| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
76. Як укладаються угоди Європейського Союзу з іноземними державами та міжнародними організаціями? |
||
|
У Європейському Союзі існують дві спеціальні правотворческие процедури, які оформляють процес приєднання Союзу до міжнародних договорів. Перша процедура застосовується при укладанні міжнародних угод Європейським співтовариством, тобто в рамках повноважень з перших опорі. Друга - при укладанні міжнародних договорів для реалізації цілей і завдань спільної зовнішньої політики і політики безпеки, а одно співпраці поліцій та судів у кримінально-правовій сфері, тобто при реалізації повноважень по другій і третій опорі. Опису процедури укладення міжнародних договорів Європейським співтовариством присвячена ст. 300 Договору про ЄС. Вона застосовується у випадках, коли Договір передбачає можливість укладення угод між Співтовариством і одним або декількома державами або міжнародною організацією. Процедура ініціюється Комісією з наданням Раді рекомендацій щодо укладення міжнародної угоди. Розглянувши рекомендації, Рада уповноважує кваліфікованою більшістю голосів Комісію на ведення переговорів. Комісія проводить відповідні міжнародні переговори, консультуючись в їх процесі зі спеціальними комітетами, призначеними Радою для виконання цього завдання. Після закінчення переговорів Рада укладає міжнародний договір. За загальним правилом використовується процедура консультацій. При цьому Рада залежно від терміновості питання може встановити термін для дачі висновку Європейським парламентом. Пропуск терміну дозволяє Раді діяти в відсутність такого висновку. Рада затверджує рішення про укладення договору кваліфікованою більшістю голосів, крім випадків укладення угод, що засновують асоціацію, і угод, що охоплюють сферу, в якій необхідно одностайність для прийняття внутрішніх норм. У такому випадку в Раді потрібна одностайність. Існують також винятки із загального правила про використання процедури консультацій при укладанні міжнародних угод ЄС. У ряді випадків застосовується процедура санкціонування (позитивна). Такими випадками є: - укладання угод, що засновують асоціацію; - укладення інших угод, що встановлюють особливі інституціональні рамки шляхом організації процедур співробітництва; - укладання угод в рамках спільної торговельної політики; - укладання угод, що мають важливе бюджетне значення для Співтовариства; - укладання угод, що тягнуть внесення поправок в акт, затверджений на основі процедури спільного прийняття рішень. Термін отримання згоди Європейського парламенту може бути спеціально обумовлений Радою і самим Європейським парламентом. Процедура укладення міжнародних договорів ЄС допускає кілька факультативних стадій. Перша така стадія має місце у випадку, коли укладається угода тягне за собою внесення поправок в Договір про ЄС. До укладення угоди такі поправки повинні бути прийняті відповідно до процедури, застосовуваної для внесення змін до установчих актів Союзу і викладеної в ст. 48 Договору про Європейський Союз. Інша факультативна стадія має місце, коли Рада, Комісія або держави-члени звертаються до Суду за висновком про те, чи є намечаемое угоду сумісним з положеннями Договору про ЄС. У разі негативного висновку Суду угода може набути чинності тільки відповідно до ст. 48 Договору про Європейський Союз. Примітною особливістю процедури укладення міжнародних угод ЄС є те, що вона включає в себе інші правотворчі процедури. Специфіка приєднання до міжнародних договорів виступає як свого роду надбудови для однієї із загальних процедур, що використовуються в залежності від конкретного випадку. Процедура укладення міжнародних договорів Європейського Союзу в сферах ОВПБ і СПСО закріплюється в ст. 24 Договору про Європейський Союз. Вона здійснюється наступним чином. Рада одноголосно надає головуючому державі-члену повноваження почати переговори про укладення необхідного угоди. Головуюча держава-член за сприяння Комісії проводить відповідні переговори. По закінченні міжнародних переговорів председательствующее держава-член надає Раді рекомендацію про укладення міжнародного договору. Рада, грунтуючись на цій рекомендації, рішенням, прийнятим одноголосно, укладає такий договір. Слід зазначити, що якщо міжнародні договори Європейського співтовариства беззастережно обов'язкові для всіх інститутів Співтовариства та держав-членів (§ 7 ст. 300 Договору про ЄС), то міжнародні угоди Союзу в сферах ОВПБ і СПСО можуть застосовуватися до держав-членів з винятками. По-перше, представник держави-члена в Раді може заявити, що він повинен підкорятися власним конституційним процедурам, і тоді угода не буде обов'язковим для представленого ним держави-члена. По-друге, інші члени Ради в цьому випадку можуть погодитися з тим, що угода застосовується до них тимчасово. Слід звернути увагу на те, що Європейський парламент не приймає участі в процедурі укладення міжнародних угод у сферах ОВПБ і СПСО, а Рада займає домінуюче положення. Роль Комісії в цьому випадку незначна. Після набуття чинності Лісабонського договору 2007 р. Європейський Союз буде володіти єдиною міжнародну правосуб'єктність і укладати всі міжнародні договори безпосередньо від свого імені (див. питання N 17). Розглянута вище процедура укладення міжнародних договорів Європейського співтовариства буде застосовуватися до Союзу в цілому, що спричинить за собою зростання ролі Європейського парламенту і Комісії. У той же час міжнародні договори з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки (колишньої другої опори) продовжать укладатися за спеціальною процедурою, як правило, за пропозицією нового посадовця Союзу - Верховного представника з закордонних справ і політики безпеки (див. питання N 35). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 76. Як укладаються угоди Європейського Союзу з іноземними державами та міжнародними організаціями? " |
||
|
||