Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
В.Ю. Абрамов, Ю.Б. Фогельсон. Коментар судової практики до Федерального закону про ОСАГО, 2006 - перейти до змісту підручника

Стаття 12. Визначення розміру страхової виплати

Коментар до статті 12
Судова практика.
Суд поклав обов'язок з відшкодування заподіяної шкоди безпосередньо на його заподіювача, а також вказав, що встановлення наявності причинно-наслідкового зв'язку між ДТП і наявними ушкодженнями входить в судову компетенцію при вирішенні спору (Постанова ФАС СЗО від 6 Жовтень 2004 по справі N А05-2385/04-2).
Коментар
Коментований справу становить інтерес з двох підстав.
Перше з них пов'язано з тим, що збиток стягнуто безпосередньо з заподіювача шкоди, а не зі страхової компанії, в якій була застрахована відповідальність заподіювача шкоди. Друге пов'язане з тим, що в цій справі були досліджені в повному обсязі обставини, пов'язані з встановленням причинного зв'язку між ДТП і заподіяною шкодою, що відноситься до компетенції судів, а не експертних установ.
Стосовно до першого обставині коментованого справи слід зазначити, що підставою для прийняття судами рішення про стягнення шкоди безпосередньо з заподіювача шкоди, а не зі страховою організації послужив, очевидно, той факт, що акт експертизи пошкодженого ТЗ був складений через 33 дні після ДТП. У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно з положеннями коментованої статті страхувальник зобов'язаний надати пошкоджений ТЗ за вимогою страховика у строки, передбачені договором страхування. А ці терміни відповідно до п. п. 43 і 45 Правил ОСАГО є досить короткими. Зокрема, потерпілий зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку при першій можливості, тобто негайно. Огляд же і направлення ТЗ на технічну експертизу повинні бути здійснені страховиком протягом 5 днів.
Однак, як видно з матеріалів справи, ці терміни було порушено, що, найімовірніше, і послужило підставою для покладання відповідальності безпосередньо на заподіювача шкоди. У зв'язку з цим залишається неясним питання про причини незалучення до участі в розгляді страхової організації, в якій була застрахована відповідальність заподіювача шкоди.
Висновки суду, що встановлення причинного зв'язку між небезпекою - ДТП і збитками - пошкодженням ТЗ належить до компетенції судових органів, в даному випадку є неоднозначними і дискусійними. Справа в тому, що для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між ДТП і пошкодженнями ТЗ потрібні спеціальні пізнання в галузі автомобілебудування. Більш того, на транспортних засобах після ДТП найчастіше виявляються приховані дефекти, які неможливо виявити при зовнішньому візуальному огляді ТЗ. Такі дефекти, як правило, виявляються і виявляються під час ремонту або при підготовці до ремонту ТЗ. Наприклад, не завжди при зовнішньому огляді можна виявити дефекти таких вузлів, як лонжерони або непомітні перекоси кузова, його стійок і т.п. Безумовно, на наш погляд, для встановлення причин виникнення подібних дефектів потрібні думку і висновок фахівців в області визначення і оцінки збитку транспортних засобів. Причому такий порядок визначення обсягу пошкоджень ТЗ та причин їх виникнення встановлений п. п. 47, 48 Правил ОСАГО, що визначають, що з метою з'ясування обставин заподіяної шкоди при ушкодженні транспортних засобів, встановлення характеру ушкоджень транспортного засобу та їх причин, технології, методів і вартості його ремонту проводиться незалежна технічна експертиза транспортного засобу відповідно до Правил, затверджених Урядом Російської Федерації.
Якщо огляд і (або) незалежна експертиза (оцінка) представленого потерпілим пошкодженого майна або його залишків не дозволяють достовірно встановити наявність страхового випадку та розмір збитків, що підлягають відшкодуванню за договором ОСАГО, для з'ясування зазначених обставин страховик має право провести огляд транспортного засобу страхувальника, при використанні якого потерпілому було завдано шкоди, та (або) організувати незалежну експертизу цього транспортного засобу, а страхувальник зобов'язаний подати цей транспортний засіб на вимогу страховика для організації незалежної експертизи.
