| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття цивільно-правової відповідальності |
||
|
У юридичній літературі відповідальність розглядається в різних аспектах. Перш за все відповідальність може розглядатися в позитивному плані, як відповідальність за належне, належне здійснення особою своїх обов'язків. "За своєю сутністю відповідальність у зазначеному сенсі може розглядатися в якості усвідомленої і сприйнятої особою соціальної необхідності ініціативного виконання обов'язку, всієї суми лежать на обличчі обов'язків - політичних, моральних, правових та інших" * (1316). Аналогічне розуміння юридичної відповідальності має місце і в цивілістичній літературі. Наприклад, В.А. Тархов визначав юридичну відповідальність "як регульовану правом обов'язок дати відповідь про свої дії" * (1317). При такому широкому розумінні юридичної відповідальності втрачається її специфіка, оскільки обов'язок віддавати звіт про свої дії не залежить від правомірності чи неправомірності поведінки особи і можлива при його бездоганній поведінці. У юридичній літературі було висловлено обгрунтовану думку, що "віднесення так званої" позитивної "відповідальності до правової відповідальності означало б фактичну ліквідацію відповідальності як правового інституту, оскільки будь-який рід діяльності, регульований правом, можна було б з успіхом вважати такою відповідальністю" * (1318) . Юридична відповідальність - це відповідальність за минулу поведінку, слідство вже скоєного правопорушення. У цьому плані юридична відповідальність відрізняється від превентивних заходів, спрямованих на попередження заподіяння шкоди. Так, з розвитком науки і техніки з'являються види людської діяльності, що створюють підвищений ризик заподіяння шкоди невизначеному колу осіб в майбутньому. Тому законодавство і передбачає можливість застосування до особі, яка здійснює таку діяльність, заборонних або обмежувальних заходів цивільно-правового характеру, які не є заходами юридичної відповідальності, а мають на меті не допустити дуже ймовірне заподіяння шкоди в майбутньому. Пункт 1 ст. 1065 ЦК встановлює, що у випадках небезпеки заподіяння шкоди потенційний заподіювач шкоди за рішенням суду зобов'язаний припинити діяльність, яка може принести шкоду. "Суд не присуджує відповідача до виконання якої-небудь обов'язки, а забороняє йому здійснювати певні дії" * (1319). Такий же правовий режим поширюється і на вже здійснювану діяльність, що створює небезпеку заподіяння шкоди. Якщо експлуатація підприємства, споруди чи інша виробнича діяльність вже заподіюють шкоду і створюють реальну загрозу її заподіяння в майбутньому, суд може зобов'язати не тільки відшкодувати шкоду, але й припинити або призупинити відповідну діяльність. Заходи, спрямовані на попередження можливості заподіяння шкоди, широко передбачені антимонопольним (конкурентним) правом, в якому недобросовісна конкуренція розглядається як заборонене дію незалежно від того, спричинила вона за собою збитки чи ні, і тому тягне для здійснюють її осіб несприятливі наслідки, що виражаються насамперед в заборону відповідної діяльності. При юридичної відповідальності правопорушник відповідає за вчинений ним неправомірну поведінку, яке тягне для нього несприятливі наслідки особистого чи майнового характеру. Юридичну відповідальність слід розглядати як міру державного примусу, яка застосовується у зв'язку з вчиненням особою правопорушення, яка виражається в несприятливих наслідках особистого чи майнового характеру для такої особи. У цьому визначенні відображені такі ознаки, властиві юридичній відповідальності. По-перше, відповідальність - це різновид заходів державного примусу. Державний примус є скоєне компетентними органами і посадовими особами владне вплив у вигляді припису певної поведінки або у формі безпосередньої дії * (1320). Державний примус застосовується для досягнення різних цілей, на державний примус спирається все право в цілому. Слід підкреслити, що юридична відповідальність завжди пов'язана з державним примусом (або можливістю його примусу), в той час як не будь-яка міра державного примусу є юридичною відповідальністю. Так, не можна розглядати як заходи юридичної відповідальності примусове виконання обов'язку, передбаченої договором, реституцію як наслідок визнання угоди недійсною, оскільки вони не тягнуть для правопорушника несприятливих майнових наслідків. По-друге, юридична відповідальність настає як наслідок вчиненого особою правопорушення, тобто діяння, яке оцінюється як протиправне. У юридичній відповідальності знаходить вираз негативна реакція держави на факт вчинення