| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття і види страхування. Джерела правового регулювання |
||
|
1. Економічною передумовою появи і розвитку страхування з'явилася потреба учасників цивільного і торгового обороту в оперативному відшкодування шкоди, який міг бути заподіяна їх майну або особистості в результаті різних шкідливих факторів як природного, так і соціально-економічного характеру. Страхування тісно пов'язане з цивільно-правовою відповідальністю. Воно виникло спочатку як засіб компенсації у випадках, коли питання про відповідальність взагалі не виникало (руйнівну дію сил природи) або чинні правові приписи істотно обмежували або взагалі виключали відповідальність заподіювача шкоди. Але навіть коли такого роду відповідальність існувала, майновий стан потерпілого не завжди могло бути відновлено через відсутність у заподіювача шкоди достатніх коштів. Страхування, в основі якого лежить централізований фонд, створюваний з внесків багатьох зацікавлених осіб, дозволяє подолати цю проблему, оскільки за рахунок страхового фонду можна порівняно швидко відшкодувати шкоду, заподіяну майну або особистості одного або декількох осіб. Відомо кілька організаційно-правових форм освіти централізованого страхового фонду. В даний час найбільш поширеною є форма традиційного акціонерного товариства (компанії - в Англії, корпорації - в США). Раніше значна роль належала так званим товариствам 398 взаємного страхування, що не втратив свого значення в ряді країн (наприклад, у Франції) і донині. Останні, на відміну від страхових акціонерних товариств, являють собою колективи зацікавлених осіб, що створюють фонд з метою розподілу між учасниками збитків, що виникають внаслідок заздалегідь визначених загальних для всіх шкідливих факторів. Не виключається також можливість зосередження страхового фонду в руках індивідуальних підприємців. Так, широко відомий на міжнародній арені англійський «Ллойд» являє собою об'єднання індивідуальних страховиків, кожний з яких здійснює страхові операції від свого імені і на свій ризик. В якості осіб, зацікавлених в отриманні відшкодування зі створюваних страхових фондів, виступають страхувальники-фізичні та юридичні особи. 2. Цивільно-правові відносини, які оформляють процес створення та використання страхового фонду, виникають з договору страхування (contrat d'assurance, Versicherungsvertrag, contract of insurance). У цьому договорі одна із сторін - страховик за обумовлену винагороду (страхову премію), що сплачується іншою стороною - страхувальником, зобов'язується відшкодувати останньому (або іншій особі - вигодонабувачу) збиток, проістекшій в результаті заздалегідь узгодженого сторонами події (при майновому страхуванні), або сплатити певну грошову суму (в особистому страхуванні). Класифікація існуючих видів страхування можлива на основі різних критеріїв. Загальновизнаним є поділ залежно від характеру об'єкта на страхування майнове і страхування особисте. Майнове страхування включає: морське страхування '; страхування майна від вогню, розкрадань і пр.; страхування інвестицій; страхування на випадок неплатоспроможності боржника; страхування цивільної відповідальності і т. д. За своєю природою майнове страхування покликане компенсувати збитки, пов'язані з втратою чи пошкодженням майна. У цьому виді страхування розмір відшкодування залежить від величини дійсно понесених збитків (шкоди, заподіяної майну), внаслідок чого його нерідко називають страхуванням від збитків. Навпаки, при особистому страхуванні (страхуванні життя, особисте страхування від нещасних випадків, страхування на випадок хвороби) величина відшкодування не залежить від того, поніс страхувальник взагалі будь-якої майновий збиток, і визначається зафіксованої в договорі сумою. Таким чином, в особистому страхуванні, яке спочатку також базувалося на ідеї відшкодування збитків (у разі втрати годувальника, втрати працездатності і т. п.), в даний час переважає ощадний елемент. Цей вид страхування, історично виник раніше інших і підданий в силу своєї специфіки особливої регламентації, буде висвітлюватися нами лише у зв'язку з питаннями, що виходять за рамки власне морського страхування. 399 Крім того, всі види страхування можна поділити на страхування добровільне й обов'язкове. Поява обов'язкового страхування пов'язано із зростанням регулюючої функції держави, що полягає в даній області у виданні нормативних приписів займаються визначеною. Діяльністю особам вступити в страхові правовідносини на певних умовах. Зазначені вище види страхування, що збігаються в основних рисах у всіх досліджуваних державах, в той же час мають свої особливості в окремих країнах, що знаходить відображення, зокрема, в системі джерел регулювання страхових відносин. Слід при цьому мати на увазі, що загальна картина співвідношення джерел права в країнах романо-германської правової сім'ї та в країнах англо-американського права в цілому відображає співвідношення джерел регулювання у страховій сфері. У Франції декретами № 76-666 і 76-667 і рішенням (arrete) міністра економіки і фінансів від 16 липня 1976 р. було введено Страховий кодекс, який представляє собою кодифікацію діючих норм законів і підзаконних актів, розділених на три частини. У першій частині згруповані норми законів, у другій - постанови уряду, в третій - розпорядження інших адміністративних органів. Норми раніше діючого страхового закону загального характеру від 13 липня 1930 р. було включено (крім ст. 3 і 51) в текст кодексу. Рівним чином в кодекс без особливих змін були включені норми закону № 522 від 3 липня 1967 р. і декрету № 64 від 19 січня 1968 р., що відносяться до морського страхування. Після 1976 року в кодекс вносилися додавання і зміни. Так, законом № 78-12 від 4 січня 1978 р. було встановлено новий порядок обов'язкового страхування, а декретом № 78-722 