Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Е.А.Суханов. Цивільне право: У 4 т. Том 4: Зобов'язальне право, 2008 - перейти до змісту підручника

2. Зміст і виконання договору позики

Договір позики є одностороннім, так як покладає обов'язок лише на позичальника, залишаючи позикодавцю право вимоги (повернення позики, за загальним правилом, з відсотками). Позичальник повинен повернути позикодавцеві отриману суму у строк і в порядку, які передбачені договором.
За відсутності спеціальних вказівок у договорі про термін повернення (або його визначенні моментом вимоги) зазначена сума має бути повернена протягом 30 днів з дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це (абз. 2 п. 1 ст. 810 ЦК), а не в семиденний термін, як це передбачає загальне правило абз. 2 п. 2 ст. 314 ГК, що істотно поліпшує становище позичальника, в тому числі в побутових відносинах. Дострокове повернення взятого в борг майна допускається лише в безпроцентному (безоплатному) позику, а позику, надану під відсотки, може бути достроково повернутий тільки за згодою позикодавця (п. 2 ст. 810 ЦК), оскільки останній позбавляється в цьому випадку частини свого доходу.
Сума позики вважається повернутою або в момент її фактичної передачі позикодавцеві (з рук в руки), або в момент її зарахування на його банківський рахунок (п. 3 ст. 810 ЦК). Отже, таким моментом можна вважати, наприклад, списання банком відповідної суми з рахунку платника або її надходження на кореспондентський рахунок банку, що обслуговує одержувача (позикодавця). До настання зазначеної обставини зберігаються обов'язки позичальника, проводиться нарахування відсотків за допущену ним прострочення в поверненні суми боргу і т.п. Зрозуміло, договором сторони вправі визначити інший порядок повернення суми позики (наприклад, вважати його повернутим в момент списання банком суми боргу з рахунку позичальника).
Відсотки за договором позики також можуть виплачуватися в будь-якому узгодженому сторонами порядку (в тому числі і одноразово). Однак за відсутності іншої угоди вони повинні виплачуватися щомісячно, причому не до визначеного договором терміну повернення суми позики, а до дня її фактичного повернення (п. 2 ст. 809 ЦК). Слід також враховувати, що відповідно до ст. 319 ЦК при недостатності суми платежу, виробленого боржником, основна сума боргу за загальним правилом погашається в останню чергу (і в силу цього проценти нараховуються на неповернуту суму до її повного погашення).
ЦК не передбачає відомого ряду зарубіжних правопорядков нарахування відсотків на відсотки (складних відсотків) при простроченні сплати позики. У цьому випадку за його прямою вказівкою (п. 1 ст. 811 ЦК) лише на суму позики як санкції за допущене порушення додатково підлягають сплаті відсотки (як правило, підвищені в порівнянні з відсотками, передбаченими договором за користування взятими в борг грошима, а при відсутності спеціальної вказівки на них в законі або в договорі - у розмірі, визначеному п. 1 ст. 395 ЦК). Інакше кажучи, відсотки, що стягуються в якості санкцій за прострочення, за загальним правилом нараховуються тільки на основну (капітальну) суму боргу. Лише у випадках, прямо передбачених законом або договором, відсотки за прострочення нараховуються також і на суму відсотків за користування взятими в борг грошима (1).
---
КонсультантПлюс: примітка.
"Коментар до Постановами Пленуму Верховного Суду Російської Федерації у цивільних справах" (під ред. В.М. Жуйкова) включений до інформаційного банку відповідно до публікації - Норма, 2008 (видання друге, перероблене і доповнене) .
(1) Див: абз. 4 і 5 п. 15 Постанови Пленуму ЗС РФ і Пленуму ВАС РФ від 8 жовтня 1998 р. N 13/14 "Про практику застосування положень Цивільного кодексу Російської Федерації про відсотки за користування чужими коштами" / / Вісник ВАС РФ. 1998. N 11; див. також коментар Л.А. Новосьолова до названого Постанови в кн.: Коментар до постанов Пленуму Верховного Суду Російської Федерації у цивільних справах. М., 1999. С. 165 - 166.
Таким чином, при простроченні виконання позикового зобов'язання поряд з певними договором або законом відсотками як платою за кредит (які підлягають сплаті за весь час фактичного користування позичальником сумою позики, включаючи і час допущеної ним прострочення) підлягають стягненню також відсотки в якості законної неустойки (заходи відповідальності), розмір яких визначається або в самому договорі позики, в тому числі у формі підвищених відсотків, або правилами ст. 395 ГК (і які підлягають сплаті з дня, коли сума позики підлягала поверненню, до дня її фактичної сплати).
