| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Поняття дисциплінарного провадження |
||
|
Статтею 50 Федерального закону від 22 квітня 1996 р. N 39-ФЗ "Про ринок цінних паперів" * (1) (далі - Закон про ринок цінних паперів) встановлено, що при створенні саморегулівної організації професійних учасників ринку цінних паперів обов'язковим є подання до федеральний орган виконавчої влади по ринку цінних паперів правил і положень, що містять вимоги, пропоновані до саморегулівної організації та її членам, щодо: - захисту прав клієнтів , включаючи порядок розгляду претензій та скарг клієнтів членів організації; - дотримання порядку розгляду претензій та скарг членів організації; - санкцій та інших заходів щодо членів організації, їх посадових осіб та (або) персоналу та порядку їх застосування; - контролю за виконанням санкцій та заходів, що застосовуються до членів організації, і порядку їх обліку. Дані вимоги Закону про ринок цінних паперів заклали правову основу для становлення дисциплінарного провадження саморегулівних організацій. Незважаючи на те що в Законі про ринок цінних паперів немає прямої згадки дисциплінарного провадження в ньому існують цілком певні вимоги до СРО з приводу розробки нормативного порядку розгляду скарг клієнтів їх учасників, повноважень щодо застосування санкцій до членів організації, здійсненню контролю за виконанням прийнятих заходів. Згодом дана законодавча основа здійснення дисциплінарного провадження СРО на ринку цінних паперів була ще більш розширена після прийняття Федерального закону від 5 березня 1999 р. N 46-ФЗ "Про захист прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів "* (2) (далі - Закон про захист прав інвесторів). Стаття 16 даного закону прямо встановила, що СРО розглядає скарги і заяви інвесторів на дії її учасника (члена), його посадових осіб та фахівців в порядку, передбаченому установчими документами, правилами і стандартами її діяльності. За підсумками розгляду скарги і заяви СРО згідно закону має право: - застосувати до порушника санкції, встановлені правилами і стандартами діяльності цієї організації; - рекомендувати своєму учасникові (члену) відшкодувати інвестору заподіяний збиток в позасудовому порядку; - виключити професійного учасника з числа своїх учасників (членів) і звернутися до федерального орган виконавчої влади по ринку цінних паперів із заявою про вжиття заходів з анулювання або призупинення дії ліцензії зазначеного професійного учасника на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; - направити матеріали за скаргою та заявою в правоохоронні та інші федеральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції для розгляду. Даний закон також окреслив принцип підконтрольності дисциплінарного провадження федеральному органу виконавчої влади по ринку цінних паперів, встановивши, що саморегульована організація зобов'язана повідомити у федеральний орган виконавчої влади по ринку цінних паперів про підсумки розгляду скарг і заяв інвесторів і прийняті нею рішення, що сформувало правові підстави для нагляду з боку даного державного органу за дисциплінарним виробництвом СРО. Закон про захист прав інвесторів також встановив, що дисциплінарне провадження - це не тільки право, а й обов'язок СРО, вказавши, що в разі невжиття заходів щодо законним і обгрунтованим скаргами та заявами інвесторів, невиконання законодавства Російської Федерації про захист прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів федеральний орган виконавчої влади по ринку цінних паперів має право застосувати до саморегулівної організації санкції, встановлені Законом про ринок цінних паперів і нормативними правовими актами Російської Федерації. Дисциплінарне виробництво СРО на ринку цінних паперів з урахуванням багаторічного цілком успішного досвіду його існування було покладено в основу спеціалізованого законодавства. Згідно з правилами Федерального закону від 1 грудня 2007 р. N 315-ФЗ "Про саморегулівні організації" * (3) (далі - Закон про СРО) дисциплінарне провадження СРО знайшло пряме офіційне визнання в законодавстві і було зведено з рангу неоднозначного повноваження СРО, правова природа якого недостатньо ясна, в статус законом встановленої прямого обов'язку практично будь саморегулівної організації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону про СРО випадку, якщо інше не встановлено федеральним законом, для здійснення діяльності в якості саморегулівної організації некомерційною організацією повинні бути створені спеціалізовані органи, що здійснюють контроль за дотриманням членами саморегулівної організації вимог стандартів і правил підприємницької або професійної діяльності та розгляд справ про застосування щодо членів саморегулівної організації заходів дисциплінарного впливу, передбачених внутрішніми документами саморегулівної організації. Частиною 5 ст. 4 Закону про СРО передбачено, що саморегульована організація повинна встановити заходи