| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Поняття зловживання правом |
||
|
--- (1) Проблема зловживання правом має багатовікову історію. У всі часи знаходилися як прихильники, так і противники визнання зловживання правом в якості особливого правопорушення. Про еволюцію поглядів див.: Грибанов В.П. Межі здійснення і захисту цивільних прав. С. 20 - 103; Малеин Н.С. Цивільний закон і права особистості в СРСР. М., 1981. С. 56 - 71; Янев Янко Г. Правила соціалістичного співжиття. М., 1980. С. 161 - 237. Зловживання правом - це така форма здійснення суб'єктивного цивільного права, яка суперечить меті, заради якої воно надається суб'єктам. Тому всяке зловживання правом - це здійснення суб'єктивного права в протиріччі з його соціальним призначенням. Так, в одній зі справ суд констатував, що зловживання правом може бути виражене у тому числі у вигляді реорганізації, спрямованої на шкоду кредиторам реорганізується особи. Суд мотивував цей висновок наступними обставинами справи. З відкритого акціонерного товариства в порядку реорганізації були виділені два суспільства. Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ був затверджений розподільчий баланс, згідно з яким перший виділеному суспільству передана кредиторська заборгованість у розмірі 3245000 крб., А другий - у розмірі 9963000 крб. На самому акціонерному товаристві була залишена кредиторська заборгованість, рівна 1235770000 руб. (Або 98,94% суми всіх зобов'язань). При цьому перший суспільству передана заборгованість перед бюджетом на 135 000 руб., А іншому - на 554 000 руб. На самому акціонерному товаристві залишена заборгованість перед бюджетом склала 551278000 руб. Разом з тим перші виділене суспільство отримало майна на 825796573,73 руб., Другий на 717379592,50 руб. Суд вирішив, що реорганізація акціонерного товариства мала на меті приховування його активів від звернення стягнення на них за вимогами кредиторів, що є формою зловживання правом. Суд визнав угоди з передачі майна виділеним товариствам недійсними (1). Тут суд виходив з того, що дійсна мета реорганізації не відповідає цілям, санкціонованим законом. --- (1) Див: Постанова касаційної інстанції від 25 липня 2002 р. по перевірці законності і обгрунтованості рішень і постанов арбітражних судів, що вступили в законну силу / / Архів Федерального арбітражного суду Уральського округу. Справа N Ф09-171/02-ГК. За суб'єктивною стороні випадки зловживання правом поділяються на два види: а) зловживання правом, вчинене у формі дії, здійсненого виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі (шикана) (1); --- (1) Визначення шикани запозичене нашим законодавцем з Німецького цивільного положення і дослівно відтворює його § 226, см.: Еннекцерус Л. Курс німецького цивільного права. Т. 1. Напівтім 2. М., 1950. С. 437. Більш докладно про історію становлення інституту шикани в російському цивільному праві і в праві інших держав див.: Яценко Т.С. Категорія шикани в цивільному праві: історія та сучасність. М., 2003. Б) зловживання правом, вчинене без наміру заподіяти шкоду, але об'єктивно заподіює шкоду іншій особі (1). --- (1) Розмежування зловживання правом на види і критерії такого розмежування далеко не безперечні. Аналіз думок див.: Грибанов В.П. Межі здійснення і захисту цивільних прав. С. 31 - 40. Визначення шикани, дане в п. 1 ст. 10 ГК, дозволяє говорити про те, що зловживання правом у формі шикани - це правопорушення, вчинене суб'єктом з прямим умислом завдати шкоди іншій особі. Це наочно видно з наступного прикладу. Відповідно до ст. 368 ГК в силу банківської гарантії банк, інша кредитна установа або страхова організація (гарант) дають на прохання іншої особи (принципала) письмове зобов'язання сплатити кредитору принципала (бенефіціару) відповідно до умов дається гарантом зобов'язання грошову суму при представленні бенефіціаром письмової вимоги про її сплату . Спираючись на це положення, бенефіціар звернувся