Тому, якщо суду будуть представлені відповідні експертні висновки, що встановлюють причини виникнення збитку, які підлягають судовому дослідженню, суд на підставі поданих висновків цілком може підтвердити наявність причинного зв'язку між ДТП і збитком. Але за відсутності експертних висновків, що вказують причину виникнення збитку і його розмір, нам видається, що встановлювати такі факти судам буде вельми скрутно, незважаючи на їх компетенцію. Очевидно, що відмінність між поняттями "компетенція" (повноваження) і "компетентність" (професійні навички і знання) в галузі автомобілебудування і оцінки збитку при всій схожості дуже велике.
Суд підтвердив необхідність повного відшкодування збитків, заподіяних майну страхувальника, незалежно від фактичної його вартості з урахуванням зносу (Постанова ФАС ВВО від 18 березня 2005 р. у справі N А43-8237/2004-27-216 ).
Коментар
У питаннях визначення розміру страхової виплати слід обов'язково враховувати нормативні акти, присвячені цьому питанню, зокрема лист Федеральної служби страхового нагляду від 23 червня 2004 р. N 02 -214-626-01/35, в якому вказується, що відповідно до п. 60 Правил обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затверджених Постановою Уряду РФ від 7 травня 2003 р. N 263 (далі - Правила), при заподіянні шкоди майну потерпілого відшкодуванню в межах страхової суми підлягають:
а) реальний збиток;
б) інші витрати, зроблені потерпілим у зв'язку із заподіяною шкодою (евакуація транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди, зберігання пошкодженого транспортного засобу, доставка постраждалих до лікувального закладу і т.д.).
Згідно п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу Російської Федерації, реальним збитком є ??витрати, які особа, чиє право порушене, зробило або повинне буде зробити для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження його майна.
Пунктом 63 Правил встановлено, що розмір страхової виплати у разі заподіяння шкоди майну потерпілого визначається:
а) у разі повної загибелі майна потерпілого - у розмірі дійсної вартості майна на день настання страхового випадку. Під повною загибеллю розуміються також випадки, коли вартість відновлювального ремонту пошкодженого майна дорівнює або перевищує його доаварійних вартість;
б) у разі пошкодження майна потерпілого - у розмірі витрат, необхідних для приведення майна в стан, в якому воно перебувало до настання страхового випадку (відновлювальних витрат).
Відшкодування втрати товарної вартості Правилами не передбачено.
Крім того, згідно з п. 2 Правил організації та проведення незалежної технічної експертизи транспортного засобу при вирішенні питання про виплату страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затверджених Постановою Уряду РФ від 24 квітня 2003 р. N 238, метою проведення незалежної технічної експертизи транспортного засобу є встановлення таких обставин, які впливають на виплату страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу:
а) наявність і характер технічних пошкоджень транспортного засобу ;
б) причини виникнення технічних пошкоджень транспортного засобу;
в) технологія, обсяг і вартість ремонту транспортного засобу.
Таким чином, дана незалежна технічна експертиза не проводить оцінку втрати товарної вартості транспортного засобу.
Виходячи з вищевикладеного, відшкодування втрати товарної вартості не входить до складу страхової виплати, що підлягає відшкодуванню в рамках обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Що стосується матеріалів наведеного справи, слід зазначити, що касаційна інстанція, розглянувши по суті обставини справи, зробила кілька висновків.