дисциплінарного впливу щодо членів саморегулівної організації за порушення вимог стандартів і правил саморегулівної організації. Відповідно до ст. 6 Закону про СРО застосування заходів дисциплінарної відповідальності, передбачених даними федеральним законом і внутрішніми документами СРО щодо її членів, є основною функцією будь саморегулівної організації. Частина 8 ст. 9 Закону про СРО встановлює порядок направлення матеріалів перевірки діяльності учасника СРО в її дисциплінарний орган для розгляду справ про застосування щодо нього заходів дисциплінарного впливу. Статтею 10 Закону про СРО вперше на рівні законодавства регламентовано порядок застосування заходів дисциплінарного впливу щодо членів саморегулівної організації. Зокрема, встановлено, що в кожній саморегулівної організації повинен бути створений орган з розгляду справ про застосування щодо членів саморегулівної організації заходів дисциплінарного впливу, який зобов'язаний розглядати скарги на дії членів саморегулівної організації та справи про порушення її членами вимог стандартів і правил підприємницької або професійної діяльності. Розгляд дисциплінарних справ повинно здійснюватися в особливому процесуальному порядку згідно з процедурою розгляду скарг та збуджених на їх основі дисциплінарних справ про порушення, визначених внутрішніми документами саморегулівної організації (статутом, положенням про членство, дисциплінарним кодексом або правилами застосування заходів дисциплінарної відповідальності, правилами етики членів СРО та ін.) Якщо спочатку питання регулювання процедури розгляду дисциплінарних справ був віднесений до ведення самих СРО, то Закон Про СРО прямо визначив ряд основних процедурних вимог до дисциплінарного провадження СРО, зокрема, законом передбачено, що при розгляді скарг на дії членів саморегулівної організації орган з розгляду справ про застосування щодо членів саморегулівної організації заходів дисциплінарного впливу зобов'язаний запрошувати на свої засідання осіб, які направили такі скарги, а також членів саморегулівної організації, щодо яких розглядаються справи про застосування заходів дисциплінарного впливу. Аналогічно підданий законодавчої регламентації питання про основні можливі заходи дисциплінарного впливу, застосовуваних до членів СРО. Зазначено, що орган з розгляду справ про застосування щодо членів саморегулівної організації заходів дисциплінарного впливу у випадках, встановлених саморегулюючою організацією, має право прийняти рішення про застосування таких заходів дисциплінарного впливу: 1) винесення припису, що зобов'язує члена саморегулівної організації усунути виявлені порушення та встановлює терміни усунення таких порушень; 2) винесення члену саморегулівної організації попередження; 3) накладення на члена саморегулівної організації штрафу; 4) рекомендація про виключення особи з членів саморегулівної організації, що підлягає розгляду постійно діючим колегіальним органом управління саморегулюючої організації; 5) інші встановлені внутрішніми документами саморегулівної організації заходів. Законодавець у Законі про СРО настільки захопився деталізацією процедур, які спочатку регулювалися внутрішніми документами саморегулівних організацій, що встановив дуже заплутаний порядок прийняття рішень членами дисциплінарного органу СРО, багато в чому за стилем побудови норм схожий з процедурами прийняття рішень в акціонерних товариствах згідно з Федеральним законом від 26 грудня 1995 р. N 208-ФЗ "Про акціонерні товариства" * (4). Згідно із Законом про СРО деякі рішення повинні прийматися більшістю голосів членів органу з розгляду справ про застосування щодо членів саморегулівної організації заходів дисциплінарного впливу і набирають чинності з моменту їх прийняття зазначеним органом. Рішення, що припускає як дисциплінарного впливу рекомендацію колегіальному органу управління про виключення з членів СРО, може бути прийняте не менш ніж 75% голосів членів органу з розгляду справ про застосування щодо членів саморегулівної організації заходів дисциплінарного впливу. Таким чином, якщо, наприклад, в дисциплінарному комітеті чи комісії СРО три члени, рішення про рекомендацію про виключення з членів організації має прийматися одноголосно, що, наприклад, при загальному кворумі прийняття не менш половини від загального числа членів дисциплінарного органу вельми проблематично. На практиці зібрати всіх членів дисциплінарного комітету на кожне засідання практично неможливо, що невиправдано ускладнює і затягує процедури дисциплінарного провадження, особливо якщо взяти до уваги, що рекомендація дисциплінарного комітету не має обов'язкового значення для колегіального керівного органу СРО, що приймає остаточне рішення по дисциплінарній справі. Надзвичайно детально регулюючи процедурні питання дисциплінарного провадження, Закон про СРО визначив, що СРО протягом двох робочих днів з дня прийняття органом з розгляду справ про застосування щодо