| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Кваліфікація злочинів, скоєних на території декількох союзних республік |
||
|
1. Особливий випадок конкуренції норм є тоді, коли одне злочин відбувалося на територіях двох або більше союзних республік і тому підпадає під дію різних кримінально-правових норм республіканського законодавства. При цьому виді конкуренції норми різних республік, на територіях яких здійснювалося злочин, не повинні по диспозициям істотно різнитися між собою, інакше не можна говорити про один злочин. Разом з тим вони не повністю збігаються, оскільки в такому випадку було б байдуже, яку з норм застосовувати. Що ж до скоєного злочину, то воно є триваючим або продовжувати або, нарешті, здійснювалося на різних територіях по стадіях злочинної діяльності. Вихідною позицією для вирішення питання про вибір для кваліфікації норми тієї чи іншої республіки є положення ст. 4 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, згідно з яким прим-еняется кримінальний закон місця скоєння злочину. Але проблема в тому й полягає, що важко визначити, що ж слід визнати таким місцем. Розглянемо трохи докладніше, як може бути вирішене це питання стосовно до різних випадків. 270 1. Стадії вчинення злочину. У тих випадках, коли злочин було розпочато на території однієї республіки, а закінчено на території другого, його слід визнати досконалим там, де здійснена більш пізня стадія злочинної діяльності, і відповідно кваліфікувати скоєне за законами другої республіки. Так, якщо приготування до вбивства відбувалося в Азербайджані, а завершилося в Грузії, то винний повинен відповідати за вбивство з КК Грузинської РСР. Пізніша стадія вчинення злочину завжди поглинає попередню. Аналогічним чином слід кваліфікувати спекуляцію, розпочату (скупка) у Казахстані та кінчену (перепродаж) в РРФСР. Скупка товарів з метою наживи лише приготування до спекуляції. Закінченою вона буде в той момент, коли проведена перепродаж товарів або інших предметів з метою наживи. Тому винний повинен нести відповідальність у даному випадку за законами РРФСР. Слід підкреслити, що стосовно до стадій злочинної діяльності поняття «вчинення злочину», вжите у ст. 4 Основ кримінального законодавства, не рівнозначно поняттю «закінчений злочин». Це наочно видно на прикладі будь-якого матеріального складу. Наприклад, винний допустив на території РРФСР недоброякісний ремонт тепловоза, внаслідок чого потяг зазнав аварії на території України. Як кваліфікувати ці дії? Очевидно, за ч. 1 ст. 85 КК РРФСР, бо всі злочинні дії були ним здійснені на території РРФСР. Наслідки (катастрофа) наступили на території іншої республіки незалежно від його волі. Тому, хоча злочин повністю закінчилося в Українській РСР, слід було б вважати місцем скоєння злочину територію Російської Федерації. 2. Питання значно ускладнюється, коли мова йде про триваючі злочини, тобто таких, які характеризуються безперервним здійсненням складу певного злочинного діяння. Такий злочин триває весь час як закінчений, і віддати перевагу той чи інший момент його вчинення іншому моменту іноді немає ніяких підстав. 871 Уявімо собі, що винний злісно ухиляється від сплати аліментів, змінюючи місце проживання на територіях різних республік. Їм здійснюється одне триває злочин. За законом якої союзної республіки надолужити його кваліфікувати? Тут чотири можливих рішення. Перше: кваліфікувати за законом тієї союзної республіки, яка визнає даний злочин порівняно більш тяжким. Наприклад, злісна несплата аліментів у РРФСР карається максимально позбавленням волі на строк до одного року (ст. 122), а в Молдавській РСР на строк до двох років (ст. ПО). Якщо винний ухиляється від сплати аліментів на територіях обох республік, він повинен бути засуджений за КК. Молдавської РСР. В основу такого рішення може бути покладено таке міркування. Оскільки кожна союзна республіка суверенна, до винної міг бути з рівною підставою застосований кримінальний закон будь-який з республік, де він скоїв злочин, в тому числі і найбільш тяжкий, але ж їм скоєно один злочин, а не сукупність. Отже, може бути призначена тільки одна міра покарання, по одному закону. Більш сувора санкція, природно, поглинає менш сувору. Тому має бути застосований один, більш суворий закон. Друге рішення: кваліфікувати триває злочин за законом тієї республіки, де воно почало здійснюватися (у формі закінченого діяння). У наведеному прикладі кваліфікація