Отже, якщо в конкретному договорі позики не йдеться про його оплатне або безоплатне характері і не встановлений розмір процентів за взяті в борг гроші, а також не передбачені санкції на випадок прострочення їх повернення, то, по-перше , цей договір вважається оплатним, а розмір належних до сплати відсотків визначається ставкою рефінансування, по-друге, в разі прострочення повернення суми боргу позичальник повинен буде не тільки повернути її з зазначеними відсотками (нарахованими до моменту повернення всієї суми позики), але ще й сплатити до як санкції відсотки на основну суму боргу за тією ж ставкою рефінансування за весь час прострочення. У випадках же, спеціально передбачених законом або договором, відсотки, що нараховуються в якості неустойки (санкції за прострочення), можуть бути розраховані кредитором виходячи не тільки з суми основного боргу, а й з урахуванням суми процентів за користування нею, тобто відбудеться стягнення "відсотків на відсотки".
Якщо сторонами договору позики узгоджена можливість повернення його суми частинами (в розстрочку), то при простроченні повернення будь-якої чергової частини позики (тобто навіть при одноразовій простроченні) позикодавець отримує право вимагати повернення відразу всієї суми, що залишилася позики та сплати процентів за користування нею (п. 2 ст. 811 ЦК). Інакше кажучи, в цьому випадку умова про розстрочення втрачає силу. З моменту першого ж такого прострочення можливо також нарахування на суму, що залишилася додаткових відсотків (в якості неустойки) відповідно до правил ст. 395 ГК.
Зрозуміло, все це стосується лише відносин грошової позики, бо позику речей не породжує грошових зобов'язань і передбачається безоплатним, а при встановленні сторонами його возмездного характеру вони самі повинні визначити і розмір винагороди позикодавця, і наслідки прострочення повернення позики. Виняток може скласти ситуація, коли за відплатним договором позики речей винагороду позикодавцеві встановлено в грошовій сумі і, отже, виникає грошове зобов'язання щодо її сплати позичальником.
Виконання договору позики, тобто повернення позикодавцеві грошей з відсотками або речей, може забезпечуватися спеціальними заходами, зокрема наданням позикодавцю за рахунок позичальника застави, банківської гарантії або поручительства. Якщо позичальник не виконує передбачених договором обов'язків щодо додаткового забезпечення повернення суми позики одним із зазначених способів або це забезпечення втрачається (наприклад, гине предмет застави) або його умови погіршуються (наприклад, господарське товариство - поручитель оголошує про зменшення розміру свого статутного капіталу) не з вини позикодавця, останній отримує право вимагати дострокового повернення суми позики з усіма належними йому відсотками (ст. 813 ЦК). З дня виникнення цього права на зазначену суму у вигляді санкції також нараховуються відсотки, передбачені ст. 395 ГК.
Позичальник може оспорити договір позики на тій підставі, що фактично він не отримав від позикодавця грошей або речей або отримав їх у меншій кількості, ніж було погоджено сторонами (ст. 812 ЦК). У цьому випадку особливо важливе дотримання сторонами договору вимог, що відносяться до його форми. Якщо договір вимагав простої письмової форми, то його оспорювання по безгрошовість на підставі показань свідків не допускається (якщо тільки мова не йде про договорі, укладеному під впливом обману, насильства, погрози і тому подібних обставин, передбачених ст. 179 ГК, доказування яких у будь-якому випадку можливо за допомогою свідків). При встановленні судом факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним, а при доведеності отримання ним грошей або речей в меншій кількості, ніж вказано в договорі, останній вважається укладеним на фактично отриману кількість грошей або речей.
