| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Конкуренція загальної та спеціальної норм |
||
|
1. Історично в радянському кримінальному законодавстві найбільшу кількість спеціальних норм виділилося з розділу посадових злочинів. Як відомо, в даний час гол. VII КК РРФСР передбачає три загальних складу посадових злочинів: зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень і халатність (ст. ст. 170-172). Спеціальними різновидами цих діянь є багато злочинів проти правосуддя: притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, винесення завідомо неправосудного вироку, завідомо незаконний арешт або затримання, примус до дачі показань і ін, що увійшли в гол. VIII КК РРФСР. Як спеціальні норми в порівнянні з загальними видами посадових злочинів можуть, з відомою точки зору, розглядатися: випуск недоброякісної, нестандартної або некомплектної продукції, (ст. 152), виробництво лісосплаву або вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 165), порушення ветеринарних правил (ст. 160), порушення правил, встановлених для боротьби з хворобами та шкідниками рослин (ст. 161), і деякі інші злочини. Співвідношення загальних і спеціальних норм неважко проілюструвати і на статтях про злочини проти особи (умисне вбивство без обтяжуючих обставин та умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони), про військових злочинах (самовільна відсутність і залишення гинучого військового корабля) і на ряді інших статей Особливої частини Кримінального кодексу. Важливіше сформулювати загальне правило кваліфікації злочинів у разі конкуренції загальної та спеціальної норм. Такого правила немає в законодавстві, але воно висловлено в теорії кримінального права і в загальному досить послідовно проводиться в судовій практиці. Суть його полягає в тому, що при конкуренції загальної та спеціальної норми має застосовуватися спеціальна норма. «Спеціальний склад,-писав А. Н. Трай-нин, - так би мовити, бере гору над родовим. Родовий склад, таким чином, як би зберігається в резерві для 251 тих випадків, які спеціальними складами не підпадатимуть »1. Повертаючись до прикладу, наведеному в попередньому параграфі, можна зробити висновок, що дії К. повинні кваліфікуватися не за статтею про зловживання службовим становищем і навіть не за статтею про посадову підробку, яка передбачає окремий випадок зловживання, а за ст. 1521. (Приписки та інші перекручення звітності про виконання планів), так як саме ця норма прямо передбачає діяння, вчинене К2. В основі такого вирішення питання про кваліфікацію лежать як соціально-політичні, так і юридичні міркування. Виділяючи із загальної норми спеціальну, законодавець прямо і недвозначно визначив своє ставлення до даного різновиду злочинних діянь. Оскільки при вирішенні конкретної справи завданням застосування закону є втілення волі законодавця, ми досягаємо цієї мети, застосовуючи спеціальну, а не загальну норму, - зрозуміло, до тих _случаям, які прямо передбачені цією спеціальною нормою. Цей висновок повністю відповідає позиції судових і прокурорських органів. Як вказувалося в одному з визначень Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду СРСР, «зловживання по службі не має кваліфікуватися за ст. 109 КК РРФСР (відповідає ст. 170 КК РРФСР 1960 року.-В. К-) ... або за сукупністю з іншою статтею КК про посадові злочини, якщо воно за своїм змістом підпадає під дію цієї іншої статті КК про посадовий злочин »3. Подібні положення сформульовані і в багатьох інших рішеннях судових органів. Загальна і спеціальна норми можуть спільно застосовуватися при кваліфікації тільки в тих випадках, коли скоєно кілька злочинів (реальна сукупність- 1 Див А. Н. Т р а ї н і н, Загальне вчення про склад злочину, стор 243-244; А. А. Г е р ц е н з о н, Кваліфікація злочинів, стор 21. 2 Див Г. Свєшніков, Кваліфікація приписок і відмежування їх від суміжних складів, «Радянська юстиція" 1970 р. № 12, стор 11 -, 12. 