| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Правовий характер дарування |
||
|
1. Дарування є наданням, яке відбувається з майна дарувальника. Таке надання може складатися в передачі права власності або вимоги * (104), прощення боргу, відмову від обмеженого речового права, обгрунтуванні вимоги та вирішенні на присвоєння (ст. 221 ЦК), так як воно разом з відділенням або захопленням володіння викликає перехід права власності на зібрані або здобуті речі * (105). Надання, яке хтось робить через безоплатне виконання роботи або надання послуги, попри протилежне думку А.Л. Маковського * (106), не може вважатися даруванням * (107), тому що воно відбувається не з майна, а з робочої сили надає, яка хоча і служить джерелом майна, але сама до майна не відноситься. 2. За допомогою надання обдаровуваний повинен збагатитися. Збагачення може виражатися не тільки в збільшенні активів, але й у зменшенні пасивів його майна, до якого, зокрема, призводить оплата дарувальником або переклад на дарувальника боргу обдаровуваного. Ні збагачення і, отже, дарування, якщо наданням виповнюється борг надає, оскільки особа, щодо якої вчиняється таке надання, отримує через нього лише те, що йому вже прочитується і що в правовій формі вимоги вже належить до його майну * (108). Збагачення відсутній і тоді, коли наданням, наприклад наданням займодавца при безвідсоткову позику, обгрунтовується обов'язок контрагента до повернення позики. 3. Надання з волі обох сторін має відбутися безоплатно. Тому недостатньо, щоб надає фактично не отримав винагороди за свій надання або щоб між сторонами було відсутнє угоду про таке винагороду; навпаки, воля сторін явно повинна спрямовуватися на те, що надання не робиться ні на виконання обов'язку, ні з метою відшкодувати або отримати зустрічну надання або зобов'язати до нього контрагента надає * (109). Виявлення спрямованої на безоплатність надання волі, хоча б і конклюдентною дією, має виходити як від надає, так і від його контрагента. У необхідному законом угоді сторін про безплатність надання (абз. 1 п. 1 ст. 572 ЦК) виражається правова ідея, що нікому іншою особою всупереч його волі не може нав'язуватися право, звільнення від боргу або інша непрохана майнова вигода. Угода про безплатність надання є угода про його правовій підставі (causa donandi). На відміну від інших causa надань causa donandi може бути охарактеризована тільки негативно: вона в наявності, якщо за допомогою надання не повинна бути досягнута ніяка інша правова мета, ніж понять але міститься в усякому надання збагачення особи, щодо якої вчиняється надання * (110). При ручному, або реальному, даруванні угоду про causa donandi супроводжує угоду (наприклад, традицію чи цессию), через яку здійснюється надання, але не є її складовою частиною. У цьому випадку надає і його контрагент додають до надання, зробленому надають без спрямованої на це обов'язки, правова підстава, за відсутністю якого воно виявилося б безпідставним (sine causa), внаслідок чого предмет надання міг би витребувати назад згідно з приписами гл. 60 ГК. Слід визнати помилковим погляд, що при ручному даруванні полягає зобов'язальний договір (каузальна угода), який відразу ж виповнюється через распорядительную угоду (наприклад, поступку подарованого вимоги) * (111). Цей погляд не відповідає ні наміру дарувальника і обдаровуваного, ні дійсному стану речей * (112). При дарчому обіцянку, яку, оскільки мова не йде про пожертву, являє собою односторонній зобов'язальний договір, угоду про causa donandi входить у зміст цього договору. Дарування тут лежить вже в обгрунтуванні вимоги, стало бути, у наданні права. Надання відбувається з майна дарувальника в тому відношенні, в якому воно обгрунтовує борг, який слід виконувати з цього майна. Учинение дарувальником обіцяного надання, всупереч неточного слововживання абз. 3 п. 2 ст. 574 ГК, в якому йдеться про "обіцянку дарування в майбутньому", є не "даруванням", а виконанням обов'язку * (113). Обмеження дарування. Встановлені законом обмеження дарування виражаються або в абсолютному заборону дарування (ст. 575 ЦК), або в допустимості дарування тільки за згодою третьої особи (п. 1 ст. 26, абз. 3 п. 1 ст. 30, абз. 1 п. 2 ст. 37, п. 1 ст. 576 ЦК). В силу ст. 575 ЦК не допускається дарування, за винятком звичайних подарунків, вартість яких не