з позовом до організації-гаранта. У гарантії передбачалася обов'язок гаранта виплатити бенефіціару 20 млн. рублів при пред'явленні ним вимоги з додатком письмових доказів про відсутність у принципала грошових коштів, необхідних для оплати товарів, у розмірі, визначеному договором купівлі-продажу. В термін, установлений у гарантії, бенефіціар пред'явив гаранту вимогу про платіж з додатком завіреної принципалом довідки, що підтверджує відсутність коштів на рахунку принципала на день, коли оплата товару повинна була бути здійснена. Гарант відмовився від виплати суми по гарантії, вказавши, що, за наявними у нього даними, оплата товарів бенефіціару була проведена третьою організацією на прохання принципала і, отже, забезпечується зобов'язання виконано. Бенефіціар повторно зажадав оплати від гаранта і після відмови останнього від платежу звернувся з позовом до арбітражного суду. Свої вимоги бенефіціар засновував на положеннях пункту 2 статті 376 Кодексу, згідно з яким, якщо гаранту до задоволення вимоги бенефіціара стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене банківською гарантією, повністю або у відповідній частині вже виконано, гарант повинен негайно повідомити про це бенефіціара і принципалу. Отримане гарантом після такого повідомлення повторне вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом. Розглядаючи спір, арбітражний суд встановив, що бенефіціар, будучи кредитором в основному зобов'язанні, вже отримав оплату за поставлений принципалу товар. Ця обставина підтверджувалося представленими гарантом доказами. Факт оплати товару за рахунок коштів банківського кредиту не заперечував і боржник за основним договором (принципал). З урахуванням викладених обставин арбітражний суд розцінив дії бенефіціара як зловживання правом і в позові відмовив, пославшись на норми п. п. 1, 2 ст. 10 ГК (1). Виносячи рішення, суд виходив з того, що бенефіціар діяв навмисно, в зло гаранту. Суд враховував, що банківська гарантія передбачена законом з метою забезпечення виконання зобов'язання, а не в цілях отримання безпідставного збагачення бенефіціаром. --- (1) Див: додаток до інформаційного листа Президії Вищого Арбітражного Суду РФ від 15 січня 1998 р. N 27 "Огляд практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням норм Цивільного кодексу РФ про банківську гарантію" / / Вісник ВАС РФ. 1998. N 3. Міжнародно-правова практика також свідчить, що несумлінне вимога бенефіціара про платіж з міжнародного гарантійним зобов'язанням у разі, коли "основне зобов'язання, безперечно, було виконано задовільним для бенефіціара чином", може бути формою зловживання правом і служити для сумлінного гаранта підставою до призупинення платежу до прийняття судових заходів. Наприклад, таке положення міститься в Конвенції ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви (ст. ст. 19, 20), рекомендованої 26 січня 1996 Генеральною Асамблеєю ООН до прийняття державами-членами. Див: додаток до інформаційного листа Президії ВАС РФ від 16 лютого 1998 р. N 29 "Огляд судово-арбітражної практики вирішення спорів у справах за участю іноземних осіб" / / Вісник ВАС РФ. 1998. N 4. Особливість зловживання правом, досконалим без наміру заподіяти шкоду, але об'єктивно заподіяла шкоду іншій особі, відрізняється від шикани тим, що воно здійснюється особою не по прямому умислу. Суб'єктивна сторона подібних зловживань правом може виражатися у формі непрямого умислу або необережності. Питання про кваліфікацію конкретної дії в якості зловживання правом, досконалим без наміру заподіяти шкоду, але об'єктивно заподіює шкоду, слід вирішувати на основі аналізу об'єктивних і суб'єктивних факторів, що мали місце при здійсненні права. Але в будь-якому випадку необхідно встановити, що мета конкретної дії суб'єкта щодо здійснення права суперечить меті, санкціонованої законом. Іншими словами, потрібно довести факт здійснення права в протиріччі з його призначенням. За скоєння правопорушення у формі зловживання правом застосовується щодо певна санкція у вигляді відмови в захисті цивільних прав (п. 2 ст. 10 ЦК), яка має конкретні форми прояву: - відмова у конкретному способі захисту; - позбавлення правомочностей на результат, досягнутий за рахунок зловживання правом в процесі здійснення права; - позбавлення суб'єктивного права в цілому; - покладання обов'язків з відшкодування збитків; - визнання угоди недійсною і т.