| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Неустойка |
||
|
Привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов'язань пояснюються насамперед тим, що вона являє собою зручний засіб спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань. У цьому сенсі неустойку притаманні такі риси: зумовленість розміру відповідальності за порушення зобов'язання, про який сторони знають вже на момент укладення договору; можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов'язання, коли відсутня необхідність представлення доказів, що підтверджують заподіяння збитків та їх розмір; можливість для сторін за своїм розсудом формулювати умова договору про неустойку (за винятком законної неустойки), у тому числі в частині її розміру, співвідношення зі збитками, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін і підсилюючи її цілеспрямований вплив. Порядок обчислення грошової суми, що становить неустойку, може бути різним: у вигляді відсотків від суми договору або його неисполненной частини; в кратному відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; в твердій сумі, вираженої в грошових одиницях. У законодавстві традиційно (і ГК не становить винятку) як різновидів неустойки застосовуються штрафи і пені. Якщо відносно штрафів важко виділити якісь особливі риси, то специфічні ознаки неустойки у вигляді пені очевидні. Вони полягають в тому, що пеня встановлюється на випадок прострочення виконання зобов'язання, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне подання виконання зобов'язання; пеня, як правило, визначається у відсотках по відношенню до суми зобов'язання, не виконаного у встановлений термін; пеня являє собою таку, що тривала неустойку, яка стягується за кожний наступний період (наприклад, за кожен день) прострочення невиконаного у строк зобов'язання. У законодавстві та судовій практиці зазвичай розрізняють т.зв. договірну і законну неустойку. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, і, природно, її розмір, порядок обчислення, умови застосування тощо визначаються виключно на їх розсуд. ГК лише встановлює вимоги до форми такої угоди сторін про неустойку (ст. 331 ЦК). До речі сказати, вимоги ці більш жорсткі в порівнянні з звичайно ставляться до форми угод: угода про неустойку повинне бути зроблено у письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання, яке може виникнути і з усної угоди. В іншому випадку недотримання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку. Що стосується законної неустойки, то вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачена обов'язок її сплати угодою сторін (ст. 332 ЦК). Правда, доля і сфера застосування законної неустойки в чому залежать від того, в якій правовій нормі вона міститься. Якщо неустойка передбачена імперативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках, коли положення про неустойку міститься в диспозитивної нормі, вона застосовується лише остільки, оскільки сторони своєю угодою не передбачили інший розмір неустойки. Прикладом законної неустойки, що міститься в диспозитивної нормі, може служити активно застосовувалася до введення в дію другої частини ГК (до 1 березня 1996 р.) неустойка, передбачена абзацом першим пункту 8 Постанови Президії Верховної Ради Російської Федерації та Уряду Російської Федерації від 25 травня 1992 р. N 2837-1 "Про невідкладні заходи щодо поліпшення розрахунків у народному господарстві і підвищенню відповідальності підприємств за їх фінансовий стан" "*". Зазначена неустойка у вигляді пені в розмірі 0,5 відсотка в день від простроченого платежу за поставлені товари застосовувалася в тих випадках, коли в укладеному сторонами договорі поставки або купівлі - продажу продукції (товарів) для підприємницької діяльності не містився інший конкретний розмір відповідальності за таке порушення . --- "*" Див: Відомості З'їзду народних депутатів РРФСР і Верховної Ради РРФСР. 1992. N 23. Ст. 1252. Правила постачання газу споживачам Російської Федерації, затверджені Постановою Уряду РФ від 30 грудня 1994 "*", передбачають, що за недопоставку газу винна сторона сплачує штраф у розмірі 10% вартості подачі газу, яка не був поставлений протягом місяця, а за необгрунтоване безакцептне списання коштів з рахунку винна сторона, крім повернення списаної суми, сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки Центрального банку РФ за кожен день використання грошових коштів. При порушенні обумовлених договором параметрів якості або тиску газу з боку, що поставляє газ, стягується на користь сторони, яка його приймає, штраф у розмірі 10% вартості подачі газу за кожну добу, протягом яких було допущено порушення (крім випадків примусового пониження тиску при обмеженні