По-перше, колегія касаційної інстанції підтвердила один з головних принципів відшкодування збитків відповідно до ст. 15 ГК РФ - це повнота відшкодування завданих збитків, якщо законом або договором не передбачено відшкодування збитків у меншому розмірі. При цьому колегія касаційної інстанції, реалізуючи зазначений принцип, фактично вказала, що відповідно до методики розрахунку розміру страхової виплати за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів, передбаченої п. 63 Правил ОСАГО, збитки відшкодовуються у повному обсязі. Зокрема, згідно з пп. "Б" ст. 63 Правил ОСАГО, при пошкодженні майна відшкодуванню підлягають витрати в розмірі, необхідному для приведення майна в стан, в якому воно перебувало до настання страхового випадку (відновні витрати). А до складу відновлювальних витрат відповідно до п. 64 Правил входять:
- витрати на матеріали і запасні частини, необхідні для ремонту (відновлення);
- витрати на оплату робіт з ремонту;
- якщо пошкоджене майно не є транспортним засобом - витрати з доставки матеріалів і запасних частин до місця ремонту, витрати з доставки майна до місця ремонту і назад, витрати з доставки ремонтних бригад до місця ремонту і назад.
До відновлювальних витрат не відносяться додаткові витрати, викликані поліпшенням і модернізацією майна, і витрати, викликані тимчасовим або допоміжним ремонтом або відновленням.
Таким чином, сукупність перелічених витрат свідчить про повноту відшкодування шкоди потерпілим. Бо будь-яке виключення з цього переліку спричинить неповноту відшкодування.
По-друге, касаційна інстанція, керуючись п. 7 Правил ОСАГО, вказала, що страховим випадком за Законом про ОСАГО є дорожньо-транспортна пригода. Однак висновки судової колегії не відповідають ст. 1 Закону про ОСАГО, яка визначає, що страховим випадком є ??настання цивільної відповідальності страхувальника, інших осіб, ризик відповідальності яких застрахований за договором обов'язкового страхування, за заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну потерпілих при використанні транспортного засобу, який тягне за собою обов'язок страховика зробити страхову виплату.
Подібну думку в страховій практиці за договорами ОСАГО побутує не тільки в деяких судових висновках, але і серед учасників відповідних страхових відносин, які, на жаль, не проводять різниці між страховою небезпекою, до чого відноситься ДТП, і безпосередньо страховим випадком настання цивільної відповідальності, бо всяке ДТП, сталася з участю страхувальника або застрахованої особи, може спричинити за собою його громадянську відповідальність і, відповідно, обов'язок страховика з виплати страхового відшкодування.
Суд відмовив в повному відшкодуванні страхової виплати, так як страхова компанія не представила докази витрачання коштів на відновлювальний ремонт автомобіля (Постанова ФАС МО від 4 березня 2005 р. у справі N КГ-А40/1147-05 ).
Коментар
У коментованому справі розглянуті ті обставини, які в ситуації, що страховий практиці до цих пір не отримали однозначного трактування.
Питання, пов'язане із зносом ТС (мається на увазі включення вартості зносу в страхове відшкодування), був і залишається предметом гострої дискусії не тільки серед фахівців страхової справи, але і судів різних рівнів та інстанцій.
Що стосується виплати страхового відшкодування, тут все ясно, особливих питань не виникає і не повинно виникати, бо в Правилах ОСАГО в п. 63 прямо передбачено, що при визначенні розміру відновлювальних витрат враховується знос частин, вузлів , агрегатів, деталей, що використовуються при відновлювальних роботах.
Однак що стосується визначення розміру страхового відшкодування по автокаско - добровільним видом страхування, то умови страхування, що стосуються обліку або не врахування зносу, визначаються угодою сторін договору страхування. Зазвичай в цих видах страхування передбачається, що страховики виплачують страхове відшкодування без урахування зносу. Це обгрунтовується тим, що при здійсненні ремонту і заміни пошкоджених вузлів або деталей ТЗ, як правило, відбувається заміна пошкоджених вузлів і деталей на нові, так як в офіційній продажу не буває старих і зношених запасних частин на автотранспортні засоби. Тому авторемонтні майстерні просто змушені при ремонті використовувати нові деталі. Це не примха чи бажання потерпілих, а вимушені обставини, пов'язані з приведенням майна в колишнє, доаварійний стан. В даному випадку, як цілком справедливо зауважує Ю.Б. Фогельсон, відбувається не фактичне, а економічне відновлення пошкодженого ТЗ, бо відшкодування з урахуванням зносу дозволяє відновити майно не фактично, а лише економічно (1).
