| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 944. Відомості, що надаються страхувальником під час укладання договору страхування |
||
|
§ 1. У цій статті законодавець, очевидно бажаючи акцентувати увагу правоприменителей на розподілі ймовірностей шкоди, завданої при настанні страхового випадку, використовував для цієї мети термін "страховий ризик". Однак, як було зазначено в коментарі до ст. 9 Закону, цей розподіл ймовірностей є лише складовою частиною ризику. Інший його складовою частиною є сама подія, на випадок настання якого проводиться страхування. В результаті виникла двозначність. Зіставлення тлумачень терміну "страховий ризик" в коментованій статті з тим, яке дається в ст. 929 ГК або в п. 3 ст. 936 ГК, чітко показує неоднозначність у використанні законодавцем цього терміна і небезпека двозначності, яка може виникнути при вживанні цього терміна в юридичних документах. § 2. При укладанні договору страхування його боку, як правило, неоднаково поінформовані про істотні обставини, що впливають на ймовірність настання страхового випадку та розмір можливих збитків. Страхувальнику відомо про це значно більше, ніж страховикові. Тому звичаєм ділового обороту в страхуванні є принцип найвищої сумлінності (uberrimae fide). Зміст цього принципу полягає в тому, що страхувальник повинен повідомити страховика про всі істотні обставини, що впливають на ступінь ризику, про які йому було відомо або мало бути відомо при укладенні договору, але не було відомо і не повинно було бути відомо страховику. У коментованій статті з принципу uberrimae fide зроблено суттєве вилучення і мова йде тільки про ті обставини, про які страхувальнику було відомо при укладенні договору, але не було відомо і не повинно було бути відомо страховику. Різницю можна продемонструвати на прикладі страхування постачальником свого підприємницького ризику на випадок несплати поставленого товару покупцем. У звичайних умовах обороту постачальник цікавиться платоспроможністю покупця, перш ніж поставити товар. Вилучення з принципу uberrimae fide, зроблене в коментованій статті, дає можливість постачальнику не піклуватися про це - він завжди може послатися на те, що йому нічого не було відомо про платоспроможність покупця. Якби принцип uberrimae fide діяв повністю, то страховик міг би вимагати визнання договору недійсним, оскільки йому не були повідомлені відомості, про які продавець хоча й не знав, але в звичайних умовах обороту повинен був знати. Вимога до страхувальника дотримуватися принцип uberrimae fide в повному обсязі по суті означає, що він повинен вести себе таким чином, як якщо б його інтерес не був застрахований. Вилучення з цього принципу, зроблене в коментованій статті, веде певною мірою до безвідповідальності страхувальника. Закон не зобов'язує його прийняти всі необхідні заходи для отримання інформації про ступінь ризику, які він прийняв би, якби не був застрахований. Це істотно ускладнює роботу страховика, який повинен спонукати страхувальника зібрати необхідну інформацію. Крім того, відповідне доповнення слід включити в Правила страхування, передбачивши обов'язок страхувальника повідомити страховика не тільки ті відомості, які він мав, але й ті, які повинен був мати при звичайних умовах обороту. В якості наслідки невиконання цього обов'язку не можна передбачити недійсність договору, так як питання про дійсність чи недійсність угод регулюється виключно ГК. Однак можна передбачити відмову у виплаті або інше наслідок зі списку, наведеного в коментарі до ст. 943. Для договорів морського страхування принцип uberrimae fide діє в повному обсязі в силу прямої вказівки закону (ст. 250 КТМ). § 3. Істотні в сенсі коментарів статті обставини по їх матеріальним змістом поділяються на такі категорії: (а) обставини, що дозволяють припустити, що небезпека, від якої здійснюється страхування, створює для об'єкта страхування більшу загрозу, ніж зазвичай. Наприклад, при страхуванні автотранспорту такими обставинами є наявність гаража і його місце розташування; (б) обставини, що дозволяють припустити, що у застрахованої особи є специфічні мотиви, у зв'язку з чим ця особа не буде дотримуватися звичайних заходів обережності. Наприклад, при страхуванні майна такою обставиною може бути завищена оцінка дійсної вартості майна, і у його власника, крім інтересу у збереженні майна, насправді є і спекулятивний інтерес; (в) обставини, що свідчать про те , що при страховому випадку буде завдано більшої шкоди, ніж, як це можна припустити, зазвичай заподіюється в таких випадках. Наприклад, при страхуванні відповідальності перевізника на випадок заподіяння шкоди вантажу такою обставиною може бути умова договору перевезення, що встановлює більшу, ніж зазвичай, відповідальність за втрату або пошкодження вантажу; (г) обставини, що свідчать про так зване моральному ризику. Наприклад, при страхуванні на випадок крадіжки до таких обставин відноситься кримінальне минуле вигодонабувача, при страхуванні майна - той факт, що раніше це майно вже було застраховано, але попередній страховик відмовився продовжити дію договору, і т.д.; (д) всі обставини, які вважає суттєвими страховик. У коментованій статті мова йде тільки про ті обставини, які відомі страхувальникові до укладання договору. Якщо страхувальникові стало відомо про подібні обставини після укладення договору, застосовуються правила ст. 959 ГК. § 4. Істотні в сенсі коментарів статті обставини за наслідками, які виникають внаслідок умовчання про них або повідомлення від них неправдивих відомостей, поділяються на такі категорії: (а) обставини, про які страхувальник повідомив страховикові інформацію, відповідну дійсності ; (б) обставини, про які страхувальник повідомив страховикові інформацію, яка не відповідає дійсності; (в) обставини, про які страхувальник не повідомив жодної інформації, хоча страховик про них запитував; (г) обставини, про які страхувальник не повідомив жодної інформації, і страховик про них не запитував. Стаття, що передбачає наслідки, які застосовуються при виявленні після укладення договору обставин, що відносяться до одного з трьох останніх категорій. Повідомлення позитивної інформації, що не відповідає дійсності, є явною брехнею, оскільки мова йде лише про ті обставини, щодо яких встановлено, що вони відомі страхувальнику. Отже, виявивши після укладення договору обставини категорії (б), страховик має право вимагати визнання договору страхування недійсним як укладеного під впливом обману (п. 2 ст. 179 ЦК). Визнання договору страхування недійсним можливо і з підстав ст. 168 ЦК як не відповідному (п. 1 ст. 944 ЦК) із застосуванням загальних наслідків недійсності угод. Крім того, страховик має право вимагати розірвання або зміни такого договору у зв'язку з істотною зміною обставин (ст. 451 ЦК). Якщо після укладення договору будуть виявлені обставини категорії (в), страховик не вправі вимагати зміни або розірвання договору з підстав ст. 451 ГК або визнання договору страхування недійсним як невідповідного закону (ст. 168 ЦК). Це, однак, не означає, що інша особа не може вимагати в цьому випадку визнання договору недійсним з підстав ст. 168 ГК із застосуванням загальних наслідків недійсності угод. Якщо після укладення договору будуть виявлені обставини категорії (г), визнання договору страхування недійсним можливо з підстав ст. 168 ГК. Однак якщо виявлено, що обставини, про які тут йдеться, існували, але відпали, така можливість для страховика виключається, навіть якщо страховий випадок настав. Це, однак, не означає, що інша особа не може вимагати в цьому випадку визнання договору недійсним як не відповідному закону (ст. 168 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 944. Відомості, що надаються страхувальником під час укладання договору страхування " |
||
|
||