газоспоживання). Споживач, який прострочив оплату за поставлений газ, сплачує пені в розмірі подвійної облікової ставки Центрального банку РФ за кожен день прострочення. І нарешті, при неповному використанні споживачем договірного обсягу газу за місяць без попереднього взаємного погодження з постачальником споживач відшкодовує постачальнику до 10% вартості недопоставленого газу. КонсультантПлюс: примітка. Постанова Уряду РФ від 30.12.1994 N 1445 "Про затвердження Правил поставки газу споживачам Російської Федерації" втратило чинність у зв'язку з виданням Постанови Уряду РФ від 05.02.1998 N 162 "Про затвердження Правил поставки газу в Російської Федерації ". --- "*" Див: Відомості Верховної Ради Федерації. 1995. N 1. Ст. 152. У разі порушення термінів надання послуг телеграфного зв'язку за вибором споживача сплачується штраф у розмірі 3% вартості послуги, за телеграмами - за кожну годину прострочення, а за іншими послуг - за кожен день прострочення з тим, однак , що сума стягнутої неустойки не повинна перевищувати вартості послуги. Неустойка в розмірі 3% за кожну добу затримки стягується і за порушення господарюючим суб'єктом термінів виконання послуг місцевої телефонної мережі. Основні положення порядку укладення та виконання державних контрактів (договорів підряду) на будівництво об'єктів для федеральних державних потреб в Російській Федерації "*" передбачили, що замовникам надається право при незабезпеченні встановлених контрактом термінів введення в дію підприємств, будівель, споруд, пускових комплексів і черг, а також окремих об'єктів з вини підрядника стягувати штраф у розмірі однієї тисячної частини договірної вартості за кожен день прострочення до фактичного завершення будівництва. --- "*" Див: Затверджено Постановою Ради Міністрів Російської Федерації від 14 серпня 1993 р. (див.: Саппа РФ. 1993. N 34. Ст. 3189). У Законі "Про Державний матеріальний резерв" "*" передбачено 12 видів неустойки, стягуваної за порушення зобов'язань постачальниками, відповідальними зберігачами, одержувачами і підрядниками. --- "*" Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 1995. N 3. Законна неустойка в необхідних випадках, у міру інфляції, збільшується в розмірі. Так, Постановою Уряду РФ від 12 лютого 1994 року «*" були підвищені різні види штрафів, передбачені транспортними статутами (залежно від виду порушень і для різних видів транспорту - відповідно в 9,7; 41,1 і 13,8 рази по порівнянні з раніше встановленими). У Законі "Про Державний матеріальний резерв" передбачено, що розмір неустойки визначається за цінами на матеріальні ресурси на момент оплати. --- "*" Саппа РФ. 1994. N 8. Ст. 597. Одночасно вносяться і деякі інші зміни в раніше прийняті, але зберігають свою силу акти у випадках, коли передбачена в них законна неустойка пов'язана з порушенням зобов'язань, що не мають відношення до комерційних інтересів сторін. Так, в транспортне законодавство була внесена у свій час норма про неустойку на випадок "нераціонального використання перевізних засобів". Мається на увазі штраф, що стягується з відправника "за недовантаження вагонів і контейнерів до технічної норми або повної вантажопідйомності". Відповідне положення Статуту залізниць тепер визнано нечинним "*". --- "*" Див Постанова Уряду Російської Федерації від 20 лютого 1995 р. (Відомості Верховної. 1995. N 9. Ст. 754). КонсультантПлюс: примітка. Постанова Уряду РФ від 20.02.1995 N 157 "Про скасування матеріальної відповідальності за ваговий і об'ємний недовантаження вагонів і контейнерів при перевезеннях вантажів по залізницях" втратило чинність у зв'язку з виданням Постанови Уряду РФ від 10.07. 1998 N 733 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду Російської Федерації у зв'язку з Федеральним законом" Транспортний статут залізниць Російської Федерації ". Відносно законної неустойки в ЦК передбачено правило, згідно з яким її розмір може бути змінений угодою сторін лише у бік збільшення, якщо це не заборонено законом (п. 2 ст. 332). Прикладом такої заборони можуть служити норми, що містяться в транспортних статутах і кодексах, що не допускають зміни встановлених заходів відповідальності (див., наприклад, ст . 143 УЖД, ст. 126 УАТ та ін.) Правом зменшення розміру неустойки наділений тільки суд, який може скористатися цим правом у тих випадках, коли підлягає сплаті неустойка явно не відповідає наслідків порушення зобов'язання (ст . 