дії, що порушує права і законні інтереси інших осіб, в ній виражається осуд поведінки правопорушника і стимул до дотримання правових норм. За допомогою юридичної відповідальності захищаються права і законні інтереси суб'єктів права. По-третє, юридична відповідальність тягне для правопорушника несприятливі негативні наслідки особистого (арешт, позбавлення волі), майнового (відшкодування збитків, стягнення неустойки) або іншого характеру. Такі несприятливі наслідки можуть виражатися або у позбавленні (обмеженні) різноманітних прав (благ), або у покладанні додаткових обов'язків, тобто є для правопорушника певним обтяженням. "Претерпеваніе" несприятливих наслідків - важлива особливість юридичної відповідальності. При юридичної відповідальності правопорушник "несе відповідь" - він зобов'язаний прийняти наступив для нього правової урок і в цьому сенсі зазнати позбавлення, які настають для нього у відповідь на вчинене правопорушення * (1321). Таким чином, юридичну відповідальність у законодавчому аспекті можна розглядати як різновид заходів державного примусу, що застосовуються до правопорушника і тягнуть для нього несприятливі наслідки особистого, майнового або іншого характеру. У юридичній літературі висловлені й інші позиції щодо поняття юридичної відповідальності. Це обумовлено тим, що відповідальність є різноплановим, багатозначним явищем і може розглядатися в інших аспектах. Наприклад, С.Н. Братусь визначав відповідальність як реалізацію санкції, передбаченої правовою нормою. "Там, де застосовується санкція як загроза державного або громадського примусу і виконання обов'язку, реалізація такої санкції та є юридична відповідальність" * (1322). Близьке до цього розуміння відповідальності було висловлено О.Е. Лейст, на думку якого, юридична відповідальність є не що інше, як реалізація санкції норми права, бо зміст санкції зводиться до встановлення певних юридичних наслідків поведінки * (1323). Однак санкцією норми права тільки передбачається можливість настання юридичної відповідальності. У найзагальнішому вигляді вона може бути визначена як охоронна міра, спрямована на захист прав і законних інтересів громадян або організацій за допомогою примусового впливу на правопорушника, що тягне для нього несприятливі наслідки * (1324). Не всяка санкція є мірою юридичної відповідальності. Санкція - це ширше поняття, яке охоплює всі заходи державно-примусового впливу, що передбачаються на випадок порушення суб'єктивного права, невиконання юридичного обов'язку. Відповідальність може розглядатися як різновид санкції. Крім того, слід розрізняти відповідальність як таку і її реалізацію. Відповідальність існує і до реалізації, більше того, вона може бути і не реалізованої для конкретного суб'єкта, яка вчинила правопорушення, але від цього вона не перестає бути такою. Юридичну відповідальність не можна розглядати як особливе правовідносини. Застосування відповідальності однозначно здійснюється в рамках охоронного правовідносини, але сама по собі вона не є правовідносинами. Також не можна відповідальність звести і до обов'язки у правовідносинах, зокрема до обов'язку відшкодувати шкоду, що є елементом правовідносини * (1325). Слід враховувати, що в рамках охоронних правовідносин можуть здійснюватися не тільки заходи юридичної відповідальності, а й інші державно-примусові заходи, наприклад вилучення речі у добросовісного набувача, здійснення в примусовому порядку неисполненной обов'язки та ін Основні особливості та функції цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність є видом юридичної відповідальності, тому володіє всіма якостями юридичної відповідальності. Крім того, їй притаманні особливі, тільки їй властиві, ознаки, зумовлені специфікою предмета цивільного права. Оскільки цивільне право регулює насамперед майнові відносини, остільки юридична відповідальність носить майновий характер і полягає в застосуванні до правопорушника майнових заходів з метою відновлення майнового становища потерпілого (кредитора) в той стан, в якому воно перебувало до здійснення правопорушення. Цивільно-правова відповідальність покликана відновити майновий статус потерпілого. Застосування заходів примусового характеру, спрямованих на особистість правопорушника, не може відновити майновий стан потерпілого (кредитора), тому і не може застосовуватися в майнових відносинах. Цивільно-правова відповідальність, на відміну від кримінальної, не має каральної спрямованості в тому сенсі, що не переслідує мети покарання притягається до відповідальності особи, оскільки впливає на майнову сферу правопорушника, але ніяк не