| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Загальні положення про ренту і довічне утримання з утриманням |
||
|
1. Поняття договору ренти сформульовано в п. 1 ст. 583 ГК. Як випливає з цієї норми, договором ренти визнається договір, за яким одна сторона, іменована одержувачем ренти, передає боці, що називається платником ренти, у власність майно, а платник ренти зобов'язується в обмін на отримане майно періодично виплачувати одержувачу ренту у вигляді певної грошової суми або надання коштів на його утримання в іншій формі. Хоча договір ренти з точки зору термінології є новим для російського цивільного законодавства, одна з його різновидів - договір довічного змісту з утриманням - була в основних рисах закріплена в ст. 253, 254 ЦК РРФСР 1964 р. у вигляді договору купівлі-продажу житлового будинку з умовою довічного утримання продавця. Як випливає з визначення договору ренти, він реальний, БЕЗОПЛАТНО і односторонньо зобов'язуючий. Сторонами договору ренти є одержувач і платник ренти. Зміст договору становить обов'язок платника ренти в періодичній виплаті ренти її одержувачу. 2. Договір ренти належить до групи договорів, які передбачають відчуження майна, і в цьому його схожість з договорами купівлі-продажу, міни та дарування. Водночас від договору дарування договір ренти відрізняється оплатне відчуження майна. Що стосується відмінності договору ренти від договорів купівлі-продажу та міни, то, як зазначалося вище, основна відмінність полягає у відсутності в договорі ренти заздалегідь визначеного сторонами або визначної за правилами п. 3 ст. 424 ГК еквівалента відчужуваного майна. Саме в силу невизначеності економічного результату договору ренти для його сторін цей договір зазвичай кваліфікується в юридичній літературі як алеаторного, тобто заснований на ризику "*". --- "*" Див: Іоффе О.С. Зобов'язальне право. М., 1975. С. 295; Цивільне право. Частина друга. Підручник / За ред. А.Г. Калпин. М., 1999. С. 89. Така кваліфікація видається цілком очевидною для договору довічної ренти, оскільки термін життя одержувача ренти не можна визначити в момент укладення договору, в силу чого вартість переданого під виплату ренти майна може виявитися як більше, так і менше загальної суми рентних платежів. Що ж до договору постійної ренти, то, як буде показано далі, з позицій норм ЦК про договір постійної ренти твердження про його безумовної алеаторного може викликати деякі сумніви. Стаття 584 ЦК передбачає обов'язкову нотаріальну форму договору ренти, недотримання якої тягне його недійсність. Якщо ж під виплату ренти відчужується нерухоме майно, то договір підлягає також державній реєстрації. 3. Предметом договору ренти може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, передане під виплату ренти. Під рентою розуміється певна грошова сума або інше майнове надання, призначене для утримання одержувача ренти. Платником постійної ренти може бути будь-яка особа відповідно до його правоздатністю, а одержувачами - тільки громадяни та некомерційні організації. Російське цивільне законодавство (п. 2 ст. 583 ЦК) передбачає два види договору ренти: договір постійної ренти, тобто договір, за яким встановлюється обов'язок платника ренти виплачувати її безстроково, і договір довічної ренти, тобто договір, який передбачає обов'язок виплати ренти протягом терміну життя її одержувача. Спеціальний підвид договору довічної ренти - договір довічного змісту з утриманням. Більш докладно ці види договору ренти розглядаються в наступних параграфах цієї глави. Істотне умова договору ренти будь-якого виду - умова про грошовому розмірі ренти (п. 1 ст. 590, п. 1 ст. 597, п. 2 ст. 602 ЦК). Якщо під виплату ренти відчужується рухоме майно, то істотною умовою договору є умова, що встановлює обов'язок платника ренти надати забезпечення виконання його зобов'язань або застрахувати на користь одержувача ренти ризик відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання. Хоча виплата ренти, тобто передача коштів або надання змісту в іншій формі, безсумнівно, являє собою майнове надання з боку платника ренти, в силу чого договір ренти слід віднести до оплатним, виплата ренти - це не плата за передане майно. Такий висновок випливає з п. 1 ст. 585 ГК, де встановлено, що відчужуване під виплату ренти майно може бути передано одержувачем ренти у власність платника ренти за плату або безкоштовно. Тому сума рентних платежів не є ні ціною, ні іншим еквівалентом переданого майна, що відрізняє договір ренти від договорів купівлі-продажу та міни. Якщо договір ренти не містить спеціальної вказівки про сплату ціни за передане майно, воно вважається переданим безкоштовно, і в цьому випадку до відносин сторін щодо передачі майна субсидиарно застосовуються правила гл. 32 ГК про договір дарування. Якщо ж договором ренти передбачається передача майна за плату, то до відносин сторін щодо передачі та оплати майна субсидиарно застосовуються правила гл. 30 ГК про договір купівлі-продажу (п. 2 ст. 585 ЦК). При цьому слід зауважити, що субсидіарне застосування правил про дарування або купівлі-продажу допускається, якщо таке застосування не суперечить правилам присвяченій договору ренти гл. 33 ЦК та суті цього договору. Якщо під виплату ренти передається нерухома річ (земельна ділянка, будівля, споруда, підприємство і т.п.), то обов'язок щодо виплати ренти виявляється обтяженням такої речі (п. 1 ст. 586 ЦК) . У разі відчуження такої нерухомої речі платником ренти його зобов'язання за договором ренти переходять на набувача майна, який набуває статус нового платника ренти. Однак колишній платник ренти не вибуває повністю з правовідносин з одержувачем ренти, а виявляється, за загальним правилом п. 2 ст. 586 ГК, субсидиарно з новим платником відповідальним за вимогами одержувача ренти, що виникли у зв'язку з порушенням договору ренти. Альтернативою субсидіарної відповідальності колишнього платника ренти є лише його солідарна з новим платником відповідальність, якщо це спеціально передбачено законом або договором ренти. 4. Основний зміст зобов'язання, що виникає у зв'язку з укладенням договору ренти, становить обов'язок платника ренти з її виплати. За прострочення виплати ренти платник ренти, за загальним правилом ст. 588 ГК, сплачує одержувачеві ренти проценти, передбачені ст. 395 ГК. Неналежне виконання платником обов'язків з виплати ренти розглядається як прострочення виплати та вилучити зазначену відповідальність незалежно від форми ренти (грошова сума, речі, роботи або послуги). Якщо майно відчужується під виплату ренти за плату, у зміст рентного зобов'язання входить обов'язок платника ренти щодо сплати ціни за відчужуване майно. У разі прострочення виконання платником ренти цього обов'язку його відповідальність визначається правилом п. 3 ст. 486 ЦК, тобто платник ренти зобов'язаний сплатити відсотки, передбачені ст. 395 ГК. Крім того, при передачі під виплату ренти рухомого майна у зміст рентного зобов'язання входить обов'язок платника ренти надати забезпечення виконання його обов'язків з виплати ренти або застрахувати на користь одержувача ренти ризик відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання. Належне забезпечення інтересів одержувача ренти повинно існувати протягом усього терміну дії договору ренти. При невиконанні платником ренти вищевказаної додаткової обов'язки, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов за обставинами, за які одержувач ренти не відповідає (випадкова втрата або пошкодження предмета застави, неспроможність поручителя або погіршення його майнового стану), одержувач ренти має право розірвати договір ренти і вимагати відшкодування збитків, викликаних розірванням договору (п. 3 ст. 587 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Загальні положення про ренту і довічне утримання з утриманням " |
||
|
||