Головна
Головна → Адміністративне, фінансове, інформаційне право → Інформаційне право → 
« Попередня Наступна »
М.А. Лапіна, А.Г. Ревін, В.І. Лапін. Інформаційне право, 2004 - перейти до змісту підручника

1.4. Основні суб'єкти інформаційного права

Суб'єкт інформаційного права - це володар прав і обов'язків, якими він наділений з метою реалізації повноважень, покладених на нього інформаційним правом.
Суб'єкт суспільних відносин в інформаційній сфері - це фізична особа або організація, що є учасником інформаційних відносин, наділені певними правами та обов'язками в інформаційній сфері та здатні їх здійснювати.
Суб'єкт інформаційного права і суб'єкт суспільних відносин в інформаційній сфері два дорівнює взаємопов'язаних за значенням поняття. Умови, при яких суб'єкт інформаційного права може стати суб'єктом суспільних відносин в інформаційній сфері, це:
- наявність необхідних інформаційно-правових норм, що передбачають права і обов'язки суб'єкта;
- наявність підстав виникнення, зміни та припинення суспільних відносин в інформаційній сфері;
- правоздатність та дієздатність в інформаційному праві.
Поняття правоздатності в інформаційному праві дещо відрізняється від загальноприйнятого. Звичайно, правоздатність в даному випадку - це встановлена і охороняється державою можливість суб'єкта вступати в суспільні відносини в інформаційній сфері, мати юридичні права і нести відповідні юридичні обов'язки. Слід підкреслити, що ще належить вирішити проблеми взаємодії суб'єктів в інформаційній сфері, оскільки існує необхідність встановлення не тільки юридичних, але також моральних, етичних та інших прав та обов'язків.
Дієздатність в інформаційному праві - здатність суб'єкта своїми діями здійснювати належні йому права і створювати для себе обов'язки (в тому числі морально-етичні) і реалізовувати їх в рамках конкретних інформаційних відносин.
Вік, з якого настає повна дієздатність у фізичної особи практично у всіх галузях права, становить 18 років. Але реально існує дієздатність малолітніх, яка настає поетапно, у міру досягнення дитиною певного віку. Якщо за інформацією звертається громадянин, необхідно мати на увазі, що різні категорії громадян мають неоднаковий обсяг дієздатності. Так, від імені неповнолітніх, які не досягли 14 років (малолітніх), діють батьки, усиновителі або опікуни, оскільки малолітні можуть самостійно здійснювати дуже обмежене коло угод (ст. 28 ЦК). Неповнолітні у віці від 14 до 18 років можуть вчиняти будь-які юридичні дії, але з письмової згоди батьків, усиновителів або піклувальника, проте деякі угоди неповнолітні у віці від 14 до 18 років здійснюють самостійно (ст. 26 ЦК). Цивільна дієздатність виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто по досягненні 18-річного віку (п. 1 ст. 21 ЦК).
У науці суб'єкти інформаційного права (суспільних відносин в інформаційній сфері) класифікуються за такими видами:
- індивідуальні суб'єкти (фізичні особи) - громадянин, індивід, людина, особистість , особа;
- колективні суб'єкти - органи державної влади, організації та установи "*".
---
"*" Див: Бачило І.Л., Лопатіна В.Н., Федотова М.А. Указ. раб. С. 199 - 218.
Облік основних принципів правового регулювання суспільних відносин, що виникають в інформаційній сфері, дозволяє визначати основні особливості інформаційних відносин. Оскільки інформаційний об'єкт складається з інформації (зміст) і матеріального носія, то правомочності володіння, користування і розпорядження такою складною річчю повинні реалізовуватися за умови застосування додаткових, так званих інформаційних правомочностей, що визначають порядок використання інформації, відображеної в цій речі, на основі юридичних властивостей інформації .
Інформаційні правомочності можна визначити як право:
- створювати інформацію;
- знати зміст інформації (володіння інформацією);
- застосовувати інформацію у власній діяльності (користування інформацією);
- тиражувати і розповсюджувати інформацію (розпорядження інформацією).
Тут беруть участь три суб'єкти:
1) виробник інформації - володіє всіма інформаційними правомочностями за фактом створення інформації;
2) власник інформації (користувач з авторського права) - набуває інформаційні правомочності (наприклад, за авторським договором);
3) споживач інформації - має тільки право знати зміст інформації і застосовувати в особистому діяльності, йому забороняється поширювати інформацію.
Звідси випливає, що власники інформаційних об'єктів можуть бути двох видів:
- виробник або власник інформації, відображеної в цьому інформаційному об'єкті;
- споживач інформації, що міститься в придбаному ним інформаційному об'єкті.