У договорі позики на позикодавців лежать так звані кредиторські обов'язки (п. 2 ст. 408 ЦК), наявні в переважній більшості зобов'язань і не перетворюють даний договір в двосторонній. Позикодавець як кредитор зобов'язаний видати позичальникові розписку в отриманні предмета позики, або повернути відповідний борговий документ (наприклад, розписку позичальника), або зробити запис про повернення боргу на борговому документі, або, нарешті, відзначити у своїй розписці неможливість повернення боргового документа, виданого позичальником (зокрема, з причини його втрати). При невиконанні цих обов'язків позикодавець вважається таким, що прострочив, що виключає нарахування з цього моменту будь-яких відсотків, що підлягають сплаті позичальником (п. 3 ст. 406 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 2. Зміст і виконання договору позики "
  1. ПРОГРАМА КУРСУ" ГРОМАДЯНСЬКЕ ПРАВО "
    --- --- В текст програми, опублікованій в цьому томі підручника раніше (у 2004, 2005, 2006 рр..), внесено зміни і доповнення, обумовлені зміною і розвитком сучасного законодавства у сфері житлових відносин , а також в галузі електроенергетики, капітального будівництва, транспортної діяльності та деяких інших, які зажадали оновлення та
  2. § 2. Джерела комерційного права
    Поняття і види джерел комерційного права. Джерелом права в спеціально юридичному сенсі є зовнішня форма вираження права, тобто сукупність нормативних актів, в яких містяться норми права. У законодавстві правові норми знаходять своє офіційне вираження. Законодавство, як зовнішню форму вираження права, не можна змішувати з самим правом. Право безпосередньо пов'язане зі
  3. § 1. Поняття і види підприємців
    Поняття підприємця. Юридичне поняття підприємця грунтується на цивілістичної вченні про осіб. Суб'єктами цивільного права є особи: фізичні і юридичні. Як зазначалося раніше, приватні особи в ламанні до підприємництва отримують додаткову характеристику, виступають в комерційному обороті не просто як приватні (фізичні та юридичні) особи, а як
  4. § 4. Правовий режим цінних паперів
    Цінні папери, будучи об'єктами цивільних прав, є одночасно з цим і найбільш характерними об'єктами комерційного обороту, розглянутого в якості спеціального елемента цивільного обороту (ст. 128, п. 2 ст. 130 ЦК). Комерційний характер цінних паперів обумовлений тим, що вони являють собою один з найбільш зручних механізмів переносу мінової вартості, можуть, при відомих
  5. § 2. Розрахунки і кредитування
    Загальна характеристика і система договорів у сфері розрахунків і кредитування. Розрахункові операції являють собою акти виконання зобов'язань. Умова про платіж входить у зміст будь-якого возмездного договору про продаж товарів, виконанні робіт, наданні послуг. Але платежі в безготівковій формі, а в ряді випадків і платежі готівкою, обумовлюють необхідність укладення спеціальних
  6. § 3. Розгляд економічних спорів арбітражними судами
    Система і функції арбітражних судів. У судову систему Російської Федерації входять згідно Закону «Про судову систему Російської Федерації» спеціалізовані судові установи - Федеральні арбітражні суди. [1] У п. 2 ст. 118 Конституції Російської Федерації не виділено як самостійного виду судового процесу арбітражне судочинство. Отже, з точки зору
  7. § 1. Банківська система. Правове становище кредитних організацій
    Поняття і структура банківської системи. З точки зору виконуваних економічних функцій банківська система є частиною фінансової системи. Через банки проходять практично всі грошові ресурси за винятком тих сум, які залишаються на руках у населення або в порушення правил про порядок розрахунків обертаються в роздрібному товарообігу без відображення в бухгалтерському обліку та без проводки по касі.
  8. § 2. Операції банків із залучення грошових коштів юридичних осіб і громадян
    Необхідність залучення грошових коштів інших осіб. Жоден комерційний банк, яким би великим він не був, не в змозі задовольнити потреби своїх клієнтів, особливо підприємницькі структури, в позикових коштах за рахунок власних активів. Тому банки не можуть обійтися без залучення ресурсів. Завдяки банкам тимчасово вільні гріш знаходять застосування і втягуються в оборот;
  9. § 3. Активні операції комерційних банків
    Поняття і пруденційного регулювання активних операцій ком-мерческих банків. Залучені кошти інших осіб, а також власні капітали комерційних банків залучаються ними в товарно-грошовий оборот. Ця сторона діяльності комерційних банків має не менше макроекономічне значення, ніж їх діяльність по залученню грошових ресурсів: гроші, зібрані і залучені в оборот
  10.  § 3. Валютне регулювання і валютний контроль
      Загальні положення. Основним законодавчим актом у цій галузі є Закон про валютне регулювання та валютний контроль від 9 жовтня 1992 Важлива роль належить також нормативним актам, видаваним Центральним банком Російської Федерації, який в силу цього закону (ст. 9) є основним органом валютного регулювання в країні . Закон (п. 5 і 6 ст. 1) поділяє всіх осіб з точки