1. Основні системи приватного права: Сукупність складових приватне право правових галузей та інших

Головна

Адміністративне, фінансове, інформаційне право || Цивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне право || Конституційне, муніципальне право || Природоресурсове, аграрне, екологічне право || Митне, податкове, медичне право || Теорія і історія держави і права || Трудове право || Кримінальне, кримінально-процесуальне право

Цивільне право / Міжнародне приватне право / Підприємницьке право / Сімейне право

Головна → Цивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне право → Цивільне право →

« Попередня		Наступна »

Е.А.Суханов. Цивільне право: У 4 т. Том 1: Загальна частина, 2008 - перейти до змісту підручника
1. Основні системи приватного права
Сукупність складових приватне право правових галузей та інших об'єднань норм об'єктивного права (підгалузей, інститутів) утворює його систему. У різних національних правопорядках, заснованих на принциповому розподілі об'єктивного права на публічне і приватне, єдиний підхід до складу приватного права відсутня. Цей склад (система) визначається не якимись абстрактними світовими стандартами, а реальними особливостями історичного та соціально-економічного розвитку конкретних країн. У цьому зв'язку досить вказати на загальновизнане відмінність європейської континентальної і англо-американського права, хоча і в них можна бачити деякі спільні риси. Приватне право традиційно виділяється в правових системах більшості країн континентальної Західної Європи (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.), які в силу цієї обставини прийнято об'єднувати в поняття континентальної (європейської) системи права. До даної системи, точніше до її германської гілки, в силу низки історичних причин належить і російський правопорядок, який, однак, має і свої досить значні особливості. У континентальній системі права приватне право традиційно розділяється на дві основні гілки: цивільне та торгівельне право, що зазвичай відбивається в наявності двох різних кодексів - цивільного і торгового. Дана обставина дозволяє говорити про дуалізм приватного права. При цьому торгове право, іноді зване також комерційним правом, охоплює регламентацію взаємовідносин підприємців (професійних комерсантів), тобто одну з основних спеціальних сфер цивільного (приватного) права. Воно, отже, не є цілком "рівноправній", самостійної правової галуззю по відношенню до цивільного права. Найбільш яскравим свідченням цього є відсутність в торговому праві скільки-розвиненою самостійної загальної частини (загальних положень), що викликає необхідність поширення на сферу його дії загальних положень цивільного права. Тому прийнято вважати, що норми торгового права є спеціальними по відношенню до цивільно-правовим нормам (1). У зв'язку з цим у Німеччині цивільне право кваліфікується як "загальне приватне право", а торгове та трудове право - як області "спеціального приватного права". --- (1) У Німеччині торгове право традиційно розглядається як "особливе приватне право купців", що підкоряється дії принципів "загального цивільного права" (див., наприклад: Canaris C.-W. Handelsrecht. Ein Studienbuch. 23. Aufl. Munchen, 2000. S. 4 - 8; Koller I., Roth W.-H., Morck W. Handelsgesetzbuch. Kommentar. 3. Aufl. Munchen, 2002. S. 4; Medicus D. Allgemeiner Teil des BGB. Ein Lehrbuch. 3. Aufl . Munchen, 1988. S. 7 - 8; Kohler H. BGB. Allgemeiner Teil. Ein Studienbuch. 25. Aufl. Munchen, 2001. S. 8). Історично підставою для виділення торгового права послужила необхідність об'єднання різних торгових звичаїв і правил станового характеру в особливе "купецьке право". У Франції торгове право, узагальнене в Торговому (Комерційному) кодексі 1807 р., служило ще й важливим засобом визнання та утвердження інтересів третього стану, а в Німеччині (Общегерманский торговий кодекс 1861 р.) - способом національного об'єднання і подолання державної роздробленості (1) . Його поява, таким чином, було не загальною тенденцією, а результатом особливого історичного розвитку окремих правопорядков. --- (1) Докладніше про історію торгового права див., наприклад: Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Том I (серія "Класика російської цивілістики"). М., 2003. С. 50 і сл. Тому самостійність торгового права і його кодифікація не стали загальновизнаними в континентальному праві. У Швейцарії ще в 1911 р. було прийнято єдине цивільне законодавство, що поширюється також на торгові відносини. Італія, що є родоначальницею відокремлення торгового права від цивільного, відмовилася від цієї ідеї з прийняттям єдиного Цивільного кодексу в 1942 р. Аналогічний підхід закріплює сучасне цивільне право Нідерландів. Не випадково жодна з розвинених західноєвропейських країн, оновлювати своє законодавство в останні десятиліття, не пішла по шляху самостійної кодифікації чи іншого відокремлення торгового права. Цьому сприяла і одностайно отмечавшаяся в теорії загальна тенденція "комерціалізації" цивільного права, тобто його розвиток під впливом більш гнучких норм торгового (комерційного) обороту і подальшого пристосування до потреб регулювання підприємницької діяльності. У результаті саме цивільно-правові норми, в першу чергу норми договірного права, в даний час повсюдно і ефективно регулюють підприємницький оборот. Сімейне право в континентальній правовій системі зазвичай не визнається самостійним і включається до складу цивільного права в якості його підгалузі (що відбивається у відсутності його самостійної кодифікації і знаходженні сімейно-правових норм у цивільному кодексі). На відміну від нього, явну тенденцію до відокремлення від цивільного права виявляє трудове право, яке, однак, продовжує тут вважатися безумовною частиною приватного права. Таким чином, традиційний для континентальної системи "дуалізм приватного права", з одного боку, не є загальним, а з іншого - доповнюється деякими новими правовими утвореннями (галузями) в конкретних національних правопорядках. Це говорить про об'єктивно обумовленому ускладненні системи приватного права в міру її розвитку. На відміну від континентальної системи, англо-американська правова система, іноді звана також системою "загального права" (common law), формально взагалі не знає поділу на приватне і публічне право. Вона також склалася історично на базі англійської середньовічного прецедентного права. Як відомо, у феодальній Англії рішення з конкретних спорах (прецеденти) виносилися двома видами королівських (державних) судів: судами загального права і судом лорда-канцлера (судом справедливості). У кожному з них сформувалося своє прецедентне право, яке і лягло в основу двох особливих, самостійних гілок цього правопорядку - загального права і права справедливості (law of equity). Лише наприкінці XIX століття ці гілки почали поступово зливатися. Згодом ця система була реціпіровани (запозичена) в США і колишніх англійських домініонах - Канаді, Австралії та ряді інших англомовних країн. В даний час і в англо-американському праві фактично проводиться різниця між приватним і публічним правом, в тому числі і у зв'язку з процесом деякого його зближення з континентальним правопорядком, особливо у сфері міжнародного товарообміну. Однак на відміну від країн континентальної Європи, в країнах "загального права" до приватного (цивільного) праву відносять такі вважаються самостійними галузі та інститути, як "право компаній", "право власності", "договірне право", "право відшкодування шкоди", "патентне право" і т.д. Тому система приватного права тут не збігається з аналогічною системою континентальних правопорядков.
« Попередня		Наступна »
= Перейти до змісту підручника =