Власник має виняткові (для виробника інформації) або невиключні (для власника інформації) права на тиражування та розповсюдження інформації, відображеної в цьому об'єкті. При цьому він має всі правомочності речового власника по відношенню до свого екземпляру інформаційного об'єкта (оригіналу, копії об'єкта), тобто може цей об'єкт продати, передати, подарувати, здати в оренду і т.п.
Власник другого виду має право лише застосовувати у своїй діяльності інформацію, відображену в цьому об'єкті, а не включати її в цивільний оборот. Він також володіє всіма речовими правами на законно придбаний ним інформаційний об'єкт і може включати його до складу свого майна "*".
---
"*" Див: Копилов В.А. Інформаційне право. М., 2002. С. 105 - 107; Копилов В.А. Про модель цивільного обороту інформації / / Журнал російського права. 1999. № 9.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 1.4. Основні суб'єкти інформаційного права "
  1. § 3. Права та обов'язки муніципального службовця
    основної та додаткових відпусток; отримання інформації та матеріалів, необхідних для виконання посадових обов'язків, а також на внесення пропозицій про вдосконалення діяльності органу місцевого самоврядування; доступ в установленому порядку у зв'язку з виконанням посадових обов'язків до органів місцевого самоврядування, громадські об'єднання та інші організації; ознайомлення
  2. Глава 24. НАДАННЯ ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПРИЛЮДНИХ ПОСЛУГ
    основну функцію - дотримання законодавства Російської Федерації. Але якщо громадянин звертається до органу місцевого самоврядування саме за публічною послугою, то орган місцевого самоврядування зобов'язаний надати саме державну послугу, а не прийняти рішення виходячи з суспільного інтересу. Тому до числа органів місцевого самоврядування, що надають публічні послуги, можна відносити ті органи
  3. § 2. Структура і організація роботи представницького органу муніципального утворення
    основні функції: підготовчу, організаторську, контрольну. Відзначимо, що в державно-правовій літературі акцентувалася увага в основному на двох функціях комітетів, комісій - підготовчої та контрольної. Значення організаторської функції кілька недооцінювалася. Той факт, що організаторська робота ведеться комітетами (комісіями) при здійсненні підготовчої і
  4. § 2. Місцева адміністрація
    основних завдань адміністрації: вирішення питань місцевого значення, що належать до її відання відповідно до статуту міста та постановами Пушкінського міської Ради та її президії, створення сприятливих умов для інвестування та ефективного управління програмами соціально-економічного розвитку муніципального освіти. Діяльність адміністрації заснована на принципах:
  5. § 4. Муніципальне правотворчість
    основний зміст програми правотворчості зумовлено насамперед завданнями розвитку правової основи конкретного муніципального освіти. З урахуванням складається практики можна виділити кілька цілей такої програми. По-перше, плановані акти повинні забезпечувати правовими засобами перетворення основних сфер соціально-економічного життя муніципального освіти, розвиток
  6. § 1. Правова природа муніципальної служби
    основні категорії: 1) керівники; 2) помічники (радники), 3) спеціалісти; 4) забезпечують фахівці. Керівники - посади керівників та заступників керівників галузевих (функціональних) і територіальних підрозділів (органів) місцевого самоврядування, заміщуються на певний термін повноважень або без обмежень терміну повноважень. З урахуванням вищевикладеного представляється
  7. § 2. Розрахунки і кредитування
    основним критерієм, що дає можливість згрупувати названі на зазначених розділах ГК договори в одну групу, є їх застосування в сфері розрахункових і кредитних відносин. До цієї групи договорів примикає договір банківської гарантії. Але оскільки банківською гарантією може забезпечуватися виконання будь-якого зобов'язання, а не тільки грошового, правила про банківську гарантію поміщені
  8. § 9. Комерційна концесія
    основними з яких прийнято вважати: - витрати власника виключних прав на отримання правової охорони об'єкта інтелектуальної власності; - витрати на розробку винаходу, промислового зразка, товарного знака та ін; - витрати на рекламу об'єкта інтелектуальної власності; - термін дії охоронного документа на момент оцінки його вартості; - вартість страхування
  9. § 3. Розгляд економічних спорів арбітражними судами
    основні завдання: 1) захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів організацій і громадян; 2) сприяння зміцненню законності; 3) сприяння попередження правопорушень. Всі три завдання реалізуються стосовно відносин у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності. Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб.,
  10. § 5. Захист прав та інтересів підприємця у відносинах у сфері управління; роль прокуратури і нотаріату в правовому забезпеченні підприємницької діяльності
    основним боржникам: акцептанту переказного векселя і векселедавця простого векселя, а й до вдруге зобов'язаним за векселем особам: индоссантам . [16] Порядок Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 514 вчинення протесту векселя врегульовано Положенням про переказний і простий вексель від 7 серпня 1937р., Яке
© 2014-2022  yport.inf.ua