| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Зміст сервітуту |
||
|
Сервітут носить БЕЗОПЛАТНО характер (п. 4 ст. 274 ЦК). Сервітут може бути терміновим і постійним (безстроковим) (п. 4 ст. 23 ЗК). В силу того, що законодавець передбачає можливість виникнення сервітуту на підставі двосторонньої угоди в літературі робиться висновок, що зміст сервітуту встановлюється довільно. Однак це не зовсім так. Закон суттєво обмежує свободу розсуду при визначенні обсягу права сервітуарія. Припустимо, сторони не вправі своєю угодою розширити обсяг правомочностей сервітуарія і, наприклад, наділити його правом розпорядження майном. Автономність волі сторін при встановленні сервітуту зводиться в основному до визначення конкретної мети користування чужою об'єктом нерухомості та розміру винагороди, що підлягає сплаті за це. Такі характеристики сервітуту, як об'єкт і термін дії, зумовлюються не так розсудом сторін, скільки метою, для досягнення якої встановлюється сервітут. Даний висновок підтверджується правилом про те, що власник обтяжувати майна має право вимагати припинення сервітуту в односторонньому порядку при відпадати або досягненні мети його встановлення (п. 1 ст. 276 ЦК). Особливість сервітуту в порівнянні з іншими речовими правами полягає в тому, що оскільки сервітут не надає титулу володіння, права сервітуарія не користуються речове-правовим захистом, і положення ст. 605 ГК на нього не поширюються, якщо інше прямо не передбачено законом * (1023). Разом з тим сервитуту властиво властивість проходження за його об'єктом (п. 1 ст. 275 ЦК). Встановлення та припинення сервітуту. Відповідно до п. 1 ст. 274 ГК сервітут може встановлюватися для потреб власника нерухомого майна за умови, що ці потреби не можуть бути забезпечені без встановлення сервітуту * (1024). При цьому користування, що надається сервітутом, має бути найменш обтяжливим для власника "службової" речі з тим, щоб власник зберіг можливість здійснення користування, володіння і розпорядження таким майном (п. 2 ст. 274 ГК; п. 5 ст. 23 ЗК). Якщо встановлення сервітуту призводить до неможливості використання майна за призначенням, власник має право вимагати його припинення через суд (п. 2 ст. 276 ЦК). У зв'язку з цим від сервітуту як речового права слід відрізняти законні обмеження права власності, які законодавець в окремих випадках невдало називає "публічними сервитутами" (п. 2 ст. 23 ЗК). До числа таких публічних сервітутів слід віднести законні обмеження користування земельною ділянкою, що встановлюються на підставі громадських слухань (п. 2 ст. 23 ЗК), обмеження, які встановлюються щодо лісових ділянок, водних об'єктів загального користування тощо (П. 2 ст. 23 ЗК; ст. 262 ГК; ст. 6 Водного кодексу; ст. 9, п. 3 ст. 44, п. 2 ст. 45 Лісового кодексу; подп. 8 п. 5 ст. 43, подп. 2 п. 2 ст. 44, п. 7 ст. 51 Містобудівного кодексу; п. 4 ст. 13 ФЗ від 19 липня 1998 р. "Про гідрометеорологічну службу" (з ізм. та доп.) * (1025), ст. 10 ФЗ від 7 липня 2003 р. "Про зв'язок" (з ізм. та доп.) * (1026)). Зазначені обмеження не є суб'єктивними цивільними правами, оскільки не мають конкретних уповноважених осіб і встановлюються в суспільних інтересах, а не в інтересах окремих суб'єктів * (1027). Сервітут, як і інші права на нерухоме майно, встановлюється з моменту державної реєстрації його виникнення (п. 1 ст. 131 ЦК; п. 1 ст. 25 ЗК). Підставою для такої реєстрації, за загальним правилом, служить угода між особою, що вимагає його встановлення, та власником обтяжувати об'єкта нерухомості * (1028). Правовий метою даної угоди є встановлення абсолютного речового права, а не обов'язки по вчиненню будь-яких активних дій на користь уповноваженої особи. Отже, така угода не породжує цивільно-правових зобов'язань з позитивним змістом і повинно розглядатися не як зобов'язальний договір, а як розпорядча угода чи "речовий договір" * (1029). Угода про встановлення сервітуту полягає в простій письмовій формі. Істотними умовами даної угоди слід вважати предмет і ціну * (1030). Разом з тим, якщо угоду про встановлення сервітуту не досягнуто, зацікавлена особа вправі вимагати встановлення сервітуту в судовому порядку. У цьому випадку підставою для державної реєстрації сервітуту є судове рішення. Таким чином, сервітут, в кінцевому рахунку, може бути встановлений незалежно, а можливо, і проти волі власника. В особливому порядку виникнення сервітуту проявляється специфіка правового режиму цього речового права, що дозволяє відмежувати вказане право від зобов'язальних прав за відплатним використанню чужого майна (права оренди і т.д.). Встановлення речових сервітутів деяких видів здійснюється на підставі закону. Зокрема, на підставі закону виникає дорожній сервітут власника земельної ділянки, у разі якщо при продажу або передачі в заставу такої земельної ділянки власник зберігає право власності на розташовані на цій земельній ділянці об'єкти нерухомості (ст. 271, п. 2 ст. 553, ч . 2 п. 4 ст. 430 ЦК; ч. 2 п. 1 ст. 64 ФЗ від 16 липня 1998 р. "Про іпотеку (заставу нерухомості)" (з ізм. та доп.) * (1031)). Специфічним підставою припинення сервітуту є припинення його за заявою власника при відпадати підстав, за якими він був встановлений, а також внаслідок неможливості власника використовувати майно за призначенням у зв'язку з встановленням сервітуту (ст. 276 ЦК). Припинення сервітуту, як і його виникнення, приурочене до моменту державної реєстрації її припинення в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно та угод з ним. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Зміст сервітуту " |
||
|
||