---
  (1) Див: Фогельсон Ю.Б. Указ. соч. С. 8.
  Беручи за основу наведені доводи, а також вимоги законодавця про те, що шкода має бути відшкодована в повному обсязі (мається на увазі приведення майна в економічно колишній стан, що можливо тільки без урахування зносу на замінені вузли, деталі та агрегати і тільки у разі оплати ремонту пошкодженого ТЗ), ФАС МО по аналогічним спорах займає стійку і цілком обгрунтовану позицію: знос не підлягає обліку, якщо страхова виплата була здійснена шляхом оплати витрат на ремонт ТЗ (1).
  ---
  (1) Див: Постанова ФАС МО від 26 серпня 2004 р. по справі N КГ-А40/7514-04 і Постанова ФАС МО від 23 січня 2003 р. у справі N КГ-А41/8967-02 / / УПС.
  У розглянутому випадку ситуація зворотна, оскільки позивач - заявник скарги - не подав суду докази того, що виплачене страхове відшкодування було направлено на оплату ремонтних робіт з відновлення пошкодженого застрахованого ТЗ. Інакше виникає невизначеність з низки питань. Зокрема, якщо страхове відшкодування виплатити безпосередньо страхувальнику, останній має право розпорядитися отриманими коштами на свій розсуд. При цьому страхувальник може і зовсім не ремонтувати пошкоджений ТЗ. Отже, не буде здійснена заміна пошкоджених вузлів, деталей і агрегатів на нові і, як наслідок, не відбудеться так зване поліпшення ТЗ. У цьому випадку виникає необхідність і доцільність виключення із суми страхової виплати страхувальникові вартості зносу. У принципі така точка зору виправдана тим, що страхувальнику або потерпілому відшкодовується фактичний і реальний збиток, який розраховується за кошторисом - оцінці вартості ремонту, складеної професійним оцінювачем з урахуванням зносу. Тобто страхувальнику або потерпілому відшкодовується збиток, викликаний випадковим пошкодженням ТЗ, в повному обсязі.
  Суд підтвердив правильність стягнення різниці між страховим відшкодуванням і фактичними витратами на відновлювальний ремонт автомобіля з особи, яка заподіяла шкоду (Постанова ФАС УО від 27 жовтня 2004 р. по справі N Ф09-3563/04-ГК).
  Коментар
  У справі, що розглядається були досліджені дві обставини.
  Перша обставина пов'язано із застосуванням судами положення п. 63 Правил ОСАГО при визначенні розміру страхової виплати. Зокрема, при визначенні розміру відновлювальних витрат враховується знос частин, вузлів, агрегатів і деталей, що використовуються при відновлювальних роботах. Це положення Правил і Закону про ОСАГО не вимагає додаткових коментарів, так як у всіх випадках визначення розміру страхової виплати враховується знос. Це і було прийнято судами до уваги при розгляді коментованого справи в частині покладення відповідальності на ТОВ "Грузавтотранс".
  Друга обставина пов'язана з тим, що свого часу положення п. 63 Правил ОСАГО, в частині обліку зносу, були предметом оскарження у ВР РФ про визнання нечинними і не підлягають застосуванню. Нижче наводиться витяг з рішення Верховного Суду РФ від 25 листопада 2003 р. N ГКПІ03-1266 за результатами розгляду скарги заявника.