3 «Бюлетень Верховного Суду СРСР" 1959 р. № 3, стор 42. 252 ність). На такий випадок вказувалося, наприклад, у постанові Пленуму Верховного Суду РРФСР від 2 грудня 1961 «Про судову практику у справах про приписки та інших спотвореннях в державній звітності з виконання планів». «У тих випадках, коли в цілях спотворення звітних даних про виконання планів або приховування приписок у звітності посадова особа вдається й до інших зловживань по службі, - говорилося в цій постанові, - такі діяння за наявності ознак, передбачених ст. 170 КК РРФСР, повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів »1. 2. Конкуренція загальної та спеціальної норм зустрічається в декількох різновидах. Основний випадок ми розглянули вище. Для нього характерне, що є дві (або більше) різні статті Особливої частини КК, одна з яких носить загальний, а інша - спеціальний характер. Проте конкуренція може виникнути і між двома різновидами складу одного й того ж злочину, передбаченими в різних пунктах або частинах однієї і тієї ж статті. Це конкуренція між основним і так званою кваліфікованою видами складу. Так, наприклад, ч. 1 ст. 93 передбачає основний склад розкрадання державного і громадського майна шляхом шахрайства,, а ч. 2 - кваліфікований (шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб). У даному випадку ч. 2 ст. 93 грає роль спеціальної (Норми стосовно ч. 1 цієї ж статті, так як вона виділяє лише деякі види цього злочину. Тому за наявності ознак ч. 2 повинна застосовуватися вона, а не ч. 1 ст. 93. Всякий кваліфікований вид складу має «пріоритет» перед основним видом. Більш значні труднощі при кваліфікації за статтями, які мають кілька пунктів або частин, виникають в тому випадку, коли утворюється конкуренція між кількома кваліфікованими видами складу. Припустимо, що скоєно повторне шахрайство (воно передбачено ч. 2 ст. 93), яке спричинило 1 «Постанови Пленуму Верховного Суду РРФСР», М., 1967. стор 33. 253 великий збиток (ця ознака передбачений ч. 3 даної статті). Яку частину ст. 93 слід застосовувати в даному випадку? У судовій практиці в подібних випадках діє неписане правило: більш тяжкий кваліфікуючу ознаку поглинає менш тяжкі; при конкуренції несколькіх'пунктов статті, що передбачають обтяжуючі (кваліфікуючі) обставини, повинен застосовуватися той пункт, який передбачає найбільш небезпечні ознаки з числа наявних у даному конкретному випадку. Тому якщо шахрайство скоєно за наявності ознак та ч. 2, і ч. 3 ст. 93, воно має кваліфікуватися за ч. 3 даної статті. У постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 6 жовтня 1970 «Про судову практику у справах про автотранспортні злочини» говориться, що якщо діяння спричинило наслідки, передбачені кількома частинами ст. 211 КК, то його «слід кваліфікувати по тій частині, яка передбачає відповідальність за найбільш тяжкі з настали» 1. Це правило засноване на тлумаченні змісту закону. У деяких випадках воно знаходить підтвердження і в його тексті. Наприклад, у ч. 3 ст. 92 КК (розкрадання державного або громадського майна шляхом привласнення або розтрати або шляхом зловживання службовим становищем) прямо зазначено, що вона поширюється на «дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, завдали великих збитків державі або громадській організації». Таким чином, тут не виникає сумнівів з приводу конкуренції: якщо, наприклад, розтрата здійснена повторно або за попередньою змовою групою осіб, але заподіяла великий збиток, повинна застосовуватися ч. 3, а не ч. 2 даної статьі2. Враховуючи це міркування, можна сказати, що зі змісту закону випливає наступне загальне правило: частини статей про розкрадання державного- 1 «Бюлетень Верховного Суду СРСР" 1970 р. № 6. стр. 21. 2 Подібна редакція була застосована і в інших нормах при виробленні нині діючих кримінальних кодексів (див. , наприклад, ст. ст. 116, 140, 239, 240, 255, 257 та ін КК РРФСР), однак це мало місце не у всіх випадках. 