| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.2. Майнова відповідальність за порушення строків виконання вимог споживача |
||
|
Законом про захист прав споживачів передбачена відповідальність продавця за прострочення виконання вимог споживача (ст. 23). Згідно з діючими правилами неустойка (пеня) у розмірі, встановленому ст. 23, стягується за кожний день прострочення встановлених ст. 20-22 Закону строків виконання вимог споживача про усунення недоліків товару, заміни товару з недоліками, про розмірному зменшенні покупної ціни товару, відшкодування витрат на виправлення недоліків товару споживачем чи третьою особою, про відшкодування збитків, завданих споживачеві розірванням договору купівлі-продажу (поверненням товару неналежної якості виготовлювачу), а також за кожний день затримки виконання вимоги споживача про надання на період ремонту (заміни) аналогічного товару тривалого користування надалі до виконання відповідної вимоги споживача без обмеження будь-якої сумою. У разі якщо продавець (виробник) або організація, що виконує функції продавця (виробника) на підставі договору з ним, одночасно порушили терміни усунення недоліків (заміни) і не надали на вимогу споживача на час усунення недоліків (заміни) аналогічний товар або затримали його надання, то неустойка (пеня) стягується за кожне допущене цими особами порушення. На практиці у зв'язку із застосуванням цього виду відповідальності продавця нерідко виникають деякі проблеми. Так, ст. 21 Закону про захист прав споживачів, встановлює відповідальність за порушення строків виконання вимог споживача. По-перше, Закон встановлює неустойку тільки за прострочення виконання вимог споживача про заміну або ремонті товару. При цьому не встановлені ні терміни, ні відповідальність за відмову розірвати договір або зменшити покупну ціну. Судді, діючи за аналогією, стягують неустойку і в цих випадках. У цьому зв'язку виникає питання про те, виходячи з якої ціни необхідно обчислювати неустойку, і вирішується він щоразу по-різному. Існують три різних підходи до проблеми: 1) стягнення неустойки виходячи з ціни товару на момент придбання; 2) стягнення неустойки виходячи з його ціни на момент звернення до суду (або подання заяви в магазин); 3) стягнення неустойки виходячи з ціни на момент винесення судом рішення. Останній підхід видається найбільш правильним, оскільки неустойка, встановлена в законі, покликана передусім покарати продавця (або виробника), що порушує права споживачів, і запобігти подібні порушення надалі. Якщо виходити з ціни покупки, то сума буває настільки нікчемна, що не відповідає цілям неустойки. Якщо ж виходити з ціни, чинної на момент подання заяви, то витрати судової системи (зокрема, тривалий розгляд справи) лягають на споживача. Якщо споживач у зв'язку з порушенням продавцем (виробником) або організацією, яка виконує функції продавця (виробника) на підставі договору з ним, передбачених ст. 20-22 Закону про захист прав споживачів термінів пред'явив іншу вимогу, що випливає з продажу товару з недоліками, неустойка (пеня) за порушення названих строків стягується до пред'явлення споживачем нової вимоги з числа передбачених ст. 18 Закону. У разі якщо споживач пред'явив нові вимоги з числа передбачених ст. 18, 20-22, то за прострочення виконання цього нового вимоги також стягується неустойка, передбачена п. 1 ст. 23 Закону. Говорячи про неустойку, слід зазначити, що розмір підлягає стягненню неустойки (пені) у випадках, зазначених у ст. 23, п. 5 ст. 28, ст. 30, 31 Закону про захист прав споживачів, а також у випадках, передбачених іншими законами або договором, визначається судом виходячи з ціни товару (виконання роботи, надання послуги), що існувала в тому місці, в якому вимога споживача повинно було бути задоволено продавцем (виробником) або організацією, яка виконує функції продавця (виробника), виконавця на день винесення рішення, оскільки продавець (виробник) або організація, що виконує функції продавця (виробника), виконавець не виконали покладену на них п. 5 ст. 13 названого Закону обов'язок задовольнити вимоги споживача щодо сплати неустойки в добровільному порядку. Враховуючи, що Закон про захист прав споживачів не містить будь-яких вилучень із загальних правил нарахування та стягнення неустойки, суд відповідно до ст. 333 ГК РФ має право зменшити розмір неустойки, якщо вона явно не відповідає наслідків порушення зобов'язань. При цьому судом повинні бути прийняті до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан позивача, а також не тільки майновий, але і всякий інший заслуговує поваги інтерес відповідача. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4.2. Майнова відповідальність за порушення строків виконання вимог споживача " |
||
|
||