перевищує п'яти встановлених законом мінімальних розмірів оплати праці: 1) від імені малолітніх громадян і громадян, визнаних недієздатними, їх законними представниками; 2) працівникам лікувальних та виховних установ, закладів соціального захисту та інших аналогічних установ громадянами, що перебувають у них на лікуванні, змісті або вихованні, а також подружжям і родичами цих громадян; 3) державним службовцям і службовцям органів муніципальних утворень у зв'язку з їх посадовим становищем або у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків; 4) у відносинах між комерційними організаціями. Пункт 1 ст. 575 ГК забороняє дарування законними представниками від імені малолітньої або громадянина, визнаного недієздатним * (114). Дарування вважається нікчемним (ст. 168 ЦК) незалежно від того, чи перебуває воно в розпорядженні або дарчому обіцянку. Досконале на виконання останнього надання із майна малолітньої чи недієздатного не є даруванням і, отже, не підпадає під дію п. 1 ст. 575 ГК. Але таке надання потребує дозволу органу опіки та піклування (абз. 1 п. 2 ст. 37 ЦК). Реальні дарування і дарчі обіцянки, заборонені пп. 2-4 ст. 575 ГК, також є нікчемними (ст. 168 ЦК). Однак недійсність відповідної дарчої обіцянки не тягне недійсності служить його виконанню розпорядчої угоди (наприклад, традиції чи цесії) * (115). Тому договір про прощення боргу викликає бажане сторонами правовий наслідок і в тому випадку, коли він відбувається на виконання даного в дарчому порядку обіцянки комерційної організації пробачити борг іншої комерційної організації * (116). Дарування законним представником від імені малолітньої або громадянина, визнаного недієздатним, майна, вартість якого не перевищує п'яти встановлених законом мінімальних розмірів оплати праці, можливе лише з дозволу органу опіки та піклування (абз. 1 п. 2 ст. 37, п. 1 ст. 575 ЦК). Дарування неповнолітніх у віці від 14 до 18 років (за винятком дарувань, скоєних ними відповідно до подп. 1 і 3 п. 2 ст. 26 і подп. 3 п. 2 ст. 28 ЦК) і громадян, обмежених у дієздатності, потребують у згоді законного представника (п. 1 ст. 26, абз. 3 п. 1 ст. 30 ЦК). При цьому його згоду на дарування зазначених осіб у свою чергу потребує дозволу органу опіки та піклування (абз. 1 п. 2 ст. 37 ЦК). Дарування речі юридичною особою, якій вона належить на праві господарського відання або оперативного управління, потребує меншому чи згоді її власника, якщо тільки мова не йде про звичайний подарунку вартістю не понад п'ять встановлених законом мінімальних розмірів оплати праці (п. 1 ст. 576 ЦК). До даруванню зазначеного юридичної особи, яка полягає у передачі обдаровуваному вимоги або звільнення обдаровуваного від обов'язку, припис п. 1 ст. 576 ГК підлягає застосуванню за аналогією. У разі дарування майна комерційної організацією і не є його власником, другий комерційної організації повинен застосовуватися не п. 1 ст. 576, а п. 4 ст. 575 ГК. Форма дарування. Ручне, або реальне, дарування, що складається в передачі речі, може бути зроблене усно, за винятком двох випадків, коли воно потребує письмовій формі: 1) передається річ є нерухомої, 2) передається річ, вартість якої перевищує п'ять встановлених законом мінімальних розмірів оплати праці, відчужується юридичною особою (абз. 1 п. 1 ст. 574 ЦК). Якщо реальне дарування полягає в передачі вимоги або переведенні на дарувальника боргу обдаровуваного, то воно повинно відбуватися з дотриманням вимог до форми, що встановлені відповідно для уступки вимоги (п. 1 ст. 389 ЦК) та переведення боргу (п. 2 ст. 391 ГК). Реальне дарування, яке у прощенні боргу, вільно по формі. Дарчої обіцянки потребує для своєї дійсності в письмовій формі (п. 2 ст. 574 ЦК). Якщо дане в дарчому порядку обіцянку направлено на встановлення обов'язку дарувальника до передачі у власність обдаровуваного нерухомої речі, то воно підлягає державній реєстрації (п. 3 ст. 574 ЦК), яка служить передумовою вступу обіцянки чинності * (117). Оскільки державна реєстрація дарчої обіцянки не є елементом фактичного складу цього договору, останній вважається укладеним не в момент його реєстрації, як стверджується в п. 3 ст. 433 ЦК, а в момент досягнення сторонами угоди, наділеного в необхідну законом форму. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Правовий характер дарування " |
||
|
||