на його особу. У цивільно-правових відносинах навіть при порушенні особистих немайнових прав застосовуються заходи майнового, а не особистого характеру. Це обумовлено тим, що і при порушенні особистих немайнових прав у потерпілого, як правило, наступають майнові втрати. Так, при заподіянні шкоди здоров'ю громадянина (немайнових благ) виникає майнову шкоду, який виражається у втраті заробітної плати та необхідності несення витрат на відновлення здоров'я. Поширення компрометуючих, що не відповідають дійсності відомостей стосовно громадянина може спричинити звільнення його з роботи, що, в свою чергу, означає настання майнових втрат. Крім того, залучення правопорушника до відповідальності у формі особистих поневірянь не здатна відновити права і законні інтереси потерпілого в те положення, в якому він перебував до того, як вони були порушені, а адже саме в цьому і полягає її інтерес. Заходи цивільно-правової відповідальності володіють майновим змістом і втілюються у сплаті певних грошових сум або надання майна в натурі. Однак не будь-яка майнова міра державно-примусового характеру, встановлена Цивільним кодексом, застосовувана до правопорушника, може розглядатися як цивільно-правова відповідальність. До заходів цивільно-правової відповідальності можна віднести тільки ті, які тягнуть для нього несприятливі майнові наслідки, які не настали б, якби не його неправомірну поведінку. Так, не може розглядатися мірою майнової відповідальності одностороння реституція як наслідок визнання угоди недійсною, оскільки не тягне за собою ніяких додаткових майнових поневірянь для правопорушника. З тих же причин не належить до майнової відповідальності примусове вилучення речі у боржника і передача її кредитору згідно ст. 398 ГК. У цих випадках застосовуються примусові заходи пов'язані тільки з тим, що боржник повинен виконати в силу самого зобов'язання і незалежно від його порушення. Не є відповідальністю відмова кредитора від прийняття втратило для нього інтерес виконання при простроченні боржника. Наступною характерною рисою цивільно-правової відповідальності є те, що це відповідальність правопорушника перед потерпілим. Цивільне право за загальним правилом регулює відносини юридично рівних суб'єктів, які не перебувають у відносинах влади і підпорядкування, але невиконання одними учасниками своїх обов'язків тягне порушення прав та інтересів інших учасників цих відносин, применшення їх майна. Необхідність відновлення майнового становища потерпілого обумовлює встановлення відповідальності одного контрагента перед іншим, правопорушника перед потерпілим, майнові втрати переносяться в майнову сферу того, чиє неправомірну поведінку їх викликало. За допомогою майнової відповідальності відбувається відновлення майнового статусу потерпілого, і в той же час не допускається безпідставне збагачення одних суб'єктів за рахунок інших. Цим заходи цивільно-правової відповідальності істотно відрізняються від заходів відповідальності, застосовуваних у публічно-правових галузях права (кримінальному, адміністративному), навіть якщо ті і носять майновий характер, оскільки за допомогою таких заходів забезпечується стягнення в дохід скарбниці, тобто захищаються публічні інтереси. Нечисленні, передбачені цивільним законодавством випадки стягнення в дохід держави (ст. 169, 179, 243 ЦК) пов'язані з порушенням публічних інтересів і являють собою виключення, які не порушують загального правила. Майнові відносини, що становлять предмет цивільно-правового регулювання, носять еквівалентно БЕЗОПЛАТНО характер, властивий нормальному товарообігу, вартісним економічним відносинам * (1326). Еквівалентно БЕЗОПЛАТНО характер майнових відносин обумовлює те, що відповідальність за їх порушення носить компенсаційний характер. Розмір заходів цивільно-правової відповідальності повинен відповідати понесеним потерпілим (кредитором) збитків і не допускати його безпідставне збагачення. Настали збитки (шкода) не тільки є умовою відповідальності, а й виступають мірою відповідальності на відміну від публічних галузей права, де розмір відповідальності визначається ступенем вини правопорушника. Цивільно-правова відповідальність забезпечує ліквідацію втрат у майновій сфері потерпілого, що наступили в результаті порушень з боку інших учасників цивільного обороту, за допомогою віднесення їх на майнову сферу правопорушника. У цьому і виражається призначення цивільно-правової відповідальності - забезпечення відновлення майнових прав потерпілого за рахунок особи, яка відповідає за їх настання. Як зазначав С.