЄС встановлює основи фінансової системи ЄС (розділ II "Фінансові положення"), включаючи процедуру прийняття і виконання бюджету Співтовариства, нині виступає як "загальний бюджет Європейського Союзу ".
Частина шоста "Загальні та прикінцеві положення" (ст. 281-314) містить норми про правосуб'єктність ЄС, включаючи деліктоздатність, про порядок укладання міжнародних договорів Співтовариства (угод ЄС з "третіми країнами" та міжнародними організаціями ), про лінгвістичному режимі (умови використання різних мов) та інші положення "загального" або "заключного" характеру.
До Договору про ЄС є два додатки, що містять перелік видів продукції, на які поширюється загальна аграрна політика Співтовариства (додаток I), і список "заморських країн і територій" (додаток II).
Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Договір про Евратоме) підписано разом з Договором про ЄС, однак за своїм значенням далеко поступається останньому.
Він регулює діяльність інститутів Союзу в галузі мирного (тільки мирного!) Використання енергії атома, у тому числі функціонування спільного ринку з атомної енергії. Ця діяльність відбувається в рамках окремого Співтовариства - Євратому, яке нині разом з ЄС є одним з елементів першої опори Європейського Союзу (див. попереднє питання).
Договір про Евратоме 1957 складається з преамбули та нормативних положень (більше 200 статей), багато з яких дублюють відповідні норми Договору про ЄС (наприклад, статус інститутів або порядок прийняття бюджету) * (29) .
Нормативні положення Договору про Евратоме згруповані в розділи.
Розділ перший "Завдання Співтовариства" носить вступний характер.
Розділ другий "Положення щодо сприяння прогресу в галузі атомної енергії" закріплює права та обов'язки наднаціональних інститутів і держав-членів у галузі вивчення та використання атомної енергії.
Розділ третій "Положення, що регулюють діяльність інститутів" і розділ четвертий "Фінансові положення" містять в основному ті ж правила, що і частина п'ята Договору про ЄС.
Розділ п'ятий "Загальні засади", розділу шостий "Положення, що відносяться до початкового періоду" і розділ (без номера) "Прикінцеві положення" кореспондують останньої частини Договору про ЄС (містять норми загального, заключного або перехідного характеру).
Договір про Європейський Союз 1992
Підписаний у м. Маастрихт (Нідерланди) в 1992 р. Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) - самий "молодий" з установчих документів організації. Він об'єднав Європейські співтовариства та інші сформовані до початку 1990-х рр.. інтеграційні структури держав-членів в цілісну конструкцію - Європейський Союз (див. питання N 10, 14).
У Маастрихтському договорі закріплені найбільш загальні цілі та умови діяльності Союзу у всіх сферах життя, які обов'язкові в тому числі для Європейських співтовариств (як першої опори). Договір про Європейський Союз також безпосередньо регулює функціонування другої і третьої опор організації, що не мають власного установчого документа - спільної зовнішньої політики і політики безпеки (СЗБП), співробітництва поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері (СПСО).
Договір про Європейський Союз включає преамбулу і 53 статті * (30), які згруповані у вісім розділів, три з яких не мають самостійного значення.
Розділ I "Загальні положення" (ст. 1-7) закріплює загальні принципи, на яких будується функціонування Союзу, в тому числі демократичні принципи конституційного ладу і санкції за їх порушення (див. питання N 21 ).
Розділи II-IV (ст. 8-10), кожен з яких включає одну статтю, містять поправки до установчих договорів Європейських співтовариств * (31): розділ II "Положення про зміну Договору про заснування Європейського економічного співтовариства з метою утворити Європейське співтовариство "(ст. 8); розділ III" Положення, що змінюють Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі "(ст. 9); розділ IV" Положення, що змінюють Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії " (ст. 10).
Розділ V "Положення про спільної зовнішньої політики і політики безпеки" (ст. 11-28) і розділ VI "Положення про співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері" (ст. 29 - 42) встановлюють правові основи діяльності Європейського Союзу в рамках його другий (ОВПБ) і третьої (СПСО) опор.
Розділ VII "Положення про посиленій співпраці" (ст. 43-45) дозволяє з ініціативи окремих держав-членів (мінімум восьми) ставити перед інститутами Союзу додаткові завдання, які вони будуть здійснювати тільки щодо держав , зацікавлених в такому "співробітництво".
Необхідність подібного розділу обумовлена ??значним розширенням складу і території Союзу на початку XXI в. Європейський Союз стає все більш неоднорідним, і тому потрібен більш гнучкий, диференційований підхід до розвитку інтеграції ("Європа двох, трьох і т.д. швидкостей").
