Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. Н. Абрамова, Н. Н. Аверченко, Ю. В. Байгушева. Цивільне право: підручник: у 3-х томах
Том 2. Частина 2., 2010 - перейти до змісту підручника

§ 3. Зміст договору доручення

Права та обов'язки повіреного. Для виконання повіреним доручення довіритель наділяє його повноваженням, тобто правом виступати в якості свого представника * (814). Як вже було зазначено, це право грунтується не на договорі доручення, а на односторонній угоді довірителя.
За своєю правовою природою повноваження є регулятивним суб'єктивним цивільним правом на свою поведінку. Йому кореспондує лежить на представляемом обов'язок, матеріальне утримання якої полягає в квазіпретерпеваніі ним дій представника, спрямованих на зміну його правового положення * (815).
У зв'язку з викладеним слід відхилити як необгрунтоване твердження В.А. Рясенцева, ніби повноваженням "не відповідає будь-чия обов'язок - ні акредитуючої, ні третьої особи" * (816). Будь-яке суб'єктивне цивільне право, в тому числі і повноваження, завжди існує в рамках правовідносини, і, стало бути, пов'язано з відповідною цивільно-правової обов'язком. Рівним чином важко погодитися з думкою О.А. Красавчикова, що повноваженням протистоїть обов'язок, сутність якої зводиться до того, що "представляється зобов'язаний прийняти на себе всі юридичні наслідки дій представника, вчинені в межах повноваження" * (817). Цей погляд суперечить приписам абз. 1 п. 1 ст. 182 та п. 1 ст. 971 ГК, в силу яких правовий результат дій представника настає безпосередньо в особі акредитуючої, тобто без здійснення останнім якогось акту прийняття.
Повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя (п. 1 ст. 973 ЦК). Він може відступити від цих вказівок або, що одне і те ж, здійснити обумовлену дію не так, як цього бажає довіритель, у двох випадках. По-перше, якщо відступ необхідно в інтересах довірителя і при цьому повірений не має можливості отримати дозвіл довірителя на відступ (п. 2 ст. 973 ЦК). По-друге, коли повірений є комерційним представником і довіритель дозволив йому відступати від своїх вказівок без попереднього запиту про це (п. 3 ст. 973 ЦК). У першому випадку повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки повідомлення стане можливим, у другому випадку - в розумний строк, якщо інше не обумовлено в договорі доручення (п. 2 і 3 ст. 973 ЦК).
Якщо повірений відступає від вказівок довірителя за відсутності передбачених у п. 2 і 3 ст. 973 ГК обставин (наприклад, купує квартиру за ціною, що перевищує узгоджену сторонами ціну), то має місце неналежне виконання повіреним обов'язки з договору доручення. Правовий результат такого виконання настає в особі довірителя (у наведеному прикладі він стає власником квартири), а всі несприятливі наслідки відступу лягають на повіреного, зокрема у нього виникає обов'язок відшкодувати довірителю збитки (п. 1 ст. 15 ЦК).
Відступ від вказівок довірителя слід відрізняти від перевищення повіреним повноваження, яке полягає у вчиненні ним дій, що не охоплюються повноваженням (наприклад, в укладенні договору оренди квартири замість її покупки). У цьому випадку знаходить застосування п. 1 ст. 183 ЦК: за відсутності схвалення довірителя угода повіреного вважається укладеною від його імені і в його інтересах.
За загальним правилом повірений повинен виконувати дане йому доручення особисто (абз. 2 ст. 974 ЦК). Він може передоручити виконання доручення, тобто замінити себе іншою особою (заступником), якщо довіритель уповноважив його до цього або якщо заміна є необхідною для забезпечення інтересів довірителя (п. 1 ст. 976, п. 1 ст. 187 ЦК).
Уповноваження на передоручення можливе як із зазначенням, так і без зазначення найменування бажаного заступника. У першому випадку здійснив передоручення повірений не відповідає ні за вибір заступника, ні за ведення ним справ (абз. 1 п. 3 ст. 976 ЦК); але він повинен сповістити довірителя про заміну (п. 2 ст. 187 ЦК). При невиконанні ним цього обов'язку довіритель має право вимагати від повіреного відшкодування збитків, які виникли внаслідок відсутності у нього інформації про факт передоручення (наприклад, витрат з перевезення товару, що є предметом угоди заступника з третьою особою в місце знаходження повіреного). У другому випадку, а також при передоверии без уповноваження повірений відповідає за вибір заступника (абз. 2 п. 3 ст. 976 ЦК); він повинен сповістити довірителя про передоручення і, крім того, під страхом відшкодування збитків, які може заподіяти довірителю заступник, повідомити довірителю всі необхідні відомості про нього (п. 2 ст. 187 ЦК) * (818).
Всупереч неточною формулюванні п. 2 ст. 187 ГК передоручення є не передачею повноваження, а ведучий представником (повіреним) від імені акредитуючої (довірителя) нового повноваження, що збігається за змістом з колишнім повноваженням * (819). Внаслідок передоручення колишнє повноваження припиняється, а заступник стає новим повіреним довірителя.