333 ЦК). Дане положення кореспондує нормам, наявними в процесуальному законодавстві. Наприклад, при прийнятті рішення по спору арбітражний суд має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню за позовом організації або громадянина - підприємця зі сторони, що порушила зобов'язання. Незважаючи на гадану простоту, застосування неустойки за порушення договірних зобов'язань пов'язане з чималими труднощами. Це повною мірою відноситься і до законної, і до договірної неустойку. Ілюстрацією до сказаного можуть служити численні роз'яснення Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, засновані на узагальненні та аналізі матеріалів справ, розглянутих арбітражними судами, з питань застосування неустойок за найбільш типові порушення у сфері підприємництва "*". --- --- "*" Див, наприклад: Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 1994. N 6 . С. 85 - 86 та ін Поряд з тим що в сучасному правовому регулюванні такого способу забезпечення виконання зобов'язань, як неустойка, збереглося багато традиційного і загального, в тому числі і з дореволюційним російським законодавством, не можна не помітити і деякі відмінності, які є результатом еволюції даної правової категорії. Почнемо з одного технічної подробиці, що стосується визначення поняття неустойки. За свідченням Анненкова, в юридичній літературі дореволюційного періоду велися дискусії з приводу поняття неустойки . Ряд цивілістів (Пестржецкій, Буцковскій, Мандра, Кавелін, Гольмстен, Боровиковський) визначали неустойку як штраф або пеню у розмірі відомої грошової суми, яку одна сторона зобов'язана сплатити іншій в разі її несправності у виконанні зобов'язання "*". Аналогічний висновок, що відноситься до поняттю "неустойка", ми й у Шершеневича: "Під неустойкою, як засобом забезпечення, розуміється приєднане до головного зобов'язанню додаткова умова про платіж боржником відомої суми на випадок несправності у виконанні" . --- "*" Див: Анненков До . Указ. соч. С. 241. "*" Шершеневич Г.Ф. Підручник російського цивільного права (з видання 1907 р.). М., 1995. С. 293. У той же час інші правознавці, і зокрема Мейер, хоча також визначали неустойку як пеню, що накладаються на контрагента у разі несправності його у виконанні зобов'язання, яка складається звичайно в платежі відомої суми грошей, але вважали, що неустойка може полягати також у передачі боржником кредитору певного майна чи у скоєнні для останнього небудь дії "*". Цікаво, що близьким до подібного визначенням був і підхід російських правозастосовних органів, у тому числі Сенату, який розумів неустойку в якості умови про відповідальність, що полягає в доставлянні однією стороною іншій майнового задоволення, тобто не однієї тільки грошової суми, а й іншого майна або дії, що мають відому цінність . --- --- "*" Анненков К. Указ. соч. С. 241. Там же. У проекті Цивільного Уложення Російської Імперії, внесеному в 1913 р. на розгляд Державної Думи, неустойка визначалася як "грошова сума, яку одна з договірних сторін зобов'язується сплатити іншій в разі невиконання або неналежного виконання прийнятого на себе зобов'язання" (ст. 1601). Однак тут же ми знаходимо іншу статтю (ст. 1608), згідно якої правила відповідних статей (включаючи ст. 1601) мають застосування і в тому випадку, коли завдаток, відступне або неустойка домовлено за договором не в грошовій сумі "*". У матеріалах Редакційної Комісії, що підготувала проект Цивільного Уложення, з цього приводу сказано, що хоча в основних нормах (ст. 1601 - 1607) про предмет завдатку, відступного і неустойки йдеться тільки про гроші з метою зручності викладу, а також тому, що в більшості випадків вони дійсно складаються в грошах, але так як завдаток, відступне і неустойка можуть полягати у всякого роду речах і діях, причому відносини, що виникають з угод цього роду, нічим, по суті, не відрізняються від відносин грошового характеру, то й визнається необхідність поширити на них відповідні правила . Таким чином, в той період і законодавством і доктриною неустойкою, поряд з підлягає сплаті боржником, порушили зобов'язання, кредитору певної грошової сумою, визнавалася також обов'язок передати певне майно або вчинити певну дію. --- "*" Див: Герценберг В.Е., Перетерский І.С. Зобов'язальне право. Книга V Цивільного Уложення. СПб., 1914. С. 10 - 11. Громадянське Покладання. Проект Височайше заснованої Редакційної Комісії зі складання Цивільного Уложення. Том другий / Под ред. І.