Найбільш відомим прикладом просунутого співробітництва на сьогоднішній день служить "Шенгенський простір" з прозорими внутрішніми кордонами і єдиної візою (див. питання N 152-153).
Розділ VIII "Прикінцеві положення" (ст. 46-53) визначає порядок ратифікації та набуття чинності Маастрихтського договору і містить інші норми загального або заключного характеру. Зокрема, саме тут закріплена єдина процедура перегляду установчих документів Союзу, передбачені умови і порядок вступу до нього нових держав-членів.
Крім основного тексту установчі документи Європейського Союзу мають структурно відокремлені розділи, додані до них у вигляді протоколів.
В протоколи до установчих документів найчастіше включаються норми спеціального або перехідного характеру, які держави-члени порахували доцільним відокремити від основних положень, щоб не "перевантажувати" останні. Так як до установчих договорів Союзу не дозволяються односторонні застереження держав-членів, то виключення та вилучення для деяких з них також оформлені протоколами.
Всього нині діють 36 протоколів, прикладених до установчих документів в різний час (наприклад, Ніццький договір 2001 доклав чотири нових і скасував три раніше діяли протоколу).
Найбільше число протоколів докладено до Договору про заснування Європейського співтовариства (Договору про ЄС) 1957 р. - двадцять п'ять. Існують також спільні протоколи, прикладені до двох або відразу до всіх установчих договорів.
З точки зору предмета та змісту протоколи до установчих документів можна розділити на чотири групи.
1. Протоколи, що містять організаційні положення, наприклад:
- Протокол "Про статут Європейського інвестиційного банку" (прикладений в 1957 р. до Договору про ЄС);
- Протокол " Про статут Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку "(прикладений в 1992 р. до Договору про ЄС);
- Протокол" Про статуті Суду "(прикладений в 2001 р. до Договору про ЄС, Договором про Евратоме та Договору про Європейський Союз);
- Протокол "Про встановлення місцезнаходжень інститутів, деяких органів і служб Європейських співтовариств" (прикладений в 1997 р. до всіх установчих договорів);
- Протокол "Про роль національних парламентів у Європейському Союзі" (прикладений в 1997 р. до всіх установчих договорів).
2. Протоколи, що містять спеціальні положення, наприклад:
- Протокол "Про привілеї та імунітети Європейських спільнот" (1965 р.) * (32);
- Протокол "Про особливому режимі, що застосовується до Гренландії "(прикладений в 1985 р. до Договору про ЄС);
- Протокол" Про критерії зближення, зазначених у статті 121 Договору про заснування Європейського співтовариства "(прикладений в 1992 г . до Договору про ЄС);
- Протокол "Про інтеграцію Шенгенських досягнень в рамки Європейського Союзу" (прикладений в 1997 р. до Договору про ЄС та Договору про Європейський Союз);
- Протокол "Про застосування принципів субсидіарності та пропорційності" (прикладений в 1997 р. до Договору про ЄС);
- Протокол "Про право на притулок для громадян держав - членів Європейського Союзу" (прикладений в 1997 р. до Договору про ЄС);
- Протокол "Про захист і благополуччя тварин" (прикладений в 1997 р. до Договору про ЄС).
3. Протоколи, що містять перехідні положення, наприклад:
- Протокол "Про розширення Європейського Союзу" (прикладений в 2001 р. до всіх установчими договорами);
- Протокол "Про фінансові наслідки закінчення Договору про ЄОВС і про Фонд по дослідженню вугілля і сталі "(прикладений в 2001 р. до Договору про ЄС).
4. Протоколи, що містять вилучення і винятки для окремих держав-членів, наприклад:
- Протокол "Про деякі положення, що відносяться до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії" і Протокол "Про деякі положення, що відносяться до Данії" (прикладені в 1992 р. до Договору про ЄС, на підставі даних протоколів Великобританія і Данія уповноважені, зокрема, не переходити на єдину валюту євро);
- Протокол "Про застосування деяких аспектів статті 14 Договору про заснування Європейського співтовариства до Великобританії і Данії "(прикладений в 1997 р. до Договору про ЄС та Договору про Європейський Союз; згідно з Протоколом названі країни зберігають право здійснювати контроль на кордонах з іншими державами - членами Союзу) * (33).
  Крім протоколів при підписанні установчих договорів або при внесенні до них поправок держави-члени складають декларації, що відображають їхню позицію з того чи іншого питання. На відміну від протоколів, декларації не містять норм права і не мають обов'язкової юридичної сили. У той же час вони можуть використовуватися при тлумаченні нормативних положень і мати важливе політичне значення, наприклад Декларація "Про майбутнє Союзу" * (34).