Інформація, релевантна " 1. Основні системи приватного права "
§ 3. Самоврядування в дореволюційної Росії. Основному ставали представники земських управ. При Міністерстві внутрішніх справ було створено Особливу нараду. Його завданням була підготовка необхідних матеріалів щодо реформи місцевого самоврядування. 15 липня 1917 було затверджено Положення про селищній управлінні, яке мало вводитися в залізничних, фабрично-заводських, рудничних, дачних та інших населених пунктах за умови § 3. Окремі джерела муніципального права основні повноваження органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом, що не виключає надання органам місцевого самоврядування інших повноважень для виконання конкретних завдань. Органи місцевого самоврядування в межах, встановлених законом, мають повну свободу дій для реалізації власної ініціативи з будь-якого питання, яке не вилучене із сфери їхньої § 2. Основні теорії місцевого самоврядування основні запити, взаємодіючи один з одним. --- Фактично в цьому ж ключі визначає самоврядування народу Ю.І. Скуратов. Див: Скуратов Ю.І. Система соціалістичного самоврядування радянського народу. Проблеми конституційної теорії і практики. Свердловськ, 1987. С. 35 - 36. Місцеве самоврядування, з урахуванням сказаного, є процес управління місцевими § 3. Політико-правові засади організації місцевої влади в УРСР основні повноваження крайових, обласних Рад народних депутатів, основні права і обов'язки районних, міських і районних у містах, селищних і сільських Рад. Їх положення деталізувалися у відповідних законах РРФСР. --- Див: Відомості СРСР. 1978. N 49. Ст. ст. 795, 796, 797; 1980. N 27. Ст. 526. Див: Відомості РРФСР. 1979. N 32. Ст. ст. 785, § 1. Поняття комерційного права основної діяльності, можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені (п. 3 ст. 50 ЦК). Це пояснюється тим, що установа створюється власником для заданої мети (соціально-культурної, управлінської і т. д.), яка не приносить прибутку. Визначаючи мету діяльності установи та фінансуючи його, власник § 2. Джерела комерційного права основних галузях законодавства: цивільного, кримінального і т. д. Інші нормативні акти містять норми різних галузей права, жодні з яких не мають явної переваги, наприклад, Федеральний закон РФ «Про конкуренцію і обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках »[2] та багато інших спеціальні нормативні акти. Такі нормативні акти іменують комплексними і відносять до § 1. Поняття і види підприємців основної мети діяльності юридичної особи. Організації, що переслідують витяг прибутку як основну мету своєї діяльності, визнаються комерційними. Вони створюються у формі господарських товариств, господарських товариств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних унітарних підприємств. Перелік організаційно-правових форм комерційних організацій, зазначений у § 2. Створення комерційних організацій основної мети - систематичного отримання прибутку, - створення комерційних організацій переслідує ті ж цілі, що і створення інших юридичних осіб. Це відокремлення майна засновника, обмеження майнового ризику учасника відокремленим майном, організація управління відповідним майном, виступ комерційної організації в обороті від власного імені. По суті це § 4. Акціонерні товариства основні риси і встановлюючи основні гарантії прав акціонерів і кредиторів товариства. Більш детальна регламентація статусу акціонерних товариств є предметом спеціального законодавства, де центральне місце займає Закон РФ від 26 грудня 1995 р. № 208-ФЗ «Про акціонерні товариства» [1]. Цей закон визначає правове становище всіх акціонерних товариств, як створених, так і створюваних на § 1. Об'єкти речових прав підприємця основне зобов'язання не виконано боржником-заставодавцем. Однак права заставодержателя не обмежуються правом на отримання задоволення з вартості заставленого майна. Заставодержатель контролює використан-Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 151 ня предмета застави та розпорядження ним заставодавцем:

© 2014-2022 yport.inf.ua