| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Особливості правового регулювання відносин міни |
||
|
За загальним правилом (якщо інше не передбачено договором) витрати з передачі товару (зокрема, пов'язані з його доставкою) несе сторона, яка передає, а по його прийняттю - приймаюча, так як передача і прийняття товару входять у коло їхніх обов'язків (див. п. 1 ст. 568 ЦК). Сторона, що передає більш дешевий товар, повинна у випадках, передбачених договором, внести відповідну доплату (різницю в цінах) безпосередньо до або після виконання нею обов'язку з передачі даного товару. Правило про мінімальний розрив між актами передачі дешевшого товару і доплатою за нього встановлено в якості загального і діє, якщо інше не передбачено договором (див. п. 2 ст. 568 ЦК). Це означає, що за договором доплата за дешевший товар для відповідної сторони може бути встановлена у вигляді передоплати або кредитування, у тому числі розстрочки платежу (див. ст. 487-489 ЦК). Якщо в договорі міни терміни передачі обмінюваних товарів не збігаються, до виконання зобов'язання передати товар тією стороною, яка передає його останньої, застосовуються правила про зустрічний виконанні зобов'язання (див. ст. 569 ЦК). Отже, при зазначених у п. 2 ст. 328 ГК обставинах така сторона має право призупинити зустрічну передачу товару або відмовитися від його передачі (повністю або у відповідній частині) і вимагати відшкодування збитків. А якщо зустрічна передача проте відбулося, сторона, яка мала виконувати договір першої та що порушила цей договір, повинна надати необхідне виконання (див. п. 3 ст. 328 ЦК). Як відомо, за загальним правилом (якщо інше не передбачено законом або договором) право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі (див. п. 1 ст. 223 ЦК). З цього загального правила ст. 570 ГК формулює виняток: за договором міни право власності виникає не на окремій стороні і не в момент передачі їй товару іншою стороною (і відповідно навпаки), а одночасно на обох сторонах договору після виконання ними зобов'язань передати відповідні товари. Це означає, що в договорі міни закон: a) передбачає єдиний (консолідований) перехід права власності для обох учасників даного договору; б) встановлює загальний момент такого переходу, при цьому в) при розриві між актами передачі товарів перехід права власності визначається за останньою (другий) передачі. Дане правило, будучи винятком із загального правила п. 1 ст. 223 ЦК, саме сформульовано в якості загального і діє, якщо інше не передбачено законом або договором (див. ст. 570 ЦК). Це означає, що сторони можуть визначити момент переходу права власності інакше. Так, вони можуть: a) зберегти єдиний (консолідований) перехід права власності, але можуть і відокремити один від одного перехід права власності на один і на другий товар, б) в рамках того або іншого підходу приурочити момент переходу права власності до моменту укладення договору (за умови, якщо на цей момент товар индивидуализирован) або до будь-якого іншого моменту (але не раніше моменту індивідуалізації товару). Як би там не було, оригінальне правило ст. 570 ГК присвячено рухомого майна. Справа в тому, що, якщо предметом договору міни з однієї й іншої сторони є нерухомість, право власності на кожний об'єкт нерухомості окремо переходить в момент державної реєстрації такого переходу (див. п. 2 ст. 223, ст. 551 ГК, які як раз і формулюють те саме легальне виключення, про яке йдеться в ст. 570 ЦК). Якщо ж об'єкт нерухомості обмінюється на рухоме майно, право власності на об'єкт нерухомості знову-таки переходить в момент його державної реєстрації, тоді як щодо рухомого майна - визначається згідно зі ст. 570 ЦК за загальним правилом (якщо інше не передбачено законом або договором) за останньою (другий) передачі (при цьому передача об'єкта нерухомості повинна відповідати вимогам п. 1 ст. 556 і п. 2 ст. 563 ЦК). Належить підкреслити, що при обміні об'єкта нерухомості на рухоме майно та визначенні моменту перехід права власності на рухоме майно йдеться саме про останню (другий) передачі: відповідно до ст. 570 ГК перехід права власності на рухоме майно не обумовлений виникненням права власності на нерухомість (і не пов'язаний з відповідним актом державної реєстрації), навпаки, ст. 570 ГК цілком виразно пов'язує перехід права власності на обмінювані товари з актом останньої передачі (тобто з явищем зобов'язального порядку), тоді як реєстрація переходу права власності на нерухомість - суть речове-правової ефект. Нарешті, якщо у покупця (за договором купівлі-продажу) товар згодом вилучається третіми особами (евікція), покупець може пред'явити продавцю тільки позов про відшкодування збитків: пред'явлення іншого позову в умовах, коли продавець отримує від покупця гроші, попросту виключено (див. п. 1 ст. 461 ЦК). Навпаки, при вилученні третіми особами товару, придбаного за договором міни, особа, лішівшееся товару, має право пред'явити до свого контрагента за своїм розсудом позов про повернення товару та (або) про відшкодування збитків, що є похідним від істоти договору міни (див. ст. 571 ЦК). 2. В іншому до відносин з договору міни застосовуються правила про купівлю-продаж (див. п. 2 ст. 567 ЦК). Ось лише один приклад. Оскільки в гол. 31 ГК на тлі спеціального правила про перехід права власності на обмінювані товари немає спеціального правила про перехід ризику випадкової загибелі (ушкодження) товару, згідно з п. 2 ст. 567 ГК питання про ризик в договорі міни підпорядковується правилам, існуючим на цей рахунок у договорі купівлі-продажу. Але саме з цієї причини: a) в договорі міни перехід ризику на відміну від переходу права власності (на обмінювані товари) не може спочивати на єдиному (консолідованому) принципі - ризик є роздільним і переходить на кожен обмінюваний товар окремо, б) моменти переходу ризику на обмінювані товари можуть збігатися, але при цьому збігаються не завжди, оскільки перехід ризику на кожен товар за загальним правилом (якщо інше не передбачено договором) пов'язується з моментом, коли відповідна сторона вважається виконала свій обов'язок щодо передачі товару іншій стороні (див. п . 1 ст. 459 ЦК). Саме тому сторона, яка одержала товар першої, буде, як правило, нести ризик його випадкової загибелі (пошкодження), але при цьому не буде його власником, вона ж буде мати право власності та нести ризик щодо того товару, який поки знаходиться у неї і тільки підлягає передачі іншій стороні. Це означає, що на тій стороні договору міни, яка отримує товар першої, в момент такого отримання зосереджуються одночасно одне право власності (на ще не переданий нею товар іншій стороні) і два ризику (на ще не переданий та вже отриманий товар). Відповідно, інша сторона, звичайно продовжує залишатися власником переданого нею товару аж до передачі їй товару першої стороною. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Особливості правового регулювання відносин міни " |
||
|
||