д. (1). --- (1) Найбільш докладно дана санкція досліджена В.П. Грибановим. Див: Грибанов В.П. Межі здійснення і захисту цивільних прав. С. 98 - 100. Безперечно, що у всіх випадках застосування щодо певної санкції, передбаченої в п. 2 ст. 10 ГК, має місце високий ступінь судового розсуду. Разом з тим слід мати на увазі, що місце для судового розсуду залишається завжди, як би не була велика ступінь формальної визначеності норми права, бо без цього неможливе проведення в життя принципів індивідуалізації відповідальності і справедливості (1). --- (1) Не випадково процесуальна наука розуміє під судовим розсудом специфічний вид судового правозастосовчої діяльності, сутність якого полягає в наданні суду у відповідних випадках правомочності знаходити найбільш оптимальне рішення правового питання виходячи із загальних положень закону, цілей, передбачених законодавцем, конкретних обставин справи, а також принципів права, законів розвитку суспільства і норм моралі. Див: Боннер А.Т. Застосування закону і судовий розсуд / / Радянська держава і право. 1979. N 6. С. 36. Зловживання правом як особливий вид цивільних правовідносин необхідно відрізняти від простих правопорушень, скоєних уповноваженою на зло іншій особі. Мова йде в першу чергу про прямо заборонених антимонопольним законодавством конкретних складах зловживання господарюючим суб'єктом домінуючим становищем на ринку. Під домінуючим становищем розуміється виключне положення суб'єкта господарювання на ринку певного товару (робіт, послуг), що дає йому можливість чинити вирішальний вплив на процес конкуренції, ускладнювати доступ на ринок товару (робіт, послуг) іншим господарюючим суб'єктам або іншим чином обмежувати їх участь в господарської та підприємницької діяльності. Класичними представниками суб'єктів, що домінують на ринку, є російські акціонерні товариства - РАО "Газпром", РАО "ЄЕС" і їм подібні. До зловживань домінуючим становищем на ринку відносяться дії, які мають або можуть мати своїм результатом обмеження конкуренції та ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, у тому числі такі дії, як: - вилучення товарів з обігу, метою або результатом якого є створення або підтримання дефіциту на ринку або підвищення цін; - нав'язування контрагенту умов договору, невигідних для нього чи не відносяться до предмета договору (необгрунтовані вимоги передачі фінансових коштів, іншого майна, майнових прав, робочої сили контрагента, згоду укласти договір лише за умови внесення до нього положень, що стосуються товарів, в яких контрагент не зацікавлений, та інших); - створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) іншим господарюючим суб'єктам; - необгрунтована відмова від укладення договору з окремими покупцями (замовниками) за наявності можливості виробництва або поставки відповідного товару і т.д. (1). --- (1) Повний перелік складів зловживання домінуючим становищем на ринку дано в ст. 5 Закону "Про конкуренцію і обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках". Зазначені в законі випадки зловживання домінуючим становищем на ринку є простими правопорушеннями. Тому при їх вчиненні буде застосовуватися не щодо певна санкція, передбачена п. 2 ст. 10 ГК, а конкретні санкції, встановлені антимонопольним законодавством (1). --- (1) Див ст. ст. 22.1, 23.1, 26 Закону "Про конкуренцію і обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках". |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Поняття зловживання правом " |
||
|
||