254 i венного або громадського майна у великому (і особливо великому) розмірі охоплюють і всі інші обтяжуючі обставини, передбачені в цих статтях. Інакше кажучи, ці частини охоплюють (в «знятому» вигляді) і повторність, і попередню змову. Складніше вирішується питання про конкуренцію пунктів (частин), один з яких передбачає обтяжуючі, а інші-пом'якшувальні обставини. У тих випадках, коли обтяжуючі (кваліфікуючі) ознаки прямо визначені, а пом'якшувальні лише згадані в загальній фор. ме, пункти з обтяжуючими ознаками слід вважати спеціальними нормами і їх застосовувати при конкуренції. Наприклад, у п. «а» ст. 256 КК сформульований загальний склад порушення правил несення прикордонної служби, в п. «б» - «те саме діяння при пом'якшуючих обставинах », а в п.« в »- те ж злочин,« спричинило тяжкі наслідки ». Природно, що, наприклад, залишення кордону без охорони, що спричинило проникнення ворожого лазутчика, повинно тягти відповідальність за п.« в »ст. 256, хоча б у діях винного були пом'якшувальні обставини (наприклад, вчинення злочину вперше). Пункт «б», говорячи про пом'якшуючих обставин, по суті справи має в * увазі такі випадки, коли немає обтяжуючих обставин, особливо зазначених у п. «в» тієї ж статті. Важче обрати правильну кваліфікацію, коли пом'якшують і обтяжують ознаки сформульовані конкретно і виразно. У цьому випадку мається конкуренція між двома спеціальними нормами, і для того щоб обрати одну з них, необхідно керуватися якими -то іншими правилами. Таке становище складається, наприклад, по деяких справах про умисне вбивство. Так, 3. вбила свого чоловіка за обставин, які, з одного боку, підпадають під ознаки п. «г »ст. 102 КК (умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю), - потерпілому було нанесено 14 ударів сокирою, з іншого боку, в діях обвинуваченої були ознаки ст. 104 КК (умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання). Причиною злочину були знущання потерпілого над 3. та іншими членами сім'ї, хуліганські дії, погрози вбивством і образи, нанесені 3. безпосередньо перед трапилося- 255 шимся. Спочатку 3. була засуджена за п. «г» ст. 102 до восьми років позбавлення волі. Верховний Суд РРФСР вирішив питання про конкуренцію зазначених норм інакше: кваліфікував злочин 3. за ст. 104 КК і знизив їй міру покарання до п'яти років позбавлення волі. «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання,-йдеться в заголовку опублікованого визначення, - не може кваліфікуватися як умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, хоча б у діях особи і містилися окремі кваліфікуючі ознаки, передбачені ст. 102 КК РРФСР »1. Аналогічний теза міститься і у визначенні Судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду СРСР у справі ВЛ Такі рішення нам представляються правильними. Вони грунтуються на систематичному тлумаченні закону. Хоча ст. ст. 102, 104 і 105 є спеціальними нормами (загальна норма - це ст. 103), вони нерівноцінні. Вбивство, хоча б і вчинене з особливою жорстокістю або, наприклад, способом, небезпечним для життя багатьох людей, не може кваліфікуватися за ст. 102, якщо воно заподіяно в стані сильного душевного хвилювання (ст. 104) або при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 105). Справа в тому, що, коли ст. 102 згадує про вбивство при обтяжуючих обставинах, вона має на увазі ті форми цього злочину, які не підпадають під ознаки ст. ст. 104 і 105 КК. Це прямо випливає з тексту п. «і» ст. 102 КК. Зазначений висновок має важливе практичне значення і свідчить про гуманних засадах радянського права. Законодавець в даному випадку надає більш важливе значення обставин, пом'якшувальною відповідальність особи, ніж фактам протилежного характеру. Він при цьому враховує, що стан необхідної оборони, як і стан сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, 1 «Бюлетень Верховного Суду РРФСР» 1061 № 6, стор 8. 