Для того щоб довіритель знав про хід виконання доручення, повірений повинен повідомляти на його вимогу відповідні відомості (абз. 3 ст. 974 ЦК).
В силу абз. 4 ст. 974 ЦК повірений зобов'язаний без зволікання передати довірителеві річ, яку він отримав по угоді, зробленої від імені довірителя. При відомих передумовах, зокрема при наявності у повіреного вимоги проти довірителя про оплату пов'язаних з цією річчю витрат та інших збитків, у повіреного виникає право утримання, тобто право відмовляти довірителю у передачі речі до тих пір, поки останній не учинить повіреному належне йому надання (п. 1 ст. 359 ЦК). За своєю правовою природою це право являє собою відкладальне (ділаторное) заперечення * (820), реалізація якого призводить до обмеження здійснення висунутого проти повіреного вимоги про передачу речі одночасним наданням з боку довірителя * (821).
Передумовами виникнення у повіреного загального права утримання (абз. 1 п. 1 ст. 359 ЦК) служать наступні обставини: 1) у володінні повіреного повинна знаходиться річ, що належить довірителю; 2) повірений повинен мати вимога про оплату пов'язаних з нею витрат та інших збитків, а довіритель - вимога проти повіреного про видачу речі; 3) на вимогу повіреного проти довірителя повинен настати строк; 4) право утримання не повинно бути виключено угодою сторін (п. 3 ст. 359 ЦК) .
Що стосується комерційного права утримання, тобто права утримання повіреного, що діє в якості комерційного представника (абз. 2 п. 1 ст. 359 ЦК), то на відміну від загального права утримання воно прочитується повіреному і тоді, коли він має до довірителю вимога, хоча і не пов'язане з відшкодуванням згаданих збитків , але виникло з договору доручення. Отже, в цьому випадку повірений може утримувати належну довірителю річ у забезпечення своєї вимоги про сплату винагороди за виконання доручення (п. 3 ст. 972 ЦК).
Права та обов'язки довірителя. Пункт 1 ст. 975 ГК наказує: "Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність (доручення) на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, за винятком випадків, передбачених абзацом другим пункту 1 статті 182 цього Кодексу". Це припис не можна тлумачити в тому сенсі, що на представляемом лежить обов'язок щодо наділення повіреного повноваженням. Оскільки повноваження виддляееается довірителем з метою задоволення його ж власного інтересу у вчиненні повіреним певних юридичних дій, то його обов'язок до видачі повноваження, якщо б вона існувала, представляла б собою обов'язок задовольнити свій інтерес. Однак зобов'язування особи до дії, у скоєнні якого воно зацікавлене, є зайвим. Тому припис п. 1 ст. 975 ГК слід розуміти так, що волевиявлення довірителя про наділення повіреного повноваженням повинно бути оформлено з дотриманням відповідних приписів гл. 10 ГК.
Виконання повіреним доручення, як правило, вимагає відомих витрат (наприклад, на придбання майна, проїзд до місця здійснення угоди, транспортування вантажу тощо). Згідно п. 1 ст. 971 та п. 2 ст. 975 ГК ці витрати лягають на довірителя.
Сторони можуть передбачити, що доручення підлягає виконанню на заздалегідь видані кошти. Стосовно до цієї нагоди закон говорить про обов'язок довірителя забезпечити повіреного зазначеними засобами (п. 2 ст. 975 ЦК). Але насправді такого обов'язку існувати не може. Видача коштів на виконання доручення, так само як і наділення повноваженням, вчиняється довірителем з метою задоволення свого інтересу і, отже, не потребує стимулювання з боку законодавця. Що стосується повіреного, то його інтереси в достатній мірі забезпечені тим, що на нього не покладається обов'язок до використання власного майна для виконання доручення, і, стало бути, він може, не впадаючи при цьому в прострочення, не виконувати доручення до тих пір, поки довіритель не надасть йому необхідні кошти.
Якщо відповідно до умов договору повірений виконує доручення до оплати витрат з його виконання, а також якщо він, правомірно відступивши від вказівок довірителя, здійснює заборговані дії за свій рахунок, то довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному понесені витрати (п. 2 ст. 975 ЦК).
Як вже зазначалося, в результаті виконання повіреним доручення в його володінні може виявитися річ, що належить довірителю. У цьому випадку у довірителя виникає вимога проти повіреного про передачу цієї речі. Будучи зобов'язальним суб'єктивним правом, це вимога складається з правомочності на свою поведінку і правомочності на чужу поведінку, перший з яких включає в себе дві можливості: 1) можливість заявити вимогу повіреному і 2) можливість взяти від нього заборговану річ * (822). Звідси виявляється, що прийняття довірителем від повіреного речі є здійснення однієї з вхідних в зміст його вимоги можливостей. У зв'язку з викладеним виявляється хибність приписи п. 3 ст. 975 ГК, в якому йдеться про обов'язок довірителя прийняти від повіреного все виконане ним згідно з договором доручення.