Н. Братусь, саме відновлювальна (компенсаційна) функція найбільш повно виражає соціальну сутність майнової відповідальності, її вартісну природу * (1327). З цього загального правила про компенсаційний характер майнової відповідальності є винятки, коли відповідальність носить або обмежений характер (наприклад, у відносинах з перевезення вантажів, а також за участю організацій зв'язку або енергопостачальних організацій), або підвищений розмір (наприклад, у відносинах з захисту прав споживачів). Підвищену відповідальність можна пояснити стимулюючої спрямованістю цивільно-правового регулювання. Цивільно-правова відповідальність не лише забезпечує компенсацію майнових втрат, але і служить стимулюючим засобом спонукання контрагентів до належного виконання зобов'язань. Обмеження відповідальності операторів зв'язку і транспортних організацій у відносинах з перевезення може бути пояснено масовістю їх клієнтури; існуючим правом, а нерідко і обов'язком останніх оголошувати цінність, коли клієнт може заздалегідь оцінити і декларувати вартість вантажу або поштового відправлення і тим самим захистити свої права; а також підвищеним ступенем ризику при здійсненні таких видів діяльності. Водночас обмежена відповідальність енергопостачальних організацій була встановлена в роки, коли енергопостачальні організації були малопотужні і роз'єднані. В даний час таке обмеження відповідальності не відповідає сучасним реаліям * (1328). І нарешті, диспозитивність цивільно-правового регулювання обумовлює те, що заходи цивільно-правової відповідальності можуть бути як передбачені в законодавстві, так і встановлені самими учасниками обороту. Форма і розмір відповідальності, встановлені в договорі, залежать від розсуду сторін і носять диспозитивний характер. Тільки в області деліктних зобов'язань правила про відповідальність носять імперативний характер і за загальним правилом не можуть бути змінені угодою сторін. Отже, цивільно-правова відповідальність - це передбачена законом або договором міра державного примусу майнового характеру, що застосовується з метою відновлення порушеного стану і задоволення потерпілого за рахунок правопорушника * (1329). Цивільно-правова відповідальність виконує ряд функцій, до числа яких традиційно відносять відновну (компенсаційну), попереджувально-виховну (стимулюючу) і каральну (репресивну). Компенсаційна функція найбільш характерна для цивільно-правової відповідальності, що відрізняє її від інших заходів державного примусу. Цивільно-правова відповідальність дозволяє відновити майновий стан потерпілого в те положення, в якому воно перебувало до того, як його право було порушено. Компенсація майнових втрат потерпілого здійснюється за рахунок майна правопорушника. Мета майнової відповідальності - ліквідація наслідків правопорушення. За допомогою цивільно-правової відповідальності майнові втрати переносяться в майнову сферу правопорушників, і водночас не допускається їх безпідставне збагачення за рахунок потерпілих. Саме в відновлювальної (компенсаційної) функції проявляється призначення цивільно-правової відповідальності. Як і інші види юридичної відповідальності, цивільно-правова відповідальність виконує виховну функцію, оскільки передбачає державне осуд неправомірної поведінки і тим самим сприяє запобіганню вчинення правопорушень у майбутньому, стимулює утримання від вчинення дій, що порушують чужі права. "Природною реакцією держави на факти правопорушення є осуд їм протиправної поведінки і засудження суб'єкта правопорушення" * (1330). За відсутності вини боржника в порушенні зобов'язання відсутня і державне осуд, але держава не може залишити без наслідків таке порушення, оскільки воно має забезпечити максимальну охорону і відновлення порушеного права потерпілого. У цих випадках майнова відповідальність також здатна певною мірою стимулювати потрібну поведінку. Майнова відповідальність не має безпосереднього карального характеру, спрямованого на особистість суб'єкта, яка притягається до відповідальності. Проте, як і будь-яка юридична відповідальність, вона тягне для правопорушника негативні наслідки, а тому можна визнати наявність у неї також каральної функції, яка на відміну від кримінальної відповідальності спрямована не на особистість правопорушника, а на його майно. Крім цих традиційних функцій юридичної відповідальності, іноді називаються і інші, наприклад захисту майнових інтересів сторони, потерпілої внаслідок невиконання зобов'язання; інформаційного значення, а також стимулюючу (організаційну) функції * (1331). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Поняття цивільно-правової відповідальності" |
||
|
||