3 ГГ а м же, стор 19. Див також С. В. Бородін, Кваліфікація вбивства за чинному законодавству, М., 1966, стор 138 і '168. 256 суттєво змінює криминологическую та кримінально-правову природу скоєного і тому є визначальною ознакою для кваліфікації . 3. Процес утворення спеціальних норм пов'язаний не тільки з тим, що з якої-небудь загальної норми виділяються конкретні випадки. Він може бути і більш складний. Найчастіше знову утворена спеціальна норма набуває додаткові ознаки, що характеризують даний вид злочину набагато повніше, ніж загальна норма, так що цей новий склад досить істотно виходить за її межі. При цьому спеціальна норма виступає як комплексне утворення і вже може бути відмежована від колишньої загальної норми по ряду ознак, як суміжна з нею. Для ілюстрації цього положення можна було б, наприклад, назвати в якості «загальних» норм статті про посадові злочини, а в якості «спеціальних» - статті про злочини проти правосуддя. Як вказувалося, ст. ст. 176, 177, 178, 179, 183 КК можна з відомою точки зору розглядати як різновиду зловживання службовим становищем. При цьому «інтереси правосуддя» (об'єкт злочину) будуть виступати в якості елемента нормальної діяльності державного апарату. Але насправді названі спеціальні норми повніше, багатшими відображають характер відповідних злочинів, ніж стаття про зловживання службовим становищем. Наприклад, при залученні завідомо невинного до кримінальної відповідальності страждають не тільки інтереси держави у сфері правосуддя, а й інтереси особистості, послаблюється авторитет і значення закону; громадська безпека піддається загрозі з боку дійсних злочинців , що залишилися безкарними. Новими додатковими ознаками порівняно з нормами про посадові злочини володіють і ст. ст. 128 («Ненадання допомоги хворому»), 129 («Ненадання капітаном судна допомоги потерпілим»), 204 («Ненадання допомоги при зіткненні суден або неповідомлення назви судна»), 152 («Випуск недоброякісної, нестандартної або некомплектної продукції»), 165 («Виробництво лісосплаву або вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів»), 223 («Забруднення водойм і повітря») та ін 17. Замовлення 3846 257 Деякі спеціальні норми, що виділилися зі ста. тей про посадові злочини, були поширені на більш широке коло суб'єктів, ніж посадові особи. Наприклад, з диспозиції ст. 92, об'єднуючою розкрадання, вчинене посадовою особою шляхом зловживання службовим становищем, з розкраданням шляхом присвоєння чи розтрати, досконалим особою, яка не займає будь-якої посади, видно, що ця норма явно виходить за межі окремого випадку зловживання владою. Такі норми не поодинокі. Наприклад, ст. 160 КК передбачає відповідальність за порушення ветеринар-, вих правил як посадовою, так і недолжностнимі особою; аналогічно вирішується питання в ст. ст. 161 («Порушення правил, встановлених-для боротьби з хворобами та шкідниками рослин"), 222 («Порушення правил, встановлених з метою боротьби з епідеміями»), а також у ряді статей гол. IV КК, яка передбачає злочини проти політичних і трудових прав громадян (наприклад, ст. Ст. 132, 135-137 КК). Зіставляючи ці статті із статтями про посадові злочини, ми бачимо, що між ними виникає конкуренція, розв'язувана на користь перерахованих норм як спеціальних. Однак ця конкуренція не виникає в тих випадках, коли відповідні злочинні дії вчинені приватними особами. Отже, конкуренцію зазначених норм можна назвати часткової або неповної в від-\ личие від повної або постійної конкуренції, в якій, наприклад, знаходяться норми про зловживання службовим становищем і посадовому підробленні. Спеціальні норми з неповною конкуренцією необхідно застосовувати особливо уважно, так як в одній конкурентної ситуації повинна застосовуватися ця спеціальна норма, а в іншій ситуації - інша норма, нерідко більш загального характеру. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Конкуренція загальної та спеціальної норм" |
||
|
||