залежить від того, де винний вперше став злісно ухилятися від сплати аліментів - у Молдові або в РРФСР. У судовій і слідчій практиці такий злочин, як втеча з-під варти, якщо його визнати триваючим, зазвичай кваліфікується за законами тієї республіки, де було скоєно початкове дію, утворює закінчений злочин. Так, якщо та чи інша особа вчинила втечу з-під варти в Естонії, де цей злочин карається позбавленням волі на строк до двох років, а потім ховалося і було затримано на території РРФСР, за законами якої втечу карається суворіше (до трьох років позбавлення волі), то воно должно'несті відповідальність за ст. 176 КК Естонської РСР, де і був здійснений втечу (точніше, його перший, активний епізод). 272 На користь цього рішення можна навести кримінологічний аргумент: початковий і наступні епізоди багатьох злочинів різні по інтенсивності. Перший епізод нерідко пов'язаний з вчиненням злочинцем активних дій (подолання перешкод і т. д.) і часто грає більш важливу роль в порівнянні з наступним поведінкою винного, який переховується від органів правосуддя. На це можна заперечити, що так воно є не у кожному триваючому злочині. У триваючі злочини, що починаються з злочинної бездіяльності (несплата аліментів, недонесення про злочин і т. д.), інтенсивність різних епізодоз може бути однакова, в правовому сенсі вони рівноцінні. Тому навряд чи таке рішення може бути прийнятно для всіх триваючих злочинів. Третє рішення: кваліфікувати вчинене за законами тієї республіки, де триває злочин закінчилося. Одна з підстав для цього рішення випливає з постанови Пленуму Верховного Суду СРСР «Про умови застосування давності і амністії до триваючим і продовжуємо злочинів» 1. У п. 4 цієї постанови сказано, що термін давності кримінального переслідування щодо всіх триваючих злочинів обчислюється з часу їх припинення за волею або всупереч волі винного. Стало бути, можна в цей момент вважати їх досконалими повністю. Було б логічним вкладати в поняття вчинення злочину однакове значення з точки зору як обчислення строку давності, так і кваліфікації. Ще одне міркування на користь цього рішення носить суто практичний характер. Безсумнівно, простіше і зручніше застосовувати кримінальний закон тієї республіки, де винний затриманий і притягнутий до кримінальної відповідальності. Ця територія в більшості випадків збігається з тією, на якій закінчилася його злочинна діяльність. Ось чому таке рішення користується підтримкою багатьох практичних працівників. Четверте рішення відрізняється від попередніх тим, що воно заперечує можливість застосування будь-яких 1 Див «Збірник постанов Пленуму Верховного Суду СРСР 1924-1970 рр..», стор ЗШ. 18 Замовлення 3846 - - Щ твердих критеріїв. Його прихильники вважають, що слід виходити з оцінки органами слідства і судом низки конкретних обставин справи: інтенсивності дій особи на різних територіях, тривалості, характеру і ступеня суспільної небезпеки цих дій, розміру заподіяної шкоди і т. д. Візьмемо той же приклад з несплатою аліментів . З розглянутої позиції дії винного треба кваліфікувати за законами тієї республіки, де він довше жив, де утворилася велика заборгованість у сплаті аліментів тощо Ця точка зору, очевидно, не має достатнього обгрунтування в чинному законі. В силу розпливчастості і невизначеності пропонованих оціночних критеріїв вона навряд чи може принести користь для зміцнення законності. Думається, за основу для обговорення слід було б прийняти перше і третє рішення, але використовувати їх не як рівноцінні, а в певній послідовності: якщо триває злочин має різну ступінь суспільної небезпеки на територіях тих республік, де воно скоєно, то треба застосовувати більш суворий закон, якщо ж тяжкість цього злочину на обох територіях за законом однакова, застосовувати закон тієї республіки, де воно було завершено. М. І. Блум, приєднуючись до третього варіанту рішення, разом з тим пропонує ще один: застосовувати закон тієї республіки, «правоохоронюваним інтересам якої з волі винного заподіюється шкода триваючим злочином» 1. Однак цей варіант містить такі ж недоліки, які властиві четвертому варіанту, а саме: невизначеність критеріїв для оцінки. У ряді випадків було б неможливо визначити, інтересам якої саме республіки заподіюється шкода вчиненим діянням. Тому видається більш правильною та позиція, яка сформульована вище: виходити насамперед 1 М. І. Б л у м, Застосування радянського кримінального закону до продовжуваних і триваючим злочинів , сб. «Питання кримінального права та процесу», Рига, 1969, стор 108. Пояснюючи свою думку, М І. Блум наводить приклад: особа, будучи очевидцем вбивства з хуліганських спонукань на території Латвії, не повідомило про це і виїхало до Естонії. Шкода заподіяна інтересам правосуддя Латвії. 