членів саморегулівної організації заходів дисциплінарного впливу рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу щодо члена саморегулівної організації направляє копії такого рішення члену саморегулівної організації, а також особі, яка подала скаргу, по якій прийнято таке рішення. Термін в два робочих дня, очевидно, був узятий, що називається, "зі стелі", чому не три дні або не один? Незрозуміло. Дисциплінарними комітетами, як правило, приймається по кілька рішень за одне засідання, від двох, чотирьох і більше. Оформленням рішень в більшості випадків займається один член дисциплінарного комітету, який є уповноваженим співробітником СРО. Оформити шість рішень за два дні йому доведеться, можливо, за рахунок скорочення їх мотивувальній частині. У зв'язку з цим дане недостатньо зважене вимога закону ускладнило дисциплінарні процедури СРО і гіпотетично знизило їх якість. Частиною 7 ст. 10 Закону про СРО передбачено, що рішення про рекомендацію про виключення не може бути оскаржене членом саморегульованої організації в постійно діючий колегіальний орган управління саморегулюючої організації. Чому щодо даного рішення учасники саморегулівної організації позбавлені можливості оскаржити рішення в принципі зрозуміло, оскільки воно не набуде чинності у разі закінчення строку на оскарження, проте самої по собі такої рекомендації для удару по діловій репутації члена СРО цілком достатньо, і вона є цілком повноцінною санкцією, мало чим відрізняється від інших, і тому все ж підлягає оскарженню. У ч. 8 ст. 10 Закону про СРО вказано, що рішення постійно діючого колегіального органу управління саморегулюючої організації про виключення особи з членів саморегулівної організації може бути оскаржено особою, виключеним з членів саморегулівної організації, до суду у встановленому законодавством Російської Федерації порядку. Проте незрозуміло, чому в законі зроблено спеціальну вказівку про право на судове оскарження лише одного з декількох можливих видів дисциплінарних рішень. Оскаржено в суді може бути будь-яке рішення дисциплінарного органу саморегулюючої організації. Цікавим також є правило Закону про СРО в частині зарахування грошових коштів, отриманих саморегулюючою організацією в результаті накладення на члена саморегулівної організації штрафу, в компенсаційний фонд саморегулівної організації. Мабуть, таким чином законодавець вирішив зняти з СРО можливі звинувачення в зацікавленості в отриманні грошових коштів у вигляді дисциплінарних штрафів у більшому розмірі і пов'язаному з цим прагненням зловжити дисциплінарним виробництвом. Інша логічне пояснення появі даного обмеження в законі дати важко. Дисциплінарне виробництво згадано також цілим рядом інших федеральних законів, що регулюють порядок створення і діяльності різних саморегулівних організацій. Згідно ст. 22 Федерального закону від 26 жовтня 2002 р. N 127-ФЗ "Про неспроможність (банкрутство)" * (5) саморегульовані організації арбітражних керуючих вправі застосовувати щодо своїх членів передбачені установчими та іншими документами заходи дисциплінарної відповідальності, зокрема виключення з членів саморегулівної організації, оскільки арбітражними керуючими є фізичні особи, громадяни Російської Федерації (ст. 2 зазначеного закону). Даним законом вперше були передбачені саморегульовані організації, що об'єднують фізичних осіб, уповноважені на застосування щодо своїх учасників заходів дисциплінарної відповідальності. Федеральним законом від 29 липня 1998 р. N 135-ФЗ "Про оціночної діяльності в Російській Федерації" * (6) встановлено, що саморегульована організація оцінювачів зобов'язана застосовувати заходи дисциплінарного впливу, передбачені законом і внутрішніми документами саморегулівної організації оцінювачів, щодо своїх членів. Дані саморегульовані організації також об'єднують у своїх рядах фізичних осіб - оцінювачів або суб'єктів оціночної діяльності згідно ст. 4 зазначеного закону. Відповідно до п. 4 абз. 1 ст. 32 Федерального закону від 13 березня 2006 р. N 38-ФЗ "Про рекламу" * (7) саморегульовані організації вправі застосовувати щодо членів саморегулівної організації передбачені установчими та іншими документами саморегулівної організації заходів відповідальності, в тому числі виключення з членів саморегулівної організації. Таким чином, сучасне законодавство Російської Федерації, що регулює порядок створення та діяльності саморегулівних організацій, містить прямі вказівки щодо повноваження, а частіше - обов'язки створення органів дисциплінарного провадження та застосування заходів дисциплінарного впливу до своїх учасників. Проте жоден з федеральних законів, навіть, здавалося б, вкрай детальний в окремих частинах його ст. 10 Закон про СРО, не містить однозначного визначення істоти дисциплінарного провадження, його правової природи та основних принципів його здійснення. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Поняття дисциплінарного провадження" |
||
|
||