передбачалися додаткові види страхування відносно договорами про страхування життя. У ФРН закон про страховий договір від 30 травня 1908 з наступними змінами та доповненнями регламентує сферу страхових відносин, за винятком морського страхування. Окремими законами регулюється обов'язкове страхування, зокрема страхування відповідальності власників засобів автотранспорту. У Швейцарії основним джерелом правового регулювання є закон про договір страхування від 2 квітня 1908 з подальшими змінами. Згідно ст. 34 конституції цієї країни, щодо приватних страхових підприємств діє законодавство федерації і здійснюється контроль федеральними органами. З урахуванням положень цієї статті 23 липня 1978 парламентом був прийнятий новий закон у цій сфері (який скасував закон 1885 р.), який створив також передумови для запровадження страхування цивільної відповідальності власників засобів автотранспорту. В Англії найбільше значення у регулюванні страхових правовідносин має судовий прецедент. Законодавчим 400 нормуванням охоплено лише окремі види страхування: морське (закон 1906 р.) та страхування життя (закон 1774 р.). Деякі загальні принципи закону 1906 і меншою мірою закону 1774 судовою практикою були поширені і на інші види страхування. Закон 1774 про страхування життя, незважаючи на його найменування, передбачає можливість пов'язувати договір страхування з іншими обставинами. У сфері обов'язкового страхування також є ряд законів. Статтею 143 закону про дорожній рух 1972 встановлюється обов'язок страхування цивільної відповідальності власника засобів автотранспорту. Аналогічна обов'язок покладається на практикуючого солиситора (закон про повірених 1974 р.) і роботодавця (закон про відповідальність роботодавців 1969 р.). У США, так само як і в Англії, основна роль у регулюванні відносин з добровільного страхування відводиться судовому прецеденту. Страхове законодавство, прийняття якого належить до компетенції окремих штатів, не регламентує загальні питання страхових договірних відносин, зосереджуючи увагу на умовах заснування та діяльності страхових організацій, а також контролі над ними. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників засобів автотранспорту, вперше введене в 1927 році штатом Массачусетс2, протягом 30 років не знаходило підтримки в інших штатах. В даний час лише деякі з них (Меріленд, Нью-Джерсі, Пенсільванія) прийняли подібні закони. 3. Зростаюче втручання держави в господарське життя в XX столітті проявляється в законодавстві, що регулює страхову справу. Прийнято і постійно модифікуються спеціальні закони про порядок створення страхових організацій та контролі за їх діяльністю. Втручання в страхову сферу здійснюється також шляхом визначення державою в ряді випадків ставок страхових премій та деяких інших умов договорів страхування, а також в результаті націоналізації приватної чи створення державної страхової організації. Ясно позначилася тенденція постійного збільшення видів встановлюваного державою обов'язкового страхування, пов'язаного, як правило, зі страхуванням відповідальності. Страхування відповідальності спочатку відображало прагнення зацікавлених осіб убезпечити себе від вимог та позовів тих, кому вони заподіяли шкоду. Пізніше акцент був переміщений в площину більшої охорони інтересів третіх осіб, внаслідок чого обов'язок страхування відповідальності охопила найрізноманітніші сфери. Так, у Франції в даний час є більше 20 видів обов'язкового страхування. Обов'язкове страхування, що виникло 2 Примітно, що після введення такого страхування кількість дорожньо-транспортних пригод в штаті Массачусетс знизилося на 51% в порівнянні з 28,8% в цілому по США. 401 у зв'язку зі страхуванням відповідальності власника засобів автотранспорту, в багатьох країнах поширилося також на діяльність транспорту, підприємств, пов'язаних з ядерною енергією, інші види діяльності (полювання, велосипедний, кінний спорт тощо). Зазначені вище види обов'язкового страхування стосуються в першу чергу відповідальності за тілесні ушкодження і в деяких випадках - за шкоду, заподіяну майну. Більш «пізні» види обов'язкового страхування не обмежуються відповідальністю за позитивний збиток, встановлюючи також обов'язок страхування відповідальності за упущену третьою особою вигоду. Загальним правилом стають приписи закону щодо осіб певних професій страхувати свою відповідальність, породжену помилками і упущеннями в професійній діяльності (наприклад, архітектори - у Франції, нотаріуси, рахівники та консультанти з податкових питань - у ФРН, соліситори і страхові брокери - в Англії). Сучасний етап характеризується тісним зв'язком національної економіки із зовнішнім ринком. У якості одного із засобів заохочення державою зовнішньоекономічної експансії національного капіталу в більшості розвинених капіталістичних країн були створені спеціальні органи і встановлений порядок страхування зарубіжних інвестицій. Таке страхування здійснюється, як правило, на довгостроковій основі (ФРН, Швейцарія, Англія - до 15 років, США - до 20, Франція - до 10 років) від політичних, військових і деяких економічних ризиків (зміна валютних паритетів, обмеження переказу прибутків за кордон і т. д.). Інтернаціоналізація господарських зв'язків капіталістичних країн, особливо в рамках економічних угруповань, сприяє виникненню тенденцій до уніфікації, що виявляються в першу чергу в сфері організації та діяльності страхових компаній. Ряд кроків, спрямованих на створення однаковості в галузі функціонування страхових товариств, зроблений в рамках Спільного ринку. Так, директивою ЄЕС № 73/239 1973 встановлені 17 класів страхування стосовно діяльності компаній. Зазначена класифікація була прийнята країнами - учасницями ЄЕС. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Поняття і види страхування. Джерела правового регулювання " |
||
|
||