274 всього з ступеня суспільної небезпеки скоєного триваючого злочину за законодавством союзних республік, а потім з місця його завершенія.1 3 . Продовжувані злочини в принципі повинні кваліфікуватися так само, як і що тривають (хоча при цьому виникають додаткові труднощі, пов'язані з необхідністю встановити тотожність злочинних дій і єдність намірів винного). Тому, наприклад, у випадку катування, що виразилося в систематичному нанесенні побоїв одному і тій же особі на території двох союзних республік, повинна бути застосована одна стаття - Кримінального кодексу тієї республіки, який визнає цей злочин порівняно більш тяжким. Якщо ж у цих республіках відповідальність за катування однакова, дії винного слід кваліфікувати за кодексом тієї республіки, де цей злочин було завершено. Згідно зі згадуваною постановою Пленуму Верховного Суду СРСР закінченням продовжуваного злочину є «момент здійснення останнього злочинного дії». Поняття тотожності дій, що утворюють епізоди продовжуємозлочину, не фізичне, а юридична. Це означає, що дії, вчинені на різних територіях, можуть між собою різнитися, але тільки в межах одного складу злочину (наприклад, включати різні альтернативні ознаки або обтяжують обставини). Так, особа, незаконно займається рибним промислом на кордоні двох республік, при єдності свого наміру здійснює одне продовжуємо злочин, хоча б на одній території цей злочин виражалося в лові риби в заборонене час, а на іншій - в лові риби недозволеними знаряддями і прийомами. Зазначений принцип має суттєве практичне значення при розслідуванні і розгляді справ ряду категорій, зокрема про виготовлення або збут наркотичних та інших сильнодіючих і отруйних 1 З цього приводу див п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 11 липня 1972 «Про судову практику у справах про розкрадання державного і громадського майна». 18 * 275 речовин. Це злочин у всіх кримінальних кодексах передбачати в декількох формах: виготовлення, збут, зберігання з метою збуту, придбання з метою збуту вказаних речовин. Нерідко наркотичну речовину виготовляється або набувається в одній реї-'публіці, а збувається в іншій. Зберігання ж у таких випадках зазвичай здійснюється на території двох-трьох суміжних республік, по яких проходить маршрут злочинців. Так як виготовлення, придбання, зберігання і збут-альтернативні ознаки одного й того ж складу злочину, то всі ці дії повинні розглядатися як один продовжуваний злочин незалежно від того, чи вчинені вони на території однієї республіки або декількох. У разі вчинення їх на різних територіях злочин треба кваліфікувати за законом тієї республіки, яка розцінює скоєне як порівняно більш тяжкий злочин, або - при рівної відповідальності - за законом місця скоєння останнього злочинного дії. О. придбав в Узбекистані наркотичні речовини і вилетів на літаку в Азербайджан з метою їх збуту, але в Бакинському аеропорту був затриманий. Дії О. - одне продовжуваний злочин, що складається з трьох епізодів: 1) придбання наркотиків в Узбекистані, 2) зберігання їх на території Узбекистану, 3) зберігання на території Азербайджану (зберігання при перельоті через третю територію можна визнати малозначним). Так як ст. 226 КК Азербайджанської РСР карає за придбання, зберігання та збут наркотиків набагато більш суворо, ніж ст. 216 КК Узбецької РСР, що передбачає той же злочин, О. повинен нести відповідальність за КК Азербайджанської РСР. Так і вирішив суд у м. Баку, що розглядав цю справу. Помилки в практиці органів слідства і судів при вирішенні подібних справ не поодинокі. Багато в чому вони обумовлені тим, що проблема конкуренції норм кримінального законодавства різних союзних республік у законі не дозволена. Тому слід погодитися з М. І. Блум, що основні положення про кваліфікацію злочинів, що передбачаються декількома кримінальними кодексами союзних республік, повинні бути рег- 276 темi, регламентованi загальносоюзним кримінальним законодавством або роз'яснені Пленумом Верховного Суду СССР1. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Кваліфікація злочинів, скоєних на території кількох союзних республік " |
||
|
||