| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Зміст договору доручення |
||
|
За своєю правовою природою повноваження є регулятивним суб'єктивним цивільним правом на свою поведінку. Йому кореспондує лежить на представляемом обов'язок, матеріальне утримання якої полягає в квазіпретерпеваніі ним дій представника, спрямованих на зміну його правового положення * (815). У зв'язку з викладеним слід відхилити як необгрунтоване твердження В.А. Рясенцева, ніби повноваженням "не відповідає будь-чия обов'язок - ні акредитуючої, ні третьої особи" * (816). Будь-яке суб'єктивне цивільне право, в тому числі і повноваження, завжди існує в рамках правовідносини, і, стало бути, пов'язано з відповідною цивільно-правової обов'язком. Рівним чином важко погодитися з думкою О.А. Красавчикова, що повноваженням протистоїть обов'язок, сутність якої зводиться до того, що "представляється зобов'язаний прийняти на себе всі юридичні наслідки дій представника, вчинені в межах повноваження" * (817). Цей погляд суперечить приписам абз. 1 п. 1 ст. 182 та п. 1 ст. 971 ГК, в силу яких правовий результат дій представника настає безпосередньо в особі акредитуючої, тобто без здійснення останнім якогось акту прийняття. Повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя (п. 1 ст. 973 ЦК). Він може відступити від цих вказівок або, що одне і те ж, здійснити обумовлену дію не так, як цього бажає довіритель, у двох випадках. По-перше, якщо відступ необхідно в інтересах довірителя і при цьому повірений не має можливості отримати дозвіл довірителя на відступ (п. 2 ст. 973 ЦК). По-друге, коли повірений є комерційним представником і довіритель дозволив йому відступати від своїх вказівок без попереднього запиту про це (п. 3 ст. 973 ЦК). У першому випадку повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки повідомлення стане можливим, у другому випадку - в розумний строк, якщо інше не обумовлено в договорі доручення (п. 2 і 3 ст. 973 ЦК). Якщо повірений відступає від вказівок довірителя за відсутності передбачених у п. 2 і 3 ст. 973 ГК обставин (наприклад, купує квартиру за ціною, що перевищує узгоджену сторонами ціну), то має місце неналежне виконання повіреним обов'язки з договору доручення. Правовий результат такого виконання настає в особі довірителя (у наведеному прикладі він стає власником квартири), а всі несприятливі наслідки відступу лягають на повіреного, зокрема у нього виникає обов'язок відшкодувати довірителю збитки (п. 1 ст. 15 ЦК). Відступ від вказівок довірителя слід відрізняти від перевищення повіреним повноваження, яке полягає у вчиненні ним дій, що не охоплюються повноваженням (наприклад, в укладенні договору оренди квартири замість її покупки). У цьому випадку знаходить застосування п. 1 ст. 183 ЦК: за відсутності схвалення довірителя угода повіреного вважається укладеною від його імені і в його інтересах. За загальним правилом повірений повинен виконувати дане йому доручення особисто (абз. 2 ст. 974 ЦК). Він може передоручити виконання доручення, тобто замінити себе іншою особою (заступником), якщо довіритель уповноважив його до цього або якщо заміна є необхідною для забезпечення інтересів довірителя (п. 1 ст. 976, п. 1 ст. 187 ЦК). Уповноваження на передоручення можливе як із зазначенням, так і без зазначення найменування бажаного заступника. У першому випадку здійснив передоручення повірений не відповідає ні за вибір заступника, ні за ведення ним справ (абз. 1 п. 3 ст. 976 ЦК); але він повинен сповістити довірителя про заміну (п. 2 ст. 187 ЦК). При невиконанні ним цього обов'язку довіритель має право вимагати від повіреного відшкодування збитків, які виникли внаслідок відсутності у нього інформації про факт передоручення (наприклад, витрат з перевезення товару, що є предметом угоди заступника з третьою особою в місце знаходження повіреного). У другому випадку, а також при передоверии без уповноваження повірений відповідає за вибір заступника (абз. 2 п. 3 ст. 976 ЦК); він повинен сповістити довірителя про передоручення і, крім того, під страхом відшкодування збитків, які може заподіяти довірителю заступник, повідомити довірителю всі необхідні відомості про нього (п. 2 ст. 187 ЦК) * (818). Всупереч неточною формулюванні п. 2 ст. 187 ГК передоручення є не передачею повноваження, а ведучий представником (повіреним) від імені акредитуючої (довірителя) нового повноваження, що збігається за змістом з колишнім повноваженням * (819). Внаслідок передоручення колишнє повноваження припиняється, а заступник стає новим повіреним довірителя. Для того щоб довіритель знав про хід виконання доручення, повірений повинен повідомляти на його вимогу відповідні відомості (абз. 3 ст. 974 ЦК). В силу абз. 4 ст. 974 ЦК повірений зобов'язаний без зволікання передати довірителеві річ, яку він отримав по угоді, зробленої від імені довірителя. При відомих передумовах, зокрема при наявності у повіреного вимоги проти довірителя про оплату пов'язаних з цією річчю витрат та інших збитків, у повіреного виникає право утримання, тобто право відмовляти довірителю у передачі речі до тих пір, поки останній не учинить повіреному належне йому надання (п. 1 ст. 359 ЦК). За своєю правовою природою це право являє собою відкладальне (ділаторное) заперечення * (820), реалізація якого призводить до обмеження здійснення висунутого проти повіреного вимоги