М. Тютрюмова. СПб., 1910. С. 207. Інша обставина, що заслуговує нашої уваги, полягає у відношенні дореволюційного законодавства до законної неустойку. За свідченням Анненкова, неустойка визначалася законом (за винятком окремих спеціальних правил) лише у двох випадках: по-перше, за несправність в платежі за позиковими зобов'язаннями між приватними особами: не заплатив по позиковому зобов'язанню в термін піддавався стягненню неустойки по 3 відсотки з незаплаченного капіталу , по-друге, за несправність у виконанні за зобов'язаннями зі скарбницею: з несправного казенного постачальника або підрядника стягувалася неустойка в розмірі піввідсотка на місяць з суми вартості прострочених поставкою товарів, припасів або робіт "*". --- "*" Анненков К. Указ. соч. С. 241. Розвиток інституту цивільно - правової відповідальності в радянський період йшло шляхом нарощування кількості законних неустойок за різні порушення договірних зобов'язань. Кульмінаційною точкою цієї тенденції, по видимому, з'явилися 70 - 80-і рр.., Коли дослідники налічували в законодавстві понад три тисячі санкцій за порушення зобов'язань у сфері господарської діяльності "*". Число законних неустойок перевищила всі мислимі розумні межі. --- "*" Див, наприклад: Липницький Л.Х. Запобігання господарських правопорушень і ефективність виробництва / / Господарське право і ефективність виробництва. Донецьк, 1979. С. 96. Необхідно відзначити, що тенденція нарощування числа законних неустойок в той період мала місце на тлі вкрай слабкого застосування іншої традиційної форми майнової відповідальності - відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань: суперечки про збитки, як зазначав, наприклад, Б.І. Пугинський, в той період складали всього 1,7 відсотка від загального числа справ, дозволених органами арбітражу "*". --- "*" Див: Пугинський Б.І. Цивільно - правові засоби в господарських відносинах. М., 1984. С. 141. З метою виправлення зазначеної тенденції, яка призвела до відомої деформації практики застосування заходів майнової відповідальності, чинний Цивільний кодекс визначив, що законні неустойки можуть встановлюватися лише федеральними законами (ст. 332). Однак прийняті до введення в дію частини першої ДК укази Президента Російської Федерації та постанови Уряду, які встановили неустойку за різні порушення договірних зобов'язань, в силу ст. 4 Федерального закону "Про введення в дію частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації" зберігають силу до прийняття відповідних федеральних законів. Та й законодавець, як було показано на прикладі Закону "Про державний матеріальний резерв", нерідко "грішить" використанням законних неустойок, вбачаючи в них панацею від усіх бід і засіб для впорядкування економічних відносин. Мабуть, ця ілюзія переважатиме у вітчизняному законодавстві ще деякий час. Як вже зазначалося, неустойка одночасно визнається і способом забезпечення зобов'язань, і однією з форм цивільно - правової відповідальності. Виходячи з цього, деякі дореволюційні російські цивілісти виводили і певні практичні наслідки, пов'язані із застосуванням неустойки. Так, Шершеневич стверджував: "... неустойка має двояке значення, будучи не тільки засобом забезпечення зобов'язання, але і способом визначити розмір винагороди за відступ від зобов'язання. Неустойка має на увазі чи 1) спонукати боржника до виконання під страхом невигідних наслідків (штраф за несправність), або 2) встановити заздалегідь розмір заподіяної невиконанням шкоди, особливо коли доведення величини його представляється скрутним (відшкодування шкоди) ... Згідно двойственному своєму призначенню, неустойка має двоякого роду наслідки: 1) або ускладнюється зобов'язальне відношення в тому сенсі, що, не звільнені боржника від головного обов'язку, накладає на нього ще нову тягар; 2) або ж змінює колишнє зобов'язальне відношення, перетворюючи його в нове, альтернативне, в силу якого боржник може або виконати умовне дію, або заплатити відому суму грошей "" * ". --- "*" Шершеневич Г.Ф. Указ. соч. С. 293. З думкою Шершеневича не погоджувався Анненков, який писав: "Знайти, проте ж, в нашому законі небудь вказівки на те, щоб наш закон привласнював неустойку це останнє значення, в ньому не можна, внаслідок чого і вказівка Шершеневича на двояке значення неустойки у нас представляється абсолютно не відповідним визначенням її значення нашим законом, чому також вказівку і на двоякі наслідки її сплати представляється також не мають ніякої опори в нашому законі, і внаслідок чого повинно бути залишено осторонь "" * ". --- "*" Анненков К. Указ. соч. С. 249 - 250. Чинний сьогодні Цивільний кодекс, визначаючи наслідки застосування неустойки (ст. 396), також не залишає місця для кваліфікації неустойки в якості альтернативного зобов'язання. Крім того, на наш погляд, неустойка в інтерпретації Шершеневича виглядає своєрідним попереднім угодою про відступне, є підставою припинення зобов'язання. Питання, пов'язані із застосуванням неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання та наслідками такого застосування, для самого зобов'язання будуть нами розглянуті більш докладно при аналізі неустойки в якості однієї з форм цивільно - правової відповідальності. Скажемо тільки, що точка зору Шершеневича, мабуть, знаходить підтвердження