  "Верховний Суд Російської Федерації, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю" Будмаш "про визнання нечинним і не підлягає застосуванню абзац 3 пп." Б "п. 63 Правил обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затверджених Постановою Уряду Російської Федерації N 263 від 7 травня 2003 р., встановив:
  Постановою Уряду Російської Федерації від 7 травня 2003 р. N 263 затверджено Правила обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, відповідно до пп. "Б" ст. 63 яких:
  розмір страхової виплати у разі заподіяння шкоди майну потерпілого визначається: у разі пошкодження майна потерпілого - у розмірі витрат, необхідних для приведення майна в стан, в якому воно перебувало до настання страхового випадку (відновлювальних витрат).
  Відновлювальні витрати оплачуються виходячи із середніх сформованих у відповідному регіоні цін.
  При визначенні розміру відновлювальних витрат враховується знос частин, вузлів, агрегатів і деталей, що використовуються при відновлювальних роботах.
  Заявник звернувся до суду з вищевказаними вимогами, вважаючи порушеним своє право на відшкодування збитків у повному обсязі при отриманні страхового відшкодування, що суперечить ст. 15 ГК РФ і п. 2 ст. 12 ФЗ "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів".
  У судовому засіданні представник ТОВ "Будмаш" просив задовольнити заяву за вказаними в ньому підстав.
  Представник Міністерства фінансів Російської Федерації за дорученням Уряду Російської Федерації вважає, що оспорюваний нормативний правовий акт прийнято відповідно до чинного законодавства в межах компетенції, а тому заяву слід залишити без задоволення.
  Представник Російського союзу автостраховиків, залучений до участі в справі за клопотанням представника Міністерства фінансів Російської Федерації, також просив заяву залишити без задоволення, оскільки даний нормативний правовий акт відповідає чинному законодавству.
  Заслухавши осіб, що у справі, а також висновок прокурора Генеральної прокуратури Російської Федерації, який просив заяву залишити без задоволення, Верховний Суд Російської Федерації не знаходить підстав для задоволення вимог заявника.
  Даний нормативний акт прийнятий Урядом Російської Федерації відповідно до ст. ст. 114 і 115 Конституції Російської Федерації, ст. ст. 12 - 23 Федерального конституційного закону від 17 грудня 1997 р. N 2-ФКЗ "Про Уряді Російської Федерації" (із змінами від 31 грудня 1997 р.).
  Крім того, Правила прийняті відповідно до ст. 5 Федерального закону від 25 квітня 2002 р. N 40-ФЗ "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (з наступними змінами), згідно з якою Уряд Російської Федерації має затвердити правила обов'язкового страхування.
  Згідно ст. 3 даного Закону одним з принципів обов'язкового страхування цивільної відповідальності є гарантія відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілих, у межах, встановлених цим Законом.
  Відповідно до пунктів 2 і 7 ст. 12 цього Федерального закону для визначення розміру страхової виплати, належної в рахунок відшкодування шкоди майну потерпілого, проводиться незалежна експертиза пошкодженого майна або його залишків. Правила проведення експертизи та порядок професійної атестації експертів затверджуються Урядом Російської Федерації або у встановленому ним порядку.
  З цього випливає, що Уряд Російської Федерації має право встановити не тільки Правила обов'язкового страхування відповідальності власників транспортних засобів, в яких вирішити питання, у тому числі пов'язані з визначенням розміру відшкодування шкоди майну.
  Заявник, пропонуючи виробляти відшкодування шкоди майну без урахування його зносу, мотивував свою позицію посиланням на ст. 15 ГК РФ і п. 2 ст. 12 ФЗ "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів".
  Однак в абзаці 1 п. 2 ст. 12 ФЗ "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" вказується на необхідність потерпілому, що має (1) намір скористатися своїм правом на страхову виплату, представити пошкоджене майно страховику для організації незалежної експертизи з метою визначення обставин заподіяння шкоди та визначення розміру збитків.
  ---
  (1) Очевидно, що мав. - Прямуючи. ред.
  Таким чином, дана норма Закону не встановлює порядку визначення розміру збитків.
  Неспроможний довід заявника, який вважає, що оспорювані положення нормативного правового акта про необхідність врахування зносу пошкодженого майна потерпілого суперечать поняттю збитків (ст. 15 ГК РФ), під якими при заподіянні реальної шкоди у вигляді пошкодження або втрати майна розуміються витрати, понесені особою, чиє право порушено, які воно зробило або повинне буде зробити для відновлення порушеного права.
  Наведені в оспорюваному нормативному правовому акті положення про необхідність врахування зносу деталей повністю відповідають вимогам ст. 15 ГК РФ, оскільки дозволяють потерпілому відновити своє порушене право у повному обсязі шляхом приведення майна до попереднього стану, виключаючи безпідставне збагачення з його боку.
  В силу частини 1 статті 253 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації суд, визнавши, що оспорюваний нормативний правовий акт не суперечить федеральному закону або іншому нормативному правовому акту, що має більшу юридичну силу, приймає рішення про відмову в задоволенні відповідної заяви.
  На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 194 - 199, 253, ч. 1, ЦПК РФ, Верховний Суд Російської Федерації вирішив:
  заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Будмаш" про визнання нечинним і не підлягає застосуванню абзацу 3 пп. "Б" п. 63 Правил обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, затверджених Постановою Уряду Російської Федерації від 7 травня 2003 р. N 263, залишити без задоволення ".
  У наведеному рішенні ВС РФ заявник мотивував доводи скарги тим, що оспорюване положення Правил ОСАГО не відповідає вимогам ст. 15 ГК РФ в частині відшкодування збитків у повному обсязі. При цьому заявником не було враховано одну обставину, на що і вказав ЗС РФ: при розрахунку вартості ремонту пошкодженого ТЗ враховується вартість нових деталей, вузлів і агрегатів, що підлягають заміні, тобто відбувається заміна старих деталей на нові, і тим самим поліпшується майновий стан потерпілого. Крім того, заявником не було враховано ще й те, що при здійсненні ремонту пошкодженого ТЗ, у тому числі шляхом заміни старих деталей на нові, одночасно відбувається повернення пошкодженого ТЗ в той стан, в якому воно перебувало до ушкодження. Інакше кажучи, шкода відшкодовується в повному обсязі.
  А якщо до страхової виплати додати ще й вартість зносу, то фактично відбудеться поліпшення майнового становища потерпілого в частині вартості застрахованого ТЗ в порівнянні з тим, який був у нього до страхового випадку. Саме ці обставини були прийняті до уваги ЗС РФ при винесенні ним рішення.
  Повертаючись до коментарю попереднього судового акта, продовжимо розгляд другого обставини по справі. Визначаючи розмір страхової виплати за фактом заподіяної шкоди, судові інстанції взяли до уваги розрахунок вартості збитку у вигляді звіту про оцінку збитку, складеного ТОВ "Професійний центр оцінки та аудиту", на підставі якого він визначений з урахуванням зносу замінних деталей в сумі 40640 руб.
  Приймаючи рішення щодо страхового відшкодування, суди врахували звіт про вартість збитку, складений за замовленням страхової організації, так як відповідно до Постанови Уряду РФ від 24 квітня 2003 р. при розрахунку оцінки вартості збитку з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та проведення відповідної експертизи повинні залучатися експертна організація або експерт-технік, відповідні вимогам Правил організації та проведення незалежної технічної експертизи пошкодженого ТЗ. Нижче наводиться текст Постанови Уряду РФ від 24 квітня 2003 р. N 238 та Правил організації та проведення незалежної технічної експертизи транспортних засобів (не наводиться). 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Стаття 12. Визначення розміру страхової виплати"
  1.  § 4. Страхування
      певних випадках стати учасником страхового зобов'язання, застрахувати життя, здоров'я, майно інших осіб або свою цивільну відповідальність перед іншими особами за власний рахунок або за рахунок зацікавлених осіб. При цьому законом встановлюються умови здійснення обов'язкового страхування невиконання яких для страхувальника тягне майнову відповідальність як перед
  2.  § 3. Правове становище селянського (фермерського) господарства
      визначено в законі - це господарюючий суб'єкт. Слід зазначити, що термін і поняття «господарюючий суб'єкт» - це не правове поняття і не правовий термін, у всякому разі не цивільно-правовий. Така термінологія цілком доречна в економічній літературі, проте з правової точки зору цей термін не несе ніякої змістовної навантаження. У тексті закону говориться також про придбання
  3.  § 2. Права, обов'язки і відповідальність платників податків
      певних змін. Серед спочатку встановлених федеральних податків деякі не стягувалися зовсім (гербовий збір, податок на доходи підприємств, біржовий податок), інші трансформувалися в загальний податок на прибуток підприємств, організацій (податки на доходи від страхової та банківської діяльності). З трьох додатково встановлених федеральних податків два були скасовані (податок на перевищення
  4.  § 4. Товариство з обмеженою відповідальністю
      визначених установчими документами розмірів; учасники такого суспільства не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю, у межах вартості внесених вкладів (абз. 1 п. 1 ст. 87 ЦК). Діяльність товариств з обмеженою відповідальністю регулюється ФЗ від 8 лютого 1998 р. N 14-ФЗ "Про товариства з обмеженою відповідальністю" (з ізм. Та доп.) * (265); ст.
  5.  § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
      стаття на відміну від ст. 171 ЦК не містить спеціального застереження щодо цього. Однак якщо неповнолітній у встановленому законом порядку був обмежений чи позбавлений права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (п. 4 ст. 26 ЦК), відповідні угоди неповнолітнього можуть бути оскаржені його батьками, усиновителями і піклувальниками. Аналогічні правила
  6.  § 5. Умовні угоди
      визначення, за допомогою якого наступ або припинення дії угоди з волі сторін поставлено в залежність від майбутнього невідомого обставини * (554). Проте й саме ця обставина також називається умовою. Закон вживає термін "умова" як у першому (пп. 1 і 2 ст. 157 ГК: "Угода вважається укладеною під ... умовою ..."), так і в другому значенні (абз. 1 і 2 п. 3 ст . 157
  7.  § 6. Похідні підстави набуття права власності
      визначеність у цивільному обороті - його учасники не можуть достовірно судити, хто є в даний момент власником товару і від кого залежить юридична доля конкретної речі. Неможливо визначитися і з реальною кредитоспроможністю тієї чи іншої особи. Ці недоліки усуваються системою традиції, яка пов'язує фактичну передачу речі з переходом права власності. У рамках цієї
  8.  § 4. Суб'єкти зобов'язання
      певними особами. Зобов'язання не створює обов'язків для осіб, що не беруть участь в ньому в якості сторін (для третіх осіб) (п. 3 ст. 308 ЦК). Учасники цивільного обороту не можуть своєю угодою покласти обов'язок на третю особу без його волі. Це повною мірою відповідає общегражданскому принципом, відповідно до якого громадяни та юридичні особи вільні у встановленні своїх
  9.  § 3. Застава
      певних випадках - привласнити її собі. Крім того, у передбачених договором про заставу випадках він має право володіти і користуватися закладеної річчю (п. 1 ст. 338, п. 3 ст. 346 ЦК). Таким чином, заставне право надає заставодержателю речове-правові можливості і, отже, являє собою речове право. 2. Право застави має властивість проходження за річчю. При переході
  10.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      стаття трактує про передачу проданої речі із застереженням про збереження права власності за продавцем до оплати речі покупцем або настання іншої обставини, тобто про невідкладно обумовленому договорі про передачу. Абзац 1 ст. 491 ГК відокремлює умовну традицію (речову угоду) від лежить в її основі не умовна купівлі-продажу (обязательственной угоди), а також показує, що угода