про передачу речі одночасним наданням з боку довірителя * (821). Передумовами виникнення у повіреного загального права утримання (абз. 1 п. 1 ст. 359 ЦК) служать наступні обставини: 1) у володінні повіреного повинна знаходиться річ, що належить довірителю; 2) повірений повинен мати вимога про оплату пов'язаних з нею витрат та інших збитків, а довіритель - вимога проти повіреного про видачу речі; 3) на вимогу повіреного проти довірителя повинен настати строк; 4) право утримання не повинно бути виключено угодою сторін (п. 3 ст. 359 ЦК) . Що стосується комерційного права утримання, тобто права утримання повіреного, що діє в якості комерційного представника (абз. 2 п. 1 ст. 359 ЦК), то на відміну від загального права утримання воно прочитується повіреному і тоді, коли він має до довірителю вимога, хоча і не пов'язане з відшкодуванням згаданих збитків , але виникло з договору доручення. Отже, в цьому випадку повірений може утримувати належну довірителю річ у забезпечення своєї вимоги про сплату винагороди за виконання доручення (п. 3 ст. 972 ЦК). Права та обов'язки довірителя. Пункт 1 ст. 975 ГК наказує: "Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність (доручення) на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, за винятком випадків, передбачених абзацом другим пункту 1 статті 182 цього Кодексу". Це припис не можна тлумачити в тому сенсі, що на представляемом лежить обов'язок щодо наділення повіреного повноваженням. Оскільки повноваження виддляееается довірителем з метою задоволення його ж власного інтересу у вчиненні повіреним певних юридичних дій, то його обов'язок до видачі повноваження, якщо б вона існувала, представляла б собою обов'язок задовольнити свій інтерес. Однак зобов'язування особи до дії, у скоєнні якого воно зацікавлене, є зайвим. Тому припис п. 1 ст. 975 ГК слід розуміти так, що волевиявлення довірителя про наділення повіреного повноваженням повинно бути оформлено з дотриманням відповідних приписів гл. 10 ГК. Виконання повіреним доручення, як правило, вимагає відомих витрат (наприклад, на придбання майна, проїзд до місця здійснення угоди, транспортування вантажу тощо). Згідно п. 1 ст. 971 та п. 2 ст. 975 ГК ці витрати лягають на довірителя. Сторони можуть передбачити, що доручення підлягає виконанню на заздалегідь видані кошти. Стосовно до цієї нагоди закон говорить про обов'язок довірителя забезпечити повіреного зазначеними засобами (п. 2 ст. 975 ЦК). Але насправді такого обов'язку існувати не може. Видача коштів на виконання доручення, так само як і наділення повноваженням, вчиняється довірителем з метою задоволення свого інтересу і, отже, не потребує стимулювання з боку законодавця. Що стосується повіреного, то його інтереси в достатній мірі забезпечені тим, що на нього не покладається обов'язок до використання власного майна для виконання доручення, і, стало бути, він може, не впадаючи при цьому в прострочення, не виконувати доручення до тих пір, поки довіритель не надасть йому необхідні кошти. Якщо відповідно до умов договору повірений виконує доручення до оплати витрат з його виконання, а також якщо він, правомірно відступивши від вказівок довірителя, здійснює заборговані дії за свій рахунок, то довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному понесені витрати (п. 2 ст. 975 ЦК). Як вже зазначалося, в результаті виконання повіреним доручення в його володінні може виявитися річ, що належить довірителю. У цьому випадку у довірителя виникає вимога проти повіреного про передачу цієї речі. Будучи зобов'язальним суб'єктивним правом, це вимога складається з правомочності на свою поведінку і правомочності на чужу поведінку, перший з яких включає в себе дві можливості: 1) можливість заявити вимогу повіреному і 2) можливість взяти від нього заборговану річ * (822). Звідси виявляється, що прийняття довірителем від повіреного речі є здійснення однієї з вхідних в зміст його вимоги можливостей. У зв'язку з викладеним виявляється хибність приписи п. 3 ст. 975 ГК, в якому йдеться про обов'язок довірителя прийняти від повіреного все виконане ним згідно з договором доручення. На практиці можлива ситуація, коли в результаті того, що довіритель допускає прострочення у прийнятті від повіреного виконання, останньому заподіюються певні збитки (наприклад, пов'язані із зберіганням належать довірителю речей). Регулюючи виникають при цьому відносини, п. 2 ст. 406 ГК наказує, що кредитор (у нашому випадку - довіритель) зобов'язаний відшкодувати боржнику (у нашому випадку - повіреному) збитки, якщо не доведе відсутність своєї вини або вини тих осіб, на яких було покладено прийняття виконання, у їх заподіянні. Однак прийняття виконання є правом, а не обов'язком кредитора. Тому категорія провини до прострочив кредитору взагалі непридатна * (823). Сказане дає підставу стверджувати, що передбачена п. 2 ст. 406 ГК санкція повинна застосовуватися до довірителя в силу самого факту допущеної з його боку прострочення. При безкоштовне характер доручення довіритель зобов'язаний сплатити повіреному винагороду (п. 4 ст. 975 ЦК). Якщо сторони не обумовили розмір і термін сплати винагороди, то воно повинно сплачуватися відповідно до розпорядження п. 3 ст. 424 ГК після виконання повіреним доручення (п. 2 ст. 972 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. Зміст договору доручення " |
||
|
||