у французькому цивільному законодавстві. Згідно ст. 1229 Французького цивільного кодексу (ФГК), неустойка "є відшкодуванням за збитки, які кредитор терпить внаслідок невиконання головного зобов'язання", а ст. 1152 ФГК каже, що "якщо угода встановлює, що що не виконало його особа сплачує певну суму як збитків, то іншій стороні не може бути присуджено ні більше, ні менше суми". Отже, навіть у тому випадку, якщо реальні збитки, завдані порушенням зобов'язань, перевищують суму неустойки, кредитор проте позбавлений можливості вимагати сплати більшої суми. Правда, французький суддя, який розглядає спір про стягнення неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, має право змінити суму неустойки, якщо, на його думку, вона занадто висока або занадто мала. Законодавством більшості країн континентальної Європи властивий підхід до неустойку як способу компенсації збитків, завданих порушенням зобов'язань, як би заміняє стягнення самих збитків, тому кредитор, стягуються неустойку, зберігає за собою право вимоги виконання зобов'язання в натурі в тому випадку, якщо неустойка була встановлена сторонами на випадок прострочення виконання зобов'язання (наприклад, ч. 2 ст. 1229 ФГК, параграф 341 ГГУ та ін.) Значною своєрідністю відрізняються положення про неустойку, існуючі в англо - американському праві. Там виділяються два поняття: заздалегідь обчислені збитки (liquidated damages) і штраф (penalty). Як відомо, англо - американське право виходить з того, що кошти цивільно - правового захисту носять компенсаційний характер і не можуть служити покаранню порушника. Тому порушення договору тягне за собою лише стягнення заздалегідь обчислених збитків (liquidated damages). Більш того, передбачені угодою сторін умови про неустойки, що мають характер штрафу, визнаються нікчемними. Наприклад, відповідно до ст. 2-718 ЕТК США збитки, що підлягають відшкодуванню у разі порушення договору кожної зі сторін, можуть бути визначені в угоді, однак лише в розмірі, який можна вважати розумним у зв'язку з передбачуваним або дійсною шкодою, завданою порушенням договору, труднощами доведення шкоди та незручностями або неможливістю одержання адекватної захисту прав іншим способом. Умова, що визначає нерозумно високий розмір заздалегідь обчислених збитків, визнається юридично нікчемним як штрафне умова. У зв'язку з цим не можна не погодитися з думкою Р.Л. Наришкіної, яка стверджує, що неустойка в англо - американському праві не виконує тих забезпечувальних функцій, які їй притаманні в континентальному праві, оскільки у всіх випадках на позивачеві залишається тягар доведення обгрунтованості суми, визначеної у договорі "*". --- "*" Див: Цивільне та торгове право капіталістичних держав: Підручник. 2-е вид., Перераб. і доп. М., 1992. С. 306. У сучасному російському цивільному праві відсутні будь законодавчі обмеження розміру договірної неустойки. Практика ж свідчить, що фантазія сторін при формулюванні умов договорів про неустойку не знає кордонів. Нерідко в текстах договорів можна зустріти умови про неустойку в розмірі 5 - 10 відсотків від суми договору або від вартості товарів (робіт, послуг), щодо яких прострочено виконання. Звичайно ж, суди, розглядаючи спори про стягнення подібних неустойок, не можуть задовольняти позовні вимоги в заявлених розмірах, що перевищують будь-які максимально можливі збитки у зв'язку з відповідним порушенням договірних зобов'язань. Цим пояснюється надзвичайно широке застосування в судовій практиці положень ст. 333 ГК, що надають право суду зменшити розмір стягуваної неустойки з урахуванням її пропорційності наслідків допущеного порушення зобов'язання. Більше того, аналіз матеріалів справ, дозволених в порядку нагляду Президією Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, свідчить, що встановлене ст. 333 ЦК право суду трактується нині як обов'язок судів, що розглядають спори про стягнення неустойок, розмір яких перевищує якісь середні величини. Таку позицію можна пояснити прагненням забезпечити прийняття арбітражними судами не тільки законних, але і справедливих рішень. Однак не можна не помітити, що подібна практика не відповідає вимогам диспозитивності (з точки зору матеріального права) і суперечить принципам змагальності сторін (з точки зору процесуального законодавства). Більш кращим і, додамо, повністю відповідним законодавству було б оцінювати вимоги кредитора про стягнення неустойки в частині, що перевищує можливі збитки у зв'язку з допущеним боржником порушенням договірного зобов'язання, як зловживання правом, що і слугувало б законною підставою до відхилення позовних вимог у відповідній частині. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2. Неустойка" |
||
|
||