На практиці можлива ситуація, коли в результаті того, що довіритель допускає прострочення у прийнятті від повіреного виконання, останньому заподіюються певні збитки (наприклад, пов'язані із зберіганням належать довірителю речей). Регулюючи виникають при цьому відносини, п. 2 ст. 406 ГК наказує, що кредитор (у нашому випадку - довіритель) зобов'язаний відшкодувати боржнику (у нашому випадку - повіреному) збитки, якщо не доведе відсутність своєї вини або вини тих осіб, на яких було покладено прийняття виконання, у їх заподіянні. Однак прийняття виконання є правом, а не обов'язком кредитора. Тому категорія провини до прострочив кредитору взагалі непридатна * (823). Сказане дає підставу стверджувати, що передбачена п. 2 ст. 406 ГК санкція повинна застосовуватися до довірителя в силу самого факту допущеної з його боку прострочення.
При безкоштовне характер доручення довіритель зобов'язаний сплатити повіреному винагороду (п. 4 ст. 975 ЦК). Якщо сторони не обумовили розмір і термін сплати винагороди, то воно повинно сплачуватися відповідно до розпорядження п. 3 ст. 424 ГК після виконання повіреним доручення (п. 2 ст. 972 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 3. Зміст договору доручення "
  1. 8. Права та обов'язки сторін у договорі
    змістом договору доручення, приділяють особливу увагу обов'язкам повіреного, оскільки даний договір може бути і одностороннім, коли є тільки один боржник - повірений. В останньому випадку, як уже зазначалося, йдеться про те, що обов'язки довірителя носять кредиторський характер. В обов'язки повіреного - активної сторони в договорі - входить вчинення доручених йому довірителем
  2. Які законодавчі акти регулюють права спадкування?
    Зміст, договір доручення, банківського вкладу, безоплатного користування тощо, застосовуються норми частини другої ЦК. У зв'язку з тим, що спадкування, як правило, тісно пов'язане з сімейними відносинами, слід звертатися до норм СК, який набрав чинності 1 березня 1996 р., який закріплює положення про умови і порядок вступу в шлюб, припинення шлюбу та визнання його недійсним.
  3. § 1. Управління на місцях до 1864
    утримання за рахунок населення управителів на місцях). Намісників, волостелей, призначуваних центральною владою, замінило в посадах, станах, волостях, повітах губное, а пізніше і земське самоврядування. Губної управління, як зазначав В.О. Ключевський, утворювало в повітах складну мережу керівних і підлеглих поліцейських органів. На чолі їх стояли губні старости, що обиралися на всесословная
  4. § 2. Місцева адміністрація
    зміст діяльності сильно розрізняються. У міських округах, наприклад, діють структурні підрозділи адміністрації, що займаються питаннями охорони здоров'я, народної освіти, будівництва, житлово-комунального господарства, ринку житла, інженерної інфраструктури житла, архітектури та містобудування, транспорту і зв'язку, благоустрою, соціального захисту населення, культури,
  5. § 1. Правова природа муніципальної служби
      зміст, на відпустку, на пенсійне забезпечення; обов'язок подавати необхідні документи в кадрову службу відповідних органів місцевого самоврядування тощо). Тому логічно поширювати на осіб, що заміщають виборні муніципальні посади, загальний статус муніципальних службовців з необхідними з нього вилученнями і його доповненням особливими службовими правами, обов'язками названих осіб.
  6. § 3. Права та обов'язки муніципальних службовців
      зміст його професійної службової діяльності, і він повинен виконувати посадові обов'язки сумлінно і на високому професійному рівні. По-друге, його діяльність повинна виключати дії, пов'язані з впливом будь-яких особистих, майнових (фінансових) та інших інтересів, що перешкоджають сумлінному виконанню посадових обов'язків, і не чинити уподобання
  7. § 1. Муніципальна власність
      утримання муніципального житлового фонду; 4) пасажирський транспорт та інше майно, призначені для транспортного обслуговування населення в межах поселення; 5) майно, призначене для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій в межах поселення; 6) об'єкти, а також пожежне обладнання та спорядження, призначені для забезпечення первинних заходів з гасіння
  8. § 1. Поняття і види підприємців
      зміст та обсяг правоздатності фізичних осіб, зокрема вказують на те, що громадяни можуть займатися підприємницькою діяльністю, а незаконне обмеження їх прав займатися підприємницькою діяльністю тягне недійсність акта державного чи іншого органу, що встановлює відповідне обмеження, законом можуть бути встановлені обмеження права займатися
  9. § 7. Некомерційні організації, що здійснюють підприємницьку діяльність
      зміст діяльності установи і мати право дорадчого голосу при засновниках, але не має права розпоряджатися майном громадської установи, якщо такого права не надано йому засновниками. Для вирішення різних питань соціального спрямування за місцем проживання чи навчання можуть створюватися такі громадські організації, як орган громадської самодіяльності. Вони не мають
  10. § 4. Правовий режим цінних паперів
      зміст документа як цінного паперу. Ознаками майнового засвідчуваних прав означає, що цінні папери не можуть мати своїм змістом моральні, моральні обов'язки, а також адміністративні обов'язки, встановлювані в порядку підлеглості, і будь-які інші відносини, які не є предметом регулювання цивільного права. Наприклад, випущена муніципальним органом влади
© 2014-2020  yport.inf.ua