| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Злочини, що посягають на осіб, які здійснюють державну або громадську діяльність |
||
|
Небезпека таких злочинів визначається тим, що посягання на осіб, які здійснюють державну або громадську діяльність, можуть призвести до дестабілізації політичної обстановки в країні, загострити протиріччя в політичній сфері, негативно відбитися на міжнародному становищі країни і пр. До осіб, що здійснює державну діяльність, належать особи, наділені законодавчими, виконавчими, судовими або іншими владними функціями в державному апараті, які проводять в життя політику держави. Це представники вищого керівництва, члени уряду, керівники різних відомств, депутати та ін як федерального рівня, так і суб'єктів Федерації * (55). Їх прийнято називати державними діячами. До числа осіб, які здійснюють громадську діяльність (громадські діячі), належать керівники різних громадських організацій (наприклад, професійних, релігійних), політичних партій, масових рухів та інших громадських об'єднань. Представляється, що до таких осіб можна віднести і найбільш активних учасників таких організацій та об'єднань. Сумнів викликає пропозиція відносити до таких осіб за функціональною ознакою представників засобів масової інформації, культури, науки, освіти * (56). Як нам здається, спеціально виділяти осіб цих категорій навряд чи доцільно, так як вони можуть підпадати під поняття "державний діяч" чи "громадський діяч" залежно від здійснюваних функцій в державних органах або громадських органах та об'єднаннях. У Кримінальному кодексі 1960 передбачалася відповідальність за посягання не тільки на державного чи громадського діяча, а й на представника влади (ст. 66), а також представника іноземної держави (ст. 67). Кодекс 1996 цілком обгрунтовано виключив вказівку на представника влади, оскільки посягання на таких осіб в залежності від здійснюваних ними функцій в системі державної влади підпадають або під ознаки ст. 277 (посягання на життя державного чи громадського діяча), або ст. 295 (посягання на життя особи, яка здійснює правосуддя або попереднє розслідування), або ст. 317 (посягання на життя співробітника правоохоронного органу). Що ж до посягання на представника іноземної держави з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень (ст. 67 КК 1960 р.), то такі дії підпадають під ознаки ст. 360 (напад на осіб чи установи, які користуються міжнародним захистом), в якій в якості обов'язкової ознаки складу злочину передбачена мета - провокація війни чи ускладнення міжнародних відносин. Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 277 КК) здійснюється з метою припинення його державної або іншої політичної діяльності або з помсти за таку діяльність (терористичний акт). Об'єктом даного злочину є насамперед * (57) встановлена конституцією РФ політична система Росії. Однак це злочин посягає і на другий додатковий, але обов'язковий об'єкт - на життя державного чи громадського діяча. Потерпілим у цих випадках є державний чи громадський діяч. Члени його сім'ї потерпілими не зізнаються. посягання на їхнє життя, навіть якщо воно пов'язане з діяльністю зазначених вище осіб, кваліфікуються не за ст. 277 КК, а за іншими статтями залежно від характеру дії, наслідків та інших обставин справи. У соціально-політичному сенсі терористичний акт являє собою насильницький метод придушення політичних супротивників і часто може бути складовою частиною більш загального явища - тероризму (ст. 205 КК). Стаття 277 КК стосовно ст. 205 КК є спеціальною нормою, що підлягає переважному застосуванню і передбачає відповідальність за більш небезпечне, ніж тероризм, злочин. З об'єктивної сторони терористичний акт здійснюється шляхом посягання * (58) на життя державного чи громадського діяча, що передбачає як вбивство, так і замах на нього. При замаху на вказаного діяча останньому може і не бути заподіяна шкода, наприклад, злочинець стріляв і промахнувся. Позбавлення життя, заподіяння шкоди здоров'ю або незаподіяння за обставинами, не залежних від волі винного, на кваліфікацію не впливає, але може враховуватися при індивідуалізації покарання. Таким чином, наслідок не є обов'язковою ознакою даного злочину. Однак при позбавленні життя або заподіянні шкоди здоров'ю необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями винного і смертю або заподіянням шкоди здоров'ю. Факультативні ознаки об'єктивної сторони злочину (спосіб, місце, обстановка та ін.) в якості обов'язкових ознак в ст. 277 КК не вказані. Однак наявність таких ознак може спричинити відповідальність винного за сукупністю. Наприклад, здійснення терористичного акту відносно певної особи шляхом вибуху в місці скупчення людей (мітинги, збори та ін.) Терористичний акт визнається закінченим з моменту чи заподіяння смерті, або вчинення дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення життя державного чи громадського діяча. З суб'єктивної сторони терористичний акт здійснюється лише з прямим умислом. Винний усвідомлює, що посягає на життя державного чи громадського діяча, передбачає можливість чи неминучість позбавлення такої особи життя і бажає вчинити такі дії, сподіваючись на настання такого наслідки, як смерть потерпілого. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є мета - або припинення державної або іншої політичної діяльності, або помста за таку діяльність. Наявність цих цілей виключає можливість скоєння злочину з непрямим умислом. Мотиви терористичного акту різні (наприклад, вороже ставлення до існуючого ладу, влади, до діяльності, здійснюваної державним чи громадським діячем, націоналістичні, релігійні). Вони на кваліфікацію даного злочину не впливають, але повинні враховуватися при призначенні покарання. У тих випадках, коли зазначена в ст. 277 КК мета відсутня і винний посягає на життя державного чи громадського діяча з корисливих, особистих і тому подібних спонукань, вчинене має кваліфікуватися за іншими статтями Кодексу залежно від спрямованості умислу, наприклад, вбивство або замах на вбивство у зв'язку із здійсненням потерпілим свого громадського обов'язку (ч. 2. ст. 105 КК). Суб'єктом терористичного акту може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Особи від 14 до 16 років, що брали участь в посяганні на життя державного чи громадського діяча, можуть бути притягнуті до відповідальності за ст. 105 КК. У випадках фактичної помилки, коли суб'єкт убиває не державного чи громадського діяча, а інша особа (наприклад, охоронця, водія), відповідальність настає за сукупністю за посягання на життя державного чи громадського діяча та умисне вбивство іншого особи. Посягання на життя державного чи громадського діяча слід відрізняти від складу тероризму (ст. 205 КК). Розмежування цих злочинів повинно проводитися по об'єкту (об'єктом тероризму є громадська безпека, а терористичного акту - основи конституційного ладу), об'єктивній стороні (тероризм здійснюється шляхом вибухів, підпалів чи інших загальнонебезпечним дій, а терракт - шляхом посягання на життя строго визначених законом осіб) та по суб'єктивній стороні (тероризм здійснюється з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, впливу на прийняття певного рішення органами влади, а терористичний акт - з метою припинити державну чи громадську діяльність потерпілого або помститися йому за таку діяльність). Терористичний акт віднесений законодавцем до числа особливо тяжких злочинів, за вчинення якого передбачена можливість визначення судом довічного позбавлення волі або смертної кари. Відповідальність за злочин, аналогічний розглянутому, передбачена кримінальним законодавством ряду зарубіжних країн. Так, вельми детально регламентована відповідальність за терористичні акти в Кримінальному кодексі Франції. У розд. II "Про тероризм" в гол. 1. "Про терористичних актах" і гол. 2 "Особливі положення" покарання диференціюється залежно від характеру дій. Під терористичним актом розуміються "умисне посягання на життя, умисні посягання на недоторканність людини, викрадення або незаконне утримання людини в закритому приміщенні" (ст. 421-1) і інші дії. склад терористичного акту не обмежується характером здійснюваної потерпілим діяльності. Мета ж цього діяння визначається як мета "серйозно порушити громадський порядок шляхом залякування або терору". У цілому ж цей злочин віднесено законодавцем Франції до числа злочинів проти нації, держави та громадського порядку. У законодавстві деяких країн хоча і не йдеться про терористичні акти, проте передбачено відповідальність за посягання на осіб, які здійснюють верховну владу. Наприклад, в Іспанії передбачена відповідальність за вбивство Короля, Регента та інших осіб (ст. 485 КК), у Польщі - за посягання на життя Президента Республіки (ст. 134 КК), у Швеції - за напад на Короля або члена Королівської родини або Регента , правлячого на місці Короля (ст. 2 гол. 18 КК). Злочини у цих випадках не обмежуються вказівкою на якусь спеціальну мету. Відповідальність за посягання на життя Президента передбачена і у Кримінальному кодексі Узбекистану (ст. 158). У цій же статті встановлено відповідальність за умисне заподіяння тілесного ушкодження Президенту (ч. 2) і за публічну образу або наклеп щодо Президента Республіки (ч. 3). У Кримінальному кодексі Казахстану ч. 1 ст. 167 текстуально збігається зі ст. 277 Кодексу РФ, однак в ч. 2 йдеться про ті ж дії, вчинені стосовно Президента Республіки Казахстан. У ст. 359 КК Білорусії, яка передбачає відповідальність за терористичний акт, даний склад доповнено вказівкою на меті дестабілізацію громадського порядку або впливу на прийняття рішень державними органами. Додаткове вказівку на ціль ослаблення основ конституційного ладу і безпеки держави міститься в ст. 310 КК Таджикистану. З ст. 277 КК РФ текстуально збігається ст. 294 КК Киргизстану. В інших країнах терористичний акт найчастіше припускає застосування того чи іншого насильства щодо осіб, які не наділених спеціальними повноваженнями, і відноситься до числа злочинів, що посягають на громадський порядок. _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 5. Злочини, що посягають на осіб, які здійснюють державну або громадську діяльність " |
||
|
||