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "15. Що являють собою установчі документи Європейського Союзу?"
  1.  § 1. Банківська система. Правове становище кредитних організацій
      що підтверджується як загальною картиною кредитно-розрахункових правовідносин, так і вибраними довільно фактами вчинення окремих кредитних угод, пасивних та інших банківських операцій, розрахунково-касового обслуговування громадян і організацій. У реформуванні російської банківської системи немає необхідності. Банківська сфера Росії не закрита для іноземних інвестицій; кредитні організації
  2.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      що слід змінити, внісши необхідні зміни 48. NEMO PLUS JURIS TRANSFERRE POTEST QUAM IPSE HABET [Немо плус юрис трансфере потес Квам іпсе хабет] - ніхто не може передати більше прав, ніж має 49. NON BIS IN IDEM [нон біс ін ідем] - не можна стягувати двічі за одне і те ж 50. NON LIQUET [нон ліквет] - не ясно 51. OPINIO JURIS [опінію юрис] - в якості правової норми; думку про
  3.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      що слід змінити, внісши необхідні зміни 48. Nemo plus juris transferre potest quam ipse habet [Немо плус юрис трансфере потес Квам іпсе хабет] - ніхто не може передати більше прав, ніж має 49. Non bis in idem [нон біс ін ідем] - не можна стягувати двічі за одне і те ж 50. Non liquet [нон ліквет] - не ясно 51. Opinio juris [опінію юрис] - в якості правової норми; думку про
  4.  4. Учасники страхових відносин
      що коло можливих учасників обороту обмежений рамками, які здатні забезпечити фінансову надійність страховика. У найзагальнішому вигляді вимоги, яким повинні задовольняти в цьому сенсі страховики, встановлені ст. 6 Закону про організацію страхової справи. ГК на цей рахунок містить ст. 938, присвячену постаті страховика в договорі страхування. Між Кодексом та зазначеним Законом немає ніяких
  5.  2.2. Універсальна уніфікація колізійних норм
      що тільки дві конвенції набрали чинності, однак бере участь в них лише кілька держав. -------------------------------- Огляд зазначених конвенцій див.: Вілкова Н.Г. Уніфікація колізійних норм у сфері міжнародних комерційних контрактів / / Господарство право. 1997. N 11, 12. Цікаво, що відзначила в 1993 р. 100-річчя Гаазької конференцією з міжнародного приватного права із загального
  6.  5.7. Рекомендації Міжнародної торгової палати для комерційних агентських контрактів
      що забезпечує передбачуваність відносно діяльності такого роду в цих країнах. Другий напрямок зближення законодавства реалізується країнами СНД, зокрема шляхом схвалення в 1995 - 1996 рр.. Міжпарламентської асамблеєю країн - учасниць СНД Модельного Цивільного кодексу, на основі якого шість країн СНД прийняли власні Цивільні кодекси (Російська Федерація, Вірменія,
  7.  5.11. Рекомендації Міжнародної торгової палати для дистриб'юторських контрактів
      що в обов'язки постачальника товарів входить надання дистриб'ютору узгодженого положення на відповідній території (виняткового, переважного чи іншого). Природно, що необхідні умови для співробітництва можуть бути розроблені за наявності тривалих договірних зв'язків між сторонами, оскільки такі відносини не можуть бути епізодичними. Важливими при цьому є і
  8.  § 5. Проблема «міжнародних юридичних осіб» в міжнародне право
      що в багатьох посібниках та підручниках з даної дисципліни використовується це словосполучення без будь-яких застережень про умовність його застосування або чого-небудь іншого. У більшості випадків відзначається, що про міжнародних юридичних особах слід вести мову тоді, коли вони створені міжнародною угодою (договором), як, наприклад, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний
  9.  4. Тенденція відділення особистого закону юридичної особи від його державної приналежності (національності)
      що державна приналежність юридичної особи вимагає детального дослідження кожного випадку і виключає можливість встановлення простих і чітких критеріїв »[63]. Німецький учений Б. Гросс-фельд зазначає, що «починаючи з 1958 р. американські суди послідовно відмовлялися від традиційних методів міжнародного приватного права. Вихідні позиції про
  10.  1. Загальні питання застосування методу прямого внутрінаціонального регулювання
      що розглянута група норм не повинна включатися до складу міжнародного приватного права. За своєю правовою природою ці норми входять у відповідні галузі національного права-цивільне, адміністративне і т.д. На такій позиції стояв один з найбільших вітчизняних фахівців у галузі міжнародного приватного права Л.А. Лунц. Він зазначав таке:
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка