| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Умови виконання зобов'язань |
||
|
Суб'єктом виконання зобов'язання є боржник. Звичайно передбачається, що він сам виконує що лежить на ньому борг (що є безумовною вимогою в зобов'язаннях особистого характеру). Однак у багатьох зобов'язаннях допускається передоручення виконання, тобто покладання боржником виконання свого зобов'язання на третю особу (яке в залежності від обставин справи може провести виконання як безпосередньо кредитору, так і самого боржника). Як вже зазначалося, боржник у даній ситуації не вибуває з зобов'язання, залишаючись повністю відповідальним перед кредитором за виконання, здійснюване такою третьою особою. Боржник зобов'язаний провести виконання належного особі - кредитору або уповноваженій ним особі (наприклад, його представнику) - і має право спеціально упевнитися в цьому (ст. 312 ЦК). За вказівкою кредитора допускається переадресування виконання - виконання зобов'язання замість кредитора третій особі. При цьому третя особа не набуває ніяких прав вимоги щодо боржника, що принципово відрізняє дану ситуацію від зобов'язання, заснованого на договорі, заздалегідь укладеному на користь третьої особи (яке в цьому випадку отримує можливість замість кредитора вимагати виконання від боржника). З цієї точки зору свої особливості виконання мають також охарактеризовані вище зобов'язання з множинністю осіб (боржників і (або) кредиторів): пайові, солідарні і субсидіарні. Предмет виконання повинен бути або точно визначеним, або принаймні визначним (виходячи зі змісту і суті зобов'язання і вказівок закону), інакше виконання відповідного зобов'язання може стати важким чи зовсім неможливим. Тому мова повинна йти про передачу речей, визначених індивідуальними або хоча б родовими ознаками, про результати конкретних робіт чи наданні конкретних послуг, про сплату певних грошових сум або утриманні від конкретних дій і т.д. Так, в відплатних зобов'язаннях, що випливають з договорів, ціна товарів, робіт або послуг зазвичай прямо встановлюється угодою сторін, а при неможливості її визначення виконання оплачується за ціною, яка при порівнянних обставинах звичайно стягується за аналогічні товари, роботи або послуги (ст. 424 ГК). У охарактеризованих раніше альтернативних зобов'язаннях передбачається кілька різних предметів, з яких виконання провадиться лише одним (за загальним правилом - за вибором боржника). У факультативних зобов'язаннях встановлюється один предмет виконання, який, однак, може бути замінений боржником на інший, але також заздалегідь визначений. У грошових зобов'язаннях виконання допускається тільки в рублях, причому готівку (рублі) оголошені законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання усіма кредиторами. Це правило поширюється і на договори, в яких сума виконання визначена в рублях, але еквівалентна певній сумі в іноземній валюті або в умовних грошових одиницях (п. 2 ст. 317 ЦК). Виконання грошових зобов'язань в іноземній валюті на російській території допустимо лише у випадках, в порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством (зокрема, у розрахунках з іноземними контрагентами) (1). --- (1) Детальніше див: інформаційний лист Президії ВАС РФ від 4 листопада 2002 р. N 70 "Про застосування арбітражними судами статей 140 і 317 Цивільного кодексу Російської Федерації" / / Вісник ВАС РФ. 2003. N 1. Термін виконання зобов'язання може передбачатися у вигляді конкретної дати (дня) або періоду часу, протягом якого воно підлягає виконанню. В останньому випадку виконання може послідувати в будь-який момент в межах цього періоду (п. 1 ст. 314 ЦК). Якщо, наприклад, зобов'язання поставки товарів згідно з договором підлягає виконанню щомісяця протягом року, то постачальник (боржник) має право поставляти окремі партії товарів у будь-який день відповідного місяця. При неможливості точного встановлення строку виконання зобов'язання підлягає виконанню в розумний строк після його виникнення (п. 2 ст. 314 ЦК). Розумний термін визначається істотою зобов'язання (наприклад, термін зберігання верхнього одягу відвідувачів у гардеробі організації) та звичаями ділового обороту (наприклад, термін доставки вантажу за договором морського перевезення). Термін виконання зобов'язання може бути також визначений моментом вимоги (зобов'язання з невизначеним строком), наприклад, в деяких договорах зберігання або банківського вкладу. У цьому випадку боржник зобов'язаний виконати таке зобов'язання в семиденний строк з моменту пред'явлення кредитором вимоги про його виконання, якщо інше не випливає із законодавства, умов або змісту самого зобов'язання, а також звичаїв ділового обороту (абз. 2 п. 2 ст. 314 ГК). Так, банк зобов'язаний видати вклад до запитання на першу вимогу вкладника, а зберігач зобов'язаний повернути прийняту на зберігання річ за першою вимогою поклажодавця (ст. 904 ЦК), тобто негайно, без надання їм такого пільгового терміну. Для боржника за договором позики з невизначеним терміном виконання закон передбачає 30-денний пільговий термін (абз. 2 п. 1 ст. 810 ЦК). Дострокове виконання боржником свого зобов'язання допустимо в якості загального правила, якщо інше не випливає із законодавства, умов зобов'язання або його істоти. Так, безвідсотковий (безоплатний) позику за загальним правилом може бути повернений достроково, а позику, надану під відсотки, може бути повернений достроково лише за згодою позикодавця (п. 2 ст. 810 ЦК), має інтерес у нарахуванні та отриманні відсотків за позикою. Суті зобов'язання зберігання суперечить дострокове його виконання зберігачем, яке тягне повернення прийнятої речі. Дострокове виконання зобов'язань, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, взагалі допустимо тільки при наявності прямої вказівки законодавства або якщо така можливість безпосередньо випливає зі змісту або суті самого зобов'язання або із звичаїв ділового обороту (ст. 315 ЦК) (1). --- (1) У міжнародних комерційних відносинах кредитор за загальним правилом право відмовитися від дострокового виконання (див.: Принципи міжнародних комерційних договорів. С. 132 - 133). Прострочення у виконанні зобов'язання боржником тягне його відповідальність за виниклі у кредитора збитки, в тому числі і за випадково (без його вини) настала в цей період неможливість виконання, наприклад випадкову загибель або псування підлягає передачі кредитору речі (п. 1 ст. 405 ЦК). Якщо внаслідок прострочення виконання втратило інтерес для кредитора (наприклад, замовлене їм новорічне оформлення виготовили і доставили 2 січня), він має право відмовитися від прийняття виконання, стягнувши понесені при цьому збитки. У таких випадках прийнято говорити про строго певних або жорстких термінах (СР п. 2 ст. 457 ЦК). Кредитор може стягнути з несправного боржника штрафні санкції (неустойку), передбачені законом або договором, відповідно до ст. ст. 394, 395 ЦК. Кредитор за зобов'язанням також може опинитися в простроченні. Прострочення кредитора (п. 1 ст. 406, п. 2 ст. 408 ЦК) може настати: - по-перше, у разі його відмови у прийнятті належного виконання; - по-друге, при несовершении ним певних дій, без яких боржник не міг виконати свого зобов'язання (наприклад, кредитор не дав передбачених договором вказівок про те, кому і куди необхідно відвантажувати конкретні партії товару); - по-третє, при його відмові видати розписку у виконанні, повернути борговий документ або іншим належним чином засвідчити вироблене виконання. У перерахованих випадках прийнято говорити про невиконання кредитором лежать на ньому кредиторських обов'язків. При простроченні кредитора боржник має право вимагати відшкодування завданих йому збитків, а за грошовими зобов'язаннями звільняється від сплати відсотків за час такого прострочення (п. п. 2 і 3 ст. 406 ЦК). У деяких випадках боржник може навіть відмовитися від реального виконання зобов'язання. Наприклад, при ухиленні замовника від прийняття роботи, виконаної підрядником, останній має право після двох попереджень продати результат роботи, а на замовника, крім того, лягає ризик випадкової загибелі виготовленої або обробленої речі (п. п. 6 і 7 ст. 720 ЦК). Місце виконання зобов'язання визначається законом або договором, а також може витікати із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання. Так, сторони можуть домовитися, що зобов'язання щодо передачі речі виповнюється в місці знаходження продавця або покупця; угоди банку з клієнтами виконуються в місці знаходження банку; театральна постановка або концерт відбуваються в позначеному у квитку місце знаходження театру або консерваторії. У тих випадках, коли місце виконання зобов'язання неможливо визначити, виконання повинно бути зроблене в місці, вказаному законом. Таким місцем згідно ст. 316 ГК визнається: - для зобов'язань по передачі нерухомості - місце знаходження нерухомості; - для зобов'язань по передачі речей (товарів), що передбачають перевезення, - місце здачі майна перевізнику, а якщо такі зобов'язання виникли у сфері підприємницької діяльності - відоме кредитору місце виготовлення або зберігання майна (бо витрати з подальшої передачі майна перевізнику повинні узгоджуватися сторонами); - для грошових зобов'язань - місце знаходження (або проживання) кредитора; - для всіх інших зобов'язань - місце знаходження (або проживання) боржника. Спосіб виконання зобов'язання також повинен бути належним, тобто відповідним вимогам законодавства, угодою сторін, утримання чи суті зобов'язання або звичаїв обороту. Так, виконання зобов'язання частинами передбачається неналежним, якщо тільки інше не допускається перерахованими вище правилами (ст. 311 ЦК). Тому, наприклад, оплата поставлених товарів не повинна здійснюватися частинами (в розстрочку), якщо інше прямо не передбачено угодою сторін, тоді як самі товари за договором поставки зазвичай поставляються окремими партіями в узгоджені періоди (щомісяця, щокварталу і т.д.). Часткове виконання грошового зобов'язання за відсутності спеціальної угоди сторін зараховується насамперед у погашення витрат кредитора за його отримання (наприклад, банківських витрат) і належних кредитору відсотків і лише в частині, що залишилася - в погашення основної суми боргу (ст. 319 ЦК). Боржник при цьому залишається зобов'язаним до виплати не тільки залишилася суми основного боргу, а й санкцій за прострочення у виконанні. Взаємні (двосторонні) зобов'язання нерідко припускають, що виконання обов'язку однією із сторін неможливо до здійснення виконання іншою стороною. Наприклад, продавець зобов'язується передати покупцеві товар тільки після його попередньої (часткової або повної) оплати. Такі ситуації називаються зустрічним виконанням зобов'язань і повинні бути прямо передбачені угодою сторін (п. 1 ст. 328 ЦК), тобто можуть виникнути тільки при виконанні договірних зобов'язань. Якщо зобов'язана сторона не виконує зустрічне зобов'язання, її контрагент має право за своїм вибором або призупинити виконання свого зобов'язання, або взагалі відмовитися від його виконання і вимагати відшкодування збитків. Якщо ж таке зобов'язання виконано лише частково, то і зустрічне виконання може бути припинено (або в ньому може бути відмовлено) в частині, що відповідає ненадання зустрічному виконанню. Зобов'язання по передачі грошей або цінних паперів може бути виконано боржником шляхом внесення цього майна в депозит нотаріуса або суду (ст. 327 ЦК). Такий спосіб виконання допускається за відсутності кредитора або його ухиленні від прийняття виконання, невизначеності кредитора в конкретному зобов'язанні або його недієздатності. Внесення грошей або цінних паперів у депозит визнається належним виконанням, який припиняє відповідне зобов'язання. На депозитарію (нотаріуса або суд) покладається обов'язок сповістити кредитора про прийняте виконанні. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. Умови виконання зобов'язань " |
||
|
||